Вс м серцем з вами

                Майдан

Скінчилось терпіння народу,
До ручки довів їх тиран.
Свою, щоб не втратить свободу,
Скрізь вийшов народ на майдан.

В руках в них плакати і шести,
Стояли вночі і удень,
Висловлювали там протести,
Співали народних пісень.

Хоч вітер з морозом і снігом
В той час на дворі лютував,
Народ, зігріваючись бігом,
Усе ж на майдані стояв.

Їм теплу одежу носили,
Напої, гарячу їду,
І кошти із ними ділили
Й моральну підтримку свою.

Тиран не хотів залишати
Корито, де всіх грабував,
Частину країни з народом
Під владу Росії віддав.

«Тітушок» привезли і «бити»
Майданівців всіх розганять.
Почав і спецназ людей бити,
А згодом, по них же стрілять.

Не вдалось майдан розігнати,
Народ переміг в цім бою.
І владу злочинну здолати,
Відстояти гідність свою.
 

 Вставай, Україно!

Вставай, Україно, загроза прийшла –
Російська орда привалила.
І сіє скрізь розбрат між нами вона
Та землю батьків захопила.

Ой, важко, матусю, мені на душі
З братами іти воювати.
Але ж,Україна, як мати, – одна –
Не дозволим її шматувати.

Пробачте, дружино і дітки мої,
І ти, моя рідная мати,         
Що вас залишаю і справи свої,
Іду я свій край захищати.

Можливо загину у ріднім краю,
Та більшої честі немає:
Відстояти рідну країну свою –
Хай воля і мир процвітає.


                Зажадав крові

Російський вампір зажадав знову крові
І на Україну цей нелюд напав.
Хоч клявся в братерстві і вічній любові,
Він кігті кроваві в народ наш загнав.

У нього немає нічого святого –
Він віру святу християнську поправ.
І ближнього брата по вірі Христовій,
Здолати російський вампір зажадав.

Там люди, неначе, якісь очманілі,
Неможуть збагнути, що Путін творить.
Як Гітлеру нині усі  потакають,
Тож Путін, як Гітлер, життя закінчить.


  Всі повертайтеся додому

Синочки наші, любі, милі,
У цей важкий, трагічний час
Ми робим все, що в нашій силі
І всі підтримуємо вас.

Всім серцем і душею з вами,
Щоб кожен з вас це відчував,
В молитвах днями і ночами,
Щоб вас Господь оберігав.

За дітей, батьків, родину,
За волю, гідність, майбуття,
За нашу неньку Україну
Ви не шкодуєте життя.

В ім’я Всевишнього – святого,
Ми закликаємо всіх вас:
«Вертайтесь, ви, до дому свого
Живі, здорові, в добрий час».

          Наша гордість

Довкола сніг, що не здолати,
Вітри морозні аж свистять.
Стоять під кулями солдати,
Свою Вітчизну боронять.

У цю важку для нас годину
Ми вболіваємо за вас,
Що захищаєте країну,
Дітей, дружин і усіх нас.

Ви – наша гордість, перемога,
Надія, віра та любов.
Здоров’я просимо у Бога
За вас в молитвах знову й знов.

Народ з любов’ю вас стрічає,
І подолавши емоційний стрес,
«Героям Слава!», – він гукає,
Піднявши руки до небес.
                Батьківщина

Багатостраждальна моя Батьківщина,
Як часто страждала від різних катів.
Безмежні багатства твої, мов перлина,
Чужинців манили багато віків.

Найбільше страждала від «брата»-сусіда,
Що завжди клянеться у вічній «любві».
Лиш сунув війною із прадіда-діда
І нині загнав в нас він кігті свої.

Все мало йому територій і крові:
Осетія, Грузія,  Крим і Донбас,
І Сирія в списку тієї любові,
Що нищить людей і у нинішній час.

Народу своєму неправду вкладають,
Що всюди для них є одні вороги.
А самі тим часом людей убивають
І знищують села, дороги , мости.



   Двадцять перше століття.

Двадцять перше століття на дворі,
На землі – науковий прогрес.
Розвивається стрімко суспільство
І ракети летять до небес.

І життя розквітає у світі,
Повне радості, щастя, ідей.
І в цей час збереглася в Росії
Дика звичка вбивати людей.

Їм все мало: землі, територій,
Безневинних страждань і смертей,
І людської, невинної крові –
Все в нагоду безмозгих вождей.

Схаменіться, побійтеся Бога,
Бо настане розплати всім час.
Заподіяні зло і тривога
Ще повернуться всі проти вас.


                Я благаю

Милосердний наш Боже, тебе я благаю:
Поверни мир і злагоду нашому краю,
Посій вже між нами ти зерна любові,
Щоб не лилось більше невинної крові.

