Люб ть життя

             ЛЮБІТЬ ЖИТТЯ


Життя земне - це дар нам божий,
У всесвіті - це тільки мить,
І щоб продовжить його, треба
Всім серцем щиро все любить.

Любить життя, любить природу,
Любить безмежний простір, час.
Любить навколо землю й воду,
Любить людей, що біля вас.

В любові - сила, в ній - і слава
В любові - наше майбуття,
В любові - єдність і надія,
Любов - саме наше життя.







         
          РІЗНІ ДОРОГИ

Є різні дороги поетів,
Що треба по них їм пройти,
Одним – тільки слава і злети
А іншим колючки, дроти.

Хоч творчість усе відкриває,
Мов в дзеркалі видно усе:
Чим  розум і серце палає,
Що людям навколо несе;

Як щиро сприймає природу;
За що його серце болить;
І що віддає він народу,
Заради якого творить?

Я дуже люблю свою землю,
Природу і звірів, людей,
Палкою своєю любов’ю
Без всяких високих ідей.

Безмежно я вірний країні,
Що носить красиве ім’я,
Це рідна моя Україна ,
Це є Батьківщина моя.

Можливо, для когось незвично
І дуже високо звучить;
Моя Україна єдина,
Для неї я буду творить.

Своїх земляків закликаю
Всім вірно країну любить,
Ім’ям українця – благаю!
Життя своє все дорожить.


            МОЯ ЛЮБОВ


Моя любов горить не в міру,
Межі не знає і кінця.
В людей вона запалить віру,
До Батьківщини і життя.

Щоб не згасали в них надії,
Та щастя і добро велось,
Завжди збувались їхні мрії
І людям добре всім жилось.


            ЛЮБЛЮ Я  ТЕБЕ,  УКРАЇНО



Люблю я тебе, Україно,
Як матір свою я люблю,
Всім щастя бажаю сумлінно
І Бога за тебе молю.

Здобутки твої, Батьківщино,
І всі негаразди твої,
Всією душею сприймаю,
Немов особисті свої.

Прийми ти покору і вірність,
Уміння моє і знання,
І радий, що я українець,
Та гордо несу це ім’я.

Люблю я тебе, Україно,
Такою, як ти зараз є,
З тобою на краще майбутнє
Єднаю життя я своє.





МИ - СІМ’Я ЄДИНА

Українці, любі браття, ми - сім’я єдина.               
Нас навіки всіх з’єднала мати  Україна.               
Від Карпат до Краснодону по усій країні,               
Дружно, разом проживаймо в рідній Україні,
               
Щоб гриміла добра слава про  нашу країну,               
І народи поважали вільну  Україну,               
Незалежність Батьківщини берегти мов око,
Горде - ім’я українець нести всім високо.
               
Рідна мати, Україно,    ти у нас єдина,               
Зробим все, щоби міцніла наша Батьківщина.               
І палка любов до тебе  в нас хай не згасає,               
Люба ненька - Україна вічно процвітає.
               
Мир і злагода щоб були завжди поміж нами,               
І козацька сила, слава будуть жить віками.               
Сильні, вільні ми, як разом. Будем процвітати.               
Нас тоді ніхто не зможе більше  подолати.







 Я ВІРЮ ТОБІ, УКРАЇНО


Я вірю тобі, Україно,
Що прийде твій зоряний час,
І буде міцною країна,
Життя стане краще у нас.

Що пройдуть розруха і смуток,
Ми спокій собі повернем,
В нас буде зростання, прибуток,
Пишатись тобою будем.

Хай труднощі нас не лякають,
Нам вільним шляхом всім іти,
Мир, воля і праця нам сяють
Своєї досягнем мети.






НЕЗАЛЕЖНА  УКРАЇНА


Де темрява в небі стояла
Сіяючу видно зорю,
Це наша країна дістала
Незалежність і волю свою.

Серця були радості повні,
Безмежно щасливі були.
Уперше в історії нашій
Ми вільними стали людьми.

Важкий тимчасовий період
В нелегку годину ось цю,
На захист всі станем і зкріпим
Ми рідну країну свою.

Ми разом – це сила і воля.
Тепер нас уже не здолать,
І вільну, могутню країну 
Будемо гуртом будувать.




                ЛЮБА УКРАЇНО


Люба наша Україно, ти, як,рідна мати,               
Дай нам сили і терпіння  труднощі долати.               
Щоб від краю і до краю ми були єдині,
Дружно разом проживали в нашій Батьківщині.

               
Ми тобі будемо вірні і завжди любити,               
Міць і силу Батьківщини все життя кріпити.
Збережемо мир та спокій, волю і свободу,
Незалежність України й нашого народу.


Слався , рідна Україна, нашого народу,               
І хай Бог благословляє нашу землю й воду.               
Та людей усіх народів, що в нас проживають,               
 Злагоду, достаток, щастя хай вони всі мають.   
               





      ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ
 
Все буде добре в Україні,
Щасливо люди будуть жить,
Коли свою ми Батьківщину,
Як матір, будемо любить.

Бо Україна - наша мати,
А ми усі - сім’я одна,
І кожен мусить пам’ятати,
Що іншої у нас нема.

І їй на благо працювати,
В ім’я її нам всім творить,
Та негаразди всі долати
І єдність нації кріпить.

Щоб мир і спокій панували
У нашім домі і сім’ї,
Себе і других поважали,
Ми будем берегти її.

Щоб наших предків не ганьбити
І дух козацький берегти,
Ми вірність нашій Батьківщині
               Усе життя будем нести.
                ЛЮБІ  БРАТТЯ

Гей українці, любі браття,
Хай буде в нас девіз такий:
“Міцнити рідну Батьківщину –
усіх обов’язок святий. ”

Ми під знамена її станем,
Щоб все життя під ними йти,
Та горде ім’я Українець
У світі високо нести.

Любов і вірність - все для неї,
Заради світлої мети,
Ми незалежність Батьківщини
Будем надійно берегти.

Хай Україна нас єднає,
Буде нам символом життя,
І з вірою у своє щастя
Ми йдемо в світле майбуття.

Тож будьмо - разом і єдині -
Свою країну будувать,
Щоб нашій рідній Україні
Навіки - вічні процвітать.
БРАВІ  УКРАЇНЦІ


Гей ви , браві українці , у важкий цей час,
Хто ж буде міцнить країну, як не кожен з нас?
Нашій славній Україні, як садам цвісти,
Тож будемо, любі друзі, її берегти,
Єдність, силу Батьківщини все життя кріпить,
Нам і нашим дітям треба на землі цій жить.
Тож гукнемо дружно, разом, щоб ішла луна
Рідна мати – Україно, ти у нас одна.
Вірними тобі будемо всі ми до кінця
Із тобою разом наші молоді серця.
Незалежність Батьківщини всім нам берегти,
Горде ім’я - українець - високо нести.
Гей дівчата Роксолани, хлопці - козаки
Відновим козацьку славу, зкріпим на віки.
Щоб пишалась Україна своїми дітьми,
І кріпить її будемо ми і тільки ми.
Україно, рідна мати ми - твої сини,
І тебе завжди будемо міцно берегти.
Хай лунає всюди пісня, і лунає сміх
Мирне небо не згасає для людей усіх.



         ЄДНАЄ  БАТЬКІВЩИНА


Є різні дороги у нашім житті,
Що доля їх нам наділяє,
Та все ж у нас є щось таке у душі,
Що нас воно міцно єднає.

Одні своє щастя шукають в грошах,
Не хочуть на гідність дивитись,
Багатство за всяку ціну  - їх девіз,
І будь - яким шляхом добитись.

А другі до влади біжать стрімголов,
Так хочуть вони керувати,
Їх манить величчя високих посад,
На старість буде що згадати.

А треті - звичайний, робочий народ,
Що добре і чесно працює,
Своїм повсякденним посильним трудом,
Основу суспільства будує.






Ті волею сильні і духом міцні,
Хто любить країну, свободу,
Найвища мета є у їхнім житті -
Служіння своєму народу.

Хто правий, хто ні – це судить не мені,
На це кожен думку і право хай має,
Та є щось таке ще у нашім житті,
Що разом усіх нас єднає.

Це - діти, батьки і знайомі також,
Це є уся наша родина.
Усе, що навколо оточує нас,
А зветься це все Батьківщина.

Хай різні всі ми, і в нас різні думки,
І кожен свій шлях обирає,
Та тільки у нас Батьківщина одна
Тож хай вона нас і єднає.





РІДНА  БАТЬКІВЩИНА.


Із першим подихом життя
Усе найкраще, що ти мала,
Надію, віру в майбуття
         Мені з дитинства ти вселяла.


Я вірним сином став твоїм,
І в мене ти одна - єдина,
Пишаюсь іменем своїм
Моя найкраща Батьківщина.

З народження завжди вдихав
Твої чарівні аромати,
І під твоїм крилом зростав.
Оберігала наче мати.

Для мене ти - це  сенс життя,
                - це море, сонце, поле, квіти,
Безмежна віра в майбуття
І радісні, щасливі діти.



Минають дні, ідуть роки,
І сивину уже я маю,
Та тільки кращої, ніж ти,
Для себе я не уявляю.

Цвіти, країно повсякчас,
Щоб люди віру в тебе мали,
Щоб мир і спокій були в нас,
Війни ніколи ми не знали.



          ЛЮБОВ СВОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ


Що є святе у нас в житті усіх?
Це - мати, батько і дитина,
Все те, що надихає нам життя
Єдиним словом Батьківщина.

Це - море, поле, річка, гори, ліс -
Усе, що додає нам сили,
Безмежна, вірна і свята для всіх
Любов своєї Батьківщини.


Вона оберігає спокій, мир,
Надію й віру нам щоднини,
Міцнить, єднає людям всім серця
Любов своєї Батьківщини.


То хай міцніє у віках завжди,
Із кожним днем та щохвилини,
Міцна, палка та щира без кінця
Любов своєї Батьківщини.



             БЕЗ БАТЬКІВЩИНИ

На чужині життя іде,
Та серденько аж знемагає,
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

І сонце світить мов не так
Усе скрізь холодом стрічає
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.


Та де б  не був, що б не робив
Хай кожен з нас запямятає,
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Нащадків дух все кличе нас,
Земелька рідна теж гукає,
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Душа сумує без кінця
Та ще й від болю знемагає,
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.


Думками лину в ті місця,
Де все любов’ю нас вітає,
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Хай Бог від цього береже,
Від чужини оберігає,
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

    БЛАГОДАТНИЙ КРАЙ


Прекрасна моя Україно
Ти є благодатний наш край,
І місце у тебе чудове,
Немов тут справжнісінькій рай.

Що наші душі заманеться ,
У нас в Україні все є,
Нам жити та ще й працювати
І множить багатство своє.

Ліси виростають могутні,
Родючі, хороші поля,
Багаті моря і озера
Це все Батьківщина моя,

Зимою засніжено , біло,
Тріскучий, їдкий морозець.
Іскристий, блискучий скрізь іній
Дошкульний, шмалкий вітерець.




Весною зелено навколо
У квітах сіяє усе,
І знов оживає природа
Та радість усьому несе.

А літечком сонце ласкаве
Промінням нас гріє своїм,
І подих просторів багатих
Нам віру вселяє усім.

А осінню добрі врожаї,
Що в нас вони рясно ростуть,
І щедро це людям дарує,
Які на землі цій живуть.

У цьому чудовому краї
Тут люди хороші живуть,
Вони працьовиті, веселі
Свій спокій і мир бережуть.







              СХАМЕНІТЬСЯ , УКРАЇНЦІ

Сумно, гірко скрізь дивитись
На таку картину,
Як грабують, і руйнують
Рідну Україну.

Як з могутньої країни,
З грішми й гаманцями,
Стала бідна Україна,
Люди в ній – старцями.

Їздить президент по світі
Просить допомоги:
      - Дайте і вкладайте, бо ми
Не станем на ноги.

Як же так і в чім причина?
Треба з’ясувати.
Відповідь на ці питання -
В нас самих шукати.

Дали волю громадянам
Шлях свій обирати.
Ми як дикуни із лісу,
Все давай ламати.

Хто міцніший, має владу,
За кордон таскають,
Що урвали, то за безцінь
Там його збувають.

Хто що вкрав і за кордон
Кожен везти пнеться,
Їх  ніхто там не питає:
Де ж це все береться?

Ще багато речей різних
Можна називати,
Тільки як усьому, цьому
Раду можна дати?

Саме перше треба добре
Всім запам’ятати,
Що це наша Батьківщина
І нам будувати.

Треба множити багатство
Нашої країни,
Жити в злагоді і мирі
Задля України.

                ВЕСНА

Чудова ніч на Україні,
Коли у розпалі весна,
І дишеться на повні груди,
Погода тиха і ясна.

Уся природа оживає,
Життя продовжується знов,
Усе прихід весни вітає,
І буйне радість та любов.

Пісні пташині не змовкають,
Лунають дзвінко навкруги,
Зелені шуби одягають
Ліси, поля, сади й луги.

Садочки буйно розквітають,
Духм’яний лине аромат,
І манить , манить погуляти,
Дорослих хлопців, і дівчат.

Весною хочеться кохати,
Щасливим бути і любить,
Пісень веселих заспівати
Надіятись, і просто, жить.
             ГОСПОДИ, МІЙ КРАЙ БЛАГОСЛОВИ

Господи, мій край благослови,
Всі поля, ліси, моря і ріки,
Хай же мир і злагода завжди
У моїм краю будуть навіки.

Господи, мій край благослови,
І народ, який страждав віками.
Зерна щастя і добра посій,
Щоб війни не було поміж нами.

Господи, мій край благослови,
Рідну землю, щедру і багату.
І щоб, був багатий коровай
В кожнім домі, і у кожній хаті.

Господи, мій край благослови,
Всіх людей, які тут проживають,
І щоб був добробут кожен день,
І достаток хай в усьому мають.

Господи, мій край благослови,
Дай нам мужності усім і сили,
І щоб труднощі усі свої
Швидше ми в минулому лишили.
                ЗОЗУЛЯ

Якось весною раннім ранком,
Коли туман надворі був,
 В своїм саду, що біля хати,
Зозулю вперше я почув.

А по народному повір’ю
Бажання треба загадать,
Чи - скільки років будеш жити -
У неї можна запитать.

А це було б не так погано -
Своє узнати майбуття,
Яка буде у тебе доля,
Яким буде твоє життя.

Із недовірою та сміхом
Я на зозулю поглядав,
Та все ж наважився, несміло,
У неї тихо запитав:
 
Скажи мені, будь ласка, щиро
У цей ранковий, світлий час,
Що нас чекає, Україну,
Чи довго буде безлад  в нас?
Зозуля довго міркувала
Уважно дивлячись кудись,
А потім лагідно сказала:
„Ти лиш терпіння наберись.

У вас важка буде дорога,
Тому що єдності нема,
Але усі старання ваші
До вас повернуться сповна.

Якась магічна сила діє
На ваших деяких людей,
До брата хочуть у обійми
Задля високих їх ідей.

Можливо смак забули волі,
Завжди під кимось ви були,
Поляки, турки, росіяни
Вас поділити не могли.

А є частина - теж не кращі -
Себе чужинцями ведуть,
Усе грабують, розтягають
Та за кордон добро везуть.


Не вірять в себе, в Україну,
Не вірять в уряд, що творить,
Що це багатство усе їхнє
І треба множити, кріпить.

Розбіжностей в народі вдосталь,
Тож поступово їх долать,
Зусилля разом об’єднавши,
Країну вільну будувать.
 
У вас є те, що всіх єднає,
Чим треба міцно дорожить,
Це - воля, мир і незалежність,
Вам - єдність нації кріпить.

Людей зуміє це здружити,
Покращить рівень їх життя,
Тож незабаром у вас також
Хороше буде майбуття.

Це все прийде до вас із часом
Коли свідомість до всіх дійде,
Коли любов до Батьківщини
Немов до матері буде.”



Зозуля все це розповіла,
Злетіла з гілки і - у вись,
А я стояв в саду і думав,
Із сумом дивлячись кудись.



        ВДУМАЙТЕСЬ

Йдуть колони демонстрантів,
Всюди шум лунає,
І свою тут кожен правду
Лиш собі шукає.

Ідуть праві, ідуть ліві,
І червоні, й сині,
Йдуть на захід і на схід.
Рвуть країну нині.

Як же бути Україні ?
Всі її це діти.
Як усіх їх помирити
І теплом зігріти ?


Вдумайтесь і схаменіться,
Що ж буде із вами?
Розберуть чужинці землю
Дрібними шматками.

І тоді не бачить волі,
Втратимо свободу,
Зганьбимо козацьку славу
І всього народу.



   ЧИ МИ ГІРШІ КОГОСЬ

Чи ми гірші, браття, когось,
Що не можем жить, самі?
Щоб наш брат керував нами
І завжди жили в ярмі.

Чи ми зовсім не проснулись?
Чи нас мучить дрімота?
Гляньмо, як живуть народи.
Чи в нас гордості нема?



Азіати й африканці,
І індійці не відстають.
Вже давно вільними стали
Незалежними живуть.


Ми ж, як та мала дитина,
Боїмося крок ступить:
Як же без вказівок самі
Ми будемо тепер жить?


Вже зробили перші кроки,
Не озираймось ні на мить.
Тож будем, сміливі, дружні,
Україну ми творить.


Хто совість свою не втратив?
Людську гідність не згубив?
Не дамо нас принижати,
Щоб народ наш вільно жив.




БЕЗСТРАШНІ  СТУДЕНТИ


На полі, де станція Крути,
В нерівнім запеклім бою,
Пішли захищати студенти
Любиму країну свою.

І триста безстрашних студентів -
Найкращі Вітчизни сини,
За вільну свою Україну
Завзято боролись вони.

А зброї було дуже мало,
Одягнені в те, хто що мав,
Без навиків були військових,
Ніхто у бою не бував.

Ішли вороги ,мов лавина,
Республіку юну громить,
Щоб нашу свободу і волю
Навіки в крові потопить.




А бій був жорстокий, кривавий
Безстрашні були земляки,
Та сили в них дуже нерівні
Загинули всі юнаки.


Проходять роки, все минає
І час так нестримно пливе,
Та слава про них не зникає
І в пам’яті нашій живе.



 


            УКРАЇНО, МИ Ж ТВОЇ СИНИ


   Гей ви, хлопці браві, вже прийшов наш час:
   Мати – Україна зачекалась нас.
   Розірвем кайдани, проженемо сни,
   Мати,  Україно, ми ж твої сини.

   Скільки зазіхало на нас ворогів,
   Ласувать багатством хто тільки не хтів!
   Та звелась на ноги, скинула ярмо,
   Щоб наші нащадки не знали його.

У важкий період, лиховісний час
Захистімо неньку, щоби їй за нас
Соромно не було, щоби у віках
Задзвеніла слава, щоби згинув страх.

На вільній Вкраїні будемо ми жить,
Єдність Батьківщини ще більше кріпить,
Щоб козацька слава знову ожила
І країна наша, немов сад, цвіла.



     УКРАЇНСЬКІ  МОРЯКИ

В жаркі дні, мороз, негоду
Повсякчас дозор несем,
На морських просторах всюди
Ми народ свій бережем.

Море нас усіх з’єднало
І здружило на віки,
Сильні духом і фізично
Українські моряки.

Добра слава і пошана
Лине з давнішніх часів,
Про сміливих та хоробрих
Українських козаків.

Техніка у нас чудова
І відмінні моряки,
Боєздатність скрізь готова
Там, де служать земляки.

Радість серце наповняє:
Як приходять нам листи,
Віру, силу нам вселяє
Й службу легше всім нести.
Тож кохані, любі наші,
Не марнуйте дарма час,
Нам пишіть побільше й часто
Дуже ждем листів від вас.

Не біда, що ми в розлуці,
Часто ходимо в похід,
Кращим буде в нас кохання
І провірене як слід.

Як милують серце й душу
Наші, рідні береги,
Після довгого походу
Зустріч з рідними людьми.



