Гуморески

             
              ЧЕСНА

Гризе Ганна свого Гната,
Щоб той їй признався,
Із ким зраджує, де ходить?
Куди закрадався?

Той клянеться, що він “чистий”
Лиш її кохає,
А дружина усе свої,
Що так не буває.

Розізлився Гнат добряче,
І щоб доказати,
Взяв сокиру й на дровітню,
Пальця йде рубати.

І за мить, як і не було,
Тільки кров стікає,
- Може ти тепер повіриш, -
Ганні Гнат гукає.




-Може й так, - дружина мовить:
Ніде не буваєш,
Що тобі один той палець?
Ти ще дев’ять маєш.

Через кілька днів до Гната
Хлопці завітали,
За якісь там неполадки
У тюрму забрали.

Довго Ганна не журилась
Добру вдачу мала,
Лісника до себе на ніч
Зразу же прийняла.

Щоб ніхто не здогадався,
Що він в молодиці,
Залишив коня в сусіда,
Що біля криниці.

Все ж один хлопчина бачив,
Рішив жартувати,
Зняв з коня сідло й вуздечку
І заніс до хати.


Там якраз в печі палили,
Все ще добре тліло,
Він кидає туди упряж,
Щоб все те згоріло.

На подвір’я вийшов радий,
Хоче подивиться,
Що робитись буде далі,
Чим це закінчиться.

Дивиться, сестричка Гната
Воду набирає,
Підійшов до неї близько,
І її питає.

Ви не чули, що сьогодні
Гнат прийшов додому,
Я стрічав його під вечір,
Як носив солому.

Та відерце залишила
І біжить до брата,
Як почне там голосити
Біля ліжка Гната.


Обнімає, в ковдрі ноги:
-Стала примовляти,
Вже не буду, брат, за тебе
Я переживати.

Слава Богу, повернувся
До своєї хати.
До дітей і до дружини,
До рідної мати.

Покажи своє ти личко,
Може, помарніло?
Мабуть, дуже били, брате,
І все чорне тіло?

А лісник з – під ковдри голий
-Вискочив трясеться:
-Ти чого приперлась, – каже:
-Де він тут візьметься.

Братовій ще заважаєш
Дровцят заробити,
Їй з – за тебе нічим буде
Взимку запалити.


Злющий, бігає в кімнаті
Щось хотів сказати,
Та, вхопивши свої речі,
Він утік із хати.




              КУКУРУДЗА

Стрів на полі сторож Ганну,
Чемно привітався,
І немов той кіт на мишу
Хитро подивлявся.

Бачить, гарна молодиця
Вигнала корову,
Підійшов до неї близько
І почав розмову:

-Ти одна і все працюєш,
Різних справ багато,
В господарстві і на полі,
Мабуть, важкувато?


Тож давай тобі сьогодні,
Як всі ляжуть спати,
Принесу я кукурудзи,
Курям їсти дати.

-Що ж приходь, – говорить Ганна:
-Хоч корми я маю,
Якщо маєш ти бажання,
Ввечері чекаю.
.
Жіночка пішла додому,
В хаті прибирає,
І вечеряти готує
Сторожа чекає.

Незабаром у віконце
Стукав хтось тихенько,
І, щоб двері не скрипіли,
Відчиняв легенько.

Це був старший охоронець
Він зайшов до хати.
Мовив: - Хочу, Ганно, в тебе
Цю ніч переспати.”


Тут скрутилась господиня,
Що робить не знає,
Все ж це більший є начальник,
Хай той вибачає.

Повечеряли добренько,
Полягали спати,
Аж тут знову чути гуркіт:
Хтось ішов до хати.

І гукає у віконце,
Стукає тихенько
«Кукурудзи  я приніс,
Відчиняй швиденько».

Ганна ходить  по кімнаті
Коси поправляє,
Як відправити клієнта,
Жіночка не знає.

Із постелі охоронець 
Втрутився в розмову,
Хай полущить кукурудзу
І приносить знову.


                РІЙ

Бачить жінка, що на груші
Бджолів рій звисає,
Тож зніму для чоловіка,
Хай турботу має.

Одягла куфайку добру
Вділа капелюха,
Щоб ті бджоли не кусали
За лице і вуха.

Ледве вилізла на грушку,
Вчепила відерце,
Висоти боїться, бджолів,
Аж забилось серце.

Все ж наважилась і трусить,
Щоб в відро летіли,
А ті бджоли розізлились
І її обсіли.

Під спідницю, як в дуплянку,
Стали залітати,
Та за голі стегна жінку
Кинулись кусати.
Ноги смикає, сідає
І себе лупцює,
Та, немов, гопак на грушці
Жіночка танцює.

Злізти швидко теж не може,
Бо густі гілляки,
А вони уже добрались
До самої с....... .

А сама нівроку жінка,
Добру вагу мала,
Тож втішались нею бджоли,
Як від них тікала.

Ноги спухли, як подушки,
Немов лопать мають,
Та червоні, як калина,
І, як жар, палають.

Сидить жінка на дивані
Компрес прикладає,
І пінцетом жала бджолів
 З стегон витягає.


Тільки тішить її думка,
Щастю не збагути,
Що набралась на халяву
Цінної отрути.

  ЗУСТРІЧ НОВОГО РОКУ

Якось їхав в Придністров’я
Новий рік стрічати,
Зупинили на кордоні,
Речі оглядати.

Дійшла черга вже до мене
Паспорта узяли,
Дуже довго щось дивились,
Потім запитали.

Це ваш паспорт? Щось не схоже.
Де його ви взяли?
Мабуть у якогось діда
Паспорт цей украли?

Я підскочив. Що за жарти?
Дайте подивлюся,
А то піду до начальства,
З вами розберуся.

Як поглянув я у паспорт,
Аж погано стало,
Личко мого дідуся.
Звідти виглядало.

Вибачте, я переплутав,-
Лейтенанту кажу:
Буду їхать іншим разом
Свій тоді покажу.

І говорить він до мене
-Трішки ще й сміється:
-У міліцію здамо вас,
Вона розбереться.

Як же так, я в гості їду
Будуть там чекати,
Ось везу дарунки дітям
Новий рік стрічати.

Та мене ніхто не слухав,
Із машини зняли,
Подзвонили у дільницю,
Щоб мене забрали.

Холодно на дворі дуже,
Не знаю де дітись,
І підскакую, мов цуцик,
Щоб якось зігрітись.

Пізно ввечері за мною
Все ж таки прибули,
Та мене в машину чорну
Швидко заштовхнули.

Я хотів їм щось сказати,
Дещо пояснити
А сержант мені: - В районі
Будем говорити.

Палиця в руках із гуми
І такий сердитий,
Зрозумів, мовчати треба,
А то буду битий. 

В К П З мене привезли,
Зразу ж зачинили,
І щоб тихо там сидів,
Добре “попросили.”


Там уже були клієнти,
Страшно лиш згадати,
А побути разом з ними-
Це не передати.

Видно, рік старий провели
І новий зустріли,
Бо лежали, мов ті свині,
Деякі сиділи.

Один з них зробив калюжу
Довгу , як доріжку,
Там же в ній і розтягнувся,
Як у себе в ліжку.

Один ходить і штовхає,
Щоб ті піднімались,
Думає, що цар великий,
І йому вклонялись.

І до мене теж вчепився,
-Вклоняйся, бо страчу,
-Відпустить мене, благаю,
А сам ледь не плачу.


За що Бог мене карає,
В чому провинився,
Що із цими алкашами
Як тут опинився?

Вже дванадцята година,
Чарки десь підняли,
За святковими столами
Новий рік стрічали.

Я не витерпів і в двері
Стукаю щосили,
Щоб почули нас чергові,
Двері відчинили.

Ніхто довго не заходив,
Мабуть, теж стрічали,
А коли з’явились злющі,
Добре мені дали.

А ті палиці із гуми
Славно приставали,
Видно, навики хороші
Лупцювати мали.


Як старе відро лупили,
Аж почав хропіти,
Вже не буду заважати
За столом сидіти.

Пролежав я там до ранку,
Не хотілось спати,
Усе тіло скрізь боліло,
Не зміг рано встати.

По обіді дужі хлопці
Завели в чергову,
І сказали:- Іди рівно,
Бо добавим знову.

Там мене про щось питали,
Щось писав в журналі,
Під кінець мені сказали:
-Топай від нас далі.

Йду по вулиці знайомій,
Скрізь людей стрічаю,
Посміхаються, радіють,
З святом всі вітають.


Я ж згадав одне прислів’я,
Що прийшлося вчити:
Як наступний рік зустрінеш ,
Так і будеш жити.


     ПОВЕЧЕРЯВ


Якось ввечері Наталка
Курочку зварила,
І до себе в гості на ніч,
Сьому запросила.


Той прийшов веселий дуже
Та й став вихвалятись,
Що так швидко від дружини
Він зумів сховатись.

-А йому Наталка мовить:
Молодець ти, Сьома ,
Роздягайся, сідай їсти,
Будь, як в себе вдома.


Їли, пили, пригощались,
Сьомочка старався,
За годину був готовий,
Добре так набрався.

-От слабак – бурчить Наталка,
Ним давай трусити:
-Ти не знаєш, що вечерю,
Треба відробити?

Положила його в ліжко,
Всю одежу зняла,
І приводити до тями
Сьомочку почала.

Обіймала, цілувала
Та масаж робила.
На коліна аж ставала,
Та не розбудила.

Ах, ти так? Негідний, клятий,
Нехтуєш ще мною?
То ж відірву корінець я,
Щоб не був з тобою.


Як рване з всієї сили
Обома руками,
Той завив, немов собака,
Затріпав ногами.

І щодуху із кімнати
Вибіг за ворота,
І там впав, свідомість втратив,
Розчепірив рота.

Незабаром йде бабуся,
З ціпком шкутильгає,
Бачить,Сьома на дорозі,
Голий замерзає.

Що за лихо, мабуть вбили
Ще й пограбували,
Поскликала всіх сусідів,
Щоб його забрали.

Дехто плаче і сумує,
А одна голосить:
-Чого ж тебе серед ночі
Біс лихий тут носить?


Визвали швидку з лікарні
В приймальні лишили,
Лікарів збирать почали,
Щоб ті щось робили.

Тут отямився невдаха,
Почав оглядати,
Та як схопиться і в двері
Кинувся тікати.



       ПЕРЕПЛУТАВ


Їздить Гриць по магазинам
Продукти збирає,
Бо христити своїх діток
Він у церкві має.

Пізно ввечері приїхав
І зайшов до хати,
Не вмикаючи там світла,
Ліг у ліжко спати.



Примостився біля жінки,
Почав обіймати,
Від душі старався дуже,
Щоб азарт підняти.

А коли узяв за груди,
За дві половини,
То подумав:- щось великі,
Не такі в дружини.

-Хто такий лежить у ліжку?
Голосно питає,
-Та це я, говорить теща:
Дочки тут немає.


     НА ПЕРЕЇЗДІ


На переїзді шлагбаум
Тільки що закрився,
І проїзд, прохід на ньому
Зовсім припинився.


На мотузці дід вів цапа,
Став і теж чекає,
А на чорнім мотоциклі
Хлопець під’їжджає.

Та ще з коником і возом
Дядько появився,
Біля самої коляски
Його кінь спинився.

Бізнесмен на мерседесі
Теж стає, чекає,
А машина така нова,
Наче сонце сяє.

Стоять, нудяться без діла
Потягу немає,
А той кінь у хлопця комнір
Раз по раз кусає.

Той зігнувся, щоб сховатись,
Руками махає.
-А ти дай їй по мордяці,
Бізнесмен гукає.


