Ж нка-з рка

Жінка-зірка
Він не знаходив собі притулку: вона весь час була тією зіркою, яка вабила його. Коли лягав спати, особливо яскраво бачив її. Вона була недосяжною для нього, наче зовсім з далекої галактики — потаємної, ще не відкритої. Не розумів, чому так трапилося, чому ця жінка так вабила його. Серед ночі, коли тиша огортала світ і всі спали, він вставав з ліжка, запалював цигарку й, сидячи біля вікна, дивився в нічне небо. А там мерехтіли зірки, їх було так багато — всіляких: маленьких, великих, яскравих, не дуже... Колись він чув, що в кожного є своя зірка на небі, й  шукав оту свою, яка відбирала сон, торкаючись його чола, пробуджуючи нічним поцілунком. Він згадував свою мрію. Вона залишилась у тому житті, коли ще навчався у виші. Зовсім юним він закохався в неї. То була жінка-зірка його мрії. Вона була викладачем, набагато старшою за нього. На парах він милувався її стрункою фігурою і царственою поставою. Любив слухати її голос, який звучав для нього ніжніше від флейти, то були особливі ноти — можливо, першого кохання. Не помічаючи різниці у віці, малював свої фантазії і ще більше закохувався. Про власні почуття мовчав, та й що там скажеш, коли його зірка була заміжня, вона й гадки не мала, що хтось милується нею не як викладачем. Йому так хотілося бути з нею поруч, відчувати її присутність, наближаючись, чути подих. Він любив нотки  парфумів, що шлейфом тягнулися за нею.
Навколо крутилося безліч гарних, веселих, легковажних дівчаток — вибирай, яку бажаєш, але всі вони не хвилювали його уяви. Тільки одна зірка вабила його. Вона вдягалась особливо. Сукні обіймали її стан, підкреслюючи досконалість жіночих форм, а високі підбори додавали величності. Вона любила міняти прикраси і вміло поєднувати аксесуари жіночого туалету. Що тут поробиш, коли його чоловіча природа любила очима.
На останньому курсі якось він вирішив кинути пробний камінець і напівжартома звернувся до неї: «А виходьте за мене заміж!» Вона розсміялася, сприйнявши це за жарт, і відповіла тоді: «О! Цікава пропозиція! Так я вже заміжня, можу тільки всиновити. То як вам моя пропозиція?» Він почервонів і, ледь посміхаючись, мовчки відійшов. Побачивши його засмученість, вона збагнула, що то був не жарт. Раптом зрозуміла, що його любов до предмету, який вона викладала, була не випадковою...
Слова, які почув від неї, немов лезом полоснули по серцю. Він усвідомлював, що вона не вбачала в ньому чоловіка, навіть не помітила його почуттів. Вона ж подумала тоді: «Шкода хлопчика... Але ж ми з різних галактик. Ти сприйняв мене не за ту. Свою зірку ще зустрінеш».
Невдовзі він отримав диплом і поїхав з цього міста, щоб працювати за фахом. Нове життя, нові люди, робота давали нові можливості. Життя текло жваво, як завжди в молодому віці. Йшов шляхом життєвих здобутків. З’являлися нові друзі, новий досвід з жінками, вивчав нові науки, відкривав нові країни та багато іншого. Усе складалося начебто непогано.
Минали роки, й нашому герою вже виповнилося 30. Кращим подарунком до цієї дати стала ідея туристичної поїздки. Він купив два квитки до Туреччини в лагідний вересневий сезон. Другий квиток — для подружки, яка працювала разом з ним, і вони непогано розумілися. Вона не була його зіркою, але «жилеткою» назвати можна. Вони зустрічалися. Їх поєднували спільна робота, спільні друзі та спільне ліжко. Романтизм, може, ще  зберігався, але десь у глибокому підпіллі душі.
…Літак торкнувся гостинної землі Туреччини. Двоє молодих людей дісталися обраного місця. На них чекав п’ятизірковий готель «Титанік», де все враховано для чудового відпочинку. Прозора морська вода віддзеркалює не тільки сонячне проміння, а й дари моря. Вже не було тієї нестерпної спеки, яка обпалює шкіру. Поринаючи в теплу водну стихію, наче народжуєшся знову, відчуваєш нові сили та енергію моря. Що може бути краще за це? Хоча в кожного свої вподобання. Для подружки нашого героя головним став сон. Вона мріяла виспатись і, користуючись нагодою, так і робила. Пречудова східна кухня — вподобання чоловіків. Страви на всі смаки можна було їсти цілодобово. Чоловіки не дуже переймаються власною статурою і вважають себе завжди неперевершеними, тому дієти їх не турбують. Прокинувся, вмився — і вже красень! А поївши, — взірець краси.