Дай нам спокій у серці, надію і віру,
І, щоб всім вистачало достатку у міру.
Щоб не йшли похоронки омиті у крові,
Повертались солдати живі і здорові.

Вороги до країни дороги забули,
А всі люди щасливе життя повернули.
Почуй, Боже, ти Зупини в Україні розруху й страждання.






           Козацький дух

Українці, любі браття, всьому світу довели,
Що козацький дух і волю ми до нині зберегли.
На майдані відстояли своє право на життя.
У співдружності народів йдемо в світле майбуття,
Де закон для всіх єдиний, і по ньому всі живуть,
А людина – є основа, її цінність бережуть.
Та орел російський кігті в Україну запустив,
Знову хоче нас здолати, щоб народ в неволі жив.
Та не вдасться супостату підлий задум свій зробить,
Бо народ від сну проснувся, буде землю боронить.
Стали разом ми на захист волі, мови і землі,
Єдність нації скріпили всі дорослі, і малі.
Хай лунає добра слава про хоробрих козаків,
А Господь оберігає наших славних вояків.
Будьмо разом, козаченьки, у важкий нелегкий час,
Наша ненька Україна – наче матінка для нас.



              Щедрість

Тут лінія фронту село розділила,
До того ж, ще й снігом його замело.
Нестерпні умови війна їм створила
І більшість людей залишили село.

В одному з будинків, з пошкодженим дахом,
Боєць із АТО там бабусю знайшов
І хвора дивилась із болем та страхом,
Зрадівши, що хтось все ж  до неї зайшов.



Багато так часу старенька лежала,
Їй холодно було, тай нічим палить.
Частенько бувало, що недоїдала,
Не було кому їй водичку носить.

Солдат пожалів цю стареньку бабулю:
Щодня, по можливості, в дім той ходив,
Узявши хлібину, шмат сала й цибулю
Тій жіночці їсти вояка носив.

Хтось з недругів наших доніс на солдата
І міну з розтяжкою ворог поклав.
Коли він ніс їсти й виднілася хата,
В мить вибух потужний під ним пролунав.

Так смертю страшною загинув вояка,
Порвало його на маленькі шматки.
Такою за щедрість відбулась подяка,
А вдома зостались маленькі дітки.



      Материнське серце

Важко жінці, в серці мов полин,
Навіть важче стало жити,
З того часу як єдиний син
Сам пішов в АТО служити.

Ночі довгі, наче без кінця,
Не дають думки спокою,
Як синочка, юного бійця,
Влаштували там зимою.


Чи одягнений, чи спить в теплі,
Чи є добре їсти - пити
І, чи є сховатись у землі,
Як почнуть ракети бити.

З нетерпінням ненька жде новин,
Серденько аж завмирає,
Чи не скажуть, що загинув син,
Чи ще Бог оберігає.

Так минають у тривозі дні,
Мати все переживає.
Йдуть новини кожен день сумні:
Когось ранить чи вбиває.

Мучать жіночку одні думки:
Як же так у нас це сталось,
В злагоді і мирі жили ми
Й клята ця війна почалась.

Ця поява руських вояків
Все руйнує і вбиває,
Наче старе плем’я дикунів,
Наші землі забирає.

Хоч клялися нам на всі віки
У своїй, палкій любові,
Що вони для нас завжди брати
Однієї віри й крові.

Гинуть воїни із двох сторін,
А у нас ще й мирні люди.
До яких же пір смертельний дзвін
В Україні лунать буде?


           В зоні розмежувань

З одного тут боку війська України,
А з іншого сепаратистів і росіян,
І тільки, частинка земельки між ними,
Мов трапила в пекло чи сильний капкан.

Живуть у кошмарі, чи в сніг, чи у грози,
Немає спокою вночі, а ні вдень.
Лунають поранених крики і сльози
І тільки, давно тут не чути пісень.

Поділені села, поділені люди,
Поділені долі, поділений край.
Будівлі, дороги зруйновані всюди,
Як можеш, як хочеш, той, так виживай.

Давно не працює лікарня і школа,
І часто без світла і газу, тепла.
Лиш вибухи тут нескінченні довкола,
Руйнується все, що природа дала.

Не знають: хто правий, а хто винуватий,
Заходять військові одні чи другі.
Примушує кожен їх сторону взяти
І кожен наводить порядки свої.

Як важко в умовах цих мешканцям жити,
Зневіра і розпач людей подолав.
Як далі їм бути? Що ж далі робити?
Щоб все це скінчилось і миДружина солдата

Частіше лунають тривожні новини,
Що йдуть в Іловайську запеклі бої
І гинуть військові й цивільні щоднини,
І ллється все більше людської крові.