Той послухався поради,
Дуже замахнувся,
На диби підскочив коник
І назад рвонувся.

Та як стукне із розгону
Возом по машині,
Побілів шофер одразу,
Мов у білій глині.

Із машини вибігає,
Трясе кулаками,
І свариться, що є сили,
Різними словами.

Хто конкретно винуватий,
Бізнесмен не знає,
Бігає між хлопцем, й дядьком,
Кожного штовхає.

Бачить дід таку картину,
А мав щиру душу,
Тож подумав він про себе:
-Їх спинити мушу.


До шлагбаума цапочка
В’яже він щосили,
І спішить до забіяків ,
Щоб ті припинили.

Тут великий збірний потяг,
Швиденько промчався,
І шлагбаум разом з цапом
Догори піднявся.

Що робилось, що творилось!
Сміхота – та й годі,
Чого тільки не буває
Серед нас в народі.

 

      ПОСПІШИЛИ


Раз зібрався я з братами
На базар сходити,
У сусідньому районі
Дещо там купити.


Повставали всі раненько,
Швидко одягались,
А у ґанку ми без світла
Навмання взувались.

А до станції на потяг
По льоду і снігу-
Півтори години з гаком
Хорошого бігу.

А ми - хлопці молоденькі-
Швидко вийшли з хати,
Що цих десять кілометрів
Для нас подолати?

А тим більше, що проспали,
Треба поспішати,
Тож часу на відпочинок
Не будемо мати.

Ми на станцію прибігли,
В залі посідали,
І якраз по гучномовцю
Потяг об’являли.


Вирішив розправить груди,
Ноги простягаю,
І на них я випадково
Скоса поглядаю.

Як почну я реготати,-
На вокзал весь чути,
Чоботи червоний й чорний
Умудрився взути.

Я стараюсь не сміятись,
Наперед нагнувся,
Трохи сміх свій втамувавши,
До братів звернувся:

-Тільки ви не смійтесь, хлопці,
Дуже вас благаю,
Я вам зараз щось цікаве
Показати маю.

І кивнув на свої ноги,
Щоб ті подивились,
Як угледіли, в чім взутий,
Із ніг повалились.


Пасажири всі навколо
Почали дивитись,
А брати сміються дуже ,
Не можуть спинитись.

-Їдьте ви уже без мене,
А сам ледь не плачу,
Поки темно, йду додому,
Хай люди не бачать.

Хлопці радять їхать з ними,
В темноті побути,
Чоботи собі брат купить ,
Дасть мені їх взути.

І я з ними погодився,
В потяг теж сідаю,
Та у темному куточку
Чобітки ховаю.

Все ж добрались ми на місце,
Було темнувато,
Та людей на тім базарі
Було вже багато.


Ходять хлопці по базару
Товар вибирають,
Що по чім, яка в них якість
В продавців питають.

Брат у мене дуже модний
Будь – що не купляє,
Тож і ходить по базару
Гарне вибирає.

Я за ним, як цуцик , ходжу
Мало що не плачу,
Все благаю:- Купуй швидко,
Бо люди побачуть.

Вже розвиднілося добре,
Люди помічають,
Деякі мені з прохожих
Щиро співчувають:

-От дожились, в чому ходить!
Дуже його шкода.
Друга жінка поправила:
-Це така вже мода.


Я від сорому червоний,
Наче та калина,
Все питаю, коли потяг
І яка година?

Ми дивились, вибирали,
Весь базар сходили,
Але чобітків для брата
Так і не купили.

Ох я сорому набрався,
Як ішли додому,
Не забуду це довіку
Й не зичу нікому.




       ПЕРЕДОВИК

Коровам на нашій фермі
Одне й те ж давали,
Та надої молока щось
Дуже різні мали.


Більше всіх доїла Марфа,
Краща з ветеранів,
За один удій від групи-
На сто кілограмів.

Їй медалі, подарунки
Раз по раз давали,
У президію на сцену
Завжди скрізь таскали.

І ніколи у відпустці
Марфа не бувала,
Лиш рекорди по надоях
Все нові давала.

На молочному заводі
Молоко знімають
І говорять, що у нього
Води доливають.

 Вирішили на правлінні 
Скрізь контроль зробити,
Щоб ніхто не міг водички
В молоко налити.


Тут раптово на роботі
Марфа захворіла,
І поклали другу жінку,
Щоб та подоїла.

Та старалася,  доїла
Кращу ж групу має,
Але молока сто літрів
Все ж не вистачає.

Рано теж така картина.
І в обід те ж саме.
Стали думати, гадати,
Може, що з кормами.

Але з ними все нормально,
Навіть більше дали,
Значить, молоко водою
Ось тут розбавляли.

     ВІДПИТАЛА

Чоловік Килини часто
Не ночує вдома,
Дуже зайнятий, працює.
Ось такий він, Рома.

Все ж донеслося до неї,
Що в районі має,
Молоду якусь циганку,
Часто там буває.

Якось чоловік під вечір
Не прийшов до хати,
І зібралася Килина
Рому йти шукати.

Де живе та, відпитала,
Підійшла до хати
І почала на подвір’ї
Голосно гукати.

Господиня у віконце
Жіночку впізнала.
-Хватай речі, лізь у скриню,-
Роману сказала.

Сама вийшла на подвір’я
І стала питати,
Що привело сюди жінку,
Може, погадати?

А Килина їй сердито:
-Хай Роман виходить,
Бо я знаю, що він в тебе,
Часто сюди ходить.

А циганочка клянеться,
Що його немає,
Як не вірить, хай йде в хату
І сама шукає.

І розгублена Килина
Назад повертає,
А Роман бігом додому
І там вже чекає.

Стрів дружину на порозі,
Не пустив до хати:
-Де ти ходиш, з ким гуляєш?
Давай лупцювати.

ДОБРИЙ ЧОЛОВІК

Стріла Сянька добру жінку,
Стала, розмовляє,
Та сказала, що у неї
Чоловік гуляє.

Зараз також він в Олени 
За столом пиячить,
Думає, ніхто не знає
І ніхто не бачить.

Сянька дуже розізлилась
Своїх дочок взяла,
І пішла до молодиці,
Що жінка сказала.

Бачить свого чоловіка,
Що уже дрімає,
І казан гарячий Лені
В голову кидає.

Розпочалась в жінок бійка,
Лайка, крик лунали,
Тарілки, каструлі, відра
В хаті скрізь літали.

А тим часом чоловік той
Вискочив із хати,
Залишив жінок в час битви
І ногам дав знати.

Мабуть, добрий чоловік цей,
Що за нього бились,
Бо ще довго по судах
Жіночки судились.



    СПАЛИ ВДОМА


Бачить Рома, що у нього
Дещо зникло з хати,
То ж рішив підстерегти
Й злодія спіймати.

Серед ночі чув,як двері
Тихо відчинились,
І злодії у кімнаті
Швидко опинились.

Він також зайшов за ними,
Замкнув двері в залі,
І тихенько поглядає,
А що ж буде далі.


Хлопці ліхтарем світили,
В сумку щось складали,
Як побачили Романа,
Вмить поприсідали.

Той виймає довгий ножик
Та давай точити,
На коліна хлопці впали,
Почали просити.

-Ой, не бийте, вже не будем,
Дуже ми клянемся.
-Йдіть у погріб, - каже Рома:
Завтра розберемся.

Розіб’єте ви хоч банку
Шкури познімаю,
І у погребі ось цьому
Я вас закопаю.

Та замкнув добряче двері
Ліг у хаті спати,
А коли проснувся рано
Пішов відчиняти.


Ти іди додому й скажеш,
Щоб сюди йшла мати,
А я з твоїм братом тут вас
Будемо чекати.

Незабаром появились
Жінка і хлопчина,
На подвір’ї стояв Рома
І її дитина.

Як побачив син матусю,
Почав верещати,
По дорозі йшов, а Рома
Затягнув до хати.

Мати теж сказала грізно:
-Діти спали вдома,
Як не хочеш ти скандалу,
Відпускай їх, Рома.






 
         ВЕСІЛЛЯ

От колись було весілля-
Любо аж згадати:
Майже все село збиралось,
Щоб потанцювати.

І на другі села також
Музика лунала,
А від танців над селом
Курява стояла.

Раз рішили хитрі хлопці
Трішки жартувати:
По дорозі, де танцюють,
Перцем посипати.

Йде весілля, всі танцюють,
Ногами кидають,
І пилюку вище себе
В танцях піднімають.

А колись жінки й дівчата
Тож трусів не мали,
І пилюка разом з перцем
Всюди залітала.

Тече піт і мочить перець
По ногах стікає,
Все навколо горить тіло,
Що спасу не має.

Поховалися у річці
Лиш хустки біліли,
І до ранку молодиці
У воді сиділи.



     ПОПРОСИВ


Везе Гриць молоковозом
Гарну молодичку,
Та минає її хату-
І в ліс, на травичку.

Там щебече, наче пташка
Усе обіцяє,
Наполегливо до жінки
Клинці підбиває.

Через день ця молодиця
Гриця жінку стріла,
Та говорить: ”Я у тебе,
Щось спитать хотіла.

Ти своєму чоловіку
Не даєш, зажала?
Бо возив мене до лісу
І просив, щоб дала.”


 
 ВИМИКАЮТЬ СВІТЛО


Вимикають світло в селах,
І темніють хати
А я скажу, що із цього
Можна користь мати.

Якось я прийшов із п’янки ,
Випивши добряче,
А дружина так свариться,
Що від злості скаче.
 

Ходиш в гості, а тут свиням
Вже нема що дати,
Те ж мені господар добрий,
Нічого й казати.

Розізлився я добряче,
Іду до кагати,
Там на фермі недалеко
Буряків набрати.

Добре, що тоді ще й світло
Всюди не горіло,
Можна йти і не боятись
На таке ось діло.

Помаленьку і без шуму
Я дійшов до ями,
І мішок аж до зав’язки
Набив буряками.

Ледве з тим мішком піднявся,
Пригорнув солому,
І помалу крок за кроком 
Вирушив додому.


В нас дорога із бетону,
Та ями зробили,
Тракторами гній горнули
І ним їх залили.

Йшов не кваплячись, тихенько,
За щось зачепився,
З вантажем, лицем до низу
В яму я звалився.

Розтягнувся у багнюці
Під мішком здоровим,
А одягнений ще з пянки
У костюмі новім.

Встав на ноги і зігнувся,
Щоб усе стікало,
Але щось з кишені в мене
В цю багнюку впало.

А то були документи-
Треба їх забрати,
І давай у тій багнюці
Навмання шукати.


Все ж знайшов я їх із часом
Всередині ями,
Затоптав туди глибоко
Своїми ногами.

Аж тут сторож підбігає
Злющий щось кидає,
І мені отим предметом
В скроню попадає.

Заревів що було сили,
Вибігаю з ями:
І подумав: “Лиш впіймаю
Розірву шматками.”

Мабуть сторож здогадався,
Бо почав тікати,
А я весь у тій багнюці
Не зумів догнати.

Йшов додому бурянами
Щоб нізким не стрітись ,
Присідав частенько, низько,
Щоб якось зігрітись.


Мокрі туфлі вже спадали
Прийшлось в руки взяти,
І під гору біля хати
Почав рачкувати.

А тим часом мороз тисне,
Почав замерзати,
Вже бурульки поробились
Та висять, як з хати.

На подвір’ї зняв одежу
Кинув на колоду,
Відра взяв я і що духу
Голяком по воду.

Там якась ще молодиця
Воду набирала,
Як побачила щось біле,
Тай заверещала.

І кричить на всю горлянку:
-Люди, біс з’явився ,
Пішов воду набирати,
А, може, й втопився.