Якось подружка нашого героя ще спала, а він, прийнявши душ, привівши себе в належний стан, вирішив поснідати й поплавати в морі. Прийшовши до ресторану, узяв собі шматочок щойно запеченої дорадо і салат зі свіжої капусти, огірками й помідорами, якимись цікавими приправами та каперсами. Улаштувавшись за вільним столиком, почав їсти, роздивляючись красу отельного двору. Всюди — надзвичайно чисто, политі квіти й дерева, ходили по двору павичі, прикрашаючи двір і милуючи погляди відпочивальників. Було видно синє безкрає море.  Раптом позаду за столиком чийсь знайомий жіночий голос прорізав слух нашого героя. Здавалось, цей голос прорвався через часовий простір і повернувся. Цей голос він упізнав би завжди, бо то був голос його першого чистого кохання. Він несміливо озирнувся. За його спиною сиділи двоє молодих дівчат, про щось згадували і весело сміялися. Яким же схожим був голос на ту зіркову жінку, яка зародила в ньому зіркову мрію! Поївши, дівчата рушили до моря. Він дивився їм услід, згадуючи своє нездійсненне кохання. Розумів, що ті його фантазії були лише фантазіями і не більше.
Після сніданку він також пішов до моря. На пірсі несподівано знову зустрів ту дівчину, голос якої покликав у спогади. Вона йшла назустріч йому такою самою ходою, як та зіркова жінка. Її бездоганна постава немовби нагадувала про далекі часи його юності. Вони наблизились один до одного. Він не зміг пройти, не зачепивши її. Щось миттєво зрушилось знову в його душі. Наче хтось відчинив потаємні дверцята, і він звернувся до дівчини, забувши про іншу, що спала в готелі:  «Пробачте, ми з вами не знайомі?» Дівчина, усміхнувшись, відповіла: «Ні. А що, треба?» З усмішкою він сказав: «Звичайно, треба. Я дуже боюсь плавати один, мені потрібен інструктор. Ви можете їм стати?» «Так!» — весело погодилася дівчина. — Тільки ненадовго!» «Тоді вперед!»
Вони пірнали, сміялися, звісно, встигли познайомитися. Наш герой просто закохався з першого погляду, адже дівчина дуже нагадувала ту зірку, яку він шукав на безкрайому, загадковому небі життя. Дівчину звали Соломія. Почувши ім’я, він сказав, що її голос та ім’я — то музика для витонченої натури.
— Соло-мі-і-я, — проговорив уривчасто. — Це дуже рідкісне ім’я. Хто його тобі подарував?
— Матуся. Хто ж бо ще?
— Красиво звучить. У твоєї матусі гарний смак.
— Дякую. Але мені час іти. Ми сьогодні від’їжджаємо. Наш відпочинок, на жаль, уже скінчився.
— Шкода! Я тільки-но навчився літати, а ви вже хочете мене полишити.
— Мабуть, ви хотіли сказати «плавати».
— Ні, я сказав, що ви зараз мене навчили літати. У мене виросли крила, і я вас обов’язково знайду. Лише дайте свій телефон, і ми обов’язково зустрінемось, тому що ви та, яку я шукав уже давно. Я шукав вас і на землі, і на небі, а знайшов у воді. Неймовірно цікаве життя!
Вони дивились один на одного, розуміючи, що то є доля.
Так, вони зустрілися, бо переконалися, що то не була випадковість курортного роману.
І ось настав час просити руки своєї незрівнянної коханої зіроньки. Наш герой — біля дверей домівки Соломії з величезним букетом білих троянд. Він прийшов познайомитися з батьками коханої і відповідно до традиції просити руки доньки в її батьків. Соломія відчинила двері, й він, хвилюючись, зайшов у дім. Назустріч першою підійшла мати Соломії — і в нього перехопило подих. Перед ним стояла його викладач, його зіркова жінка, а поруч — донька, неймовірно схожа на свою матусю. Мати Соломії назвалася, вдаючи, нібито вони незнайомі. «Усе-таки ти маєш бути моїм сином — це доля», — пошепки промовила, загадково усміхаючись.
Яких тільки засідок не влаштовує нам життя! Завжди слід пам’ятати: якщо ми чогось сильно бажаємо, наші мрії творять дива!