А серденько в жінки усе знемагає:
Адже там, в котлі тім, її чоловік.
Від нього давно уже звісток немає
І тягнеться день, як за ґратами рік.

З думками про нього лягає щоночі,
З думками про нього пов’язано все,
У жінки сльозами залиті всі очі
І тільки їй серце надію несе.

Так сталось, з  дитинства росла сиротою,
Не знала батьківської ласки, любві.
Нарешті коханого стріла весною
І думала їй пощастило в житті.

Війна все ж  забрала її половинку,
Неначе у пекло, закинула в бій,
А їй залишила маленьку дитинку
І в серці велику тривогу і біль.

Немає нікого, щоб біль розділити,
Раділа б всім теплим і ніжним словам.
Доводиться важче удома робити,
А біль розділяти з маленьким дитям.




Буває частенько, що візьме дитину,
Піде понад річкою в тихі гаї,
Обніме високу, червону, калину,
Де зустрічі з милим провела свої.

Маленька дитина свої рученята
Щосили до дерева тягне того,
Неначе до свого рідненького тата,
Мабуть відчуває присутність його.
               
Та з часом принесли погані новини,
Змінивши життя на увесь її вік,
Їй лист повідомив з АТО, із частини,
Що безвісти зник її чоловік.

Ще важчими стали не дні, а хвилини,
І зникла у жінки надія у мить.
Тремтячи обняла голівку дитини,
Нещасна не знала, що далі робить.

Можливо, в полон його взяли бандити
І нелюди голодом морять і б’ють.
Можливо? Це страшно собі уявити:
Поранений в полі й ворони клюють.

Думки за думками немає спокою.
Не хочеться їсти, ні пити, ні спать,
Щоб якось, хоч трішки, себе заспокоїть,
Частіше почала молитви читать.

І все ж, ще на краще надія жевріє.
Завжди після ночі все ж день настає.
Так доля нам після страждання, й зневіри
Хороші моменти життя надає.


                В дозорі

Сьогодні із вечора я у дозорі
За ворогом стежу уважно, давно,
Хоч  хмарами вітер закрив усі зорі,
Від снігу й морозу мені холодно.

Я рухаю тілом. Почав сніг рипіти,
Стараюся тихо, щоб ворог не чув.
І вправи якісь починаю робити,
І щоб, не дай Боже, на варті заснув.

Ніч тягнеться довго, немає їй краю,
Так хочеться дуже, щоб ранок настав,
Можливо, появиться сонце з-за гаю
І стане тепліше, щоб холод здолав.

Ще майже добу у дозорі сидіти,
У сумці пайок майже весь задубів,
Щосили доводиться  все це терпіти
І чути постійно лиш стукіт зубів.

І знову  сьогодні мені пощастило:
Я з гідністю труднощі всі подолав,
Живим повернувся – це віру вселило,
До того ж завдання своє виконав. 









             Засяє сонце свободи

Коли вже засяє в нас сонце свободи
І злагоду й мир принесе для людей?
Війна ця завдала багато нам шкоди,
Принесла страждання в багато сімей.

Війна вже три роки на сході лютує
І, мабуть, не швидко скінчиться вона.
Все нові будівлі і долі руйнує,
Народом і Богом проклята війна.

Багато людей залишили будинки
Разом, із нелегко нажитим, добром,
Забравши дітей і маленькі торбинки,
В незнану дорогу пішли із плачом.

Частина людей на місцях залишилась,
Під кулями й мінами так і живуть.
Зоставшись живими, все Богу молились,
Що дав їм життєвий продовжити путь.

І мріють за мир та рідну родину,
І затишок тихий, що в ньому живуть,
Прості усі речі, що в мирну годину
Уваги і значення їм не дають.


                Де подарунки

Матусю спитала маленька дитинка:
«Чому Новий рік зустрічаєм одні?
І де подарунки та наша ялинка?
І татка немає, він сниться мені?»

У жіночки сльози мов град покотились,
Вона пригорнула голівку дитя
І серденько часто у грудях забилось,
Сказала здолавши важкі почуття.

              «Дарунок дав татко, що ціни немає,
Із нами разом українцям усім:
На сході він спокій і мир захищає
І цей подарунок приніс в кожен дім.

Все інше в нас буде із часом в порядку:
Повернеться татко, що нас захищав,
І ми заживемо щасливо в достатку,
Щоб тільки в нас спокій і мир панував.


                Загроза

Коли появилась загроза країні,
Російський орел нашу землю топтав,
І щоб якось допомогти  Україні,
Син з батьком заяви на фронт написав.

