Гойя-гойя-гойя, девушка моя

Гойя-гойя-гойя,
дівчинонька моя
по полю ходила,
зірницю водила.

А зірниця як дівиця,
у небі неначе птиця,
плила на човнику,
місяць світить-блисне.

А у тому полі -
віхола на волі,
летить та гуляє,
дівча замерзає.

Ой, віхоло-любко,
не кружляй, голубко,
морозець-молодець,
не хапай за комірець.

А у полі – верби,
сплять, а може мерзли,
до свого милого,
несіть вість до нього.

Віхола почула,
вітрило напнула,
на сріблястих санях
їде у крисані.

У крисані вітер
передасть привіти,
стукає в віконце,
де молодий хлопець.

Коні запрягає,
віхолу лякає,
їде до дівчини,
забирає чинно.

Не їдь проти ночі
у поле і мостів,
а їдь до оселі,
де Різдво веселе.

Будем святкувати,
дівчину стрічати,
а як весна прийде,
то під вінець піде.

Під вінець з кільцями
для любої пари:
дівчина ходила,
хлопця ворожила.

Ой, світи, зірнице,
віхоло, спинися,
бо вже їдуть гості:
Різдво на помості.

Різдво святкувати,
дівчину стрічати,
а як весна прийде,
парою ставати…

6.01.2017.
Фотографія із інтернету.