Всю ніч в деревах вітер завиває,
Дзеленька тоскно шибками вікон.
Десь поряд бродять душі неприкаяні,
Раптовим жахом розривають сон…
Молись, людино! Господи, спасай нас!
В усіх світах і щоб там не було…
Бездонний морок, повний страшних таїн,
Низає серце. Знову загуло
І раптом стихло… Нехотя світає.
Багряним сяйвом небо узялось.
Останні зорі поглядом чекають,
А перший промінь – злотом на чоло.
І кожний ранок душу розділяє,
У тих світах краплинами лиша,
Молитви там росою опадають,
Світанням тут втішається душа.
І ангели знов світлі прилітають,
І знаємо, що зникнення нема,
Та знов на смерть заходимось печаллю,
І зустрічей чекаємо у снах…
Всю нiч в деревах вiтер завива...
© Copyright: Борис Смыковский, 2016
Свидетельство о публикации №216112201082
Свидетельство о публикации №216112201082
Рецензии