Швидко воду набираю
Даю ногам знати,
Щоб не бачила, де дівся,
Не могла впізнала.

Вдома швидко я помився
Та зайшов до хати,
Як побачила дружина,
Давай верещати.

Я до неї - заспокоїть,
Хочу ще й обняти,
А вона: - Не бий дам гроші
Лиш іди із хати.

Я тихенько їй говорю,
Часто заїкаюсь:
-Я твій милий чоловік,
Красти не збираюсь.

На хвилинку зупинилась,
Мов відняло мову,
Як підскочить та почне
Голосити знову:


-Що, побили? Костюм зняли?
Було б не ходити,
Де ж візьмемо зараз гроші,
Щоб новий купити?

Повставали діти, плачуть,
У куток забились,
Дивляться на свого тата,
Що ж це з ним зробилось.

А на другий день ще зранку
Я увесь трусився,
Все горіло в мене тіло,
Добре простудився.

Ходить жінка та  свариться
І сумують діти,
Їхати мені в лікарню
Нічого одіти.

Лікаря нема, як кликать,
Щоб та подивилась,
На чолі велика в мене
Гуля появилась.


Та така велика, синя,
Як у носорога,
Тільки треба ще вчепити ,
Як у нього, рога.

Пролежав я дуже хворий
Цілий місяць в хаті,
Тільки жаль, що вже скінчились
Буряки в кагаті.



        НА ПОЛЮВАННІ


Взяв у кума я рушницю,
Пішов полювати,
А вона блистить, новенька,
Любо в руки взяти.

Поле зоране недавно,
Снігу скрізь багато,
Тож мені іти по ньому
Було важкувато.


Ще й на снігу кірка з льоду
Від дощу зробилась,
Під ногами з шумом, тріском
Раз по раз ломилась.

Ледве я дійшов до лісу,
Дуже заморився,
Тече з мене мов, я з лазні,
Потом весь покрився.

Швидко виліз я на дуба,
На верху сідаю,
І тихенько причаївшись,
Звідти поглядаю.

Час іде, нема нічого,
Треба ще чекати,
На чуприні скрізь бурульки,
Почав замерзати.

Зуб на зуб не попадає,
Мною підкидає,
А мороз мені що разу
Більше дошкуляє.


Руки й ноги задубіли
Не знаю, де дітись,
І почав робить зарядку,
Щоб якось зігрітись.

Посковзнувся та із дуба
Полетів донизу,
Добре, що там була купа
Із гілляк та хмизу.

Я зарився як та бомба
Весь із головою,
Лиш виднілась біла дірка 
Зверху надімною.

Пролежав не знаю скільки,
В мене все боліло,
Треба було підійматись,
Бо вже вечоріло.

Став на ноги і на мить я
Трішки розгубився,
Біля мене лис проходив,
І в мій бік дивився.


Як мене той лис побачив,
Кинувся тікати,
Я схопив свою рушницю,
І почав стріляти.

Він скрутився, значить, вцілив,
Ще й почав гарчати,
І по снігу на сідниці
Кинувся тікати.

Другий раз стрілять не хочу
Шкіру ж не псувати,
І щодуху я по снігу
Лиса доганяти.

На ходу з’явилась, думка
У село загнати,
Може здохне по дорозі,
Все менше таскати.

До села близенько зовсім.
Лиса підганяю,
Забігаю наперед я
І назад вертаю.


Довго бігав за тим лисом,
Сонечко сідає,
Вже не можу я ходити,
А він не вмирає.

Розізлився не на жарти,
Кожуха знімаю,
І зібрав останні сили
Лиса доганяю.

Взяв рушницю, як патику
Нею замахнувся,
І по лису, що є сили,
А той вмить пригнувся.

Я прикладом вдарив брилю,
Що була із глини,
А він з тріском розлетівся
На дві половини.

Лис погнався собі далі,
Я ж почав гадати,
Де мені рушницю взяти,
Щоб її відати.


Хоч не хоч, а поросята
Треба продавати,
І рушницю на ті гроші
Нову купувати.

Ой, що було, як дружина
Про все це узнала!
Було чути її всюди
Як вона кричала:

-Я ростила, доглядала,
А ти забираєш,
Діточок своїх маленьких
Без їжі лишаєш.

Чого ж ти себе не стрілив?
Поховала б Гриця,
Все одно пропадуть свині,
То ж яка різниця?

Взяв я їх з великим боєм,
На базар подався,
А дружина: “Щоб назад вже
Ти не повертався .”


Я продав ті поросята,
Радості немає,
На нову  рушницю гривнів
Все ж  не вистачає.

Ще прийшлось нову обручку
Золоту продати, 
На рушницю усю суму
Я зміг назбирати.

В магазин зайшов мисливський,
Спитав молодицю:
-Я у вас купити хочу
Ось таку рушницю.

А вона всміхнулась й каже.
-Я вам можу дати,
Але на покупку зброї
Треба дозвіл мати.

Із міліції, дружини,
І коли візьмете,
Тоді знову по рушницю
Ви до нас прийдете.


Наче грім ударив з неба
Як оце сказала,
Щоб мені дружина дозвіл
На рушницю дала.

Вийшов я із магазину,
Дуже засмутився,
Віддам куму я хоч гроші,
Щоб той не сварився.

Пізно ввечері до кума
Я зайшов несміло,
Розповів усе докладно
Про таке ось діло.

Довго думав кум сердито
-Та рішив сказати:
Будеш сам ти цими грішми
По лисах стріляти.

Після того полювання,
Із тих пір до нині,
Я живу у тім сараї,
Де мешкали свині.


              КУПИВ

На торговиці Данило
Вибирав корову,
Скрізь ходив та придивлявся,
Повертався знову.

Зупинився біля жінки,
Що теж продавала,
Мабуть добра корівчина,
Гарне вим’я мала.

Став міркує, поглядає
Та щось прикидає,
Враз підходить дід старенький
І його питає.

-Хочете купить корову?
Про них треба знати,
Що давати їсти, пити,
Як їх доглядати.

Ця - найкраща на базарі.
Гляньте, які ноги,
А живіт та очі, вуха,
Які довгі роги.

Краще йдемо у їдальню,
Можна там попити,
І за столиком ми зможем
Все обговорити.

Випили в їдальні пляшку,
Потім взяли знову,
Тисячу давай, - дід каже: -
І бери корову.

Там у жінки на базарі
Можеш забирати,
Я візьму іще горілки,
Будем обмивати.

“Непогано сторгувався”,
Думає Данило,
Хоч разок в житті моєму
Все ж поталанило.

І безмежно цьому радий,
Підійшов, співає,
Корівчину на мотузці
В жінки забирає.

Молодиця крик підняла:
-Чого ти вчепився?
Він її: - Моя корова,
Я вже розплатився.

Чоловік узяв твій гроші,
Ми вже примочили,
То ж відай мені корову.”
Тягне що є сили.

- Алкоголік ти нещасний, -
Жінка закричала: -
Чоловіка у житті я
Свого ще не мала.

Тут Данило затрусився.
Мабуть обдурили?
І біжить у ту їдальню,
Де вони вдвох пили.

А той зник, як і не було,
І сліду немає,
А Данило поміж люди
Ходить та питає.
 

Все ж вдалось йому із часом 
Дещо розпитати,
Де живе і звідки родом
І як відшукати.

Через місяць зустрів діда,
На вузькій стежині,
Та зрадів йому безмежно,
Як рідній дитині.

Віддай, діду, мені гроші,
Бо шию зламаю,
Вже від мене не втечеш ти,
Все одно спіймаю.

-От дурненький, - той говорить: 
-Я ж тебе шукаю,
І твої усі ті гроші
Повернути маю.

Жартував я із тобою,
Хто дає чужому?
То ж ідем з тобою разом
До мене додому.


Підійшли вони із, часом,
До якогось дому.
Дід господарці говорить:
- Налий самогону.

Та поклала повну пляшку,
Кудись вийшла з хати,
Дід горілкою Данила
Почав пригощати.

-Ти посидь, а я в кімнаті
Піду візьму сала,
Бо чомусь моя дружина
Його не поклала.

За столом сидить Данило,
Діда все чекає,
Зайшла в хату господиня,
Та й його питає:

-Де старий, що сам сидиш?
Скільки можна пити?
І хто буде за горілку
З вас мені платити?


Вискочив Данило з хати,
Діда скрізь шукає,
Лиш вікно відкрите в залі,
А його немає.   



         В ГОСТЯХ

Прийшла в гості молодиця,
Стала, розмовляє,
Син до вулика підходить,
Пальця в вічко пхає.

Як обсіли його бджоли-
І давай кусати,
Він кричить: “Рятуйте люди”!
Кинувся тікати.

Підбігає мати швидко
Стала закривати,
А ті бджоли її дружно
Кинулись кусати.



В голову, і руки, й ноги,
Лізуть під спідницю,
З голови до ніг обсіли
Бідну молодицю.

Закрутились, завертілись,
Руками махають,
Плаче син, свариться мати,
Бджоли проклинають.

Як почнуть тікати разом,
Немов крос здавали,
А ті бджоли по дорозі
Їм іще давали.



         ХАЛЕПА

Їхав разом з чумаками,
Натягнув ряднину,
Майже місяць помаленьку
Везли сіль із Криму.



Вечоріло. Всі стомились.
Треба відпочити.
Після довгої дороги
Хочем їсти, пити.

Гарне місце відшукали
Вирішили стати,
Поруч ще криничка була,
Можна ночувати.

Напоїти воли треба,
А відра немає,
Посилають молодого-
Хай іде шукає.

Серед них я наймолодший,
Що ж мені робити?
Хочеш чи не хочеш – треба
Йти відра просити.

Біла хата на горбочку,
А  шіпчина скраю,
До воріт прийшов близенько,
Голосно гукаю.


Вийшла гарна молодиця,
Руки в боки склала:
“А що хоче цей  пан в мене?”
Жінка запитала .

-Чи не буде ваша ласка,
Нам відерця дати?
Хочемо воли і коні
Зараз напувати.

-Для такої справи зможу
Я його вам дати.
Тільки де ж мені прийдеться
Вас тоді шукати?

Ви візьмете із собою
Тай дасте всі драла,
Тож знімай свою шинельку –
Буде як застава.

А вона усе для мене,
Немов рідна мати,
Це одежа, ліжко, ковдра –
Все ж прийшлось віддати.


Напували ми худобу,
Самі також пили,
Але якось ненароком
Те відро втопили.

Я злякався, що ж  робити,
Та як дальше бути?
Як назад свою шинельку
Мені повернути?

Дякуючи Богу, бачив,
Де вона поклала,
Тож піду вкраду шинельку   
І тоді дам драла.

Вже темніє. Я в засаді,
Треба ще чекати,
Щоб пішла кудись та жінка ,
Я б забіг до хати.

Як везло мені частенько,
Так везе ще й знову,
Господиня відро взяла,
Йде доїть корову.


Обережно і тихенько
Часто озираюсь,
По городі бур’янами
В хату закрадаюсь.

Лиш заскочив я у двері,
Став увесь тремтіти,
Іде жінка від корови,
Кінчила доїти.

Я злякався і під постіль
Скочив, мов та кішка,
І так стукнув головою,
Що тріснула діжка.

Причаївся, як у пастці,
Що робить, не знаю.
Нащо ця мені халепа?
Все це проклинаю.

А тим часом жінка ходить,
В хаті прибирає,
І вечеряти готує,
Мов когось чекає.


Чути гуркіт воза, коней-
Чоловік приїхав,
От як знайде тут мене він,
Буде йому втіха.

Зайшов в хату, зняв фуфайку
І присів з дороги,
Находився, наробився,
Втомилися ноги.

