Спят под снегом стрельцы сечевые

Сплять під снігом стрільці січовії:
могилки в ряд шикуються й хрести,
вони залишилися завжди молодії,
сто років пролетіло, наче дим.

Споруджений хрест поруч є високий,
розстріляним у сорок першому стоїть,
так звідси окупанти відступали:
край іншим окупантам залишить…

А поруч - інші чисті душі,
що відлетіли в далечінь:
сотні небесної початок,
Роман стоїть там біля них.

Тримає щит він із собою,
з металу стиснутий кулак:
“Зараз або ніколи буде!”
Душа його уже в світах.
 
У світах далеких він, а поруч
захисників могил сім тут,
жінка і дівча прибирають,
квіти до рідного несуть…

Горять лампадки усі зараз,
удень горять вони й вночі,
а може душі тут бувають:
чисті і рідні, і уже святі…

У ясній далечіні неба,
як на землі, нас бережіть,
ваші шуліки почали конати,
чекати залишилось мить.

Вічності мить ще залишилась
до подорожі у покару вогняну,
не утекти звідти, не відкупитись,
скільки збери, там не візьмуть…

Небесні, в далині пресвітлій
нехай буття небесне прихистить,
миті життя вашого - вічність,
щоб Україну боронить!

17.11.2016.
Фотографія автора.
Івано-Франківськ.
Меморіальний сквер.