    ЙШЛИ  СОЛДАТИ

Йшли по вулиці солдати
І пісні співали,
Із захопленням дівчата
На них поглядали.



Вони справні і бадьорі
Молоді, здорові,
Як для бою ,так кохання
Завжди наготові.

Всіх часів і всіх народів
Всюди так ведеться,
Від військових у дівчаток
Серце дуже б’ється.

Як на службі так в коханні
Вірні мов присязі,
Будуть чесні, принципові
В будь – якому разі.

А любов до Батьківщини
Вічно процвітає,
І кохання до коханих
В них завжди палає.

У військових така доля
Завжди щось долати,
А найважче - це жіночі
Серця підкоряти.


                ХЛОПЦІ  БРАВІ

Всі ми хлопці браві
І настав наш час,
Призвала на службу
Батьківщина нас.

Бо військові хлопці,
Хлопці - вищий клас,
І красуні наші
Зачекались нас.

День і ніч військову
Службу ми несем,
Спокій Батьківщини
Міцно бережем.

Гідні ми нащадки
Славних козаків,
Сила їх і воля
В наших вояків.

                Не журіться, любі
                Ви батьки за нас,
                Пройде термін служби,
                Вернемось до вас.
      БРАТИ  КЛИЧКО

Коли на рингу гонг лунає
Брати Кличко ведуть бої,
Вся Україна вболіває
Віддавши їм серця свої.

Брати Кличко, ми разом з вами
Вся Україна і сам Бог.
І завжди вам ми всі бажаєм
Одних лиш тільки перемог.

За вас радіє Батьківщина,
Ви - наша гордість та любов.
Пишається вся Україна,
Як перемагаєте ви знов.

Хай кожен з вас перемагає
Ідучи до нових висот
І України гімн лунає
В честь ваших славних перемог.

                Хай зірка вдачі вам сіяє
                Та досягніть вершин усіх
                І предків дух допомагає
                Та пам’ятайте ж і ви їх

            ШАНУЙМО СВОЮ МОВУ


Співвітчизники рідненькі,
Що ж твориться з нами?
Чи привикли жить в неволі?
Не прийшли до тями?

Як же так що ми своєї
Цураємся мови?
А про нашу незалежність
Лиш одні розмови.

Нас гнітили так віками,
Доленька немила,
А чужа культура майже
Все заполонила.

Які докази бувають
Більше ще вагомі,
Як себе чужим відчути
У своєму домі.



І народ наш працьовитий
Та розумні люди.
До яких же пір цей безлад
 В Україні буде?

Тож просніться, земляки, вже
Гордість свою майте!
І на своїй рідній мові
Всі ви розмовляйте.

Колискову, що в дитинстві
Вам батьки співали,
І свою любов та душу
Нею віддавали.

З материнським молоком вас
Ставила на ноги,
У безмежний світ, широкий
Простягла дороги.

Тож свою шануймо мову
Нею щоб єднались,
А нащадки наші нами
Тільки лиш пишались.


                ШАНОВНІ  ВЕТЕРАНИ

Шановні наші ветерани,
Хай бог здоров’я вам кріпить,
Ще часто вас турбують рани
І у кістках не раз вертить.

Та сняться довгими ночами
Дороги страшної війни,
І друзі, що були із вами
Та полягли в боях вони.

І їм і вам хай буде слава
Навіки жити серед нас,
Цінують люди і держава
Своїх героїв повсякчас.

Від звільнених усіх народів
Де було чути війни дзвін,
Прийміть ви щирі побажання,
Сердечний і низький уклін.

Дев’яте травня наближали
В боях , на фронті і в тилу,
Життя мільйони віддавали
За перемогу цю важку.         

             ПРОВОДИ


В селі всі святкують це свято
І шану йому віддають,
За покликом серця і долі
Традицію цю бережуть.

У кожного є хтось із рідних
Поховані в цьому краю,
Тож з року у рік приїжджають
Віддати їм шану свою.

Тут силу землі відчуваєш
Дух предків нам віру кріпить,
На справи нові надихає
Щоб вірити, жити, творить.







                МАРНО


Як починались довгі ночі
Надворі вітер завивав,
Я, щоб не тратить час даремно,
На нові справи витрачав.

Картини і портрети різні
Ночами пізно малював,
Наступної зими вже інше,
На полотні я вишивав.

Ліпив скульптури, монументи,
Із дерева щось вирізав,
Випалював щось на фанері,
Вірші ночами друкував.

Ще грав пісні, та їх співали,
Що на свої вірші писав,
Гончарним ремеслом займався,
Проекти різні я складав.




Навколо люди говорили,
Що не погано це усе,
Милує око, серце, душу
Хвилинку радості несе.


І я радів в душі за себе,
Що до краси це все веде,
Та присмак гіркоти лишався,
Що праця марно пропаде.



 


               ШУМЛЯТЬ ПОЛЯ БАГАТІ

Шумлять поля багаті
На добрий урожай,
І радість в кожній хаті
За любий, рідний край.

Пливуть пісні полями
Луна щасливий спів,
Ідуть з полів селяни,
З широких нив, ланів.

Пісні і праця в селах
Завжди разом ідуть
Трудящі і веселі
Селяни тут живуть.

Любов і шана всюди
Панують в цім селі
Живуть тут мудрі люди,
Дорослі і малі.

Тож хай живе країна,
Врожаї скрізь ростуть,
Хай квітне Україна
І в щасті всі живуть!
                ЗЕМЛЯ

Колись земля селянам всім була
По ній багатство визначали,
Від неї все залежало життя,
Надію на майбутнє мали.

І берегли немов великий скарб.
Не раз за землю воювали,
Із нею віра у селян була
Її у спадщину давали.

Усе життя пов’язане було
На ній і сонце зустрічали,
Там працювали важко цілий день
На ній його і проводжали.

Тепер дають паї селянам всім
Лиш забирай свою частину,
Сам хазяйнуй, вирощуй урожай,
Чи об’єднуй свою родину.

Але сміливців небагато є,
Що землю обробляти взяли,
Та добрими господарями
Вже на своїх ділянках стали.
                ХЛІБНЕ ПОЛЕ

Лиш тихо шумить тут колосся
Набите дозрілим зерном,
І поле уздовж простяглося,
Блистить золотим килимом.

Сонце світить і не зважаєш,
Що більше і більше палить.
Тут силу землі відчуваєш
І запах тут хліба п’янить.

Теплий вітерець повіває
Тихо колоски шелестять
І хвилі, як в морі гойдає,
Вони без кінця все біжать.               

Пташки тут над полем літають
І чути веселий їх дзвін
Селяни пшеницю збирають
І низький за це їм уклін.

Душа хлібороба радіє
За добрий, багатий врожай.
Від поту одежа мокріє
Та добрий буде коровай.
                СЮРПРИЗ

Хороша, щедра осінь в нас була,
Ще золотою називають,
Вся тепла, сонячна тож і її
Дарунком божим всі сприймають.

Усе зібрали на своїх полях
Уже й посіяли, зорали,
Основу під майбутній урожай
Хорошу в цьому році дали.

А листопад підходив до кінця
Погода була досить тиха,
Усе спокійно було як завжди
Ніщо не провіщало лиха.

Десь серед ночі все і почалось, 
Ще й вітер набирався сили,
Мороз, туман та дощ,
Навколо льодом все покрили

Усе частіше було чути шум,
Дерева зламані тріщали,
Ще електричні падали стовпи,
Дроти з металу обривали.

Скрізь темрява стояла на дворі,
І нею скрізь усе покрилось,
Від цього важко людям на душі,
Не видно де, і що творилось.

І все ж жаданий ранок наступив,
Скрізь видно понівечену природу,
Навколо, мов у казці зимовій
Все було в панцирі із льоду.

Куди не глянь, одна в одну з гори
Бурульки крижані звисали,
Вони неначе всі із кришталя
Промінням срібним вигравали.

Скрізь небезпечно їхати чи йти
Так дуже слизько було всюди,
Могло ще впасти щось із висоти
Могли ще постраждати люди.

Такого лиха, що творилось в нас
Ніхто з людей не міг згадати,
Тож дуже неприємний цей сюрприз,
Ще довго будуть пам’ятати.
 
       ВАЖКА ПРАЦЯ


Повітря гаряче і сонце палить,
Дихати важко, голова аж болить.
Земля вся тверда і засохлі грудки,
Зарослі навколо бур’яном рядки.
Відскакує сапа, дзвенить, як струна,
Бур’ян цей сапати не хоче вона.
І руки зморились її піднімать,
Та скільки вже можна бур’ян цей сапать.
Спина розболілась і ноги тремтять,
Земля так нагрілась, підошви горять.
А спрага все мучить і хочеться пить,
До вечора треба ще довго робить.
Така наша доля і наше буття
В роботі проходить все наше життя.


 
         СТАРЕНЬКА МАТИ


Тихенько вітер повіває,
Колише срібну сивину
Коло воріт старенька мати
Вдивляється у далину.

З дерев пожовкле листя рясно
На землю восени паде.
В очах надія, сподівання:
 -А може з рідних хто зайде?

Води принести вже не може,
Дровцят не в силах нарубать...
Невже холодній і голодній
Отак прийдеться помирать?

Холоне кров в стареньких жилах,
По шкірі взявся морозець...
Невже такий сумний, недобрий
Стареньку матір жде кінець?




         НАДІЯ МАТЕРІ

Пишалась мати рідним сином
Єдиний він у неї ріс,
Такий завзятий, працьовитий
Надію й радість ненці ніс.

Пройшли роки, змужнів синочок,
Вже в армію його беруть.
Благословила мати сина
На вірну службу,  добру путь.

Ішла в солдата служба добре,
Там друзів він собі знайшов,
Від командира із частини
Похвальний лист її прийшов.

Та незабаром сумну звістку
Матусі принесли листи,
Що син її в Афганістані
І службу там буде нести.

Свій спокій ненька загубила
Все ходить листонош стрічать,
Можливо вдалося синочку
Хоч кілька слів їй написать.
Біду серденько відчувало
І в грудях билось, як в броню,
Синок виносив командира
Із - під ворожого вогню.

В безпечне місце через силу
Спішив сховати він як міг,
Та раптом вибухнула міна
І залишився він без ніг.

Немов багаж привезли сина,
Солдати – друзі у село,
Без ніг і у великих шрамах
Цілого місця не було.

І доглядає мати сина
Немов за немовлям малим,
Усе принести і подати
Дивитись треба все за ним.

Ночами, як лягає спати
Він рветься в бій “ура” кричить,
То хоче йти кудись стріляти
То рятувать когось біжить.





Вже скільки часу промайнуло
А він усе погано спить,
Старі болять у нього рани
Та у кістках не раз вертить.

А матір сили покидають
Все важче сина доглядать,
Сама обходити не може
Доводиться когось чекать.



       


               ДОЛЯ

Як народила сина мати
В дім батько немовля приніс,
І посадив дубочок біля хати,
Щоб син, як дуб, могутній ріс.

З’явилась ще калина біля дуба,
Тендітна, ніжна і тонка,
Це мати принесла її із зруба ,
Як народилася дочка.

Їх радість і любов межі не мали,
Раділи так вони дітьми,
І хоч ночей тепер недосипали,
Колись поможуть їм вони.

Немов у хаті зорі засіяли
І ангели з небес прийшли,
Любов та злагода запанували,
Їм діти щастя принесли.

Батьки все біля них та разом з ними
І не відходять ні на мить,
Та лиш почують плач  дитини
Вже дивляться чи щось болить.

Здорові, гарні були у них діти,
Щасливими собі росли,
Немов чарівні, ніжні квіти,
Своїм батькам вони були.

В дворі калина пишно розквітає,
Дубок росте міцний, стрункий.
І донечка красуня виростає.
Та син завзятий і дзвінкий.

А день за днем усе роки минали
І час біжить, немов вода,
Їх діти непомітно виростали,
Одружені вже син, дочка.

Їм жити дружно, разом та радіти,
Своїх стареньких доглядать,
Та залишили рідну хату діти,
І щастя десь пішли шукать.

           Волосся все покрилось сивиною,
           Дають ще знати болячки,
           Не приїжджає в гості син з дочкою
              Та рідше шлють їм вісточки.

У день важка робота біля хати
І непомітно час летить,
А ввечері, як полягають спати,
У всіх місцях у них болить.

І довгі, нескінченні, зимні ночі 
Немов немає їм кінця,
Та ще й думки зволожують їм очі,
Тривожать батьківські серця.

Доріжка вже до хати заростає,
Старенький похилився тин,
У гості донечка не приїжджає ,
Забув дорогу старший син.

Коли якась машина проїжджає,
Чи може трактор забурчить,
Враз на доріжку мати поглядає,
Та швидко до воріт біжить.

Можливо хтось з дітей до них приїхав.
А серце в грудях аж гуде,
Стоїть і виглядає бідолаха,
Не дочекавшись, в хату йде.


Роки здоров’я з часом забирають,
Уже своє вони беруть,
Також не ту старенькі силу мають,
Якось кріпитися будуть.

Схилилась до калини сумно мати,
А біля дуба батько сів,
Ніхто  не бігає вже коло хати,
Дзвінких не чути голосів.

І чоловік легенько скинув віти
Та ніжно лавочку потер,
Колись ось тут сиділи їхні діти
І тільки спогади тепер.

На серці стало важко у старого,
Але він виду не подав,
Та лише піджака поправив свого
Немов у нього він спадав.

Думки хвилюючі, старечі мрії
Одна за одною пливуть,
І тільки не згасають в них надії
Одними ними і живуть.


І линуть до дітей вони думками,
Щоб в дім до рідних зазирнуть,
Як там на чужині, та ще й без мами,
Здорові, живі, як живуть?

Так хочеться на них ще подивитись,
Своїх онуків пригорнуть,
До них губами ніжно притулитись,
Щоб трішки радість повернуть.

Здається, що це було недавно,
А вже покрився мохом бут,
Як доглядали своїх діток справно,
І як зростали вони тут.

Усе навколо рідне і знайоме,
Із-з ним пов’язане усе,
Можливо згадка за ці речі в домі
Їм спокій в душу принесе.

А про дітей своїх все пам’ятають ,
Коли робили перший крок,
Як у садочок їх водили знають,
Та ще й у школу на урок.


У горлі жінці гірко щось стиснуло,
Заплакала немов дитя,
За мить в думках у неї промайнуло,
Усе не легке їх життя.

Лиш шелестить калина і дубочок
Біля господарів своїх,
Можливо донечка, або синочок
Не раз десь згадують і їх.

Вже сонечко за обрій майже сіло,
Стихав скрізь гамір на селі,
Подружжя в хату йти не захотіло
Сиділи разом, як малі.



            

         

            МАТУСІ

Все дні біжать, роки минають
І старість вже не за горами.
А я в думках своїх частіше
Звертаюсь до своєї мами.

“Матуся наша рідна, люба”
Хотів би я їй це сказати,
Ви найдорожча в нас на світі,
Нажаль, немає з нами мати.

За неї часто Бога я благаю
Ціную більше ще з роками,
Та голову свою схиляю
І з нею завжди я думками.

Вже скоро буде тридцять років,
Як з нами матінки немає,
Чарівна усмішка матусі,
Ще й досі нас благословляє.

Нас п’ятеро було у мами
І раду всім нам треба дати,
Тож кожен день все працювала,
Щоб якось нас прогодувати.

А вечорами після праці,
До ночі шила, вишивала,
Щоб ми охайними всі були
Сорочки вишиті давала.

Як діти всі малі, ми також,
Можливо, щось не так робили,
Своїй матусі ми рідненькій
У чомусь мабуть завинили.

Пройшло уже багато років,
Та думку я одну все маю,
Перед матусею своєю
Як виправить вину, не знаю.

Була б жива ще рідна ненька,
Їй руки взяв би цілувати,
За ласку і любов безмірну,
За все, що дала рідна мати.

Пробачте, матінко, за все нам,
І можете за нас радіти,
Хорошими і чесними людьми
Повиростали ваші діти.

                ЮЛЬКА

Наша Юлька вже доросла
Злазить із дивана,
Їй дев’ятий місяць, а вона
Така неслухняна.

Що забрати лиш не встиг,
Або щось сховати,
Юлька тут же його знайде
І давай кусати.

У шість місяців вона
Вже була з зубами,
І з тих пір, немов той зайчик ,
Бігає між нами.

Як сміється, жмурить очі,
Ротик розкриває,
Фиркає немов їжак,
Мов когось лякає.

І дзвенить навколо сміх нас
По усій кімнаті,
Юлька радість принесла
Всім у нашій хаті.
   НА КРАЮ ДОРОГИ

Волосся вже біле зробилось
І стало ріденьке воно,
Обличчя все зморшками вкрилось,
Свій блиск загубило давно.

Роки непомітно летіли,
Тривожне якесь відчуття,
Що молодість вже промайнула,
Стою на краю я життя.

Приходять думки та хвилюють,
Як в юності я колись жив,
І що після себе залишу,
Що доброго в нім я зробив.

Немов як не жив всі роки ці,
Швиденько життя так летить,
Важкі у селі всі роботи,
Не було часу відпочить.

Та жив не даремно на світі,
Своїх діточок виростив,
І хоч невеликий, та все ж я
Свій слід на землі залишив.
ЗЛАГОДА

Нам добре повезло в житті
Із нашими дітьми,
Тепер радіємо за них
І вдячні долі ми.

У нас єдина донечка,
Родилась в добрий час,
І зять у нас хороший.
Він як рідний син для нас.

Ми Богу дякуєм тепер,
Що нас він всіх з’єднав,
Та мир і злагоду в наш дім
Всевишній нам послав.


                ПОМІЧНИЦЯ

Сьогодні я вперше ранесенько встала,
Бабусю і матір своїх привітала.
Що б щастя й здоров’я завжди вони мали,
І очі ласкаві їх смутку не знали.
   Хай радістю сяють рідненькі обличчя,
Я буду хороша для них помічниця.

ДОНЕЧКА – ЧАРІВНИЦЯ


Рано вранці до струмочка
Матінка ходила,
І водичку до схід сонця
В горщику носила.

В цій водичці чарівненькій
Донечку купала,
Щоб росла вона здорова,
Щастя й долю мала.

А дівчина, як та квітка,
Пишно розквітала,
І на радість своїй мамі
Красунею стала.

Як троянда-королева
Донечка зростала,
Хлопців молодих навколо
Часто чарувала.




Як лукаво підморгне,
Ніжно так погляне
Не в одного парубочка
Серденько зів’яне.

Ніжний голос як дзвіночок,
Дівчинонька мала
А усмішка чарівненька,
Як зоря сіяла.

На роботу і на танці
З піснею ходила,
Добрим серцем і любов’ю
Завжди полонила.






      




   МІЦНИХ НЕ БОЮСЬ МОРОЗІВ

Міцних не боюсь я морозів
І вітер мене не страшить,
Я буду стояти, можливо,
Побачить тебе пощастить.

На серці у мене мов крига
В душі вже одна пустота,
Ти з другим мені залишилась
На згадку твоя красота.

Мене охопило безсилля,
Не знаю, що буду робить,
Лиш віра й надія ще були,
Тож мусив кріпитися, жить.

Все думав, що буду з тобою,
Що буде в нас спільне життя,
Ти мрії мої обірвала
І зникли вони в небуття.

У мене вже серце розбите
Та світ став немилим у мить,
Важкі дні для мне настали
І як усе це пережить.
              ЖИТТЯ

Життя вже звело наші долі
І по житті ми вдвох ідем ,
Та більше двадцяти двох років
Як дружно, радісно живем .

Усі роки, що ми з тобою
Всього приходилося нам,
Ми радість, смуток, негаразди
Завжди ділили пополам.

Ішли роки, сім’я міцніла
І непомітно дні неслись,
Та дві щасливі наші долі
В сім’ю міцну навік злились.

Всі прикрощі і всі турботи
Один за одного несем,
Міцною дружною сім’єю
Ці всі роки разом живем.