-Насипай, Любаша , їсти ,-
Став він їй казати: -
Повечеряєм та в ліжко
Полягаєм спати.

Аж тут стукає в віконце
Посланець з контори:
-Вас просили терміново
Їхати на збори.

Чоловік сердитий вийшов,
Гупнувши дверима,
-Не спіши вертатись, дурню,-
Мовила дружина.


Стукіт коней на подвір’ї
Лиш почав стихати,
Як з’явився кум у дверях
І зайшов до хати.

-Здрастуй, кумонько кохана,
Радий привітати,
І це я послав за кумом,
Виманив із хати.

Тож ніхто нам не завадить
Разом вдвох побути,
І тебе, моя кохана,
Міцно пригорнути.

Засміялась господиня,
Запросила сісти:
-Будеш в мене, любий кумцю,
Пиріжечки їсти.

Курочку поставлю також,
Та ще й чашку кави,
І горілочка знайдеться
Для такої справи.


Повечеряли добренько,
Полягали спати,
Враз почули, що знадвору
Хтось ішов до хати.

Жінка крикнула до кума:
-Швидко, забирайся,
Хапай речі і під постіль!
Тож там і ховайся.

Той з розгону без затримки
Скочив під ряднину,
І мене як стукне прямо
Головою в спину.

Застогнав я, мов корова,
Треба все ж мовчати,
Бо господар на порозі
Заходив до хати.

Дуже злющий, мов пантера,
Мне кашкета свого:
-Обманули мене гади,
Там нема нікого.
 

Сів за стіл, голодний дуже,
Миску присуває,
Лиш кістки лежали голі,
М’яса вже немає.

Тут собачка загарчала,
Що зайшла з дороги,
До постелі поглядала,
Де виднілись ноги.

Чоловік гукнув собаці:
-Можеш помовчати,
Лиш будеш ще скавуліти -
Вижену із хати.

Та якусь хвилинку, другу
Трохи помовчала,
І все дивлячись під постіль
Знову загарчала.

Тут не витерпів господар
Також подивився,
І від несподіванки він
Чуть не розгубився.


Чужі ноги у чоботях
Видно з – під ряднини.
-А це що за подарунок?
-Питає в дружини.

Та бере качалку в руки,
Кума витягає.
-І ти теж вилазь, миленький,-
Він мені гукає.

Нас трясе, що ми не в силі
На ногах стояти,
Ну вже думаю: - кінець нам
Буде лупцювати.

-Як потрапили у хату?
Став він нас питати.
-А то буде вам качалка
Ребра рахувати.

Розповів йому докладно
Все, що бачив, знаю.
-І що буде тепер далі,
            Я стою, гадаю.


-Мабуть, схоже це на правду
Є хтось на долині,
Іди геть і щоб не бачив
Я тебе від нині.

Ось тобі буханка хліба
І шматочок масла,
Щоб в дорозі вам ніколи,
Зіронька не гасла.

Вийшов я з тієї хати.
Серце дуже билось,
Та безмежно тому радий,
Що все так скінчилось.

А що було далі в хаті,
Можна лиш гадати,
І невдасі молодому
Тільки співчувати.

Щоб душею не трусити,
Не прийшлось ховатись,
До чужих не треба жінок
Хлопцям закрадатись.




           КРУТИЙ

Був Хома хорошим хлопцем,
Люди поважали,
Та почув, що в Ленінграді
Добре заробляли.

Тож рішив собі поїхать
Там попрацювати,
Заробить якусь копійку,
Щось купить до хати.

Промайнули місяць, другий,
Він прийшов додому,
Та характером змінився,-
Не впізнати Хому.

Цигарки заморські палить,
Часто лізе битись,
І крутого корчить з себе,
Аж гидко дивитись.



Рідко вдома він буває,
Майже не ночує,
Ходить в бари, п’є, гуляє
І людей дивує.

Мотоцикла й поросятко
Він зумів пропити,
Збив корову, ще й машину
Встиг свою розбити.

В магазині і кафе в борг
Він набрав немало,
І в людей напозичався,
Все не вистачало.

На борги Хома уваги
Зовсім не звертає,
Бо на другу він машину
Долари збирає.

-Без машини я-ніхто, -
Часто промовляє, -
-І бомжем не буду більше               
Хай це кожен знає.


Любить часто похвалитись.
Друзів зневажає,
І уваги на поради
Зовсім не звертає.

Односельці співчувають.
Скільки можна брати?
Бо настане та година,
Щоб борги відати.



     ЗАМКНУЛА

На свинарнику побачив
Сторож серед ночі,
Що маленький хлопчик плаче,
Аж запухли очі.

Став малого забавляти,
Звати як, питає,
І де мама, і де тато,
Що він тут шукає?



Плачучи, хлопчина трохи
Став розповідати,
Що проснувся серед ночі
І пішов із хати.

Шукав маму на подвір’ї,
А її немає,
Тож прийшов ще на свинарник
Тут неньку шукає.

Сторож хлопця взяв за руку,
Додому приводить,
Скрізь господарів шукає,
Ніде не знаходить.

До бабусі веде хлопця,
Жінку піднімає,
Розповів усе докладно
Й хлопчика лишає.

Жінка просить чоловіка
З нею ще сходити:
Мабуть трапилось недобре,
Треба щось робити.


Увімкнули всюди світло,
Ходять скрізь шукають,
Посідали, заморились,
Що робить не знають.

Було чути, як машина
Поруч зупинилась,
Незабаром мати хлопця
Біля них з’явилась.

Злякана, що аж трясеться
Юбку поправляє.
-Ви, чому тут, що зробилось?
В них вона питає.

А свекруха їй сказала:
-Як ідеш гуляти,
То синочка треба добре
В хаті замикати.

НЕ РОЗІБРАЛАСЬ

Чоловік з сусідом в кухні
За столом пиячить,
А дружина пішла звідти,
Щоб цього не бачить.

До схід сонця рано встала,
Щоб в печі палити,
Бо сніданок чоловіку
Треба ще варити.

Лиш зайшла вона у кухню,
Очі круглі стали:
Чужі тапочки, жіночі
На землі лежали.

Миттю вибігла із кухні,
Дуже розізлилась,
Що за дама з чоловіком
В ліжку опинилась?

І бере сокиру в руки,
Дрова йде рубає,
Та парів все більше й більше
Жінка набирає.

Стукає з всієї сили,
Хоче шум підняти,
Щоб почула та коханка
І втекла з кімнати.

Внесла дрова і до печі
Кинула зі злості,
Бачить, тапочки на місці,
Не втекли ще гості.

А з під ковдри було чути,
Як хтось там муркоче,
Та із відти вилізати,
Видно, що не хоче.

У дружини терпець лопнув,
Ліхтаря вмикає,
З криком, шумом з чоловіка
Ковдру забирає.

Чоловік зпросоня скочив:
-Що таке? – питає,
А дружина : -Де коханка ,
Що уже немає?

Босоніж втекла від мене,
Аж взуття лишила.
Побоялась, що спіймаю,
І щоб не побила.


Чоловік з похмілля ледве
Вимовив тихенько:
- Це сусід забув учора
Як випив добренько.
 
 ДАЙ ДРУГИМ ПОЖИТТИ

Гарна, молода подруга
Була у Оксани,
І така хороша, щира-
Хоч клади до рани.

Кожен день приходить в гості
Подруженька Віка,
Та все більше щось щебече
Біля чоловіка.

З часом сварки появились
І зайві турботи,
А один раз він додому
Не прийшов з роботи.

І Оксана подзвонила,
Подружці сказала,
Поділилась своїм горем,
Щоб пораду дала.



А подружка їй говорить:
“Можеш не шукати,
Бо твій милий чоловічок
Ліг у мене спати.

І залишиться назавжди,
В мене буде жити,
Бо з-за нього я з тобою
Мусила дружити.

А тепер бувай здорова,
Можеш не тужити,
Пожила добренько трішки,
Другим дай пожити.



       ПОДРУЖКА

Дві подружки жили разом,
На одній квартирі,
Разом вчились, працювали
В злагоді та мирі.

Таємницями ділились,
Мов одна сімейка,
Галя була українка
А Віра - єврейка.

Раз поїхала Галина
Рідним розказати,
Що вже має молодого,
Грицем його звати.

Він хороший і завзятий,
Лиш її кохає,
Що за тиждень в них весілля,
Вже й обручки має.

Батька й матір попросила
Добре готуватись,
А вона назад швиденько
Буде повертатись.

Повернувшись на квартиру,
Недобре відчула,
Щось подружка сторонилась,
Не така, як була.

Та й Грицько не йшов до неї,
Обірвавши мрії.
В чім причина і що сталось,
І які події?

Стала подругу питати,
Що не так зробила?
Що ж стряслось останнім часом
І в чім завинила?

Та щось трішки повагалась,
А потім сказала:
“Я тієї ночі з Грицем
В ліжку переспала.
   
  Якщо ти його хотіла,
  Було б не лишати,
  Тепер він навік мій буде,
  А ти йди шукати.”

  Ой любов моя, любов
  Як же я кохала
  А розлучниця подруга
  В  мене її вкрала.



    ДОРОГИЙ ЗАЄЦЬ


Кум приїхав на машині
І зайшов до хати,
Та говорить він до мене:
“Їдем полювати”.

Ми добряче пригостились,
З’їли паляниці,
І поїхали стріляти
Зайців на пшениці.

Тисне газ він аж до краю,
Бо зайшло вже сонце,
Я вмостився поруч, скраю
І дивлюсь в віконце.

Враз побачили косого,
Що почав тікати,
Кум до мене: “Приготуйся
Будемо стріляти”.



А той заєць зовсім дикий,
Розуму немає,
Не біжить собі рівненько,
А в боки стрибає.

Він за ним уліво, вправо,
На місці крутнулись
І отямитись не встигли,
Як перевернулись.   

Ледве вилізли з машини
Дуже ми побились,
А у мене ще й до того ж,
Ребра поломились.

Дихати не можу, стогну,
Зайця проклинаю.
Кум до мене: “Слухай, Петре,
Що сказати маю.

У лікарню не звертайся,
Погано лікують,
Ще в міліцію подзвонять
І нас оштрафують.


Заберуть мою машину.
І наші рушниці,
Нас в міліції зачинять
За їзду в пшениці.”

Тож ми вдома лікувались,
Як могли,старались,
Мої ребра косяками
Так і позростались.

А мій кум свою машину
Лагодив пів- року,
То ж хороший був той заєць,
Дорогий нівроку.




   ДОБРИЙ ФАХІВЕЦЬ


На молочну ферму знову
Фахівця прислали,
Бо надої молока там
Дуже різко впали.



Правда, йшли плітки про неї
І недобра слава,
Хлопцям голови морочить,
Ходить, немов пава.

То ж нову роботу зразу
Доповняла ділом,
І поринула у неї
Розумом і тілом.

Сидить днями у конторі
Проблеми рішає,
Поступово до начальства
Клинці підбиває.

В голови колгоспу вдома
Почались скандали,
Та в районі, в управлінні,
Зкоса поглядали.

Тож роботу залишив він,
Хоч хороша була,
І невдовзі молодичка
Теж його забула.

Із завфермою вже їздить,
Всюди за ним ходить,
Та з його машини жінка
Майже не виходить.

А із часом самостійно
Те кермо крутила,
Та із гарної машини
Гармошку зробила.

Раз машина вже розбита,
Нема чим возити,
Тож завферму цього треба
Другим замінити.

І почала до начальства
Частенько ходити
Та дурниці на колегу
Різні говорити.

Тож завфермою із часом
Новий появився,
Тож не дивно, що із нею
Зразу подружився.

