Як зняти зглаз

               
                Фейлетон

Задовбали мене болячки, як дятел деревину. Скільки разів лікувався у лікарні, скільки
їздив по різних курортах, по яких тільки традиційних і не традиційних системах  не
лікувався – все рівно, то голова заболить, то поперека  крутить,  то в серце заколе.
 -Ну, думаю, це мені «пороблено», а чи може «зглаз»  якийсь?

А тут якраз по телевізору об ‘яву передають, що в Будинку Культури  імені Артема, лікує
провидиця, Марія – Стефанія, від усіх видимих і не видимих болячок. Та ще й  безкоштов-но.  - О, думаю, дурика! От і вилікуюсь «на халяву».

В призначений час,  прийшов до  Будинку Культури, а там таких болящих, як я, видимо-невидимо. Сіли. Чекаємо. На сцені горять свічки перед образом Богоматері, на столі –
банки-склянки з водою, щоб зарядити якоюсь там енергією. Нарешті я почув  позаду себе
якийсь тупіт. Я подумав, що до залу хтось заїхав на коні.

Оглянувшись назад, я побачив таку картину:  - По проходу йде огрядна жінка здійнявши
 догори руки, а по обидва боки – два хлопці-молодці. Я спочатку подумав, що цю жінку захопили в заручники. Але я помилився. То було зовсім інше. То починалося дійство Марії-Стефанії.

З великим трудом вона видерлась на сцену. На грудях у неї блищав великий хрест з роз-
п’яттям Ісуса Хреста. І почалося «лікування». Перехрестившись тричі, Марія-Стефанія
звернулась до своєї страждущої пастви: - Зараз я буду читати молитву, а ви повторюйте за мною.

І весь зал ревнув молитву во славу Господа Бога  нашого - Ісуса Хреста! Скінчилась молитва, провидиця перехрестилася ще раз і звернулась до залу: - Підійміть руки, хто
вчора був на «встрече» зі мною? Далі вона тицьнула пальцем в одну дівчинку, яка підняла
руку, і запитала: - Ти, «дєвочка», була? От молодець! Ти вчора купила газету з моїм
«патретом»? – Купила, - відповіла дівчинка. – От молодець, -  повторила провидиця.

Приходь «дєвочка» і завтра, купиш мого «амулета», який валявся на смітнику біля священного гроба в Єрусалимі. – Оце ж я недавно приїхала з Ізраїля. Купуй «дєвочка» все те, що я тобі «предлагаю» - газети, календарі, «патрати» на ті грошики, які тобі дала твоя мама.

Господи, прости мою душу грішну, - думає Марія-Стефанія. Люди, люди, як же вас легко обдурити! Далі, всевидяще око Стефанії, угледіло в залі якусь жінку, мабуть знайому.
І провидиця заволала: - «Женщіна»! Та не Ви, а он Ви! Я бачу, що на Вас напущено! 
Та не в тому смислі, що Ви подумали, а порчу на Вас напущено. Ідіть сюди!

Жінка, яку покликали, видерлась на сцену і стала поруч з Марією, чи Стефанією. І тут Марія з Стефанією, почала виганяти з жінки порчу. – Так, «женщіна», - сказала Марія –
Стефанія. Главноє тут,  поширше розставити ноги.  Ширше розставляйте, ширше- е -е! -
кричала Марія на жінку.

Жінка, мабуть перелякавшись крику, розставила ноги далі нікуди. Провидиця «чаклує»
далі: - Так! А тепер підійміть руки вгору. Та не так, не так! Підніміть їх так, наче здаєтесь
німцям в «плєн». Во! Тепер «харашо»!  Не виходячи з образу, Марія – Стефанія робить своє діло далі.

 - От Ви, обіжаєтесь, - звернулась вона до жінки, шо я Вас той раз дуже лаяла. Обіжаєтесь?  Жінка мовчить. Стефанія знову: - Обіжаєтесь? Кажіть:  - Да!  - Да,
говорить жінка. – Я і зараз буду Вас лаяти, - говорить Стефанія. От Ви, шо сказали?
Да! Ви дурні, як сто свиней! От Ви кажете, шо після того, як Ви повісили мого «патрета» в комнатє, до Вас перестали ходить Ваші знакомі. Так? – Так, - говорить жінка.