Вже донечку свою зростили
Пішла вона своїм шляхом,
Тепер нам тільки залишилось
Вже доживати вік разом.

Життя, життя як довга нива,
Що в нім посієш те й збереш,
І доля буде всім щаслива
Якщо в любові проживеш.



         НА МАЙДАНІ


На майдані голоси дзвенять,
Музика, пісні лунають,
І весело люди гомонять,
Карооке там стрічають.

            Музика єднає тут людей,
            Шанс є взяти у змаганні,
            Відкриває молодих зірок
            Карооке на майдані.

     Біля телевізорів також
            Вас чекають на екрані,
            Хай лунає веселить усіх
            Карооке на майдані.

     ВІРНЕ КОХАННЯ

Як добре, що вірне кохання
В своєму житті ми знайшли,
І всі ці роки, що вже разом,
Щасливо і дружно жили.

Ми щастя творили обоє
Життя нам це все довело,
Кохання серця нам єднало
Та сили в житті придало.

І радість та смуток життєві
                Й надалі нам разом ділить,
Сімейний достаток свій будем
У нашім коханні творить.

Щоб наші збувались бажання
                Щасливими завжди були,
Ми вірність коханню своєму
В гарячих серцях пронесли.

Як сонце ласкаве єднає
На рідній землі все життя
Кохання кріпить наші долі
В щасливе веде майбуття.

Кохання ти наше, кохання,
Як добре, що ти у нас є,
З тобою нам краще живеться
І віримо в щастя своє.


           ЗУСТРІЧІ

Я зустрічі всі пам’ятаю,
Як рясно яблуні цвіли,
Гарячі були поцілунки,
Щасливими тоді були.

І нам здавалось все навколо
Це створено тільки для нас,
І радісні ми та щасливі
Зустрілися у добрий час.

Безмежним та палким коханням
Горіли молоді серця,
Ми присягнулись, що навіки
                Будемо разом до кінця.



Усе було таким прекрасним
Щасливими були всі дні,
Життя ішло у нас чудово
Співали радісні пісні.

Щасливі дякуємо долі
З’єднала нас на все життя ,
І з вірою у своє щастя
Ідемо в наше майбуття.

Хай яблуні всі зацвітають,
Кохання квітне між людьми,
І люди всі щасливі будуть
Живуть так добре, як і ми.




 







       ПИРІЖНЯНКА

Раз ішов я рано – вранці
Було чути спів птахів,
Там в зеленому гайочку
Пиріжняночку зустрів.

Пиріжнянка, пиріжнянка
Як тебе я полюбив,
Через тебе пиріжнянка
Я свій спокій загубив.

Чорноброва кароока
Ще й довгесенька коса,
Моє серце  полонила
Ця дівчина, ця краса.
 
Ллється голос як дзвіночок
Все стихає навкруги,
Я лечу, любов, до тебе
Через поле і луги.

Сяють очі наче зорі
З – під великих, чорних вік,
                Хочу я, щоб ми з тобою
Поєдналися навік.
           НОВИЙ РІК

Двохтисячний  рік наступає
Всім людям дата не проста,
Цей рік Господь благословляє
Це рік народження Христа.

То ж будьмо разом і єдині,
Щоб щастя та добро велось,
Щоб спокій, мир були в країні
І добре людям всім жилось.

В ім’я Всевишнього забудем
Свої образи усім тим,
Що нам у чомусь завинили
У новім році всім простим.

То ж всім від краю і до краю
Живущим людям на землі,
Здоров’я, щастя я бажаю
У мирі жити та теплі.

          Живім, радіймо, веселімся
          І щоб не було в нас тривог,
         Добро хай зло перемагає
         Хай завжди з нами буде Бог.
      ЩАСЛИВІ ВЕЧОРИ
Лиш вечір тихенький настане
І музика враз зазвучить,
То Міша що вечора грає
На зустріч до себе манить.

Та серденько рветься до нього
Не хоче цей вечір чекать.
Щоб разом із милим побути
І ніжно та вірно кохать.

Та кращого більше немає
Як бути із милим удвох,
Як б’ються серця наші разом,
Під дерево сівши на мох.

             Душа вся немов розквітає,
             Як Міша співає пісні,
             А як ще й до того ж  заграє
Так радісно в серці мені.

Ми ранню зорю вдвох стрічали
Та час непомітно летить,
Уже і її проводжали
Над обрієм небо горить.

В гаю соловейко співає,
В садочку зозуля кує,
І настрій це все піднімає
Та сили ще більше дає.

Умійте дівчата кохати,
Умійте також і любить,
Це щастя поможе кувати
І краще будете ви жить.

       ЛЮБІ НАШІ ЖІНОЧКИ

Любі наші жіночки,
Від краю до краю,
Із жіночим святом вас
Щиро всіх вітаю.

Щоб ніколи не хворіли,
І достаток мали,
Та турботу вашу ми
Завжди відчували

Щоб було вам все життя,
Тільки добре жити,
А ми будемо за це
Завжди вас любити.
      ПОРА КОХАННЯ

  Погано, щось почав я спати
  І спокій загубив вже свій,
  Переді мною стоїть завжди
  Один чарівний образ твій.

  Так хочеться з тобою бути,
  Слова ласкаві говорить,
  Все слухати твій ніжний голос,
  Приємне щось тобі робить.

Моя душа вся оживає.
Щасливим чую я себе,
І серце все немов палає,
Коли я згадую тебе.

Думки мої усі з тобою
І де б не був, що б не робив,
Невже прийшла пора кохання?
Невже тебе я полюбив?

І важко й радісно все разом
Усім стає тоді нам жить,
Коли прийде пора кохання
Коли настане час любить.
      НА СІНОКОСІ

Сонечко світило в небі
Теплий вітер повівав,
Із дівчатами у полі
Я в колгоспі працював.

У стіжки збирали сіно
Залюбки проходив час,
Тут усі ми подружились,
Праця поєднала нас.

Працювали дружно, разом
І обідня вже пора,
Сонце більше припікало,
Стала нестерпна жара.

За стіжком сховались сіна,
Щоб так сонце не пекло,
Поряд мене лягла Ніна,
Я відчув її тепло.

Щоки в неї аж горіли
І рум’янцем покрились,
Груди плаття розпирали
Наче соком налились.

Серденько моє забилось,
Б’ється в грудях, аж дзвенить,
Я відчув, що ця дівчина
Наче магнітом манить.

До дівчини нахилився
Їй у вічі зазирнув,
І в міцних обіймах Ніни
Я на сіні потонув.

Сіно, сіно, сінокоси
Скрізь п’янить тут запах трав
Вдячний вам я сінокоси,
Що дівчину тут стрічав.


      



      ПЕРШЕ КОХАННЯ

Схилилась верба над водою,
І листям своїм шелестить,
З коханою я під вербою,
Хвилююсь, аж серце тремтить.

Не можу признатись в коханні,
Мене всього страх подолав,
Збираю надії останні
Сказать, що її покохав.

Не думав, що важко кохати,
Ще більше признатись у цім,
І тайну свою відкривати,
Що в серці сховалась моїм.

А хвилі одна за одною
Все б’ються у берег крутий,
Та що ж це твориться зі мною?
Чому не сміливий такий?

Хай вітер вербу все колише,
Співають в саду солов’ї,
І мужність мене не залише
Признаюсь в коханні її.
         ПРОЛІСКИ

Із дівчиною гарною
У лісі я гуляв,
Чудові сині проліски
Із нею там збирав.

Тендітні, ніжні, лагідні
Всі дружно зацвіли,
Вони найперші вісники
Кохання і весни.

І квітами милується
Супутниця моя,
А усмішка у дівчини
Сіяє мов зоря.

Палкого свого погляду
Не зводжу з неї я,
І в серці загорілося
Кохання полум’я.

Під сяйво синіх пролісків
Та іскорки роси,
Зачарувався рисами
Дівочої краси.
Ой проліски, ви проліски,
Навіщо вас збирав?
За вас, чарівні проліски,
Я щиро покохав.

Прийшла весна все зацвіло
І оживає все,
Кохання, радість та любов
Вона усім несе.



     ЗАКОХАНИЙ

Сили вже не вистачає
А ні волі й духа ,
Закохався в дівчиноньку
Я по самі вуха.

Із всіх сил вже так стараюсь,
Щоб їй догодити,
Вдень два рази я голюся
І покинув пити.





 З кожним днем стає все важче
Серце знемагає,
Та уваги дівчинонька
На це не звертає.

Що ж мені таке зробити
Щоб могла почути?
І її причарувати
Поруч з нею бути.

Та коли ж у неї в серці
Вогник запалає,
І мене ця дівчинонька
Щиро покохає.

Тож навіщо треба було
Вірно так кохати,
Завжди мріяти про неї,
Спокою не знати ?





           ПОЛОН

Веселий був і без турботи
Життя своє я проживав
І що таке кохання вірне,
В житті своєму я не знав.

Тепер в полон мене спіймали,
Сітки кохання обвили
Мені серденько закували,
В ланцюг любові навіки.

І сам не свій я став ходити
Та спокій зовсім загубив
Тепер не знаю, що робити
Навіщо вірно полюбив.

В душі, немов усе палає,
Та серденько моє болить,
Воно спокою вже не знає,
До милої завжди біжить.

На зустріч я до неї лину,
Щоб з нею бути разом знов
І берегти немов перлину,
Віддати серце та любов.
Без неї я не уявляю
Своє подальше майбуття,
На вірність її присягаю,
В полоні жити все життя.




       ЧАРІВНИЦЯ


Вечірком гуляв на дворі,
Захід сонця ще горів,
Там на березі лиману
Чарівницю я зустрів.

Вітер коси їй розвіяв,
І на сонці аж блистять
Та лукаві її очі,
Як ті зіроньки горять.

Йшла напроти, посміхалась
І несла в руках вино,
Усміхнулась, привіталась,
Мов знайомі ми давно.


            І сказала дівчинонька:
      Бачу добрий чоловік,
Випий ти вина ось цього
І моїм будеш навік.


Заворожений я випив
Склянку чистого вина
І таке ж воно приємне,
Що його я пив до дна.


Мов змінилось все навколо,
Все на світі я забув
Чарівний дівчини образ
Лиш переді мною був.


            Чарівниця, чарівниця,
            Що ж тобі я завинив,
           Що мене ти полонила
           І свій спокій загубив.



     БІЛЯ КРИНИЦІ

Як пішла я до криниці,
Щоб води набрати,
Там зустріла я хлопчину
З сусідньої хати.

Ми стояли, розмовляли,
За воду забули,
Посідали за березу,
Щоби нас не чули.

В холодочку на травичці
Ми удвох сиділи,
До обіду у затінку
Ми все гомоніли.

- Чого ж тут ви поховались?
Як я подивлюся
Набирайте води в відра, -
Мовила матуся.

Вже і борщик викіпає,
Треба доливати,
Скільки ж можна води тої
Та ще й вас чекати?
“Хай той борщик добре мліє -
Мовила дівчина –
Я й вареників наварю,
Бо прийде хлопчина.”

Він не просто прийде в гості
З вами говорити,
А руки моєї в вас
Буде він просити.

І щоб борщ не викіпав той
Як піду по воду,
На одруження моє
Ви давайте згоду.


             




        РОМАШКА

Ой ромашко біла квітка
Погадай ти на любов,
Чи прийде до мене милий?
Чи зустріну його знов?

Кожен вечір я чекаю
Все надіюсь, що прийде,
Та залишиться зі мною
І навік моїм буде.

Все хвилююся за нього
І тривожний чую дзвін,
Тож скажи Ромашко мила,
Що у мене тільки він.

Усім серцем і душею
Милого свого люблю,
Завжди поруч з ним думками
Й Бога я за нас молю.

Тож чарівна, біла квітка
У коханні поможи,
І миленького сердечко
Ти мені приворожи.
              ДІАМАНТИ

Мені приснились діаманти,
Що сяяли немов вогні,
Їх принц привіз в чарівній скриньці
Подарувавши всі мені.

Ой діаманти, діаманти,
Тепер я думаю весь час,
Коли ж приїде принц за мною
Та подарує мені вас.

А я вже спокою не знаю
Його все ходжу виглядать,
Нікого більше не бажаю
І буду принца лиш чекать.

Та час іде, роки минають
Надіялась та все дарма.
І не одному відмовляла,
А мого принца все нема.

Ровесниці вже заміж вийшли,
А я чекаю його все
І вірю, що всміхнеться доля
Принц діаманти принесе.
            КОХАЙТЕ І БУДЬТЕ КОХАНІ

Кохайте безмежно і будьте кохані,
Це саме приємне в житті відчуття.
Не знає воно ні межі, ні кордонів,
Кохання продовжує всьому життя.

Кохайте всі щиро і будьте щасливі
З початку кохання і аж до кінця,
Надію і радість та ще й сподівання
Кохання вселяє у ваші серця.

Кохання є радість, кохання і муки
Кохання усього блаженства вінець,
Це радісні зустрічі, тяжкі розлуки
Кохання початок, кохання кінець.

Кохайте всі палко і вірними будьте
Нам вірність в коханні це понад усе,
І радість життя та ще й злагоду в домі
Нам вірне кохання усім принесе.

Кохайте всім серцем, всією душею,
Не треба звертати увагу на вік.
Тоді промайне все життя непомітно
Як один щасливий і радісний рік.
          ЛИПА І ДУБОК

Стрункі дерева вздовж стояли.
Дзвінкий пташиний линув спів,
Духмяні квіти розквітали,
Лісок тихенько шелестів.

У затишку там при долині
Стрункий могутній дуб стояв,
Квітучу, ніжну липу міцно
Своїм корінням він обняв.

Вже не один десяток років
Стоять так  липа і дубок,
З – під їхнього коріння жваво
Тече чистесенький струмок.

Зимою й літом не вщухає.
Малесенький фонтанчик б’є.
І кожен, хто тут побуває,
Водичку холодненьку п’є .

І молодь любить тут бувати
Адже така легенда є,
Що ця вода з – під липи й дуба
В коханні сили придає.
                В ЛІСІ

Як чудово себе почуваєш,
Як в ліс на прогулянку йдеш.
Про турботи усі забуваєш,
І натхнення життя тут береш.

Спів пташиний навколо лунає
Кожен пісню співає свою
І це настрій усе піднімає
Відчуваєш себе як, в раю.

І природа уся зеленіє
Та свіженьке повітря п’янить 
І душа тут немов молодіє
Та ще хочеться більше творить.

Прохолодне повітря і чисте
Навкруги виділяє усе,
Усім настрій і душу бадьорить
Немов ліки з собою несе.

В лісі добре себе почуваєш,
Та бадьоре стає почуття
І душею усе це сприймаєш
   Відчуваєш любов до життя.
     МОЛОДІ РОКИ

Що є краще на цім світі
Аніж молоді роки,
Тільки жаль, що їх цінуєш
Вже як промайнуть вони.

Витрачаєм дні даремно
Без турбот проводим час,
І лиш старість всіх примусить
Призадуматися нас.

І згадаєш, що минули
Та нема їм вороття,
Молоді роки щасливі,
Квіти нашого життя.

Ті часи дитинства свого
Як вулкан в душі горів,
До життя любов палала,
Щось нове творить хотів.

Збігли швидко без упину
Молоді мої літа,
Хочеться ще щось робити,
Та вже силонька не та.

        ВМІТИ ЖИТИ


Сьогодні раненько я встану
І сонечко піду стрічать,
Щоб там у безмежнім полі
Ранкову зорю проводжать.

Пройдусь по траві я з росою
Немов у дитинстві колись,
Ми юні, щасливі, здорові,
Мов коні по полю неслись.

А квітів тут різних багато,
Як в небі в сузір’ї зірок
І лине чарівний їх запах,
Та вабить сюди бджілочок.

Все димкою вкрито тумана
І чути скрізь подих землі,
Так хочеться серцю співати
Приємно стає на душі.



Висвистує тут соловейко
В садочку зозуля кує,
І жайворонок над полями
Виводить тут соло своє.

Та більше і більше лунає
Навколо пташиних пісень,
І радісно всі зустрічають
Весняний цей сонячний день.

Життю нам всім треба учитись,
Природу навколо любить.
Нам разом із нею зростати,
А також творити і жить.

Від неї все наше здоров’я
І в неї ми сили берем,
Ми теж є частина природи
Її як себе збережем.

У всьому любов є і радість
Життя все єднається цим,
І треба це вміти сприймати
Та ще й передати другим.


      ЛЮБОВ І МРІЯ

Любов і мрія ти моя,
Судилось бути разом нам,
Любов і серце я свої
На все життя тобі віддам.

Кохання стримати своє
Уже не в силі більше я,
У серці в мене жар горить,
Така палка любов моя.

За тебе всі думки мої,
Із ними я не сплю всю ніч.
Щоб з ким не говорила я
Одна за тебе тільки річ.

І хочу бачити щодня,
Все обнімати і пестить,
Щоб бути разом нам удвох
Одним життям з тобою жить.

І збудуться мої всі мрії,
Робить для цього буду все,
Та вірю, що кохання наше
В житті нам щастя принесе.

Щоб долі наші були разом
На все життя, на цілий вік,
Щоб був ти мій єдиний, любий,
Надійний, вірний чоловік.

Кохання творить чудеса
Любов єднає цілий світ,
Не забувайте ви за неї,
Хай скільки б вам не було літ.





       



       

                НАДІЯ


Надія, Надія моя ти надія,
У серці моєму велика є мрія,
Щоб долю з тобою навіки з’єднати ,
І палко та вірно тебе лиш кохати.

Надія, Надія мене ти скорила,
Всю душу і серце моє полонила,
І тіло візьми ти усе до краплини,
Щоб був я з тобою щодня, щохвилини.

Надія, Надія не сплю я всі ночі,
Спокою мені не дають твої очі,
Коли ж вже настане щаслива година,
І будеш ти друга моя половина.

Надія, Надія ще тільки надія,
Коли ти вже будеш моя, а не мрія,
І вогник кохання хай твій запалає,
Та доля нас разом навіки з’єднає.




                ВІРА

Не даром ім’я твоє Віра
Ти гордо його пронеси,
Вона умирає остання
Заради добра і краси.

І завжди будь вірною Віра
Бо вірність в коханні це все,
Мир, спокій, достаток, повагу,
У дім твій вона принесе.

Чарівна красунечка Віра
Повір у щасливе життя,
Тоді усміхнеться ще й доля
Прекрасним буде майбуття.

Із вірою прийде кохання,
Як сонце зійде з - за дібров,
І збудуться світлі бажання
Зустрінеш свою ще любов.

А Віра найкраща дружина
В коханні, в житті і сім’ї,
І гідна буде половина
                Хто візьме в дружину її.
 ЗУСТРІЧ БІЛЯ КАЛИНИ

Раз ішов я долиною
До тої калини,
Спішив дуже я на зустріч
До свої дівчини.

Щоб побачить її знову
Там свою кохану.
Серденько моє радіє,
Як на неї гляну.

Пройшов вечір тихесенький.
Нічка наступає,
Не було дівчини мої
Та й досі немає.

Та калина кучерява
Квіти розпустила,
А мати доню свою
Гулять не пустила.

Ой, як будеш, дівчинонько,
Слухатися мами
То до старості самої
Будеш ти з дівками.

  ВЕСНЯНИЙ РАНОК


Яка приємна насолода –
Весняний ранок зустрічать,
Як оживає все навколо
І хочеться душі співать.

З – за обрієм вже червоніє
Все більше й більше, мов горить,
Проміння хмари пробиває
Чудові кольори творить.

Під ясним променем росинки
Іскряться як міцний алмаз,
Купається в тумані сонце
Ховаючись в хмарах не раз.

Туман піднявся над ярами,
Закутав сивиною все,
І ніжний подих прохолоди
Ласкавий вітерець несе.





Пісні пташині скрізь лунають,
Немов змагання у піснях,
Весело ранок зустрічають
І чути гамір у гаях.


Садочки білим цвітом вкриті
На сонці сяють, як сніжок,
Нектаром квіти всі налиті
До себе манять бджілочок.