І поринули в роботу,
Їздили усюди,
І в селі почали знову
Говорити люди.

Працювали дружно, разом,
Дуже так старались,
За півроку як не було-
Дві сім’ї розпались.

Із роботи їх звільнили,
Люди насміхались,
Незабаром ці коханці
Із села забрались.
            
Мабуть, добрий фахівець
Голови крутити,
Бо продовжує там також
Те ж саме робити.

   ДОГОВОРИВСЯ

Мужики стояли колом,
Про щось розмовляли,
І на жінку, що йшла мимо,
Скоса поглядали.

Дід один став вихвалятись,
Яка гарна стала,
Я їй дав би аж три гривні,
Щоб мені лиш дала.

Молодиця це почула,
Назад повернулась,
Витягає жменю грошей
До діда звернулась:

-Я тобі віддам зарплату,
Зроби все до діла,
Як мене задовольниш ти
Так, щоб кров кипіла.

А як ходиш і трясешся,
Не можеш  стояти,
То й не треба, старий дурню
Язиком тріпати.






     НЕ ВСТИГЛА

Чоловік дружину будить,
Ніжно обнімає,
І шепоче їй на вухо,
Що кров дуже грає.

А вона йому говорить:
“Зачекай, рідненький,
Доки збігаю на двір я
По нужді маленькій.”

Звідти швидко повернулась,
Лагідно муркоче,
Притулилася гарненько,
Видно, також хоче.

Чоловік її відсунув,
На бік повернувся,
Посопів і до дружини
Сердито звернувся:

-Тепер можеш не спішити
Ще раз йти із хати,
Поки бігала на двір ти
В мене ліг він спати.



    ПОГОСТЮВАЛИ
   
Кум  відвідав на Михайла,
У селі родину,
Із собою узяв тещу,
Діточок, дружину.

Їли, пили, пригощались,
Тиждень там сиділи,
Випили усю горілку,
Всі запаси з’їли. 

А додому все не їдуть,
І гадки не мають,
Посідають біля столу
На  обід чекають.

Якось рано кум піднявся,
Пішов умиватись,
В господині рушник просить,
Щоб ним витиратись.


А вона йому і каже:
“Щоб лице вмивати,
Треба кумцю, дорогенький
Вам його ще мати.”



    ПОПЕРЕДИЛА

Ішов хлопець на ставок
З друзями погратись,
Матінку свою питає,
Чи можна купатись.

А вона йому говорить:
“Не думай пірнати,
Бо лиш втопишся в ставочку-
Не приходь до хати.”


     ЩЕДРА МАЧУХА

Повернувся син із служби,
Хоче погуляти,
Батько мачусі говорить:
“Треба грошей дати.”

Жінка дала аж три гривні,
Крізь зуби сказала:
“Купиш мила, оселедців
І шматочок сала.

А на здачу ти вже можеш
Добре погуляти.”
Хлопець мовив: “Я ще буду
Свої докладати.”


     ДОШУКАЛАСЬ

 
Ганні праця вже набридла ,
Не  в силі терпіти,
Кожен день одне й те ж саме-
На стільці сидіти.

Тож надумала із кумом
Роман закрутити,
Щоб життя своє хоч якось
Трішечки змінити.


Через тиждень Ганна зовсім
Перейшла до нього,
Звинувативши у цьому
Чоловіка свого.

Та у кума вона довго
Те ж не забарилась,
Він її із хати вигнав,
Бо робить лінилась.

Чоловік не прийняв також
До своєї хати:
-Якщо кращого хотіла,
То йди ще шукати.



       ДОВИБИРАВСЯ


Не везло усе життя
Із жінками Гоші,
Попадалися йому
Тільки нехороші.



Вже п’ятнадцять поміняв -
Жодна не вгодила,
Більше року ні одна
З Гошею не жила.

Він ходив та вибирав
Ідо вибирався,
Що на старості один
Жить бомжем зостався.


     ПІДСЛІДИВ


Йшли закохані, гуляли,
Сіли біля хати,
А сусідський хлопець Петя
Рішив слідкувати.

Обнімалися коханці,
Міцно цілувались,
Час далеко вже за північ,
А вони старались.


Петя рота аж роззявив
Дуже так вдивлявся,
І повільно до коханців
Ближче підсувався.

Враз гіляки затріщали,
Молоді злякались,
Повставали і щодуху
За Петром погнались.

Той додому через плота
Ледве що прорвався,
Миттю скочив під кролятник
І там заховався.

А коханець злющий ходить
Та його шукає,
 - Десь тут був і вже немає, -
Дівчині гукає.

Назбирав грудків у руки
В закутки кидає,
А Петрусь лежить, трясеться
Та їх проклинає.


З часом молоді забрались,
Пішли до дівчини,
А невдаха пролежав ще
Майже три години.

А коли він звідти виліз,
Почав міркувати:
“Треба було, дурню, зразу
Стежку протоптати.”

      ЗАБЛУКАВ

У район Микола їздить,
Молоко збуває,
За кермом частенько п’яний
І завжди куняє.

Якось їхав серед ночі,
Мабуть, заблудився,
Бо збагнути все не може,
Де ж він опинився?

Все здавалось незнайомим,
Вирішив спитати,
На чуже зайшов подвір’я
І почав гукати:

-Вийдіть, дядьку, на хвилинку,
Дуже вас благаю,
Розкажіть мені, будь ласка,
Де це я блукаю?

Голова колгоспу вийшов,
Крутить головою:
-Завтра вижену той блуд я
Разом із тобою.



          ЗНАВБИ


Із села привезли майстра
Двері приправляти,
Повечеряли добренько,
Полягали спати.

Серед ночі він проснувся,
В животі тиснуло,
Із квартири швидко вибіг,
Немов вітром здуло.

Спішив дуже бідолага,
Що навіть не взувся,
Ще й до того ж звідки вибіг,
Чоловік забувся.

Придивляється на двері,
Ходить поверхами,
Вже й замерз в трусах і майці,
Стукає зубами.

Все ж знайшов одні відкриті
І зайшов тихенько,
В темряві диван намацав
Та приліг швиденько.

Вмить з дивана хтось схопився,
Лампочку включили,
Ухопив господар майстра
І товче щосили.

- Ти поглянь, який же наглий, -
Він почав кричати.
- При живому чоловіку
Йде до жінки спати.


І лупцює того майстра,
Що почав хропіти,
А дружина: “Зупинися,
Бо будеш сидіти.”

Їй господар: “Захищаєш
Капосну людину.”
І кидається сердитий
На свою дружину:

-Признавайся, як впустила?
Де його ховала?
І чи довго та як часто
Ти із ним гуляла?

А дружина верещить:
“Я його не знаю,
Вперше бачу і нічого
Спільного не маю.

Я на двір пустила кицьку
Трішки погуляти,
І дверей не зачинила,
Щоби не вставати.”


Майже всі до них сусіди
На крик позбігались,
Як дізнались в чім причина,
Довго ще сміялись.

Лиш сидів тихенько майстер,
Скоса подивлявся,
У синцях лице все було
За живіт тримався.

Знав би він, що постраждає,
Будуть лупцювати,
То зробив би свою справу
Посеред кімнати.


 
      ДОГРАВСЯ


Мужики у карти грали,
Випивши добряче,
Більше всіх програв Микола
І від злості скаче.


“Вже немає, на що грати
"Скаржиться він діду.
-Бо дружину і корову
Я програв сусіду.

Посміхнувся дід і каже:
“ Що ж тобі сказати,
Як не варить казанець,
То й не треба грати.

Мабуть в тебе не мізки
А одна солома,
Тож не треба грати в карти,
А сидіти вдома.”

“ Ех не знаєте ви, діду
Як азарт дурманить,
Коли бачиш купу грошей,
Яка дуже манить.

Краще піду я додому-
Дуже хочу спати,
Все одно немає більше
На що мені грати.”


Йшов додому, рачкував,
Але все ж добрався,
У одежі ліг у ліжко
І не роззувався.

Спав погано до обіду,
Все кошмари снились,
Усю ніч з своїм сусідом
З-за дружини бились.

А проснувся - все болить,
Горить середина,
Зрозуміти ще не може,
Де його дружина?

Довго думав і гадав,
Де і як набрався,
І коли прийшов до тями,
За голову взявся.

Діти плачуть, хочуть їсти,-
Нікому зварити,
То ж пішов він до сусіда
Дружину просити.


На коліна став, благає,
Просить повернути,
Бо самому з діточками
Дуже важко бути.

Довго щось сусід вагався,
Не хотів давати,
Каже: “Ще твою дружину
Треба запитати.”

А дружина гірко мовить:
“ Було б шанувати,
А тепер іди геть звідси
Байдики збивати.”

Тут Микола до сусіда:
“Давай ще зіграю,
Ще й дітей своїх у карти
Я тобі програю.”

РОЗУМНИЙ СОБАКА

Прийшов Гриць додому п’яний,
Хвіртку відчиняє,
А собака рветься з цепу,
В хату не пускає.

Він на нього з кулаками:
“ Ах, ти, сучий сину,
Я тебе годую, пою
Як малу дитину.

А ти гавкаєш на мене,
Бо я пив горілку,
Тож замовкни, бо відлуплю
Як візьму цю гілку.”

А Барбос лютує більше,
Зубами скрегоче,
І пускати хлопця в хату,
Видно, що не хоче.

Грицько вже почав просити,
Пряників кидає,
Все одно гарчить собака,
У дім не пускає.

Вже півночі промайнуло,
Ось почне світати,
А він все ніяк не може
Потрапить до хати.

Став кричати на все горло,
Щоб матуся встала,
І цю кляту собачину
Від нього забрала. 

Незабаром вийшла ненька,
Собаку забрала,
Та сердито із спросоння
Грицеві сказала:

-“ Глянь,  до чого докотився ,
Соромно сказати,
Пес господаря не хоче
В дім його пускати.

І якщо будеш ще п’яний
Ти вночі кричати,
То лягай під плотом зразу,
Мій синочку, спати.”

  СИДІВ БИ ВДОМА

Чоловік приходить п’яний,
Нудиться від скуки
І свариться,на дружину
Протягує руки.

Жіночці терпець урвався,
Грошей назбирала,
Відвезла його в столицю,
Там закодувала.

Вже Роман не п’є горілки,
Ніде не працює,
Все одно свою дружину
Кожен день лупцює.

Ще, й до того ж, розпочав він
До жінок ходити,
А дружина вже не знає,
Що із ним робити.

Та з досади гірко мовить:
“Ех, ти, клятий Рома,
Краще пив би ти горілку
Та сидів би в дома.”






           ХВОРА

Скаржиться дружина часто:
-Гірка моя доле
Я нездужаю, погано
І мене все коле.

Працювати мені важко,
Дуже я хворію,
Мабуть, вирватись від смерті
Я вже не зумію.

І зварити їсти також
Я уже не в силі,
Тож дивися, догоджай
Ти дружині милій.

Чоловік старався дуже,
Працював сам всюди,
І не мав часу,щоб вийти
Хоч разок між люди.

З-за коханої дружини
Був на все готовий,
Та із часом він помер,
Молодий, здоровий.

А дружина мов ожила,
Ходить і працює,
І за своїм чоловіком
Зовсім не сумує.

Вже минуло сорок років,
Як його немає,
А дружина,-як дівчина
Ще й досі брикає. 




       НА ДУРНЯК


Гриць приніс вночі каністру,
Поклав на ряднину,
І радіє до безтями,
Що украв бензину.

Не біда, що весь облився
Запах є бензину.,
Зате має на халяву
Заправить машину.

Сигарету взяв із фільтром,
Вирішив курити,
За одно швиденько поруч
В туалет сходити.