 Провидиця далі виганяє порчу: - Та вони ж до Вас липли як г.вно до штанів, шоб Вас зглазить, чи наслать на Вас порчу, лікувала далі «всевидяща».   На с.аку вони Вам нужні?! І хай не ходять! Ото ж подєйствувала моя фотографія, і їх од Вас одвернула.
Більше у Вас ні зглазу, ні порчі не буде, - резонно закінчила глаголити Стефанія.

Жінка подякувала такій дуже грамотній та чудодійній Марії – Стефанії, і зійшла зі сцени в залу. А у мене на голові волосся заворушилося і стало дибки, від такої безпар-
донної і безграмотної мови новоявленої « чудодійної» провидиці. Видно ж, як Божий
день, що це шахрай! З чиєї ж це легкої руки, ось такі шахраї залазять в людські душі?

Та на цьому «дійство» Стефанії не скінчилось. У цей час, по залу ходять  два здорові
хлопці-молодці, неначе янголи послані Господом Богом  на поміч Марії-Стефанії. А з ними, неначе херувимчик – онука Марії-Стефанії – Олеся. Вони продають «заряджені»
Стефанією амулети, газети, календарики, фотокартки Стефанії та інші «цяцьки». Усе
це коштує від двох, до пяти гривень.

Беруть люди і радіють. Надіються, що допоможе. Радіють і продавці цієї чепухи. Адже
ж вони годуються біля Марії-Стефанії! А годують отих дармоїдів темні, та дурні люди,
які вірять їхнім теревеням.

Зі сцени, онука Олеся говорить, що скоро до продажу поступить найсильніша сила, яку
з нетерпінням чекають люди – касета з «цілющою» промовою Марії-Стефанії. Вона буде коштувати усього десять гривень. От бачите, така безграмотна промова, а коштує
аж десять гривень. Цікаво, а скільки ж буде коштувати грамотна промова? Та мабуть її
ніколи й не буде у Марії-Стефанії, бо темрява, - вона завжди темрява!

Отже, Стефанія на сцені робить своє діло, а «молодняк» у залі – своє, а разом вони роблять для себе добре діло – видурюють грошики у людей. І знову Марія-Стефанія
«чаклує» далі. – Тепер ще один важний момент дєйствія моїх заряджених газет, журналів, амулетів, фотографій. От, якщо ви хочете зарядити, ну напримєр, золоті
«сирьожки», то як ви покладете мого патрета, так, чи ось отак?

І вона показала глядачам-слухачам лицьову, а потім тильну сторони своєї фотографії.
Якщо ви покладете мого «патрета»  другою стороною, а не лицем, то все моє дєйствіє –
до с.аки! І вона, в той же час, показала рукою на свою розкохану с.аку. А «задній міст» цієї новоявленої провидиці, задерся аж до самої спини, та такий широченний, що і обома руками не обіймеш.

Живе Марія-Стефанія і буде жити! Звісне діло, у нас ще так багато дурнів, які вірять
різним шахраям і купують усякі цяцьки, та притуляють їх до хворих і не хворих місць
на своєму тілі. А жінки, ще й чоловіків заставляють чіпляти того амулета на одне, дуже потаємне місце, щоб чоловік набрався сили.

 А кольорового портрета Марії-Стефанії, прикладають до заднього нижнього місця,
якщо у них геморой. Тільки треба обов’язково лицем, бо якщо інакше – не допоможе!
Нехай Стефанія цілує, якби тільки пройшла болячка. Ті, що прикладали, говорять – нічого, приємно, тільки дуже лоскотно, бо Марія-Стефанія там щось губами шепче –
зглаз виганяє!

І знову мені не повезло. Ніяких амулетів, а ні «патретів» я не купував, бо як казала
сама Марія-Стефанія, - все це до с.аки! Звісне діло, їй видніше.
- Люди добрі, якщо ви добровільно віддаєте свої гроші, то поміркуйте: кому і за що?!

                Василь Дубина. 07.11.2016р.13.:10.