І аромати ніжні всюди
Дають блаженні відчуття,
І дишеться на повні груди,
Вселяють віру у життя.


Ще більше хочеться любити
В душі немов вогонь горить
Весною віриться на краще
Та хочеться ще більше жить.



        БІЛЯ СТАВОЧКА

Увечері біля ставочка
Там музика дзвінко лунає,
То любий, коханий Василько
Щовечора грає й співає.

Мелодія ллється навколо
І  радість присутнім дарує,
Серця молоденьких дівчаток
Василько навколо чарує.

І линуть до нього дівчата
Та ходять всі разом юрбою,
Співають, сміються, танцюють,
Радіють вони між собою.

Мені ж на душі дуже важко,
Що буду робити, не знаю,
Найбільше у світі Василька
Люблю я його і кохаю.

Дівчаток ревную до нього
Не знаю, що буду робити,
Так серденько б’ється і рветься
І як усе це пережити.
Невдячна це справа кохати,
Якщо музикант коханець,
Прихильників є в них багато
І вас не помітить обранець.



РАНОК НАД СТАВКОМ


Туман піднявся над водою,
Усе окутав мов димок,
Ще тільки сонечко вставало
І затишно дрімав ставок.

Вода як дзеркало стояла,
Виднілись в неї береги,
Зелені трави, ніжні квіти
Стоять мов килим навкруги.

Іскристі сяючі росинки
Навколо краплями висять
Як зіроньки в нічному небі
Промінням сонечка горять.



Нічна волога прохолода
Долину вкрила і ставок,
Рибалка в човнику куняє
Під дзвінкий гомін пташечок.

І час від часу над ставочком
Лунає квакання жабів,
Вони до ночі не вщухали,
На перебій вели свій спів.

Два білі лебеді – красавці
Повільно в затишку пливуть,
Незмінну вірність лебедину
Вони безмежно бережуть.


         


      ПРИЙДИ МИЛИЙ

Ти прийди  до мене, милий,
Я тебе зустріти мрію,
 І не бійся ти морозу,
Я своїм теплом зігрію.

Ніжно в губи поцілую,
Пригортать до себе стану
І в твої чарівні очі
Я лукаво в них погляну.

Лиш знайду у них я чари
Всіх від тебе їх розвію,
І своїм палким коханням
Зберегти тебе зумію.

Щоб в твоєму серці завжди
Доброта та спокій були,
І відлуння сердець наших
Тільки ми їх завжди чули.

І мов ангел твій хранитель
Я буду усе з тобою,
Щоб в житті своєму завжди
      Ти пишався тільки мною.
            ЛЮБЛЮ

Скрізь навколо зустрічаєш
Море молодих дівчат,
І від заздрощів зітхаєш,
Серце в грудях б’є набат.

                Як люблю я вас, красуні,
Всі вродливі, чарівні,
Молоді, красиві, юні,
До вподоби ви мені.

Як же вибрати єдину
На щасливе майбуття,
Вірну, милу половину,
Супутницю свого життя.

Як на мене поглядають,
Та всміхаються мені,
Я немов та крига тану,
Що під сонцем навесні.

            Як же бути, сам не знаю,
            Хто повідає, навчить,
            Молодий ходжу, гуляю
            І не знаю, що робить.

Чи багатий на кохання,
Чи в душі вулкан горить,
Чи дівочі діють чари,
Що любов моя кипить.

Ой дівчата, любі, милі
Ви не гайте дарма час,
Якщо вибрать я не в силі,
Хто ж наважиться із вас.



   НА ВЕЧОРНИЦЯХ

Я пішов на вечорниці,
Музика там грає,
Молоді багато дуже
Танцює й співає.

Всі дівчата молоденькі
Гарну вроду мали,
Їх усмішки чарівницькі
Мене чарували.


Тільки одна дівчинонька
Очі опускає
Видно, я їй до вподоби
І мене кохає.

Запросив би дівчиноньку
Я потанцювати,
Та боюсь, що ця красуня
Може відказати.

Я вагався і все думав,
Як страх подолати?
Та сама мене дівчина
Взяла танцювати.

Цілий вечір танцювали
І відвів додому,
Ланцюжком зв’язала серце
І не дала нікому.

Через місяць ще міцніше
Його зав’язала ,
І на рушничок зі мною
Дівчинонька стала.


А як зійшли з рушничка ми
То сльозинка впала,
Моя люба дівчинонька
Дружиною стала.

Ой як будете ви, хлопці,
Вечором гуляти,
Тоді ланцюжком таким вас
Мають пов’язати.

          ЗГАДАЙТЕ

Бувають нелегкі години,
Що настрій псується без слів,
До милої вам половини
Відчуєте злобу і гнів.

Не треба сваритись, бурчати,
Задумайтесь ви хоч на мить,
Що легше свій гнів вгамувати,
Ніж сварку свою припинить.

Образи людей дуже ранять
І в пам’яті довго живуть,
Місток двох сердець роз’їдають
Єднавший життєвий їх путь.

Тож краще усе ж промовчати
І спокій в сім’ї зберегти,
Та інші шляхи відшукати
Заради своєї мети.

 Згадайте, як щиро кохали,
Ділили свої почуття,
І долі свої поєднали
На спільне і довге життя.

Тож треба свою половину
Завжди берегти і любить,
Це скріпить сім’ю і родину
І краще будете ви жить.



      РОЗЧАРУВАВСЯ

  Ходить хлопець по зупинці
  Дівчину чекає,
  Час від часу на годинник
  Сумно поглядає.


  Час іде, і дуже жарко
  Сонце припікає,
  Та чомусь його дівчини
  Довго так немає.

     Квіти й листя у букеті
     Помаленьку в’януть,
     І надії стріти милу
     Усе більше тануть.

У кіоску взяв водички,
Квіти поливає,
На годинник та дорогу
Часто поглядає.

Сонечко за обрій сіло,
Зірка засвітилась,
На побачення дівчина
Так і не з’явилась.

Кинув квіти він на землю
Сумно подивився,
І з великим болем в серці
З милою простився.


КАЛИНА І СТРУМОЧОК

Біля самого бережка
Розцвіла калина,
Білим цвітом вона вкрилась,
Як в фаті дівчина.

А струмочок біля неї
На сонечку грає,
В нім водиця кришталева
Дзюрчить, не вщухає.

День і ніч та калинонька
Листям шелестіла,
Нахилившись до струмочка,
Тихо гомоніла.

І, мов в дзеркало, калина
У струмок дивилась,
І за свого супутника
Тихенько молилась.

А струмочок невгамовний
Промінцями грає,
Та калині зайчики він
Сонячні пускає.

Розпустила свої квіти,
Щоб був холодочок,
І затишок в спеку мав
Жвавенький струмочок.

Та в боргу не залишився
Супутник калини,
Він вологу їй давав
Щодня, щохвилини.

Час проводили весело,
Дякували долі,
Що зустрілись, подружились
Тут на цьому полі.

Сонце ясне похилилось
І не так вже гріє,
Пожовтіло все навколо
Холодненьким віє.

Скрізь осипалося листя,
Понесло водою,
Та струмочок похмурів,
Зляканий зимою.

І прийшла зима тріскуча,
Розпустила крила,
Закувала в лід струмочок,
Снігом все накрила.

Тільки ягідки червоні
Зими не злякались,
І немов їх символ дружби
Висіти зостались.




      НА  ЗУПИНЦІ

На автобусній зупинці
В обідню пору я стояв,
Уже трохи хвилювався
Свій автобус виглядав.

Тут з’явилася дівчина
Вона мов зіронька зійшла,
І не швидкою ходою
До нас повільно підійшла.


Вітер коси їй розвіяв
І на сонці аж блистять,
Та всі плечі її вкрили
Янтарем вони горять.

Сяють очі як сніжинки
І усмішка її манить,
Ще й струнка дівчини постать
Серце моє полонить.

Зачарований дивився
Не відводив погляд свій,
Зрозумів, що це навіки,
Що єдиний шанс це мій.

Я зайшов з нею в автобус,
Хоч не мій це був маршрут,
Все боявся, що загублю
Не зустріну більше тут.

До під’їзду йшов за нею
І гукнув в останню мить,
Хочеш буду я з тобою
Все життя отак ходить.


Засміялася дівчина
Та так, що було чути всім,
Якщо так, то будь назавжди
Вірним супутником моїм.


НА КРУЧАХ БУГУ

На широкій кручі Бугу,
Там, де сонце сходить,
Українка молоденька
Щодня туди ходить

Чорні брови, карі очі,
З довгою косою,
Раннім ранком вона ходить
По траві з росою.


Свіжі квіти там збирає,
І пісні співає,
Та для милого віночок
Дівчина сплітає.



І бере віночок в руки,
На воду пускає,
Хай пливе по всьому Бугу,
Милого шукає.

І хай бравий козаченько
Той вінок спіймає,
Та узнає, що красуня
Тут його чекає.

Тож несіть могутні хвилі
Ці сердечні ліки,
Щоб з’єднались їхні долі
Назавжди, навіки.



      


         ПІДСНІЖНИКИ

Вже свято наближалось жіночок,
Рішив кохану привітати,
Букет весняних, перших квіточок
В цей день її подарувати.

Я йшов до лісу, там де ясени
Нарвати квіточок свіженьких,
Цих вісників кохання і весни
Чарівних ніжних і біленьких.

Вперед вели надія та любов
Та ще палке моє кохання,
Це придавало сили мені знов,
Щоб виконать своє бажання.

Глибокий сніг навколо ще стояв
І мела біла завірюха,
Я в руки й ноги дуже замерзав
Ще й побіліли в мене вуха.

Дійшов до лісу, гору обминув
Знайшов знайому я поляну,
Відкинув сніг і листя розгорнув
Та все навколо там оглянув.
Підсніжників не було, треба йти
Та землю став я розгрібати ,
Щоб хоч насіння квітів цих знайти
І дівчині подарувати.

Я землю дзьобав, вимикав полин
Хоч довго їх прийшлось шукати,
Все ж цілу пригорщу цих насінин
Мені вдалося назбирати.

Немов дорогоцінне щось дістав
Так стало радісно від цього,
Я обережно їх усіх зібрав
І пригорнув до серця свого.

Додому повертався, мов летів
І радості не було краю,
Насіння квітів цих дістать зумів
Тож подарунок добрий маю.

Коріння квітів в склянку помістив
Поклав у світле їх віконце,
З колодязя водичкою полив
Хай гріє й світить для них сонце.


Я свіжу воду кожен день міняв
Із ними довго міг сидіти,
Усе їх доглядав, оберігав
І виросли чудові квіти.

Хвилюючий для мене день настав
Я написав листа кохані,
Прийти на зустріч в нім її благав
Щоб не відмовила в проханні.

Я  вийшов рано, щоб зустріти там красу
Свою єдину і кохану,
Все думав, як їй квіти піднесу,
Що говорити милі стану.

Холодний вітер всюди аж гудів
Він по усіх щілинах віяв,
І вечір не помітно пролетів
А я стояв і все ще мріяв.

На небі рання зіронька зійшла
А друга десь далеко впала,
Моя надія так і не прийшла
І звістки також не подала.


Майнула думка - не прийде сюди,
Даремно тут я замерзаю,
І що старання марними були
Як бути дальше, вже не знаю.

Чи може йти додому навпростець?
На все уваги не звертати,
Чи залишитись, ждати свій кінець,
Стояти тут і замерзати.

Мороз по шкірі в мене пробігав
На мить я навіть розгубився,
Чому нема її, я так чекав?
Невже в коханні помилився.

Підсніжники з під куртки я дістав
На них із болем подивився,
І ніжно їх до себе пригортав
Немов із милою простився.

І сльози покотились по лиці
Порив свій стримати не в силі,
На сніг поклав я квіти в папірці,
Немов частину серця милі.


А вітер дужче й дужче завівав
Аж квіти снігом присипало,
На тому ж місці я усе стояв
Коханнячко моє згасало.

Мені пробачте квіти, прошу вас,
Що рвав а ви не розквітали,
Закінчилась палка любов у нас,
Коли ще зовсім не кохали.
 


       ЗАЛИЦЯННЯ
             /дует/

Ой послухай же, кума,
Щоб ти це вже знала.
Зайду в гості вечірком
Принесу шмат сала.

Чи зійшла я із розуму?
Чи зовсім не мала ?
Щоб пустила кума в хату
За шматочок сала.


Ой ти, кумонько моя,
Пусти ночувати
А я тобі за цей вечір
Зможу дров врубати.

Я не хвора, а здорова
І здоров’я маю
Тож, кумцю мій дорогенький,
Дровцят нарубаю.

Ой ти, люба кумонько,
Пусти ж ночувати
А я тебе цілий вечір
Буду цілувати.

Заходь ,кумцю, ти до хати
Чому забарився?
Повечеряй тай у ліжко
Може вже й стомився?

Ой спасибі, кумонько,
Що ти запросила.
А була б мене прогнала,
Щоб тоді робила?


Треба тобі, кумцю, зразу
Прямо так сказати.
Не ходити все кругами,
З цього починати.

Ой як добре, що удвох
Знайшли спільну мову
Та як буде добре нам,
Зустрінемось знову.

        ДИНАМО

Затамувавши подих, ми
Всі дивимось футбол,
В азарті лиш гукаємо:
 -В перед, Динамо, гол.

Динамо київське, давай,
Свій покажи футбол,
Нехай суперники тремтять
Давай, Динамо гол.

Команда рветься уперед,
Всі сили віддає,
І атакує без кінця,
Та по воротам б’є.

Динамо київське – це міць,
Надія всіх киян,
І гордість жителів всіх міст
А також і селян.

Усі встають із місць своїх,
Аж стадіон гуде,
Коли Динамо київське
Вперед в атаку йде.


Динамо київське – гроза
Суперників своїх,
І кожен раз іде воно,
Щоб подолати їх.

Коли команда виграє,
Наш гімн тоді звучить,
Це України шана, слава
На увесь світ летить.





          КИЯНКА


Берегом гуляв раненько,
Дніпро хвилями шумів,
Чарівну, струнку киянку
Там на березі зустрів.

Посміхалася лукаво,
Наче сонце навесні
І немов теплом обдало
Стало хороше мені.

Пишно йшла, піднявши груди,
І блистів в неї кулон,
Зрозумів кінець вже волі,
Я потрапив у полон.

Заворожений дивився,
Що за диво, чудеса,
Так раптово полонила
Ця дівчина, ця краса.




Ланцюги любові міцно
Серденько мені стисли,
Чарівні сітки кохання
Мою душу обвели.

Я не вистояв і здався,
Оцінивши красоту,
Проміняв життя я вільне
На каблучку золоту.

Ой киянка, ти киянка,
Як тебе я полюбив,
Через тебе вже, киянка,
Я свій спокій загубив.


    


              НАШ КИЇВ


Величавий і мудрий наш Київ,
Молодий і старий водночас,
Все пов’язано любий з тобою
Кріпить віру й надію у нас.

Як у давні часи для слав’янів
Ти був символ усім і взірець
Захищав і єднав наших предків
За свободу був завжди борець.

І у наші дні славний і гордий
Свою силу і міць повернеш,
Знову, Києве, будеш у перших
Гідне місце у світі займеш.

Виростають скрізь нові будівлі
І каштани в столиці цвітуть
Мирне небо хай буде з тобою
І кияни щасливо живуть.




СТЕРЕЖІТЬСЯ ЗРАДИ

Любов єднає наші долі
Дарує радості життя,
Вона немов маяк у морі
Веде в щасливе майбуття.

Любов гартує нашу віру.
Міцною була немов сталь,
Вона кує всім людям щастя
Розносить смуток і печаль.

Нажаль у щедрої любові
Великий дуже ворог є,
Це зрада що снує навколо
І прикрощі всім завдає.

В людей весь спокій забирає
І сіє недовіру, злість,
Вона і сім’ї розбиває
І злочин з нею також гість.

Тож ми заради щастя свого
Хай щоб і як не було там,
Любов шануймо свою завжди,
Щоб добре було жити нам.

           ЛЮБОВ СЕРЦЯ ЛЮДЕЙ ЄДНАЄ



Любов серця людей єднає
Немов одне ціле стають,
І в радості та горі разом
Одним життям тоді живуть.

Стають думки і мрії спільні
І долі їх переплелись,
Два серця люблячі і ніжні
На все життя разом злились.

Любов з роками все міцніє,
Стає одна міцна сім’я,
Тоді вже я і ти немає,
А половина лиш моя.

 І вже береш відповідальність
За другу половину ти,
Та всі турботи, піклування
Усе життя будеш нести.


        СТЮАРДЕСА


Раз летів я у Одесу
І зустрів там стюардесу,
Королеву неба й висоти,
Спокою позбувся свого
Та не бачив більш нічого
Крім цієї гарної краси.

Стюардеса, стюардеса,
Мого серця ти принцеса,
Припадаю біля твоїх ніг,
Буду я тобі служити
І що скажеш, все робити,
Самим вірним буду  за усіх.

Носить воду і питає,
Хто напитися бажає,
А лукава усмішка манить,
І заради щастя свого,
Я не бачу більш нікого,
Як мені її приворожить.



Як мені про це сказати,
Своє серце відкривати,
Я боюсь лукавих оченят,
Серце в мене все аж в’яне
Як на мене вона гляне,
Вуха наче полум’ям горять.

Лайнер наш уже сідає,
Моє серце завмирає,
Що не стріну більше я її,
Та не згаснуть мої мрії
Бо живуть іще надії,
Усміхнеться доленька мені.


     ВЕСЕЛА ОДЕСА

В Одесі гумор процвітає
Він в одеситів у крові,
І сміх навколо тут лунає
На площах, скверах і в дворі.

Веселі і привітні ходять,
Немов живуть всі без турбот,
І завжди тут у них почуєш
Свіженький, новий анекдот.

І Чорне море синьовою
Біжить у нескінченну даль,
На жителів впливає добре,
Знімає смуток і печаль.

Вздовж берега Одеси пляжі,
На них дзвенить там гумор, сміх,
І вітер теплий повіває,
Він бадьорить теплом усіх.

Багато іноземців завжди,
Яких не чуєш тільки мов,
І кораблі все відпливають,
Щоб повернутись сюди знов.

Хоч і в Одесі побуваєш,
Усього цього не збагнеш,
Частинку доброти і сміху
З собою назавжди візьмеш.

Ох, Одеса й одесити,
Народ цікавий, вищий клас,
Зле і добре все проходить,
А сміх і гумор все при вас.

     ВЕСЕЛИЙ ТАНЕЦЬ

Ви, музиканти, добре грайте
Хай гучно музика дзвенить,
Ми танцювати дружно станем,
Веселий танець хай гримить.

Усі танцюймо, веселімся,
Не біймось куряву піднять,
І щоб утоми ми не знали,
Ще більше будем танцювать.

Та не жаліймо черевиків,
І туфлі також хай дзвенять,
Усі танцюймо дружно, разом,
Щоб настрій свій нам всім піднять.

У коло всі і не соромтесь,
Та не жаліймо каблуків.
Хай сміх і радість тут лунає
Навколо ллється  дзвінкий спів.

Душа у танцях молодіє
Немов у ній усе горить.
І за турботи забуваєш
Та душу танець веселить

Все ллється музика навколо
Вона всім настрій бадьорить,
Тож веселімся і радіймо,
Щоб тільки добре було жить.



            ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

ТАМАРІ ГРИГОРІВНІ ОСТАПОК

Багато є різних у нас лікарів,
По різному можуть робити,
Та є серед них і хороші майстри,
Що голову хочеш схилити.

Хороша та чуйна людина і друг
Та справу свою вона знає,
За хворих піклується добре завжди,
Як мати дітей доглядає.

Уважно обстежить, призначить їм курс,
З душею з всіма розмовляє,
Сердечне і чуйне відношення теж
Моральну підтримку вселяє.
Вона не звертає уваги на час
І поки є хворі приймає,
Тож дякуєм Богу усі ми, що нам
Таких лікарів посилає.