Там добряче примостився
І димок пускає,
Раз по раз із сигарети
Попіл він збиває.

Вмить одежа загорілась,
Туалет палає,
Гриць, немов стріла із лука,
На двір вилітає.

Як комета,по подвірю,
Бігає, волає ,
А дружина мчить з водою,
Гриця поливає.

Туфлі майже всі згоріли,
Та вбрання не стало,
Шкіра також пішмалилась,
Аж топилось сало

У лікарні Грицько думав:
“Я вбрання придбаю,
Відросте у мене шкіра
Та бензин ще й маю.

Головне, щоб на дурняк щось
Можна було взяти,
А яка ціна вже буде,
Можна лиш гадати.”

НА ПОЛЮВАННІ.

Якось батько із синами
Пішов полювати,
Всі азартні до безтями,
Що й не передати.

Їм відразу пощастило-
Мабуть щастя мали:
Кабана на три центнери
Зразу відшукали.

Батько вистрелив у нього,
Ще хотів стріляти, 
Але той вхопив мисливця-
І давай кусати.

Підкидає чоловіком,
Наче  м’ячем грає,
А мисливець лементує,
Виручить благає.

Старший син кричить із дуба:
“Брат стріляй швиденько,
Поки б'ються вони вкупі
І кабан близенько.”

“Там же батько”– гукнув менший,
Кинувши гіляку,
Можу влучити у нього
З цього переляку.

-Хрен із батьком, мовив другий,
Гав нам не ловити,
За одно буде в нас м’ясо-
Похорон зробити.

Поки палко розбирались
Хлопці між собою,
Ухопив кабан рушницю
І втік з поля бою. 



      ПОГОВОРИВ

Володимир йшов додому,
Часто оглядався,
Дуже п’яний і насилу
На ногах тримався.

А назустріч йшла Оксана,
Молоде дівчатко,
Щось пишалася, стрибала,
Як мале телятко.

Він хотів їй щось сказати,
Трішки нахилився,
І з Оксаною на землю
Разом повалився.

А вона підняла вереск:
- Рятуйте, благаю,
Бо ґвалтує і вбиває
Помирати маю.



Швидко встала і додому,
Мамі розповіла,
А та також розізлилась,
Від злості скипіла.

Миттю збігала в сільраду,
В район подзвонила,
Щоб міліція прибула,
Хлопця зачинила.

А тим часом мама доні,
Поки їх чекала,
В туш, зеленку і у синьку
Тіло розписала.

Бинтом шию зав'язала,
Руки, ноги, спину,
Мов в пелюшки за повила
Молоду дівчину.

А коли прибув дільничний,
Почав акт складати,
То Оксана лиш стогнала,
Все брехала мати.


Мабуть, добре мати й доня
Скривджених зіграли,
Бо Володю зачинили,
Ще й оштрафували.



   ПОХМЕЛИЛИСЯ


Володимир та Микола
Продали мобілки,
Вирішили на похмілля
Випити горілки.

На той час в Пиріжній важко
Було із спиртними,
То ж зібралися в Бритавку
Їхати за ними.

На дорозі стріли Гната,
Почали просити,
Щоб підвіз в село сусіднє
Горілки купити.


Гнат сказав їм, що він також
Випити бажає,
Тільки щось у мотоциклі
Дуже заїдає.

Але ті наполягали
Їхнім другом бути,
Якщо гавкне щось в дорозі,
Будуть всі тягнути.

І поїхали в Бритавку
Лісом по дорозі,
А на ній так підкидає,
Як на тому возі.

“Не спіши і їдь тихенько, –
Микола благає,
Бо мені у цій колясці
Ребра поламає."

А сам дядько він нівроку,
Ледве там вмістився,
І від болю всю дорогу
Раз по раз кривився.


Все ж добралися в Бритавку,
Зіллячка купили,
І додому через Видру
Шлях свій скоротили.

Їдуть радісні, веселі,
Голосно гукають,
І частенько на горілку
Зкоса поглядають.

Хвостовик в мості раптово
Гупнув, затрусився,
Мотоцикл серед дороги
Зразу ж зупинився.

Гнат зігнувся, і побачив:
Дірка появилась,
А бутилка із кишені-
Бах, і вмить розбилась.

Хлопці сваряться, лютують,
Трясуть кулаками,
Гнат сказав:” Я теж хотів
Випити із вами.”


З часом сварку припинили,
Стали міркувати,
Як цей шлях їм до Пиріжни
Через ліс долати.

-Зпробуй задом, - кажуть Гнату.
Доїжджай легенько,
Ми будемо за тобою
Бігти помаленьку.

Розвернули Мотоцикла,
Дещо туди склали,
І на диво усім хлопцям
Їхати почали.

Їде задом Гнат, сміється,
Друзям ще й киває,
А вони біжать щодуху,
Курява злітає.

Якась жінка їм гукає:
“Звідки, хлопці, вз’ялись,
-Ви, що, може, молдовани?
В Кишинів зібрались?


“В нас змагання, - ті сказали.
Зараз йдуть між нами.
Чи він швидше їде задом?
Чи ми вдвох ногами?”

Незабаром всі втомились,
Сил невистачає,
Ще й, до того ж, в мотоциклі
Палива немає.

І немов всі по команді
На травичку сіли,
Важко дихають і стогнуть,
Дуже мокрі, впріли.

Стали думати, гадати,
Як їм дальше бути?
І в Пиріжну мотоцикла
Цього затягнути?

Гнат згадав, що є мотузка,
Груба із капрону,
Тож тягнути можна нею
До самого дому.


Відпочили, повставали,
Мотузку вчепили,
На кінці патик  запхали,
Й потягли щосили.

Коло Видри, на долині
Колії великі,
І водою аж до краю
Повністю залиті.

Як бики в ярмі впирались,
За патик тягнули,
І заляпані в болото
Усі хлопці були.

А патик той був слабенький,
Навпіл розломився,
І Микола із розгону
В колію зарився.

Підняв голову і каже:
- Витягніть,благаю,
Бо в багнюці ці смердючій
Я втопитись маю.


Гнат сміється і говорить:
- Це не може бути,
Кажуть, що ти гуска, а вони
Не можуть тонути.

Вага в  нього за сто з гаком,
В колії стиснуло,
То ж витягувати хлопцям
Важкувато було.

Знову чути сміх та сварки,
Що сюди забрались,
На дорогу, мотоцикла,
На те, що скупались.

Відпочивши трішки, хлопці,
Дружно повставали,
І турляти мотоцикла
Знову розпочали.

А на гору біля Видри
То вже так турляли,
Що підбори у чоботях
Діркуваті стали.


За похмілля всі забули,
Не хотіли й пити,
Так зморились, що не в силі
Навіть говорити.

Добре, що ніде й нікого
Хлопці не стрічали,
Бо добралися до дому
Вже, як люди спали.



ТУРБОТЛИВА ДРУЖИНА


Кожен день в Петра дружина
Личенько фарбує,
І, набравши їсти, пити,
По гриби мандрує.

Якось, випивши добряче,
Чоловік питає:
„Кожен день у ліс ти ходиш,
А грибів немає”.


А йому на те дружина
Ніжно відповіла:
„Це ж для тебе я стараюсь,
Пригостить хотіла.

Хочу, щоб ти їв їх першим,
Знав мою турботу,
Тож ходжу я за грибами,
Наче на роботу.

І не злися ти на мене,
Я тебе благаю,
І можливо що колись я
Все ж їх назбираю”.

Якось з часом Петя також
Вирішив гуляти,
Та у лісі із рушниці
Зайців постріляти.

Походивши трішки в лісі,
Раптом зупинився,
У кущах почув він звуки
І вмить причаївся.


Щось сопіло за кущами,
Голосно стогнало,
І неначе дикі свині,
Листя підкидало.

Вирішив туди стрільнути,
Звірів полякати,
А, можливо, що і влучить,
Буде й м’ясо мати.

Раптом крики пролунали,
З’їжилась чуприна,
З-за пенька лісник схопився
І його дружина.

Вмить підняла крик на Петю:
„Чого став стріляти?
Тут мене лісник навчає
Як гриби збирати”

             КИТАЙЦІ

Попросив Михайло Гришу
Бджоли перевезти,
Бо надумав він у себе
Пасіку розвезти.

У салон рої поклали
Місця ледь хватає,
Міша сів посередині
Ящики тримає.

Сонце добре припікає
І вітру немає,
А в машині, як в парні,
З хлопців піт стікає.

На грудках машина скаче
Б’ються  головою,
А розлючені комахи
Рвуться всі на волю.

Вмить машиною тряснуло,
Гальма заскрипіли
Кришки ящиків розкрились
І бджоли злетіли.

У салоні стало темно.
Жах не передати,
Обліпили вони хлопців
І давай кусати.

З переляку хлопці навіть
Про двері забули,
А Михайла ще й до того ж
Ящики стиснули.

Де та спритність в них взялася,
Каскадери стали,
Бо з машини через вікна
Хлопці вилітали.

Всі запухлі, очі круглі,
Мов гусячі яйці,
Їх дружини не впізнали,
Кажуть, це китайці.



            НА БАЗАРІ


Яйці курячі в корзині
Дід старий тримає,
І на весь базар частенько
Голосно гукає.


Купіть в мене свіжі яйці,
Щиро пропоную,
І не бійтесь не обману,
Якість гарантую.


Йшла повз нього молодиця ,
Швидко озирнулась,
Посміхнулася лукаво,
До діда звернулась.


Те що ви не підманете
Я це добре знаю,
 А у якості яєць
Дуже сумніваюсь.


Я не вірю, що б це дійсно
З вами таке було,
Бо які ж вони в вас свіжі
Як вам сто минуло.




        ЩИРА ПРАВДА

Чоловік прийшов до каси,
В чергу став, чекає,
- Ваше прізвище шановний,
В мить касир питає.

- Число відповів робочий,
І стоїть, чекає,
Посміхається  лукаво,
В касу заглядає.

- В нас сьогодні двадцять п’яте,
Касир відповіла,
- Ваше прізвище узнати
 Я б у вас хотіла.

А той знов – Число – говорить,
Дивлячись у вічі. 
Бачить жінка не збагнула,
Повторив ще двічі.

А касир з стільця піднялась,
Від злості скипіла.
- Яке є число сьогодні
Я вже відповіла.

І не треба тут дрочитись
Мені заважати,
Ідіть геть, коли не в змозі
Прізвища назвати.

Чоловік гукнув з досади
- Богом присягаюсь,
Прізвище  Число у мене
Я не помиляюсь.

            
               ДОЇЗДИВСЯ

            
   Пішов батько на роботу
   Цілий день працює,
   А Микола - семикласник
   Вдома сам нудьгує.

   Тож рішив він на машині
   До дівчат махнути,
   Поки батько з лісу прийде
   Встигне повернутись.


              І поїхав на Чорномин,
              Щоб там пофорсити,
              На новесенькій машині
              Дівчат повозити.

              А дорога вся розмита
              Текло, мов з криниці,
              Вирішив, що буде краще
              Їхати в пшениці.

              А пшениця густа, пишна
              Зернами набита.
              Сяє жовта і неначе
              Золотом покрита.

              Не вагаючись, Микола
              Із дороги з'їхав,
              І по хлібному масиву
              До мети поїхав.

              Та невдовзі зупинився,
              Машина буксує,
              А Микола без зупинки
              На місці газує.


         Вже машина перегрілась,
         Дзвін поршнів лунає,
         А Микола усе тисне
         На це не звертає.

         Вмить машина загорілась
         Як вогнище стала,
         І густа, рясна пшеничка
         Також запалала.

         Кинувся гасить Микола
         Полум’я збиває,
         Б'є руками і ногами
         Сил не вистачає.

