Вогняна Сила Дружби 2

Сузір'я Кассіопея. Штаб Вогняних.

Отже Джандерфолка більше не має... Це кінець, кінець цілій расі Володарів. Останній Повелитель з роду Великих Покровителів загинув так, як і його батьки. Через збій порталу.
Блек важко зітхнув, і що йому тепер робити? Якщо клан більше не має представника і покровителя, ні на яку планету вони більше претендувати не можуть.
-Сер, ви не хвилюйтеся на стільки... - Сам не менше схвильований та блідий, промовив Люк.
-То що мені ще робити? У цій ситуації, а щоб ж тобі грець, я не знаю, що вдіяти! - Блек зірвався на крик.
-Є невеличкий шанс, що портал не знищить Покровителя, а просто закине кудись подалі... - Тихо сказав хлопчина, який знайшов не поладку.
- Як тебе зовуть? - в голосі Люка чулася надія.
- Рей. Мене зовуть Рей. Вісімдесят років від народження.
- Рей, наскільки високий цей шанс?
Рей мовчав. Блек, підскочивши до бару налив собі, якоїсь дивної, темно-зеленої рідини із високого бутля. Швидко, за одним подихом випив усе до дна, гучно поставив стакан на бар і гучно промовив :
- Кажи уже! Не тягни. Ми готові до будь-якої відповіді.
-Один на тисячу. Можливо і того менше...
-Отже, вірогідність дуже низька, але є. В такому випадку будемо чекати.
Блек підвівся з крісла і рушив до дверей, коридор, поворот на ліво, портал.
Іншій частині планети, в тихому котеджі на березі вогняного океану, із порталу вийшов він. В очах тільки тепер, коли він на одинці, з'явилися ,натомість люті, гіркі сльози. Гіркі, як полин, вони випікали очі і гарячими краплями стікали по мужньому лиці старого вояки. Він багато бачив у житті, багато зробив, але головна місія з покон-віків була одна - оберігати Джана. Він не вберіг. Не має більше єдиного Покровителя.
-Чорт, чорт, чорт!!! Ну за що?
На ходу знімаючи речі, він кинувся у ніжні полум'яні хвильки, які так красиво то набігали, то відступали від берега. Різке шипіння і його засмагле тіло поринає у хвилі. Він нирнув, ще і ще .Ніжні голубі хвилі вогню обіймали його, заспокоювали...
Коли через доволі довгий проміжок часу він вийшов із вогню, в його очах більше не було ні сліз, ні люті, ні паніки, нічого взагалі. Лише спокій. Блек не знав, що їм робити, але саме ці полум'яні хвильки закріпили його надію на те, що Джандерфолк живий. У вогні відчувалася його магія, а при смерті господаря його магія помирала також. Це могло означати лише одне - Джан живий! - Ходімо, сестричко, нехай Перун спить.
- А чому саме Перун? -Ідучи слідом з Андрійом запитала дівчина .
- А ти виглянь за вікно.
- Ну дощ іде.
Вони буквально попадали у сусідні крісла біля каміну.
- І гроза. -Повільно, розтягуючи кожен звук відповів хлопець.
Він більше всього зараз хотів бокал напівсолодкого червоного вина.
- Хм, ну і що з цього?
- Ти правда зовсім не знаєш слов'янської міфології? Жюлі, я в тобі ще більше розчарувався...
- Що з тою міфологією, для чого ти її знову сюди приплів?
Андрій хрипло розсміявся, підвівся і пішов на кухню, а дівчина тут же вихопила із кишені свого смартфона і ввела в пошуку "Перун" , потрібно було скористатися моментом, щоб знову не впасти лицем в бруд перед братом.
- Отже "Перун " - це слов'янський бог грози, блискавки, дощу. І ти не міг мені це просто сказати? Заставив лишній раз покопатися у себе в пам'яті.
- Ой, не обманюй мене. Добре я знаю, що Вікіпедія річ розумна. - Андрій простягнув їй бокала.
Високого із тонкого скла, всередині, якого розкидаючи навколо бордові іскри-блискітки, коливалося вино. Андрій сів у крісло і у другу вільну руку взяв книгу із журнального столика. Стівен Кінг "Вовки Кальї".
Взагалі кімната була розкішно обставлена. Два великих вікна, через які вдень кімната заливалася яскравим сонячним світлом, на них молочні занавіски із шифону, два такогож кольру крісла ,біля сніни, злегка повернуті на зустріч  один одному, між ними журнальний столик із товстого скла. В протилежну стіну вбудований камін. У кутку біля дверей комп'ютер, в паралельному кутку бере початок велика книжкова шафа. Між комп'ютером і першим кріслом на кованій підставці стоять два вазони : фіалки.
Андрій розгорнув книгу і прийнявся читати.
-Знову Стівен Кінг?
- Я читаю. - По складах сказав Ендрю.
- Гаразд, гаразд. Тоді, я піду розігрію піци. Їсти хочу, як вовк!
- А ти і є вовк.- Хмикнув хлопець і знову заглибився у читання.