Від щирого серця бажаємо ми,
Міцного здоров’я і сили,
Безхмарних сто років життя між людьми,
       Щоб завжди її ми любили.




            
               


      ЗІВ’ЯЛА КВІТКА

Живу я з матусею разом,
Удвох порядкуєм тепер,
Вже більше п’ятнадцяти років,
Як батько мій рідний помер.

Я школу уже закінчила,
Все в дома стараюсь робить,
Господаря в хаті немає,
Тож треба комусь замінить.





Матуся мене вихваляє,
Говорить сусідам своїм :
“Дочка помічниця велика
І зичу таких я усім.”

А матір свою я любила,
Бажала їй тільки добра,
Старалась, все в хаті робила
У всьому в чім тільки могла.

На горе чи радість не знаю,
Аж серденько в мене тремтить,
Василечка вірно кохаю,
Не можу без нього я жить.

З думками про нього лягаю,
Із ними раненько встаю,
І бачить його лиш бажаю,
Про зустріч з ним мрію свою.

У праці все легше дається,
Та краще живеться мені,
З думками про свого Василька
Співаю веселі пісні.


Про наше кохання всі знають,
Не раз і розмови ведуть,
Усмішками нас проводжають
Говорять: “Заручені йдуть.”

Назначили день нам весілля,
І в нас готувались обох,
А ми мов напилися зілля,
Від щастя п’яніли удвох.

Василько сказав, що сьогодні
Він також у гості прийде,
Сюрприз приготовив для мене
Хороший дарунок буде.

Цікавість мене розбирає,
І час так повільно летить,
Та серденько аж завмирає,
Як хвіртка на дворі скрипить.

Невже це коханий заходить,
Невже це надія моя,
Роботи усі залишаю
І мчуся на вулицю я.


Василько з пакунком заходить,
До себе мене пригорнув,
Та поцілувавши він щиро,
У вічі мені зазирнув.

Поглянь у пакунок, кохана,
Що в ньому для тебе там є,
Це мій подарунок весільний
Для тебе, серденько моє.

Та я не хотіла вставати
З обіймів міцних його рук,
Так хороше було стояти
І сердечка слухати стук.

Здається я вічність стояла б
Так хороше було мені,
Бузка аромати вдихала,
Що рясно цвіте навесні.

             Василько дістав із пакунка
Біленьке, весільне вбрання,
Не ждала такого дарунка,
Зраділа йому мов дитя.


Я стала вбрання приміряти,
Це було немов все у сні,
Хотілось його цілувати,
За царський дарунок мені.

Блистіло на сонечку плаття
Хоч зараз іди у танок,
Фата розвівалася пишно
Чарівний, весільний вінок.

А лакові туфлі блистіли
Високі у них каблучки,
Намисто перлинами сяє
І дві золоті обручки.

             Я думкою вже на весіллі
З Васильком танцюєм разом,
Навколо багато народу,
Та це нам приємно обом.

Нас рідні і гості вітають
Бажають нам щастя, добра,
На спільне життя наставляють
Яка ж це щаслива пора.


“Збери і сховай подарунки”
Василько ласкаво сказав,
І якось це так із зненацька
Він мрії мої обірвав.

Давай на прогулянку підем
Цей вечір весняний стрічать,
І там під горою у гаї
Всю нічку будемо блукать.

Ми вийшли, узявшись за руки,
Навколо все буйно цвіте,
Навколо зелено-зелено
Усе оживає, росте.

             А запахи линуть чарівні
Дурманять так душу мені,
Та чути дзвінкі, невгамовні,
Веселі пташині пісні.

Як рясно бузок розквітає,
Неначе суцільні квітки,
І це ми вдихаєм, радієм,
Неначе малі діточки.


       
              “В цей вечір щасливий з тобою, -
Василь з хвилюванням сказав, -
Для тебе цілий оберемок
Цих квітів чарівних нарвав.”

А квітів духмяних багато
Немов потонула я в них,
Для мене це було як свято
Від квітів таких запашних.

Я мовила: ” Любий Васильку,
Як вірно тебе я люблю,
Думками і серцем з тобою,
І Бога за тебе молю.

 Я зразу тебе покохала
Всім серцем, всім тілом своїм,
Життя я за тебе віддала б,
Щоб тільки ти був лиш моїм.”

Не треба життя віддавати
З тобою я буду навік,
Ти будеш кохана дружина
Я люблячий твій чоловік.

Ми були безмежно щасливі,
Що скоро підем під вінець,
 І було від радості чути
Биття наших вірних сердець.

Цей вечір для нас був щасливий
І все те, що так берегла,
Честь, гордість свою я дівочу
В цей вечір йому віддала.

Над нами зірки скрізь сіяли,
Дерева і квіти цвіли,
Навколо пташки щебетали,
Ми дуже щасливі були.

Таке відчуття, що в раю ми,
Безхмарне буде майбуття,
Що щастя і радість навіки
Із нами будуть все життя.

Пройшло небагато чудових,
Щасливих і радісних днів,
Василько поїхав до рідних,
Запрошення дати хотів.


Серденько у мене стиснулось,
Біду відчувало воно,
Робота чомусь не займала,
Щоразу дивилась в вікно.

На зло ще й погода погана,
Болото та вітер і дощ,
Нікого зі мною немає,
Варити не хочеться борщ.

Із часом вбігає сусідка
З червоним, спітнілим чолом.
“Дзвонили тепер із району
Розбився Василь за селом..
 
Він зараз лежить у лікарні
У нього важкий дуже стан.”
Я в мить обомліла і впала
На поруч стоявший казан.

 Із часом прийшла я до тями
Сусідка на мене лила,
Схопилася я і щодуху,
Побігла як тільки могла.


Біжу босоніж по болоті,
Мене всю щось дуже трясе,
Якась невідома ще сила
До милого мого несе.

Не знаю як бігла в лікарню
І як у палату зайшла,
Там біля віконця у ліжку,
Василечка свого знайшла.

Увесь у бинтах нерухомо
Коханий лежав на спині,
Побачивши, він привітався,
Та ще й посміхнувся мені.

“Ось бачиш, що сталось зі мною
Йди знай де тебе це знайде,
Ти лиш не журись, моя мила,
Усе це швиденько пройде.”

“Так рідний, коханий Васильку –
Підтримати хочу його, -
От тільки вже дату весілля
Прийдеться відкласти свого.


Нам разом ще жити і жити
Ще добре удвох заживем,
Дітей тобі буду родити,
Щасливі обоє будем.

Послухай, мій соколе ясний,
Веселий, пташиний цей спів,
Ти ними колись милувався
І слухати так їх хотів.

Весною скрізь все оживає
Так хочеш кохати, любить,
Заради майбутнього цього
Ти мусиш кріпитися, жить.”

Я все до Василька говорю
А сльози течуть мов вода,
Це ж треба на саме весілля,
Ця трапилась з нами біда.

Під вечір ще гірше Васильку
Все тіло його аж горить,
Щоразу все важче зітхає,
Словами почав він блудить.


Наш лікар сказав, що це кризис
Нічого не можуть зробить,
Якщо він його переможе,
То зможе до старості жить.

Мене охопило безсилля
Не можу зарадить нічим,
Вологий рушник прикладаю,
Можливо поможу хоч цим.

Його я тримала за руки
До губ своїх  ніжно тисла,
Ці руки мене все ласкали,
В обіймах не раз їх була.

Так хочеться з милим побути,
До себе його пригорнуть,
І біль весь забрати від нього,
Здоров’я міцне повернуть.

Васильку ставало все гірше
Пульс в нього повільно стихав,
І майже десь о півночі
Вже дихати він перестав.


Соколик мій склав свої крила
І буде тепер у раю,
Мені залишив він навіки,
Любов та ще й вірність свою.

Скінчилася пісня Василька
Йому б молодому ще жить,
Лиш силу почав набирати
Надіятись, вірить, творить.

В душі так весна розквітала,
Порив до життя все буяв,
А серце любов’ю горіло,
Кохання вулкан не стихав.

Невже мене більше ніколи
Ці руки не будуть ласкать,
І губи чарівні та ніжні,
Не будуть мене цілувать.

Моє ясне сонечко згасло
І зникла надія моя,
Немов над якимось проваллям
Тепер очутилася я.


Під ранок все в мене горіло,
У грудях щось душить, шипить,
Та крутить вертить усе тіло,
Щось дуже трясе і болить.

Як бігла в лікарню простигла
І хвора тепер на біду,
Як же так, що свого Василька
В останній я раз не веду.

Забилась в подушку ридала
Вона була мокра від сліз,
Чому не щаслива я стала ,
Мене із собою не віз.

Ми палко кохались, любились
Щасливі були цілий рік,
І зараз ми поруч лежали б,
Єдині були б ми на вік.

Та доля інакше зробила,
В лікарні я хвора лежу,
Не можу із ліжка піднятись,
Думками додому біжу.



За час цей я дуже змарніла,
Вся схудла і дуже тремчу,
Та ще й на лиці почорніла,
Не рада своєму життю.

З лікарні я вийшла вся в’яла
Та ноги не хочуть тримать,
Погано усе пам’ятала
І груди у мене болять.

Додому з трудом добиралась
І зразу ж на цвинтар пішла,
Ще з зовсім свіженьку могилу
На самім краю я знайшла.

Вся квітами свіжими вкрита,
Вінками обкладений хрест,
З – під них фотографія лита,
Мов погляд Василька з небес.

Я біля могили присіла
Поклала пахучий букет,
 “Василечку здрастуй - сказала
 - Гостинців принесла пакет.

Пробач, що не разом з тобою, -
А серце стиснулось, гуде –
Мені залишив ти дарунок,
Дитина від тебе буде.

Заради ось цього дитяти
Я буду на цім світі жить,
Ростить і його доглядати
Надіятись, вірить, любить.”

Вже сонце за обрій сховалось,
Тихенько трава шелестить,
У мене мов щось обірвалось,
Душа моя плаче, болить.

Навколо пташки щебетали,
Духмяний такий аромат
І діти в селі не змовкали,
Та чути спів хлопців, дівчат.

Вже ніч наступила і темно,
Вовки за селом завили,
За мною прийшла моя мати
І вдвох ми додому пішли.


З тих пір я на цвинтар все ходжу
І квіти щоразу несу,
Та біля могили посиджу,
Хоч мало у мене часу.

Робота у хаті в городі,
Немає коли відпочить,
А серце за своїм коханим
Постійно болить і болить.

Якось я матусі сказала,
Що буде у мене дитя,
Що це моя віра, надія,
Що це моє друге життя.

Задумалась мати глибоко,
З’явилися сльози в очах,
Мене пригорнула до себе
Немов охопив її страх.

Ще кілька хвилин помовчала,
Збентежила звістка нова,
Ледь чути тихенько сказала,
Так важко давались слова.


           “ Я також Василька любила,
           Мов рідну дитину свою,
           Щоб зятем був завжди хотіла,
           Тож думку послухай мою.”

            І важко матуся зітхнула:
    - Як хочеш, так можеш робить,
Ти горя багато зазнала,
Хоч лиш починаєш ще жить.

Попереду в тебе велика,
Життєва дорога лежить,
Когось ще зустрінеш із хлопців
І будеш кохати, любить.

Як сприйме твій новий коханець,
Твоє це маленьке дитя?
Не буде тобі заважати?
Як в тебе складеться життя?

Можливо було б тобі краще,
Хоч це і великий є гріх,
Позбутися цього дитяти
В жінок так буває усіх.



Від неньчиних слів обімліла,
Важкими були ці слова,
Не втрималась я і присіла.
Такою порада була.

З трудом я слова вимовляла,
Вони мов вода навесні.
Я дякую вам за пораду,
Вона не підходить мені.

Хай буде в житті мені важко,
Дитину я буду родить.
Старатись для неї робити,
З - за неї і буду я жить.

Я дуже уся хвилювалась,
Так боляче було мені,
Не стрималась і розридалась,
Що так не везе навесні.

Весна промайнула швиденько
І літечко також пройшло,
Осипалось листя навколо
Вже й осінь прийшла у село.


На дворі вітри не вщухають,
Дроти на стовпах аж гудуть,
І також морози бувають
Косенькі дощі часто йдуть.

Удома в нас нічим палити
І в ліс кожен день ми ідем,
Гіляк назбиравши чи хмизу,
Додому в’язками несем.

Мені усе важче і важче,
Як буду я дальше робить?
Так швидко тепер поправляюсь,
Буду незабаром родить.

Увечері шию і в’яжу,
Готую дитині свої,
Коли у лікарню я ляжу,
Щоб було готове її.

Зима наступила холодна,
Дороги усі замело,
Машини тепер ні жодна
Не їдуть у наше село.


І якось мене серед ночі
Боліти почало внизу,
Та видно це справи жіночі
В пологовий дім повезуть.

Матуся пішла до сусіда
Конячку із возом просить,
“Вези, дорогенький, в лікарню,
Бо донечка буде родить.”

На воза ми кинули сіна,
Щоб дуже мене не трясло,
І вкрила ще ковдрою Зіна,
Щоб снігом не так замело.

А вітер, мороз, хуртовина
В усі проникали дірки,
А я мов маленька дитина
Дивилась усе на зірки.

Біль більше мене розбирала
Хотілось не плакать, а вить,
Від болю я губи кусала,
Боялась на возі родить.


Я дякую Богу. Нарешті
На місце приїхали ми,
Саму залишили в цім домі
Одну із чужими людьми.

Рукою своїм помахала
І близько ще був той візок,
Як матір’ю я уже стала
Родився у мене синок.

Безмежно була я щаслива
Тепер є мета мені жить,
Не раз за це Бога молила
Сама його буду ростить.

Нас було багато в палаті
До всіх чоловіки ішли,
Дружинам своїм передачі
І квіти в лікарню несли.

Нікого лиш я не чекала
Все бавлюсь із своїм малим,
Це є найдорожче, що мала
Дарунком радію я цим.

Дівчата помітили також
Й говорять собі залюбки,
Що рідко буває так в людях,
Що є одинокі мамки.

Ця, мабуть, дитя нагуляла
Такий вже настав тепер вік,
А друга, навпроти сказала:
“Можливо утік чоловік.”

Від їхніх цих слів я жахнулась
Немов по сердечку ножем, 
Лицем до стіни повернулась
Ну що ж якось жити будем.

І стало в душі дуже гірко
А в серці образа і біль,
Слова ці мене роз’їдали
Як рану пекуча їсть сіль.

Та сльози текли, не стихали,
Подушка аж мокра була,
Щоб інші не чули, не знали
Трималась, як тільки могла.


Хотілось на це не звертати
Та швидше забути про все,
Можливо всміхнеться ще доля
І щастя мені принесе.

Чому у житті так буває,
Що справи в коханні не йдуть,
І щастя від них лиш зникає,
Ще й люди розмови ведуть.

За тиждень і гайда додому
Забрав той же самий сусід,
Вже візьмеш мене ти за кума, -
Сказав жартома старий дід.

От добре, що кума вже маю
Тоді до Христа вам тримать ,
Та тільки, де сили візьмете?
Я стала із ним жартувать.

Дорогою ми розмовляли
Веселий попався дідок,
У лісі ще й дров наломили
Скрипів лиш старенький візок.



В обід ми були уже дома
Матуся на зустріч ішла,
До хати дитину ніс Рома
Я речі з дитини несла.

З дороги по чарці, за сина
Ми їли гарячий обід,
“Щоб була міцною родина
По другій давай каже, дід.”

До вечора ми пригощались
Всі пили за сина й моє,
Василечка також згадали
Лишивший дитятко своє.

У мене вже нові турботи
Нове розпочалось життя,
І час свій я весь витрачала
Тепер на маленьке дитя.

Дні швидко в роботі минають
Вже знову надворі весна,
Весело пташки скрізь співають,
Погода тепленька, ясна.

Природа уся зеленіє
Свіженьке повітря п’янить,
Весні все навколо радіє
І хочеться жити, любить.

Я взяла на руки дитину
Пішла до його татуся,
Щоб знав ти ріднесенький сину,
Що втратила рік тому я.

На цвинтарі було тихенько,
Духмяний бузок розквітав,
Дитя розповила легенько
Він щось по своєму гукав.

Його на могилу поклала
Зірвала старенький полин,
Ну здрастуй, Василю, сказала
Поглянь же який в тебе син.

Ти дуже хотів його мати
Любити, пишатись, пестить,
Тепер лиш у нього є мати
Сюди буде часто ходить.


Синок горнув землю руками
Немов розгорнути хотів,
І сльози котилися в мами
Під щебет весняних птахів.

Я квітів бузку наламала
Так рясно вони тут цвіли,
Васильку на гріб їх поклала,
Щоб свіжі у нього були.

Колись наривав він багато
І всі дарував їх мені,
Для мене це було як свято.
Щасливі і радісні дні.

Думками далеко літала
І було немов це у сні,
Всі зустрічі наші згадала,
Про вірну любов навесні.

Вже вечір додому йти треба,
Скрізь гамір стихав на селі,
І сонце сховалось край неба,
Час їсти дитині малі.


На руки дитятко я взяла,
До себе притисла його,
Василечків хрест цілувала,
Як любого хлопця свого.

Із цвинтаря я поверталась
І легко було на душі,
Немов із коханим стрічалась,
Що десь причаївся в тиші.

Стараюсь тихенько ставати,
Можливо десь поруч він є,
Почне мене зараз гукати,
Аж серце стихає моє.

Навколо я скрізь озираюсь,
Немов ось появиться він,
До звуків усіх прислухаюсь,
Та чути лиш гомін птахів.

Додому прийшла вже стемніло,
Вечеря була на столі,
Все тіло у мене боліло
І піт виступав на чолі.


На цвинтарі мабуть простигла,
Холодна весняна земля,
Не вбереглася можливо,
Тепер занедужаю я.

Матуся усе пригощає,
Щоб добре вечеряли ми,
Онука із рук не спускає,
Радіє своїми дітьми.

Я взяла матусю за руки,
До них притулилась лицем,
Зазнавши лиш працю і муки,
Вони мені були взірцем.

І щоб я без неньки робила,
Не можу собі уявить,
Без неї дитя не зростила б,
Сама не змогла би я жить.

Матусю, моя дорогенька!
Що можу для вас я зробить
За ласку і працю безмірну,
Не в силі за все відплатить.


За добре і ніжне серденько,
Недоспані ночі і дні,
Я дякую вам  моя ненько,
За все, що зробили мені.

У хаті в мить тиша настала,
Лиш чути, як муха бринить,
Матуся тихенько сказала:
“Нічого не треба робить.

Для вас я живу і працюю.
Для мене ви мрія життя,
Щоб краще обом вам жилося,
Робити усе буду я”.

В цей вечір ми довго сиділи,
Хороше було відчуття,
Сміялись та ще й жартували
І віра була у життя.

Дитину Васильком назвала
Так звали його татуся,
Ще й прізвище батькове дала,
Щоб рід наш продовжувався.



Росте мій синок нам на радість
Вже добре почав говорить,
Не мало часу промайнуло,
Василько став в школу ходить.

Старанний такий до навчання,
Сам робить уроки свої,
В усьому мені помагає
Тож збулись надії мої.

Я дуже синочком пишаюсь
Адже це надія моя,
Та бути з ним разом стараюсь,
Щоб була міцною сім’я.

Мені таємниці говорить
Із свого, малого життя,
Своїми ділюся думками,
Секрети розказую я.

Якось він приходить із школи
Подряпини видно, синці,
Ну що вже зробилось питаю,
Це звідки взялось на лиці.

Сьогодні, коли був у школі
Почув я хіхікання, стук
Це хлопці сміялись навколо
Казали на мене байстрюк.

Не стримався і розізлився
Неначе увесь закипів,
Тоді я із ними побився,
Провчити цих хлопців хотів.

Послухай мене, мій синочку,
Не треба встрявати у бій,
Костюм зіпсуєш та сорочку
Нічим не докажеш ти їм.