         Все ж вдалось йому пшеницю
         З часом погасити,
         Тільки біля автомобіля
         Нічого робити.

         Весь згорів, і лиш скелет
         Чорний залишився.
         А де були коліщата
         Там димок ще вився.


         Сам побіг додому швидко,
         Щоб батьки не взнали,
         Ввечері їм розповів,
         Що машину вкрали.

         Але з часом сам господар
         Про це все дізнався,
         За Миколою із прутом
         Наче смерч "ганявся"


         Як старе відро "лупив"
         Аж тріщали п’яти ,
         Тож прогулянку цю буде
         Довго пам’ятати.



                ОБДУРИЛА
               

          Їде полем голова
          Курява злітає,
          З кукурудзи вийшла жінка
          І мішок таскає.

               Біля неї зупинився
               Запросив сідати,
               Сам подумав:  завезу,
               Щоб оштрафувати.

               Молодиця той мішок
               В Жигулі поклала,
               Я ще другий принесу
             Голові сказала.

               Шумить листя, вітер свище
               Сонечко сідає,
               Вже багато пройшло часу
               Жіночки немає.

               Той чекав, свистів, гукав,
               Щоб не заблудила,
               І нарешті зрозумів,
               Що та обдурила. 
         






             РАТІВНИЦЯ

Петро спився до безтями 
Гріх про це казати,
Такий синій і трясеться
Що й не передати.

Тож наважилась дружина
Горілку сховати,
У свинячому гнойові
Бутлі закопати.

Гриць проснувся після п’янки
Голова кружляє,
Хотів зразу похмелитись -
Горілки немає.

Почав скрізь її шукати
На копицю дерся
І знесилений, в відчаї
До обори сперся.

Дивиться свиня в гнойові
Риє, відкидає
І неначе щось добреньке
Там собі шукає.

Глянь, горілка у бутлях
На сонці аж сяє,
  - Рятівниця ти моя ,-               
Він свині гукає.

Не пущу тебе на м’ясо,
Не їстиму сала.
Адже ти мені життя
Щойно врятувала.

З радощів до льохи скочив,
Ухопив за спину
Обнімав і цілував
Більше, ніж дружину.


       ПОРАДА


У Микити зла дружина
Все бурчить і лає,
Не там став, не те промовив
То не там сідає.


Аж сусідка не стерпіла
Руками сплеснула,
"Перестань його вже гризти"
Через тин гукнула.

"Краще відвези в лікарню
Ти свого Микиту,
Бо вже зовсім почорнів
Він від твого крику.

Хай обстежать на УЗІ
Уважно, до діла
Чи бува ти йому зовсім
Печінки не з'їла



     НЕ ЗАХОТІВ


Прийшла жіночка у церкву
Почала казати,
Що матуся заповіла
Із попом ховати.


А священик їй говорить:
«Так ховайте маму.
Я не хочу ще лягати
Із нею у яму».

СПРАВЖНІЙ ДРУГ

Іван з Віктором в Бритавці
Відвідали Сьому,
І напившись до безтями
Поплелись додому.

Через ліс ішли, обнявшись,
Хитаючись в боки.
Ледве ноги піднімались,
Долаючи кроки.

До землянки партизанів
Відстань подолали.
Дальше йти Іван не може,
Ноги відказали.

Наче кулею підбитий
Він упав додолу,
Хоч багато кілометрів
Їм іти додому.



Куртку зняв, поклав Івана
Вперед головою,
Віктор друга волочив,
Наче з поля бою.



      СТО ГРАМ СВІТИТЬ

Сварить мати без упину
Донечку Марійку,
Бо та в школі на уроці
Отримала двійку.

Прийшов батько із роботи,
Мати їсти дала,
За оцінку нехорошу
Теж йому сказала.

Він покликав свою доньку
Запросив сідати,
Посміхаючись лукаво
Їй почав казати :

" Молодець, моя дитинко,
Радості додала ,
Ще добряче постарайся,
Щоб їх ще придбала.

Десять грам вина ось випий
Це треба відмітить,
Як отримаєш ще двійку
Сто грам тобі світить."



  НЕ ВДАЛЕ ПОЛЮВАННЯ

Володимир та Микола
 Разом полювали.
Мотоциклом по пшениці
Уночі ганяли.

В мить з'явився кабан дикий,
Землю підкидає.
Мабуть, триста кілограмів
Ця тварина має.


І Микола без вагання
Вистрелив з рушниці,
Тільки здобич помаленьку
Бігла по пшениці.

Володимира злість взяла
Газу прибавляє.
" На таран іду ! Тримайся!"
Він дружку гукає.

Із закритими очима
В кабана влупились
І мисливці з мотоциклом
На хребті спинились.

Некерований став транспорт,
Нема як стріляти.
А в мисливців такий жах
Що й не передати.

Як же їм урятуватись?
Дістатись додому?
І на ікла сікачеві
Не потрапить цьому?


Злі на себе й полювання
Клянуть все до бісу,
А тим часом кабан з ними
Добігав до лісу.

І з розгону в хащі скочив,
Гілля аж ламались,
А мисливці з мотоциклом
На кущах зостались.

Володимир свого друга
Лагідно благає:
" Злізь та подивися в хащі,
Може, вже немає?"

Ти бігун хороший дуже
І дипломи маєш,
Навіть з дерева донизу
Спритно ти стрибаєш.

Заїкаючись, Микола
Ледве мовив тихо:
"Краще я сидів би вдома,
 Знавши своє лихо".


Бо у мене штани мокрі,
Серце дуже б'ється,
Душа в п’ятах, волос диба,
Тіло все трясеться.

Хоч багато пройшло часу
І ноги замліли,
Але хлопці на деревах
До ранку сиділи.



  СМАЖЕНИЙ КАБАНЧИК


Григір кума зве до себе
Просить підсобити,
Бо на свята кабанця
Вирішив забити

Тож зібрались хлопці зранку,
Двері відімкнули,
Для хоробрості горілки
Доброї хильнули.



Витягли тварину з хліва
Одразу забили.
Кинули на верх солому,
Швидко підпалили.

Вмить солома запалала,
Дим аж вище хати.
Враз схопилась з вогню жертва
І давай тікати

Із розгону в хлів забігла,
В солому зарилась,
А та вмить від кабанця
Полум’ям покрилась.

Хлопці кинулись за нею
Сварячися грізно,
Кум вхопив сокиру й вила
Та було вже пізно.

У хліву солома дуже
Полумям палає,
Кинулись шукати воду
А її немає.

     Доки люди позбирались
     Й пожежні машини,
     Хлів згорів, солома також
     І кабанчик з ними.


                ЗВИЧКА         


      Хто ж то їде там на возі
      Й голосно співає
      У сусідки через тин
      Одарка питає.

     То в Омелька така звичка,
     По полям ганяє.
     Якщо вкрав й везе додому
     Радісно  співає.

    Як не вдалось щось украсти,
    Він увесь лютує
    І свариться що є сили
    Та коней лупцює.



             ДОПОМІГ

Клим в колгоспі кукурудзу
Вирішив сапати
Із сім'єю десять соток
Взялись обробляти.

Односельці по гектару
Давно відсапали,
Тільки він із своїм гуртом
Ледве розпочали.

Приїжджають по обіді
На своїй підводі.
Кілька раз ударять сапой
І на цьому годі.

Наламають кукурудзи,
А поверх солому,
Кинуть трішки ще травички
І везуть додому.

Ціле літо так старались,
Та все було марно,
Тільки кукурудзи вдома
Запаслися гарно.

Це помітив голова
І став їм казати:
Досить їздить вам сюди
Не треба сапати.

Якщо ви ще так будете
Дружно працювати
То комбайнам тут не буде
Нічого збирати.


     КРАЩЕ НІЖ У ДОМА


Ганна мала гарну вроду
Тож пристав сусід Пилип,
Не дає  він їй проходу
Як п’явочка прилип.

Набивається до неї
Пізно ввечері зайти
Розімять кістки, трахеї,
Любо нічку провести.


Це набридло молодиці -
До сусідоньки пішла
Про Пилипові дурниці
Геть усе розповіла.

Звістка ця була не нова,
Що до інших він ходив
Тож провчити "казанова",
Щоб так більше не робив.

Раз Пилипа Ганна стріла
Мовила – чекаю
Як стемніє - ти до діла
Світло не вмикаю.

Ледве дочекавшись ночі,
Проник у світлицю
На дивані він намацав
Якусь молодицю.

Не вагаючись, теж виліз
І не роздягався,
Щоб не втратить свою гідність
Дуже так старався.


Що тут краще, ніж удома?
Вража ти людина!
На дивані закричала
Пилипа дружина.


      ПОПЕРЕДИЛА


Йдучи на роботу, мати
Каже доні своїй
Я прийду і ми будемо
Клеїти “ обої.”

Добре мамо, – каже доня
Я буду чекати.
А що клеїти будемо
Я хотіла б знати ?


Мати грізно подивилась
Й мовила скажено:
Я сказала, що обої
Клеїти будемо.


Доня очі опустила
Хитнув головою:
 -Розумію, що обоє,
Тобто я з тобою.

А що саме ти ще знову
Так і не сказала
І даремно ти, матусю,
На мене кричала.

Вмить до жіночки дійшло,
Що не так сказала.
Не своїми іменами
Речі називала.











ЗЗЛОВИЛИ ГАВУ


 Бабка й мати малюка
Швидко одягали
Ще й до того ж на роботу
Дуже поспішали.

Взяли Дімку вдвох за руки
І ведуть в садочок
Сніг рипів в них під ногами,
Мов сухий пісочок.

А маленький все під ноги
Собі заглядає
Наче щось бабусі й мамі
Показати має.

Тут бабуся не стерпіла,
Поглянула скоса -
На морозі по сніжку
Йшла дитина боса.




  КОРОВЯЧИЙ МАСАЖ

Ледве Гриць ступав ногами
Добре десь напився,
Зайшов в шопу до корови
В ясла завалився .

Там скулившись закимарив.
Горілка здолала,
А тим часом корівчина
Лисину лизала.

Так старалась, що весь мокрий,
Голова вся в піні.
А Грицько лиш муркотів,
Лежачи на сіні.

Ввечері його дружина
Ледве відшукала,
І побачивши це дійство
Радісно сказала.





Добре, що тебе мій Грицю,
Лизала Калина,
Тепер на твоїй мазниці
Виросте чуприна.

Із тих пір Грицько в люстерко
Часто заглядає,
Потім йде до корівчини
Масажі приймає.

І надіється, що справді
Виросте чуприна
І у цьому допоможе
Масажист – Калина

     ПОРАДИЛА

Раннім ранком у неділю
На зелені свята
На торговицю Микола
Вивіз поросята.

Раптом зуби розболілись
Мало що не плаче,
Став в куточку і від болі
Ледве що не скаче.

Йшла повз нього молодичка
Й лукаво спитала:
“ Що болять у тебе зуби?
Я пораду дала б”

Із надією Микола
Глянув на дівчину,
І неначе рятівницю
Побачив єдину.

Жінка мовить: “Молока в рот
Свіжого візьмете.
Бийте в стінку головою
Поки масло зб’єте» .

Той скипів несамовито,
Скільки сили було.
А ту хитру молодицю,
Наче вітром здуло.

Лютий крутиться на місці,
Що робить не знає.
Тільки за хвилину другу
Біль зубів зникає.



            ДОЯРІ


Мати з батьком донечок
У двох доглядали.
Кури, гуси  і корову
Із - за них тримали.

Щоб дівчата були взуті,
Одягнені, миті,
І ні в чому не нуждались,
Завжди були ситі.

Часто гроші їм давали
На дрібні витрати,
І це звичкою в них стало
Гроші розкидати.

