Зал зниця

     Взимку залізниця видається ще більш гнітючою ніж завжди(хоча коли вона є привабливою?) Кожен з Вас з нею знайомий, знайомий з цими довгими та іржавими руками які забирають Ваших рідних та близьких людей за горизонт і ніхто не знає що за цим горизонтом їх чекає. Залізниця вбивця всього найдорчого Вашому серцю, вона виймає нутроші Вашої любові та почуттів та щедро розкидає їх насипами гравію вздовж безкінечних рейок та шпал, щоразу як ви їдете або проводжаєте. Вона грає Вашими почуттями як хижак зі здобиччю, вона забирає у Вас людей, харчується Вашою тривогою та радіє Вашим переживанням, але їй може заманутися та вона поверне Вам вкрадене і хто зна чи не забере його знову.

     Саме так в моїй голові виглядає павутиння безкінечних колій та іржавих, ніби мерців вагонів. Найстрашніше те, що від цього не сховатися, залізні дороги скрізь, вони знайдуть Вас, вони прийдуть за Вами. Дехто скаже мовляв залізниця не страшна, це всього лиш транспорт який возить людей, але чи багато хто був раннім ранком на провінційному вокзалі? Хто бачив сіре небо перед світанком? Саме тоді можна побачити захмелілих після ночі від паскудного самогону демонів, що нишпорять напіврозваленими привокзальними спорудами , демонів, що ховаються під лавами залів очікування, що визирають на тебе з темних вікон. В таких місцях як правило ніхто не затримується, ніхто не виходить з вагонів, адже вийшовши на хвилину можна опинитися на цій зупинці назавжди, так само нишпорити з такими самими зіваками що зійшли з потяга, з такими самими демонами в пошуках нової жертви.

     Бійтеся цих демонів, адже їм нічого втрачати, вони вже все втратили, вони загнані у безвихідь їржавими пазурями, що вихопили їх з вагону, вихопили з життя та лишили існувати поза ним. Згадайте людей на станціях, які ви проїжджали, згадайте як вони дивилися на Ваш потяг, проводжали його поглядом. Вони жадали бути в ньому замість Вас, вони жадали забрати Ваше життя собі, лишивши Вас торгувати у привокзальному кіоску чи продавати тепле пиво та тухлу рибу у електричках.

     Опинившись серед демонів хоча б на хвилинку згадуєш своїх близьких та рідних, замислюєшся про своє життя та про майбутнє. Приходить розуміння що в тобі теж сидить демон, він ніби й взявся нізвідки, але в ту хвилину коли ти даси слабину він вирине, поглине тебе та віднесе далеко від дому, набухає дешевим пивом, вручить в руку молоток та відправить простукувати безкінечні іржаві колії. Тож поки він тебе не поглинув ти маєш час, не витрачай його дарма та всеж таки навідай рідних і будь обережним, якщо доведеться скористатися залізницею.