Заробиш ім’я забіяки
У школі не будуть любить,
Ще більше почнуть насміхатись
І важко тоді буде жить.

Хай Бог їм всім буде суддею
Терпіння собі наберись,
Ти сильним будь словом і духом
Та Богу візьми помолись.


Ці речі із часом проходять,
Вирішує тільки їх час,
На це не звертай ти уваги,
Відстануть вони і від нас.

Невдовзі Василько учитись
У школі уже закінчив,
І на тракториста - шофера
В училище він поступив.

             Машини любив із дитинства
Завжди щось собі майстрував,
Частенько ходив до сусідів,
В ремонті  машин помагав.

В училищі добре навчався,
Відмінно всю техніку знав,
"Хороший буде з нього майстер ",
Мені його вчитель сказав.

Коли ж атестат дав червоний
Та ще й і новенькі права,
За нього я дуже зраділа,
Безмежно щаслива була.


Тепер і на хліб ти заробиш,
Професія в тебе вже є,
І я хвилюватись не буду
Серденько спокійне моє.

Синок мій пішов на роботу
В колгоспі він став працювать,
В своєму житті перші гроші
Василько почав зароблять.

Уже вечорами пізніше
Додому приходить мій син,
Тож мабуть з’явилась дівчина,
І він вже тепер не один?

Василь незабаром зізнався,
Що гарну дівчину зустрів,
І в неї уже закохався,
Та в гості привести хотів.

Марійкою звати кохану,
Найкраща вона за усіх,
Любити її одну стану
І вірним буду їй на вік.


Це добре, мій сину, що любиш
І маєш такі почуття,
Я теж колись щиро кохала
І їх бережу все життя.

Ти також будь щирим в коханні,
А вірність це понад усе.
Та вір, що коханнячко ваше
Вам щастя в житті принесе.

До нас приведи цю дівчину
Із нею зустрінуся я,
Буду берегти мов перлину,
Адже це невістка моя.

Хай буде мені за дитину
Марійку я буду любить,
До нас приведи у родину,
Щасливо будете ви жить.

Весіллячко зробимо добре,
Та ще й повінчаємо вас,
Як роблять навколо всі люди
Так само буде і у нас.


Настала святкова неділя
Жаданий прийшов уже час,
Робили удома весілля
Прийшла вся родина до нас.

Скрізь музика дзвінко лунає
Та ллються навколо пісні,
І танці та сміх не змовкають
Лиш в серці так важко мені.

Згадалось, що теж я чекала,
Весіллячка свого колись,
Вже плаття своє приміряла,
Та мрії мої не збулись.

Стиснулося серце від болю,
З’явилися сльози в очах,
Що вдалось мені пережити
У мить промайнув в мене страх.

Старалась себе взяти в руки,
Ніхто, щоб не бачив з людей
Мою тимчасовою слабість,
Ніхто не сприйняв із гостей.


Хай доля хоч сину всміхнеться,
В коханні, роботі, житті,
Тож буду радіти за нього,
Коли не довелось мені.

Весілля було у розгарі,
Коли листоноша прийшла,
Та із військкомату Васильку
Повістку вона принесла.

Я взяла її подивитись
І стала читать на біду,
На збірний пункт треба з’явитись
Та мати одежу, їду.

У горлі мені щось стиснулось
І серце забилось моє,
Я свого весілля не мала,
Та син не відбуде своє.

Повістку подалі сховала,
Ніхто щоб не взнав з молодих
І настрій їм теж не псувала,
У радісне свято  для них.


Весілля відбули ми добре,
Минулися танці, пісні,
Та все ж молодим довелося
Віддати повістку мені.

Їх дуже вона засмутила,
Марійка почала ридать.
Нічого не вдієш, вже треба
Василькові речі збирать.

Зібрали у сумку поїсти
І теплу одежу  узяв,
Присівши синок на дорогу,
Дружину і матір обняв.

Яке ж це важке розставання
Мені і Марійці було,
З весілля і зразу  в дорогу,
Василь залишає село.

Немов щось від серця урвалось
Погане якесь відчуття,
На краще я все ж сподівалась
І вірила в добре життя.


Відслужить Василько два роки
І швидко пройде увесь час,
Живим і здоровим синочок
Повернеться знову до нас.

Забрали Василька служити
Подія для нас не проста,
З Марійкою будемо жити
Чекати від нього листа.

Вони йшли від нього щоденно,
Безмежно раділи ми цим,
Багато разів їх читали
Немов розмовляли  із ним.

Із часом листи перестали
До нас від Василька іти,
Ми думали все і гадали,
Причини ніяк не знайти.

Зажурена ходить Марійка
Не може і слова сказать,
Що трапилось з нашим Васильком,
Що нам перестав він писать.


Та ось через місяць приходить
Два жовті, зім’яті листи,
Він пише, що в Афганістані
І службу буде там нести.

Щоб ми не журились за нього,
Що все буде тільки гаразд,
Та доля йому допоможе,
Як було уже це не раз.

Ця звістка нас вкрай засмутила,
Ще більше додала жалю,
Ночами я не досипаю
І Бога за нього молю.

Як серденько тужить за сином,
За нього думки всі мої,
Чого ж його доля занесла
В далекі, чужі ті краї.

Навіщо вони там воюють?
Навіщо синів туди шлють?
Кого вони там захищають?
За кого життя віддають?


Їм треба ще жити і жити
І вірить, творити, любить,
Життю молодому радіти,
Та діток маленьких ростить.

А в мене один він єдиний
Надія, опора моя,
На старість буде допомога
На сина надіялась я.

Василько для мене це віра
І смисл всього мого життя,
Моя це любов і натхнення,
Щасливе моє майбуття.

В цей час десь далеко у горах
Військова колона машин,
Підвозила боєприпаси,
Одежу, харчі і бензин.

У перші машині Василько
Вже другу добу за кермом,
Не спавши і без відпочинку,
Боровся із втомою, сном.


По кручах спускались в долину
Із права гора, як стіна
А з ліва провалля глибоке,
Дорога крута і тісна.

             То ж рухались всі обережно
Дорога уся в камінцях,
Ще й ворог десь тут причаївся,
Та мучить гнітючий їх страх.

Машину враз щось підштовхнуло
І в мить запалало усе,
На місці вона розвернулась
Та прямо до прірви несе.

Василько стрибнув із машини,
Розбивши переднє стекло,
Сорочка на ньому горіла
І дуже нестримно пекло.

Осколком плече зачепило
І враз потемніло в очах,
Василько на мить розгубився
Та ще охопив його страх.


На землю упав, погасити,
Пекучий долаючи біль,
Навколо ішла стрілянина,
Почався з душманами бій.

Скрізь вибухи дужі лунають
І кулі смертельні свистять,
Солдат голоси не змовкають,
Машини з бензином горять.

Тече по крутій він дорозі
Охоплює полум’ям все,
І тим, що піднятись не в змозі
Він видиму смерть їм несе.

Дим чорний, їдкучий стелився,
За очі щипав дуже він
Та дихати важко і жарко,
Як в пекло потрапив загін.

Усе тут змішалось навколо,
Немов у кошмарному сні,
Поранені важко стогнали
І лайка лунала в вогні.


Василько відповз до обриву,
Руками схопився за край,
Хотілось усього позбутись,
Хоч в прірву бери і стрибай.

Та в мить пригадав рідну матір,
Чарівну Марійку свою
Заради них треба ще жити,
Не вмерти в пекельнім бою.

Хатину в квітучім садочку,
Веселий пташиний там спів,
І небо безхмарне та мирне,
Ще й запах багатих полів.

В цю мить пролунав сильний вибух,
Василь знепритомнів і впав,
На самому краю обриву
Розкинувши руки лежав.

Душмани колону розбили,
Хто рухався взяли в полон,
Поранених всіх розстріляли,
І зникли, немов це був сон.


Свідомість прийшла до Василька
Була вже обідня пора,
Нестерпно хотілося пити
Велика стояла жара.

Навколо ще тліло, горіло
Та шаленим дуже несло,
Ніхто не стріляв, не гуділо
Душманів уже не було.

І тільки ворони кружляють
Ведуть хоровод вони свій,
Та здобич собі вибирають
Де тільки закінчився бій.

На ноги хотів він піднятись,
Та дуже боліло плече,
Горіла сорочка пристала
І кров ще із рани тече.

Легенько усівся на камінь,
Шматочок одежі урвав,
Тамуючи біль через силу
Він рану собі зав’язав.


Подумав, що треба тікати,
Ще можуть душмани прийти,
Своїх земляків розшукати,
Та де ж їх тут можна знайти?

Навколо земля тут ворожа
І ворог чатує кругом,
Тож рухатись ризик великий
Потрапити можна в полон.

Знайшов невеличку печеру
Василько рішив зачекать,
Увечері стане темніти
Своїх тоді піде шукать.

Хотілось водички напитись,
Згадав, що давно вже не їв,
             Та в жар щось почало кидати,
Тремтячи, стулившись сидів.

Всі сили зібрав, і піднявся,
Повільно почав він іти,
За палицю міцно тримався,
Щоб сили свої берегти.


Вночі йшов, до самого ранку,
Вже майже валився із ніг,
І зморений сів на світанку,
Бо рухатись далі не міг.

І зразу ж заснув на камінні
Міцний його сон подолав,
Розкинувши руки широко,
Василько в затінку лежав.

Та сниться біленька хатина,
Навколо квітучий садок,
Удвох із марійкою ходять
Та водять маленьких діток.

Матуся стола накриває
Гарячу вечерю дає,
В саду соловейко співає,
На плоті зозуля кує.

А біля хатини криничка
Із новим блискучим відром,
В ній чиста, холодна водичка
З приємним і ніжним смаком.


Василько відчув подих щастя,
Здавалось немов у раю,
Дітей пригорнув він до себе,
Обняв і дружину свою.

Багаті поля простягнулись
Далеко за обрій у даль,
Милуючи око і душу,
Знімаючи смуток, печаль.

Розкинувся ліс недалеко
Могутні у нього дуби,
Повітря холодне і чисте,
Хороші, смачні в нім гриби.

А небо прозоре і чисте
Світлішим стає навесні,
Не чути ніде стрілянини,
Лиш дзвінко лунають пісні
.
Проснувшись не міг зрозуміти,
Так сильно за груди трясли,
Навколо стояли душмани
Його у затінку знайшли.


Назад вони йшли та почули,
Що близько шакал завивав,
На нього увагу звернули,
Помітили, хтось там лежав.

Ворожі солдати стояли
Їх чути пронизливий сміх,
Вони собі щось розмовляли,
Василь зрозуміти не міг.

Йому показали вставати,
Ударили кілька разів,
Їм треба усе ж підкорятись,
Інакше уб’ють, зрозумів.

Він звівся помалу на ноги,
Чужинців оглянув усіх,
Щось дуже відчув неприємне
Уперше так близько стрів їх.

Душмани стояли не бриті,
Недобрий був погляд у них,
Здавалось вони всі не миті,
Ніхто з них волосся не стриг.


Одежа була якась дивна,
Сорочки до самих колін,
Тканиною голови вкриті,
Такий був душманський загін.

Васильку веліли йти з ними,
Щоб краще він їх розумів,
Якийсь бородатий з розмаху,
Між плечі прикладом огрів.

Солдат заточився, та встояв
Хоч боляче дуже було,
У думці подумав. О Боже!
Куди ж це мене занесло?

Невже тут кінець мені буде,
Закінчу тут долю свою,
Даремно буду помирати
В чужім і далекім краю?

Чим далі вони піднімались
Тим більше надію втрачав,
Щоб разом іти з ворогами,
Всі сили свої віддавав.


Із часом прийшли вже на місце,
Гірський це був табір душман,
Високо піднялося сонце,
Місцями виднівся туман.

Убогі стояли будівлі,
Короткі, криві вулиці,
І діти ганяють тут босі,
Короткі були в них штанці.

Скрізь бігають вівці, корови,
І кози, собаки, коти,
Жінки всі у темні одежі,
Скрізь ходять, мов чорні кроти.

Усе тут змішалось навколо,
Немов, кам’яний це був вік,
Лиш зброя сучасна стояла
І світлий один чоловік.

То мабуть був радник з Європи,
Давав їм військові знання,
Він дуже від них відрізнявся,
Якесь мав військове звання.


Військова одежа валялась,
Із тих, хто потрапив в полон,
Та свіжі могили виднілись,
Як ще не розквітлий бутон. 

Василька у яму загнали,
До нього уже хтось там був,
В них смертників завжди тримали,
Про це він від друзів вже чув.

Важкий відчувався скрізь запах,
Місцями виднілася кров
І серед великого сміття,
Він надпис маленький знайшов.

В цій ямі нас більше десятка ,
А завтра сказали, що вб’ють,
Та жаль, що ніхто не узнає,
Де голови наші впадуть.

І далі ішов весь перелік
Солдат полонених усіх,
Що доля гірка тут спіткала,
Назавжди залишивши їх.


Василько оглянув всю яму,
У самім куточку присів,
Та щось в животі загуділо,
Згадав, що давно вже не їв.

Все тіло ломило, боліло
І вовком хотілося вить,
Обнявши руками голівку,
Забутись хотілось на мить.

А час так повільно тягнувся,
Для нього він вічністю був,
В кутку причаївшись тихенько
Василь незабаром заснув.

Змішалися ночі із днями,
Рахунок він часу забув,
Лиш інколи, дуже далеко,
Чужі голоси ледве чув.

Ніхто не давав йому їсти,
Нічого ніхто не казав,
І тільки що буде з ним далі,
Про долю свою він гадав.


Вже майже не було надії,
Щоб вибратись звідси живим,
Як всюди почали стріляти,
Виднілося полум’я, дим.

Все ближче і ближче лунали
Скрізь вибухи, крики і гам
І видно, що бій розпочався,
На табір напали душман.

А бій розгорявся все більше,
То знову щось трохи стихав,
І майже до самої ночі,
Він дуже запеклий тривав.

Із часом настало затишшя,
Місцями горіли хати,
Та курява й попіл стелились
Вкриваючи все з висоти.

Дим всюди їдкий відчувався
І було ще дуже тепло,
Лиш вітер тихесенький віяв,
Та звідкись угаром несло.



А ніч наступила зненацька
І темрява вкрила усе,
Та тиша гнітюча, тривожна
Неспокій у душу несе.

Уранці солдати почали
Місцевість усю провірять,
Чи десь не сховались душмани,
Могли б ще з підвалів стрілять.

Місцевість була кам’яниста
Печери, підвали, ями,
Обережно усе оглядали,
І далі помалу ішли.

Вже майже усе обдивились,
Нічого ніхто не стрічав,
Знайшли тільки яму глибоку,
Якийсь чоловік там лежав.

Подумали мертвий можливо,
А може ворожий душман,
Рішили усе ж подивитись,
Густий був ранковий туман.

Василько лежав непритомний,
Словами раз по раз блудив,
Та часто одне і те саме
Водички, водички просив.

Із фляги напитися дали,
Та витерли кров із лиця,
Повільно із ями підняли,
В машину занесли бійця.

Привезли солдата в частину,
Там рани свої лікував
І майже півроку Василько,
В військовім шпиталі лежав.

Від служби звільнили Василька,
Додому поїхав солдат,
Своє відновляти здоров’я,
Вдихати полів аромат.

Із станції йшов через поле,
Виднілось вже рідне село,
Розкинулись хати біленькі,
Немов навесні розцвіло.


У шати зелені укрилось,
Вздовж річка, великі ставки,
Хліба золотисті розлились
І дзвінко співають пташки.

Василько вдихав аромати,
Немов він наїстись хотів,
Це рідне село і ці хати,
Цей подих багатих полів.

Невже я добрався додому?
Невже це земелька моя?
Із клятого вийшов полону
Та з рідними стрінуся я.

Він став на коліна, вклонився,
Оглянув все рідне кругом.
О Боже! Невже закінчився
Кошмарний, афганський цей сон?

З очей потекли в нього сльози
Василь мов дитя заридав,
Набравши у руки земельки
Її до обличчя приклав.


О земле, моя Батьківщино!
Що в світі є краще ніж ти?
Люблю я тебе усім серцем
І вірно буду берегти.

Щоб небо було у нас чисте,
Та вільною була земля,
Для цього віддам усі сили
А також уміння, знання.

Та кращого в світі немає,
Як в мирі та злагоді жить,
Як вибухів бомб не лунає
І можеш кохати, любить.

Яке ж це велике є щастя,
Коли ти удома в тиші,
Оточують рідні і близькі,
Та спокій панує в душі.

 Забилося серце у грудях,
Колись тут пас часто корів,
Найкращі роки із дитинства,
В чудових краях цих провів.


Василько зняв свого кашкета
Вклонився землі разом з ним.
Спасибі тобі моя доле,
Що я повернувся живим.

Він йшов вулицями додому,
Тут все як  раніше було,
Вітали його односельці,
Зібралось все майже село.

Зайшов на подвір’я у хату
Там матір, дружину обняв.
“Ну здрастуйте, рідні і любі,
Як довго я цього чекав.”
       

         
           ПИРІЖНА


В квітучих садах потопає
Пиріжна, красиве село,
Навколо усе розквітає,
Мов снігом його замело.

Багаті поля простяглися
Далеко за обрій у даль,
Тут радість і праця злилися
Залишивши смуток, печаль.

Хай завжди садки розквітають
Хороші врожаї ростуть,
В Пиріжні пісні не змовкають
І люди щасливо живуть.

Пиріжна, любима Пиріжна,
Ростила мене ти не рік,
Як мати ласкава і ніжна
У тебе в боргу я навік.




        БЛАГОДАТЬ


Немов весна в душі буяла,
Навколо була благодать,
Коли мене ти обіймала
І починала цілувать.

Усе немов кудись зникало,
Так добре нам удвох було,
І серденько вогнем палало,
Як відчував твоє тепло.

А твій чарівний, ніжний голос
Мене усього чарував,
Хвилини радості і щастя
З тобою поруч відчував.

Мені хотілось причаїтись,
Сприймати насолоду цю,
Навіки разом поєднатись
І відчуватись як в раю.




         МУЗИКА ЛИНЕ В КОТОВСЬКУ

А музика лине в Котовську,
Веселі лунають пісні,
Всі гості танцюють нарядні
Стоять молоді чарівні.

Ах Саша, ах Саша, ах Саша
Чарівну Танюшу узяв,
І долю свою молодецьку
Навіки із нею зв’язав.

Дівчат у Котовську не мало
Уваги на них не звертав,
Та тільки одну він Танюшу
Всім серцем, навік покохав.

Танюша, Танюша, Танюша,
Яка ж ти у нас молодець,
Що бравого Сашу спіймала
Та ще й повела під вінець.

Прийшли молодих привітати
Всі родичі, друзі, батьки,
Найкращого їм побажати,
Щоб разом жили навіки.

Тож будьте Танюша и Саша
Єдині, разом все життя,
Тоді усміхнеться вам доля
Щасливим буде майбуття.

 
              НАШ  ЗАВОД

П’ятнадцять лет – не много это
Заводу нашему расцвет
И в юбилей ему желаем,
Ещё работать сотни лет.

Здесь мы работать научились
А также верить и любить,
И на заводе подружились,
Единой жизнью нам с ним жить.

Завод крепил в нас дух и волю,
Давал нам силы побеждать,
И для завода мы готовы
Свои сердца навек отдать.



Метал горячий покоряем
Сверкающим вокруг огнём,
И смены мы не покидаем,
Ведём работы ночью, днём.


Завод живет и процветает
И перемены новые грядут,
Рабочие с надеждой, верой
С ним вместе в новый век идут.

Завод родной, моя надежда
Хочу тебе я пожелать,
Что б был  ты нам всегда опорой
И мог веками процветать.


       МОЯ  СУДЬБА


Ты мой завод, моя судьба
Как тесно связаны с тобою,
Пятнадцать лет уже подряд
Живу твоей судьбою.


В мороз и стужу, в день и ночь
В любую непогоду,
Я на роботу прихожу,
Чтоб жизнь продлить заводу.