Дальше більше у дівчаток
Апетит з’являвся
І в дорослих він назавжди
Звичкою зостався.


Вже дівчата заміж вийшли,
Мають житла, діти.
Та продовжують надалі
Ще батьтків «доїти”.



        ГОРЕ МАЙСТРИ
 

Бабка з Кодими майстрів
Найняла робити.
Черепицю зняти з хати,
Шифером покрити.

Лиш розкрили вони хату
Не встигли присісти,
Як покликала їх жінка
Іти в хату їсти. 

Із під лавки повний бутель
Горілки дістала,
Налила її у пляшки
І на стіл поклала.


“Їжте, хлопці, пригощайтесь”-
Жіночка сказала.
Я поїду до району
Куплю вам ще сала.

Залишившись самі хлопці
Їсти не спішили,
Лиш горілочки частенько
З бутля собі лили.

З часом так уже набрались,
Що більше не лізло.
Тож рішили йти додому
Поки ще не пізно

Для хоробрості з собою
Ще й бутель забрали
І в дорозі ще частенько
Хлопці випивали.

Пройшов день і другий, третій -
Вже тиждень минає.
А майстрів як і не було
Так досі немає.



          ВИРУЧКА


Зайшли хлопці до бабусі
Горілки купити.
Заплатили по дві гривні
Сіли в неї пити.

Бабка здачу їм ще дала
Решту під подушку.
Сама вийшла на подвір’я
Квасить нову юшку.

Подолали хлопці пляшку
Повну самогону.
Взяли гроші зпід подушки
І пішли додому.

Зайшла в хату господиня,
Руки потирає.
Хоче виручку лічити,
А її немає.



    ПИЛЬНИЙ СТРАЖ


Страж порядку в електричці
Жіночку питає.
“Што везешь в мешке? Соломку?
Пильно поглядає.

З переляку та на лавку
Легенько присіла.
“ Хрен, везу. Можливо треба?”
Жінка відповіла.

Той від злості став червоний.
Трясе головою.
«Ты мне бабка не шути.
Заберу с собою». 

Жінка з мішка хрін дістала.
Промовила з коса.
“На поглянь коли не віриш”
Тицьнула під носа.




           НЕХОРОША



Вийшов в поле бригадир
Роботу приймає,
І в робочих – нормовиців
Прізвища питає.

Біля нього молодичка
Поважно присіла
І лукаво посміхнулась.
Жінка відповіла.

“ Перша кінчила сапати,
Першу пиши Гоша.
А фамілія у мене
Просто Нехороша”.

Бригадир поглянув хмуро
Й знов почав казати:
“Яка є таку й кажіть.
Треба ж записати.”



А вона йому теж саме
Промовляє знову.
Бачить, що від злості в того
Віднімає мову.

Тож гукнула ще раз дужче,
Щоб “врубився” Гоша.
Прізвище таке у мене.
Пиши. НЕ-ХО-РО-ША



ВИКРЕСЛИТЬ ІЗ СПИСКА


Христя вдома самогонку
Завжди продавала,
І частенько в борг п’яницям
Зіллячко давала.

Якось боржника зустріла
Й почала казати,
Що настала вже година
Гроші віддавати.


Що борги уже великі.
Не раз говорила,
Та ховається від неї,
І ледве зловила.

Той сказав, що записав.
Навіть стоїть риска,
А як буде допікати
Викреслить із списка.
               
 ДОЗВІЛ НА СМЕРТЬ

Пив Микола так горілку,       
Що ним вже кидало,
І не раз від перепою
Серденько ставало.

Якось його прихватило
Прямо серед ночі.
З рота піна, і трясеться,
Розчепірив очі.

А дружина налякалась,
Що робить не знає.
Бачить, дійсно чоловік
В ліжку помирає.

Й по лиці руками сильно
Кинулась лупити.
Той очнувся й закричав:
Ти що хочеш вбити?

А вона йому з досади.
Треба пристарати:
Рушники, костюм, горілку
А тоді вмирати.



     ДУЖІ ХЛОПЦІ

Бугая на м’ясо Яків,
Вирішив продати.
Тож покликав дужих хлопців
На причіп загнати.

Мабуть, здогадалася тварина,
Заскребла ногами,
Очі кров’ю налилися
Захитав рогами.


В мить мотузки обірвались
І, відчувши волю,
Заревів бугай щосили ,
Кинувся в погоню.

Яків ухопив руками
За хвоста тварину
А вона його волочить,
Як малу дитину.

Один скочив через плота,
Що був вище хати.
Другий “чухнув” в таку дірку
Що й не передати.

Третій вибіг на причепа.
Думав там сховатись.
А бугай слідом за хлопцем
Там давай ганятись.

В мить борта зачинив Яків
І перехрестився.
Слава, тобі любий боже,
Що живий лишився.



ЗАЯЧИЙ ЗЛОДІЙ


Пішов Клим вночі щось красти,
А душа у п’яти.
По дорозі йде трясеться,
Що й не передати.   

Забурчала десь машина,
Хоч ще не видати.
Він щодуху в темноті
Кинувся тікати.

Навмання стрибнув з дороги
За щось зачепився -
І в канал із гноєм повний
Аж до вух зарився.

Рідина липка, смердюча
В рота затікає.
З переляку дух забило,
Серце завмирає.



Берега стрімкі, високі
Нізащо вчепитись,
Тож до ранку довелося
Стоячи молитись.

І весь час божився дуже
В церкві свічки класти.
Тільки вийде живим звідти -
Більш не піде красти.



         ЗЛЯКАВСЯ.


П’є горілочку Микита
Із ранку до ночі.
Руки тягнуться до пляшки
Лиш відкриє очі.

Пенсію всю пропиває.
Все несе від хати.
І надумала дружина
Цьому раду дати.




І сказала чоловіку:
“ Десь не йди шукати
А  купуй горілку в мене,
Хоч щось буду мати”.

І пішла у них торгівля.
“Контракти” хороші.
Він горілку мав у хаті,
А дружина - гроші.

З часом жіночці набридло
Бачити п’яницю.
Взяла баньку горілочки
Принесла в світлицю.

І сказала чоловіку:
“ Пий, може нап’єшся
і дасть Бог, що цим дурманом
ти навік заллєшся”.

А Микита аж злякався
Щедрості цієї.
“ Я не можу стільки випить.
І згорю від неї”.


         ГАЛЯ – КРАЛЯ.

Галя- краля, наче пава.
Здоровя кохала.
Чоловік йшов на роботу,
А вона ще спала.

Це усе сусід примітив.
Любив жартувати,
Тож почав до молодиці
Клинці підбивати.

То проснеться- він у ліжку
Тілом зігріває.
То варенчками зранку
Кралю пригощає.

Навіть “відика” приносив,
Щоб та подивилась.
Надивившись того сексу,
Також “возбудилась”.



Раптом це усе скінчилось.
Жах не передати,
Із сокирою господар
Скочив до кімнати.

Сусід миттю до віконця,
В чім родила мати,
Та із рамами і склом
Вилетів із хати.







 

                УТОЧНИЛА


Чоловік лапшу купляє,
Щоб дружина мала
І в житті йому ніколи
Лапшу не чіпляла.

Поруч жінка уточнила:
- Чоловік чіпляє,
Бо дружина чоловіку
Роги наставляє.


            ЗАРЯДЖЕНИЙ

Чужа жінка дзвонить удівцю,
Каже : «Серденько кипить.
Можем вирішить проблему цю
Я могла б із вами жить».

Чоловік гукнув, здивований,
Сівши між вазонами.
- Холостий але заряджений
Чотирма патронами.

                Подія

Якось в барі «Кінська п’ятка»
Шум і крик лунали.
Там Брехня, Розбій і Взятка
Від душі гуляли.

Ром, горілка, віскі лились.
Екзотичні страви.
Від жратви столи ломились.
Та різні забави.

Бачуть йде по тротуарі
Правда зубожіла.
Скромно вдягнена, без пари,.
Дуже помарніла.

Враз Брехня лукаво мовить:
- А усмішка єхидна…
- Чому правда ось тут ходить?
- І кому потрібна?

Ніхто її не цінує,
Ніхто не шукає.
Бо давно усім відомо,
Що правди немає.

Я Брехня – це інша справа! -
Усі поважаюь.
Хоч відверто не говорять,
Проте добре знають.

Користуються всі мною -
Люди прості й знані.
У самому парламенті
Я в усіх в пошані.

- Я не гірша, – каже Взятка.
- Мене також знають.
Я присутня в кожній справі,
За мене всі дбають.

І прислів’я навіть склали,
Щоб всі пам’ятали.
«Не підмажеш не поїдеш», -
З давніх пір казали.

- Це дрібниці, – Розбій каже,
- Мої соколята.
В порівнянні, ви зі мною -
Невинні ягнята.


Я керую скрізь і всюди,
В страху всіх тримаю.
Тож бояться мене люди,
А я процвітаю.

Тут Правдонька не стерпіла
І мовила тихо:
- Чим радієте, поганці?
Що несете лихо?

Що у нашій Україні
Безлад ви створили?
У людей забрали віру,
Совість загубили?

Рано - пізно все скінчиться, - 
Вам не здобрувати.
За всі вчинки доведеться,
Всім відповідати.






              Заповіт

Жінка діточок зібрала
Й почала казати:
- Як помру, то з музиками
Будете ховати.

Заповіт синок уважно
До кінця дослухав.
І сказав: - Ми вам плеєра
Вчепимо на вуха.


                Грабить

На городі господиня
Грудки розбиває,
Підійшов її синочок
Голосно питає:

- Що це у руках матусю?
Мене дуже вабить.
- Граблі, - каже мати.
Син: - Я теж хочу грабить.


                Щастя привалило

Чоловік роя знімає
І дуже радіє,
Що бджолима так легенько
Він розбагатіє.

Враз почув в штанах комаху,
Що дуже жужала,
І встромити своє жало
Місце вибирала.

В чоловіка з страху очі
Вилізли на лоба.
Захопило дух у грудях,
Кинула озноба.

І стоїть, завмер на місці,
Бога все благає,
Щоби бджілка не вкусила,
Що рід продовжає.

А комаха нехороша
Семе це зробила.
Переляканого чоловіка
За кінець вкусила.
Швидко став він напухати,
Розміром зростати.
Чоловік із переляку
Кинувся до хати.

А дружина мокру мийку
Стала прикладати,
І щосили туди дує,
Щоб біль вгамувати.

Адже випала нагода,
Треба не впустити.
Біль забрати в чоловіка,
Розмір залишити.

І старається безмежно,
Бога все благає,
І очам своїм не вірить,
Що таке буває.

В жінки серденько забилось
І дух захопило.
Що всміхнулась її доля,
Щастя привалило.


      Запізніла клятва

Іде жінка по дорозі,
Раптом помічає,
На гіляці біля плоту,
Бджолів рій звисає.

Захотілось на халяву
Медом зласувати,
Тож вирішила отих бджолів
Додому забрати.

Вилізла на драбину,
Ящик учепила,
І що сили ту гіляку
Жінка потрусила.

Ті комахи мабуть дикі
В ящик не летіли,
А нещасну молодицю
Геть усю обсіли.

З верхнього щабля до низу
Жіночка стрибнула,
Як назло обидві ноги
Собі підвернула.
Заціпила міцно зуби,
Корчиться від болю,
Рачки пробує втекти,
Наче з поля бою.

Рій бджолинний без упину
Жінку атакує.
Видно бжоли летять швидше ,
Ніж вона рачкує.

Та клянеться, що ніколи
Не буде чіпати.
Тільки, дав би Бог їй сили,
Утекти до хати.
 
.