Я плавлю огненную сталь
И с ней легко справляюсь,
Как будто марочный метал,
В работе закаляюсь.

Цветущим вижу свой завод
Об этом я мечтаю,
И жизнь свою навеки я
Заводу посвящаю!



           ЩОБ ЗНАЛА

Щоб знала як вірно кохаю
Та ніжно і щиро люблю,
Безмірного щастя бажаю
І Бога за тебе молю.



Я всюди з тобою буваю
У мріях, думках, наяву,
Про тебе стараюся дбаю,
Одною тобою живу.

Коли піднімається сонце
І сяє промінням своїм,
То рветься любов у віконце
Теплом зігріває моїм.

А як вітерець повіває
Ласкає  він тіло твоє,
Це серце моє обіймає
І ніжність свою віддає.

Ти чуєш, дзвін птахів лунає ?
Чарівний їх голос дзвенить?
Душа моя ніжно співає
В дорозі тебе веселить.

Для тебе стелюся травою,
Щоб добре тобі було йти,
Лице не вкривалось журбою
Від радості сяяла ти.


Любов’ю мене окрилила,
Щоб поруч з тобою літав,
Мов ангел небесний я мила 
Тебе завжди оберігав.

Коли аромати вдихаєш
І ніжні стають почуття,
Ти подих мій вірний сприймаєш
Він віру вселяє в життя.

Я хочу, щоб ти відчувала
Турботу мою і любов,
Натхнення і радість сприймала,
Що шлю тобі знову і знов.
 
   

         

                КОДИМА


Місто в квітучих садах потопає
Поруч багаті ліси і поля,
Річка далекий свій біг починає,
Все це є Кодима  рідна моя.

Сяють навколо новенькі будівлі
Місто будується, місто росте,
Кодима наша мов цвіт на Поділлі
Кожного року ще краща стає.

Всюди лунають веселі розмови,
Радісний сміх навколо дзвенить,
Значить живе наше місто й працює
Довго ще довго буде воно жить.


Кодима, Кодима місто чудове,
Місто надії і місто ідей,
Кодима місто красиве і нове,
Край працьовитих і добрих людей.

 

НА ВІЛЬНІЙ ЗЕМЛІ УКРАЇНИ


На вільній землі України
Нам Кодима буде цвісти,
Добробут у наші родини
Все більше і більше нести.

Мов матір вона нас єднає,
У злагоді, в мирі  живем,
На звершення нас надихає
І в неї ми сили берем.

Тож мешканці нашого міста
Всі міцно її бережуть,
В ім'я процвітання і миру
Всі сили свої віддають.








          
  НАЙМИЛІША  СЕРЦЮ


Багато міст на Україні,
У всіх історія своя,
Та наймиліша серцю нині
Є рідна Кодима  моя.

З дитинства вулиці знайомі,
Хати біленькі і садки,
Вокзал і люди на пероні,
Дзеркальна річка і ставки.

Куди не глянеш все знайоме,
Все рідне серцю аж болить,
 За ради чого треба жити
Чим треба міцно дорожить.

Ах місто, місто, рідне місто,
Люблю тебе, немов дитя,
З тобою Кодима навіки
І вірним буду все життя.





        ГІМН КОДИМИ



Живи наша Кодима рідна,
Багатий, квітучий наш край,
В єдиній і вільній країні
Ще кращою нам розквітай.

Щоб злагода й мир панували,
І єдність та дружба були,
Щоб віру в день завтрашній мали,
І мешканці добре жили.

Тож слава квітучому місту
І Кодимі нашій хвала,
Що нас вона всіх поєднала
І віру в майбутнє дала.






   
     УСМІШКИ СЯЮТЬ

Радісні усмішки сяють
На обличчі  у людей,
Жарти і пісні лунають
Всі святкують ювілей.

Наше місто розквітає,
Наче квітка навесні.
Радісно гостей стрічає
У святковому  вбранні.

Тут живуть хороші люди
Вміють добре працювать,
І панує радість всюди,
Бо уміють святкувать

Наша Кодима чарівна
Серденько нам полонить,
Наче дівчина царівна
Хорошіє кожну мить.

Кодимчани, Кодимчани
Хай вам всім завжди щастить,
Молоді і ветерани
Все життя вам добре жить.
  КОДИМСЬКА ВЕСНА

Линуть всюди добрі вісті,
Сяє Кодима ясна,
Бо у нашім ріднім місті
Знову Кодимська весна.

Радісні пісні лунають,
В танцях каблучки дзвенять,
Жарти, гумор не стихають
Всі весело гомонять.

Добра аура кружляє,
Скрізь гармонія, краса.
Добрі справи надихає
Наша Кодимська весна.

Нас багато літ єднає
Фестиваль і доброта,
З кожним роком розквітає
Наша Кодимська весна. 

Фестиваль на сцену вивів
Свято музики, весни,
Звіт художніх колективів,
Праці, творчості, краси.

 НЕПОСИДЮЩІ


У село на вихідні
Донька завітала,
І маленьких діточок
Із собою взяла.

А вони ж непосидющі
Бігають, стрибають,
Наче „ шило” в заднім місці
Ці створіння мають.

На дивані і столі,
В шафі теж бувають,
Та одежу геть усю
Звідти викидають.

Книги, зошити, папір
По усій підлозі,
І бабуся з дідусем
Зупинить не в змозі.



Слідом ходять за дітьми,
Що можна ховали,
             Навіть ручки від дверей
             Всюди познімали.

             Дід говорить” посидіть
   Хоч трішки в кімнаті,
   Такий безлад наробили
   Мов тайфун був у хаті.”



                КАФЕ ЯБЛУНЬКА

         Кафе яблунька вітає
      Дорогих своїх гостей,
      І найкращим пригощає
      Всіх дорослих і дітей.

     Почувайтеся мов вдома
     Не сумуйте ні на мить,
     Хай залишать сум і втома,
    Щоб могли ви відпочить.



Пригощайтесь, пригощайтесь
Хай їда  на користь йде,
Знову, знову повертайтесь,
Бо кафе завжди вас жде.


Розважайтесь, розважайтесь
Добрий настрій вам буде,
І частіше посміхайтесь
Це на користь вам піде.


Завітайте, завітайте
Знову у кафе до нас,
З друзями відпочивайте
Завжди раді стріти вас.











                ІВАШКІВ


За обрієм уже світає
Над річкою туманом занесло,
Ласкаве сонечко стрічає
Моєму серцю дороге село.

Скрізь гомін радісний лунає
В селі життя вирує і кипить,
Воно росте і розквітає
Бо з кожним роком людям краще жить.          

Село ще дух козацький має,
І хоч пройшло багато вже років,
Та кожен добре пам’ятає,
Що ми нащадки славних козаків.

Івашків рідний мій Івашків
Весь потопаєш в зелені дібров,
З дитинства ти мені найкращий
Моя надія, віра і любов.
 


               



            ПИРІЖНА
          ( Літній день)

З Бритавки небо запалало
Частіше чути півнів спів,
Та свіжим вітром повівало
Тихенько, ніжно із Лугів.

Туман піднявся над водою
Вздовж річки через все село,
Травичка вкрилася росою
І прохолодою несло.


Від сну селяни просипались,
Світилось світло у хатах,
В селі роботи починались,
З’являвся дим у коминках.

На ферму доярки спішили,
З Гуківки, Центру, Жолобів,
З бригади, набиравшись сили,
Вже линув гуркіт тракторів.

Запахло смачно у пекарні
Пахуче печиво, торти,
Майстри хороші, жінки гарні
Вже встигли хліба напекти.

А за селом в сільській гончарні
Робота теж на всю кипить,
Тут роблять вироби гончарні,
І в горені вогонь горить.

Всю ніч і день без відпочинку
Не дивлячись на біль в плечах,
Випалюють на перемінку
Гончарні вироби в печах.


Пиріжна славиться майстрами,
Що творять з глини красоту,
Працюють днями і ночами
Вкладають душу, доброту.

Ідуть з Гуківки молодиці
Про щось весело гомонять,
І чимчикують до теплиці
Розсаду раню доглядать.

Чути шум і линуть страсті
Із вентилятора димить,
Там за селом, що біля Насті,
Завод цегельний гуркотить.

Людей багато тут працює
Дорослі й діти також є,
Робота їх усіх гартує
Натхнення й сили додає.

Скрізь чути дзвін - сапи клепають
Лунають голоси жінок,
Вони подруг своїх скликають
Сапати молодий садок.


Частіше мукають корови
Женуть їх в поле за село,
Там, де шумлять густі діброви,
І море квітів зацвіло.

Біля Ринови росте калина
Червоні в неї ягоди,
Туди з відром прийшла дівчина
Набрати чистої води.

Струмок дзюрчав, вода лилася
Нове відеречко дзвенить,
Вона водички напилася
І сіла трішки відпочить.

Навколо квіти розквітали,
Нарвала їх , сплела вінок,
Наперебій пташки співали,
Мов кликали її в танок.

Вздовж річки верби похилились,
Звисало гілля до води,
Неначе в дзеркало дивились,
Колишучись туди-сюди.


Вакації, мов снігом вкриті,
З них линув ніжний аромат,
Нектаром китиці налиті
Неначе іграшки висять.

Як зачарована сиділа,
Хоч вже давно був світлий день,
Чи то від запаху п’яніла,
Чи то від тих дзвінких пісень.

Узяв відеречко з водою
Дівчина пісню завела,
І не швидкою ходою
Додому воду понесла.

В кінці села за Жолобами,
Попід дорогу до Рибок,
На пагорбі поміж ярами
Також тече води струмок.

Це місце Криничками звали
Сюди святити воду йдуть,
Тут з Києва попи бували
Здолавши пішки довгий путь.


Тут річка свій бере початок
І набирає силу кожну мить,
Через долини мимо хаток
До моря Чорного біжить.

З усіх кінців Пиріжни діти,
Долаючи не близький путь,
Із сміхом, криком невгамовні
У школу на уроки йдуть.

Все менше голоси лунали
Стихав скрізь гамір на селі,
Дорослі в полі працювали
Стелився відпар із землі.

І лиш в дитячому садочку
Шум не стихає ні на мить,
Там у вишневому куточку
Життя вирує і кипить.

Малеча бігає, стрибає,
Сміється, плаче і бурчить,
І просто голос виробляє
Життю радіє кожну мить.


А вихователі за ними
Постійно стежать, бережуть,
Щоб невгамована ця малеча
Та не в творила що-небудь

Всі жителі турботи мають
Працюють в полі і селі,
За урожай майбутній дбають
На рідній матері – землі.

На Каведянськім оре трактор
Заїхавши за вихилок,
Закінчує орати поле
Від Журавлинців до Рибок.

А на  Синюсі біля лісу
Попід горою до Сосни
Пасуть телят колгоспних – хлопці
З початку ранньої весни.

На Солонцях гуде комбайн
Він косить клєвер на корма,
Їх  возять в ями, силосують
На час, коли прийде зима.


На Полянах рядочки роблять
Розсаду садять по під гай,
Водою щедро поливають,
Щоб добрий був з них урожай.

На Перелогах ледь видніє
Біля кордону вдалині,
Там трактор тягне культиватор
І рихлить землю в буряні.

Високо сонечко піднялось
Промінням гріє аж палить,
Жінки сапати поморились
І сіли трішки відпочить.

Уже піт очі заливає
І спрага мучить та знобить,
В баньках  води не вистачає
І дуже хочеться всім пить.

Посуду взяли молодички
І до криниці у село
Набрати свіжої водички
Щоб сонечко не так пекло.


Вони до Бровара спустились
Струмок стікав під вишеньки.
Водички свіжої напились,
Набравши повні баньочки.

І до подруг назад у поле
Щоб ще й напилися вони,
Та, пообідавши швиденько,
Сапали знову бур'яни .

Від Гонорівки до Бритавки,
Від Кодими і до Лугів,
Працюють в полі пиріжняни
Скрізь лине гуркіт тракторів.

І не жаліють сили й поту
Ведуть боротьбу за урожай,
Щоб розквітала Україна,
Щоб хлібним був їх рідний край.







     ГОРДОСТЬ ПРИДНЕСТРОВЬЯ

Завод наш гордость Приднестровья
Ведущий флагман П.М.Р.
Надежда, вера горожанам,
Другим заводам он пример.

Здесь тысячи людей сдружились,
Свою судьбу связали с ним,
С заводом будто породнились
И стал вторым он домом им.

Завод крепит в нас дух и волю
Даёт нам силы побеждать,
Мы для него всегда готовы
Свои сердца, любовь отдать.

Завод живёт семьёй единой
Нам новые вершины брать
На благо родины любимой.
Ему работать, процветать.

Успех в труде, в единстве сила
Здесь закаляются вдвойне,
Нас дружба крепкая сплотила
И преданность своей стране
       ХАЙ ЛИНЕ ПІСНЯ

Хай лине пісня над полями,
До кожного долине ніжний спів,
І сіє злагоду між нами,
Що в їх серця донести я хотів.

І в глибині душі озветься,
Наповнить радістю, теплом усе,
Зерном любові обернеться
І добрий настрій людям принесе.

Душею й серцем завжди з вами,
Себе для цього зовсім не жалів.
Я працював ночами, днями,
Щоб тільки спів до вас мій долетів.

Зорею хочу я світити,
І щоб вогонь любові не згасав,
Народу буду я служити,
В ім’я якого жив і працював.

Своїй землі, немов родині,
Що можу все до краплі  віддаю,
Щоб не робив та Батьківщині
Навіки я залишуся в боргу.
         ЩОБ БУВ В НАС МИР


Дід підійшов, тримав дві склянки
І повні очі були сліз,
До Партизанської землянки
Просив, щоб я його відвіз.

Із часом ми були у лісі
В кутку дід свічку запалив,
Кашкета зняв, повісив в стрісі
І тихо голову схилив.

Поклав на стіл обидві склянки
Горілки доверху налив,
Мені простяг після мовчанки
А другу сам дід спорожнив.

Він витер руку геть спітнілу,
Землі в куточку трішки взяв,
І загорнувши в хустку білу
Дід хриплим голосом сказав:




Проходять дні мої останні
Полину я у небуття
І ти зруйнована землянка
Із часом зникнеш так як я.

Війна давно уже скінчилась               
Країна  наша вже не та
Вона всі рани залічила,
Війну лиш згадують в свята.

А в мене все перед очима
До нині в пам'яті живе,
Ті крики, страх і стрілянина
Мабуть, до смерті так буде.
 
Я хочу, щоб навчались діти,
Бо я  закінчити не встиг,
Щоб був в нас мир і цвіли квіти
Війну всі знали тільки з книг.







                ПОКЛИК ДУШІ


На вихідні в село Петрівку
Василь Петрович приїжджав,
Тут з насолодою й любов'ю
Від справ міських відпочивав.

Любив посидіти під гаєм,
У затінку старенької верби.
Помилуватись рідним краєм
На килимі зеленої трави.

Із - під коріння два струмочки
Тут день і ніч постійно ллють,
Напившись чистої водички,
Вони мов сили придають.

Водичка ця в ставок стікає
Вона мов дзеркало блищить,
Багато птахів тут буває,
І люди йдуть, щоб відпочить.




А попід гору аж за обрій
Розкинувся малий лісок,
Там лине ніжний запах квітів
І нескінченний спів пташок.

Через місточок в'ється  стежка,
Вона травою заросла.
Там на пагорбі в діброві
Стоїть хатина край села.

А біля хати два лелеки
Гніздечко звили і живуть.
Виводять тут своїх нащадків,
Батьків оселю бережуть.

Матуся вже давно померла,
Загинув батько на війні,
А діти розійшлись по світі,
Є тільки фото на стіні.

Тут збереглося все як було:
Лавки, столи, старенька піч.
Усе нагадує дитинство
Яку б не взяв у руки річ.


Сама хатина теж старенька
Воріт немає і корлат,
Тож береже її Петрович
Немов музейний експонат.
 
     ЗОЛОТОГЛАВИЙ КИЇВ

На берегах Дніпровської рівнини
Золотоглавий Київ наш стоїть.
Країни ліву й праву половини
Єднає протягом кількох століть.
    
Тут ера православ’я розпочалась
Із цих священних, древніх берегів.
Козацький дух і воля гартувались
З далеких, славних і важких часів.

Наш рідний Київ сяє, мов зірниця,
Він - наша гордість, велич і краса,
Він - України нашої столиця
Для мешканців він - серце і душа.

У вільній, незалежній Україні
Він нас веде до світлої мети.
Ми вірність, єдність Батьківщині
В своїх серцях будемо берегти.
        ДУША БОЛИТЬ
 
Душа болить, а серце плаче,
І від безсилля хочеш вить,
Навколо хаос і неначе,
Диявол безлад скрізь творить.

Куди не глянеш земля пустує,
Лиш бур'яни й корчі ростуть.
І мертва тиша скрізь панує
Сільське життя змінило суть.

Невпинно села вимирають,
Хати руїнами стають,
Дороги всюди заростають
І навіть квіти не цвітуть.

Старенькі люди помирають,
Шукає краще хтось життя
І цілі села геть зникають
Ідуть у вічність, в небуття.

Один лиш цвинтар процвітає
Все більше й більше він стає
Та менше тих, хто доглядає,
І квіти й шану віддає.
      ВІДГУК ГОЛОДОМОРУ

Важкі часи спіткали Україну
І працелюбних жителів усіх.
Голодна смерть окутала країну
І поглинала без упину їх.

Жалоба й горе всюди панували
І рукотворний голод лютував.
   Дитячий плач і стогін не вщухали               
Дорослих сум і жах не залишав.

Ями копати вчасно не встигали
Як братніми могилами були.
Із тіл людських кургани виростали               
Злочинні дії влади замели.

Багато згинуло тоді народу
Такого геноциду світ не знав,
Як знищення козацького в нас роду,               
Що не одне століття тут зростав.

І хоч роки спливають без упину,
Та в серці залишається той біль,
Ті мовчазні кургани і до нині
Про те нагадують нам звідусіль.

Схилімо голови низенько – люди,
Згадаймо всіх померлих в ті роки.               
Хай в нас біди тієї більш не буде
І пам’ятаймо про це віки.



        СПОВІДЬ МАТЕРІ

Проснулась мати серед ночі,
Важкий з вуст стогін пролунав.
Слізьми залиті в неї очі
І страх з обличчя не зникав.

З спросоння донечку обняла
Притисла до своїх грудей.
Тремтячим голосом шептала,
Немов ховалась від людей.

Останні дітки теж проснулись,
Швиденько залишивши піч,
На матір злякано дивились
Не зрозумівши в чому річ.


Пройшло не так багато часу
До тями жіночка прийшла,
Заливши в лампу трохи гасу
Свій віщий сон розповіла.

Мені приснився тридцять третій,
Тоді маленькою була,
Зима надворі лютувала,
До вікон снігу намела.

До нас ввірвались активісти,
Перевернули все верх дном.
Забрали все, що можна їсти,
І скриню з нашим всім добром.

Хатину нашу ще замкнули,
Щоб в неї не могли зайти,
І на останок нам гукнули,
Щоб ми ішли кудись в світи.

Матуся на колінах йшла за ними,
Ридала, починала вить.
Хватала бульбу із корзини,
Щоб ми могли із чогось жить.


Дві бульби випали з корзини
Я їх вхопила і бігом
Та активіст догнав й що сили
З розмаху вдарив батогом.

Я закричала і проснулась,
Що аж застигла в жилах кров.
Мов в ті часи я повернулась,
Відчувши біль ту саму знов.

В кімнаті тиша панувала,
Матусі вразили слова,
Та згодом донечка спитала:
“а як же далі ти жила”?

Матуся важко щось зітхнула,
Давались важко їй слова,
До себе діток пригорнула
Й розмову далі повела.

Тоді ми дуже бідували
Ніхто до себе нас не брав.
Ходили скрізь наймитували
А їли те, що хтось давав.


Та за селом нас все ж впустили
У шопу спати до свиней,
Щоб тільки ми вночі ходили
Й ніхто не бачив із людей.

То не життя, а цілі муки.
Хотілось вмерти, а не жить.
Запух живіт і ноги, й руки
Голодні не могли ходить.


Таких, як ми, було багато.
Скрізь голод, злидні на виду
Актив ще грабував завзято,
Вмирали люди на ходу.

То був не голод – звірство влади,
Що нищила своїх людей.
Для чого і для кого ради?
В ім’я  яких таких ідей?

Коли життя й гроша не варте.
Навколо страх, зневага, біль.
В суспільстві ворожнеча й заздрість
Лунає стогін звідусіль.

Про те слід людям пам’ятати
В майбутньому не допустить.
Свою свободу цінувати
У мирі й злагоді всім жить

Я прошу , дітки, пам’ятайте
Про ті голоднії  “жнива”.
У жителів старих питайте
Вони - історія жива.

               

         




         ЗАЯЧИЙ САДОК

Неподалік села, через горбок, 
Розкинувшись трьома ярами,
Росте старенький Заячий садок,
Що радує людей дарами.

Ростуть у цих місцях, для нас «святих»,
Великі яблуні, крислаті.
Смачні, красиві яблука на них,
На урожай завжди багаті.

Велика кількість груш ростуть,
Вони мов сонечком налиті.
Духмяні запахи від них ідуть,
На смак приємні, соковиті.

Черешні, вишні не порахувать,
Як літом виростають спілі.
Вони неначе той смарагд горять,
Що високо зросли на гіллі.

Та абрикосів, мабуть із гектар,-
Ростуть жовтесенькі, рум’яні.
Вони на смак, немов самий нектар,
Приємні, ніжні та духмяні.
Кремезні липи, метрів тридцять п’ять,
З боків стоять як на сторожі,
І тільки листям ніжно шелестять,
Ростуть тут поруч огорожі.

На пагорбі розкинувся лісок,
Шумить могутніми дубами, -
Хто прийде відпочити на часок,
Усіх порадує грибами.

Тут квітів, наче в небі тих зірок,
Що за сезон тут виростає.
Багато різних звірів і пташок
У цім садочку проживає.

Попід горою пасіка й темник.
Тут краще сонце пригріває.
Росте густий довкола чагарник,
Від вітру й снігу захищає.

Від ранку і до вечора гудуть,
Усюди бджілочки літають.
Нектар цілющий в «дім» несуть,
Довкола квіти запиляють.


Багато часу кожен з нас провів:
Сюди з дитинства прибігали,
Тут часто грались, пасли кіз, корів,
Чи просто так відпочивали.


Усі маївки, свята, вихідні
В садок ходили відзначати,
І ці щасливі, безтурботні дні
Будемо довго пам’ятати.




 



.
           ВДЯЧНІСТЬ

Пиріжнянській рідній школі
Всі ми вдячні без кінця,
За щасливі наші долі,
Люблячі палкі серця.

Перші кроки до освіти
Ми робили в школі цій.
Тут пізнали дружбу діти,
За що вдячні дуже їй.

В школі разом ми навчались,
Гризли камінь навчання,
Тут у перше закохались,
Жили мов одна сім’я.

Непомітно пролетіли
Наші юності роки,
Підросли і помужніли,
Подружились навіки.

   



ПИРІЖНЯНСЬКА ШКОЛА

Величаво виглядає
І стоїть багато літ,
Дітворі допомагає
Пізнавати новий світ.

З кожним роком в її стінах
Ми отримуєм знання, -
Цей безцінний подарунок
Ми візьмемо у життя.

Вчителі вкладають душу,
Своє серце і любов.
Щоб вивчали море, сушу
І багато інших мов.

Тож безмежно вдячні школі
І всім нашим вчителям
За знання, за світлі долі,
За все те, що дали нам.

Як настане час розлуки,
Задзвенить останній дзвін,
Ми візьмемося за руки,
Школі зробимо уклін.

НАЩАДКИ ХОРОБРИХ КОЗАКІВ


Від степів Луганщини до Закарпаття,
І від Криму до Чернігівських лісів,
Ми єдині українці – рідні браття,
Є нащадками хоробрих козаків.

Наша єдність часто кров’ю омивалась.
Наша віра гартувалася віки.
Наша воля у важких боях кувалась,
А свобода наша була за ліки.

Рясно кровлею земля у нас полита,
Не гоїлись рани в неї довгий час.
Предками полеглими в боях покрита,
І їх поклик лине звідусіль до нас.

З давніх пір на землю нашу нападали,
Різна нечисть звідусіль до нас ішла.
Та ми завжди ворогів своїх долали,
Щоб країна наша вільною була.



БІЛИЙ СТЯГ І ЧЕРВОНЕ СЕРЦЕ


Червоне серце в чистім стягу сяє
І українцям осяває новий путь.
Воно усіх гуртує і єднає,
Мільйони жителів за ним вперед ідуть.


Наш білий стяг – це єдність України -
Це є наш світлий шлях до нового життя.
Червоне серце – сила й міць країни,
Любов, надія й віра в наше майбуття.


З червоним серцем твердо ми крокуєм
І всі разом досягнемо нових висот,
До нас єднатись всім ми пропонуєм,
Якщо Ви - України , вірний патріот.
 






   Найкращий рідний край

З дерев листочки жовті опадають,
У небі сірі хмароньки біжать,
У теплий край лелеки відлітають
І тихо між собою гомонять.

У затінку на лаві біля хати,
Задумавшись сидить старенький дід.
Хотів рукою птахам помахати,
Та з сумом подивився їм у слід.

Свої лелеки гнізда залишають
І зграєю летять в чужі краї,
Сумні думки старому навівають
Й минулі пригадав роки свої.

В житті всього приходилось долати.
Були щасливі і сумні часи,
Та лиш не думав край свій залишати,
Від цього Боже нас усіх спаси.

Невже є кращий край, ніж, де родився?
Де з малку слухав щебет солов’їв?
Де ріс, мужнів, кохав і де трудився,
Вдихав духмяні запахи полів?
Плекав з дитинства рідну, ніжну мову
І чарівні пісні, та вишиття.
Отримав долі ауру чудову,
Що берегла його усе життя.

Тут рідні, друзі і знайомі всюди,
Завжди одним життям із ними жив.
Оточували добрі, чуйні люди,
Себе частинку в праці залишив.

Невже це все можливо залишити
І їхати в невідану блакить?
Це є себе на двоє розділити,
Та все життя не повноцінно жить.

Зітхнув дід важко й сльози покотились,
Довкола глянув і проговорив:
- Як добре, що літа тут залишились
І Батьківщини я не замінив.

 





                Вибір шляхів

Неначе діючий вулкан, країна,
Життя у ній вирує і кипить.
Главу держави обирає Україна
І стан в якому їй прийдеться жить.

Довкола світ завмер – одне чекання -
Кого із них народ наш обере?
Який візьме він курс, які надбання,
Яким шляхом керманич поведе?

Один з шляхів – це кримінал і змови,
Загроза втратить землю золоту;
- Це втрата незалежності і мови,
Повернення до брата під п’яту.

Є інший шлях для нашого народу -
В спільноту до розвинутих країн.
Безпеку гарантують і свободу,
Партнерство, рівність і повагу всім.

Червоне серце шлях цей обирає
І пропонує разом з ним іти.
Підтримаєм його! Хай все здолає,
Заради щастя й спільної мети!
               Село моє рідне

Село моє рідне, ти в серці моїм,
Нас доля навіки єднає.
Багато на світі є гарних країв,
Та кращого тебе немає.

Співають весело в дібровах птахи,
Своїми піснями чарують,
Приємні і ніжні дають відчуття
І настрій хороший дарують.
          
Шумлять за селом поля золоті,
Багатий врожай дозріває.
Навколо квітучі сади і гаї
Пиріжна моя розквітає.

Мої односельці – це знані майстри,
Господарі добрі в оселі,
Згуртовані, чуйні, співучі завжди,
Гостинні, привітні, веселі.





                Важка доля

Земля моя рідна - дарунок дідів,
Скрізь кровлею рясно полита,
Одвічно страждала від різних катів,
Могилами предків покрита.

Ще й нині, нас душать і сіють розбрат,
Творять всюди безлад в країні.
Найбільше старається старший наш «брат»
Свобідній не буть Україні.

Століттями гнобили наших людей
І гідність людську принижали,
Щоб ми їм придатком одвічно були,
Країни своєї не мали.

Принизливим ім’ям народ нарекли -
Малоросами нас називали,
А мову чудову, що предки дали,
«Холопською» так величали.

Невже наша доля, одвічна така,-
На когось завжди працювати?
І гідність народу та славне ім’я
Будемо ганьбити, топтати.
              Прости  Україно

Всевишній дарував нам щедру землю,
Струмки криштальні, ріки і ставки.
Прекрасну мову і культуру древню,
Щоб жити добре ми могли віки.

 Прости нас, рідна мати – Україно!
Своїх дітей навіки ти прости.
За дикий безлад, створений в країні,
І що не можем ладу навести.

Нас душать хабарі на кожнім кроці,
Нас всюди мучить заздрість без кінця,
І недовіра помутила очі,
Безмежно крає жителям серця.

Зневага й підлість часто в нас бувають,
І навіть, зрада поміж нами є.
Суспільство наше всюди роздирають,
Та розбрат нам спокою не дає.

Всевишній, дай нам мужності і сили,
Посій любов і віру поміж нас.
Щоб ми один одному все простили,
Щасливо жили в мирі довгий час.
                Присвячується хірургу і медсестрам Одеської онкологічної лікарні.


                Подяка    

Велику подяку, слова усі гарні
Від щирого серця висловлюю всім:
Своєму хірургу, медсестрам лікарні,          
 За їхню турботу низький їм уклін.

Їх руки ніколи утоми не знали,
А розум та серце на варті були.
І хворим здоров’я завжди повертали
Та радість життя усім людям несли.

Не все виміряється тільки грошима,
Бо є ще подяка від вдячних людей.
Молитва за них, щиро Богу молима,
До них повернеться і їхніх дітей.





     Медсестра  Юлія.

Наче бджілка трудівниця,
Невтомно працює,
Вiд палати до палати
Швиденько крокує.

Ніжно краплі вводить хворим
В їх болячі руки.
І дає уколи людям,
Що майже не чути.

Пацієнти кажуть: «В Юли
Все в руках палає
І шприцом, неначе снайпер,
В вени попадає».

Юля - фахівець хороший,
Свою справу знає
Добру славу и пошану
В пацієнтів має.

Тож бажають їй здоров’я,
Щастя і кохати,
Доки буде працювати,
Так завжди тримати.
                Слід на землі

Присвячується двічі герою                соціалістичної праці, герою України
Дмитру Костянтиновичу Моторному.
 
Розмовляю з чоловіком
І не віриться мені,
Що поважний він за віком,
Знаний працівник землі.

Хоч восьмий десяток з гаком,
Енергійний, запальний,
Ще працює він завзято,
Гідний приклад молодим.

Ерудований і скромний,
Наче добрий чарівник,
Мудрий, щедрий і невтомний,
Ще й розумний керівник.

Свій колгосп підняв на ноги,
Краще його не було,
Будував хати, дороги
І село, немов цвіло.

Добре жили односельці,
Благодатний був їх край,
«Тут було»,- селяни кажуть-
«Не життя а цілий рай».

У серцях чорнобаєвців
І в будовах навкруги,
Легендарна ця людина
Слід залишить назавжди.




                Євро 2012

Європа й світ тамують подих нині
Настав святковий і азартний час,
Чемпіонат Європи в Україні
Ласкаво просимо усіх до нас.

                Приспів

Футбол, футбол лунає нині всюди,
Футбол завзята і рішуча гра,
Це радісні, привітні, дружні люди
Футбол – це свято миру і добра.
Тож Україна радісно вітає
Всіх фанів, вболівальників, гостей
Для них гостинно двері відчиняє
Палкою щирістю своїх людей.

Футбол великий нині всіх єднає
Він дружбу між народами кріпить,
Довіру і надію укріпляє,
Щоб в мирі й злагоді у світі жить.



       Україна – чемпіон!

Їдуть гості звідусіль,
Нині Євро – наш посол.
Піднесемо хліб і сіль
І запросим на футбол.

         Приспів

«І гуде весь стадіон:
Україна – чемпіон!
Україна – чемпіон!
Україна – чемпіон!»

Лине голосів мільйон:
«Україна – чемпіон!
Україна – чемпіон!
Україна – чемпіон!»

Вся арена, мов вулкан,
І вирує та кипить,
У команди земляків
Вимагає гол забить.

І кипить андреналін,
Чути радість, крик і плач.
Захопило дух усім,
Залетів в ворота м’яч.

Гарний буде наш футбол,
Ми своїх не підведем,
Не один заб’ємо гол,
Чемпіонами будем!



                Люба



Роки летять про них не мрієш,
З’явилась в косах срібна сивина,
Але душею Люба не старієш,
Така ж весела, чуйна, молода.

Імя твоє Любов’ю величають,
Воно говорить нам усім за все,
Що твій талант і вдача меж не знають.
А серце і любов добро несе.

Любов до рідних, друзів окрилила,
Любов до рідного села вела.
На благо них ти жила і творила,
Що мала, все до краплі віддала.

Тож хочеться, щоб ти й надалі,
Такою енергійною була,
В житті твоєму не було печалі
І людям творчість ти свою несла.

В цей день тебе я хочу привітати!
У мирі й злагоді ще довго жить,
Здоров’я й щастя щиро побажати,
Надіятись і вірити, любить.


            Настя

Настя, Настя, Настасія,
Мого седенька ти мрія,
Мого серденька Любов,
Я завжди тебе чекаю,
Що хвилини виглядаю,
Щоб зустріти тебе знов.

Наче сонечко ти сяєш,
Шлях в житті мій осяваєш
Й далі будеш так світить.
Міцно я тебе кохаю
І за тебе тільки дбаю,
Нам на світі разом жить.

Нас життя разом з’єднало,
Долі наші пов’язало,
Наші люблячі серця.
Ми з тобою вже єдині
Від початку і до нині,-
І так буде до кінця.




Настя, Настя, Настасія,
Мого серденька ти мрія,
Радісне моє життя.
Богу дякую щоднини
За міцний союз родини,
За щасливе майбуття.


        Любий кум

Свого кума я міцно кохаю.
Полонити його як не знаю.
З цим наважилася покінчити
І до себе його приманити.

Любий кумцю на тебе чекала.
День і ніч я тебе виглядала,
Що до мене вночі завітаєш,
Приголубиш мене, приласкаєш.

Я горілки міцної нагнала,
В саду зілля вночі накопала,
Чисто ліжко своє застелила
І на вечір його запросила.


За столом мій кум дуже старався,
Дуже швидко горілки набрався.
Зїв всю курку і зілля напився
І на ліжко бревном покотився.

Я за груди його тормошила,
Все піднятись благала, молила.
Вставай ледар їду відробляти,
А інакше тікай геть із хати.

І нарешті я швидко збагнула,
Що велика помилка це була.
На горілці і зіллі чаклую,
На них щастя своє не збудую.



              Юлька

Полонила Юлька класна,
Гарна, мила, завидна,
Молода, струнка, прекрасна.
Наче квітка чарівна.



Юлька, Юлька моя мила,
Що ж тобі я завинив,
Що мене ти полонила
І свій спокій завинив.

Твої очі наче зорі,
Вічно сяють вдалині,
А усмішка наче сонце
Гріє серденько мені.

День і ніч тебе чекаю.
Все надіюсь, що прийдеш,
Радості не буде краю,-
Серцю спокій повернеш.

А вуста твої червоні
Манять мене без кінця.
Чарівні , м’які долоні
Відчуваю я щодня.

Від кохання я згоряю,
Міцно так тебе люблю.
Прийди Юленька, благаю,
Бога я за нас молю.
 

ЗМІСТ. 
Любіть життя..............................1
Різні дороги.................................2
Моя любов..................................3
Я люблю тебе Україно...............4
Ми сім’я  єдина...........................5
Я вірю тобі Україно....................6
Незалежна Україна.....................7
Люба Україна..............................8
Все буде добре............................9
Любі браття...............................10
Браві  Українці..........................11
Єднає Батьківщина ..................12
Рідна Батьківщина....................14
Любов до Батьківщини............15
Без Батьківщини ......................16
Благодатний край.....................18
Схаменіться Українці...............20
Весна..........................................22
Господи мій край благослови..23
Зозуля .......................................24
Вдумайтесь................................27
Чим ми гірші когось.................28
Безстрашні студенти.................30
Україно ми ж твої сини ...........32
Українські моряки ...................33
Йшли солдати...........................34
Хлопці браві .............................36
Брати Кличко ...........................37
Шануймо свою мову................38
Шановні ветерани....................40
Проводи....................................41
Марно........................................42
Шумлять поля багаті ...............44
Земля..........................................45
Хлібне поле...............................46
Сюрприз ...................................47
Важка праця .............................49
Старенька мати ........................50
Надія матері .............................51
Доля ..........................................54
Матусі .......................................60
Юлька .......................................62
На краю дороги ........................63
Злагода ......................................64
Помічниця…………………….64
Донечка чарівниця ...................65
Не боюсь я морозів ..................67
Життя ........................................68
На Майдані……………………69
Вірне кохання ...........................70
Зустрічі ......................................71
Пиріжнянка ...............................73
Двох тисячний рік .....................74
Щасливі вечори .........................75
Любі наші жіночки……………76
Пора кохання .............................77
На сінокосі .................................78
Перше кохання ..........................80
Проліски ....................................81
Закоханий ..................................82
Полон .........................................84
Чарівниця ...................................85
Біля криниці ...............................87
Ромашка ......................................89
Діаманти .....................................90
Кохайте і будьте кохані ............91
Липа і дубок ..............................92
В лісі ...........................................93
Молоді роки ..............................94
Вміти жити .................................95
Любов і мрія ..............................97
Надія ...........................................99
Віра ............................................100
Зустріч біля калини ..................101
Весняний ранок ........................102
Біля ставочка ............................104
Ранок над ставком ....................105
Прийди милий .............................107
Люблю ..........................................108
На вечорницях .............................109
Згадайте ........................................111
Розчарувався ................................112
Калина і струмочок ......................114
На зупинці .....................................116
На кручах Бугу .............................118
Підсніжники .................................120
Залицяння .....................................124
Динамо ..........................................126
Киянка ...........................................128
Наш Київ .......................................130
Стережіться зради ........................131
Любов серця людей єднає ...........132
Стюардеса .....................................133
Весела Одеса .................................134
Веселий танець .............................136
Тамарі Григорівні Остапок ..........137
Зів’яла квітка .................................139
Пиріжна .........................................198
Благодать .......................................199
Музика в Котовську..................200
Наш завод ......................................201
Моя судьба ....................................202
Щоб знала.......................................203
Кодима............................................206
На вільні землі................................207
Наймиліша серцю..........................208
Гімн Кодими ..................................209
Усмішки сяють…………………...210
Кодимська весна………………….211
Непосидющі....................................212
Кафе „Яблунька”............................213
Івашків.............................................215
Пиріжна.(літній день).....................216
          Гордість Придністров’я................225
          Хай лине пісня над полями...........226
          Щоб був в нас мир.........................227    
          Поклик душі...................................229
          Золотоглавий Київ……………….231
          Душа болить...................................232
          Відгук голодомору........................233
          Сповідь матері...............................234
Заячий садок………………………239
Вдячність………………………….242
Пиріжнянська школа……………..243
Нащадки хоробрих козаків………244
Білий стяг і червоне серце………..245
Найкращий рідний край…………..246


Вибір шляхів……………………….248
Село моє рідне……………………..249
Важка доля…………………………250
Прости Україно…………………….251
Подяка……………………………....252
Медсестра Юлія……………………252
Слід на землі………………………..254
Євро 2012…………………………..255
Україна чемпіон……………….……256
Люба…………………………………258
Настя…………………………...…....259
Любий кум…………………………..260
Юлька………………………….…….261