Їм випало зразу Донецьк захищати
В відомім пекельнім аеропорту,
Де цілодобово міг ворог стріляти,
Руйнуючи всюди таку красоту.

Споруди із скла, і заліза, й бетону
Горіли і сипались з різних боків.
Військова армада, що із-за кордону
Так і не зламала дух наших бійців.


В них віра, любов і надія палали,
Давали натхнення і силу в бою,
Бо хлопці родину і край захищали –
Єдину і вільну країну свою.

Немає у світі міцніше нічого,
Ніж те, що єднає нас рідная кров
Тоді і життя не шкодуємо свого
За волю і мир, та родинну любов.


                Згадаймо

Коли ми на свято піднімем стакани,
Будемо за щастя всі пити, гулять,
Згадаймо ще тих, що немає їх з нами,
А нині в окопах на морозі сидять.

Удень і вночі захищають країну,
Нашу незалежність і мирне життя,
Подякуймо їм за міцну Україну 
І низький уклін за хоробрі серця.

Вони захищають народ України
Вони ризикують здоров’ям, життям.
Хай Бог береже їх та їхні родини.
Тож: «Слава – Героям! І смерть – ворогам.»







         

           Найкраще здобуття

Батьки мої рідні, дружина і діти,
Моя вся велика, єдина рідня,
Безмежні простори, садочки і квіти –
Це є Батьківщина любима моя.

В тріскучий мороз, чи у спеку нестримну,
Під градом ракет у смертельнім бою,
Удень і вночі захищаю невпинно
Свій край, своїх діток, і волю свою.

Немає на світі найбільше святого,
Ніж рідні, близькі, наша рідна земля.
То ж треба нам жити усім задля цього,
Надійно своє берегти майбуття.

Тож слався, великий народ України,
Наш символ святий боротьби за життя – 
Це віра незламна і міць Батьківщини,
Це наше найкраще буде здобуття.


                Негода

Вже третю добу не вщухає
І ллється, неначе з відра.
Навколо дощем поливає,
Хоч пізня осіння пора.

Розмокла земля, наче каша,
Окопи залила вода,
Промокла одежа вся наша,
Ще й вітри несуть холода.

Одежу нам ніде сушити –
У більшості сохне на нас.
Доводиться так нам ходити
На варту у будь-який час.

Проводимо свій відпочинок,
Скулившись на дошках в кутку,
Тримаючи зброю й набої,
Щоб бути завжди на чеку.

Та все ж дошкуляє негода,
Але нам не можна палить
Бо ворог наш дим зафіксує
І мінами буде гатить.

Як важко нам всім тут не було б,
Що ще доведеться прожить, –
Ми волю свою й незалежність
Будемо завжди боронить.

    

 
       Люблю я тебе, Україно!

Люблю я тебе, Україно, як мати,
У мене за тебе серденько болить.
Я хочу з тобою життя поєднати
І долю твою до кінця розділить.

Усі негаразди з тобою ділити
І успіх, добро в ім’я тебе творить,
За тебе Всевишнього завжди молити,
Щоб в нашій країні було добре жить.

Хай Божа зійде Благодать на країну,
У наших серцях запанує любов,
І ласка його береже Україну,
І Божа засяє над нами покров.

Люблю я тебе, Україно, як мати, –
Безмежного, чистого неба блакить.
І мову прекрасну, співочу, крилату,
Що душу і серце мені полонить.

Мене надихають садочки і квіти,
Птахів, нескінченний перегук, і спів.
Щасливі родини, батьки і їх діти,
І шелест багатих, дозрілих полів.


           Солдатки на фронті

Важкою є доля на фронті солдата:
В сурових умовах окопів живуть.
Ще важче, коли це воюють дівчата:
На рівні з іншими, свій край бережуть.

Скрізь міни, ракети і кулі літають,
Несучи з собою страждання і кров.
Та наших солдаток вони не лякають –
Бо це наша віра, надія, любов.

Беруть із них приклади часто солдати:
Вони разом з ними загарбників б’ють.
Єдина мета – ворогів подолати,
З-за неї всю важкість військову несуть.



За це вам, солдатки, як матір кохана,
Сердечна подяка від всіх поколінь,
Народна любов і велика пошана,
Низький і сердечний, одвічний уклін.



                Остання дорога   

Привезли солдата з переднього краю:
Загинув, ще добре не взнавши цей світ.
Стояв на посту під горою, у гаю,
А було йому, лиш, всього двадцять літ.

Лежав у труні  молодий і красивий,
Волосся йому вітерець розгорнув.
Хоч юний, але уже повністю сивий,
Немов на хвилинку, солдатик заснув.

Неначе природа за ним сумувала:
Переспів птахів скрізь притих весняний,
Черешенька цвітом дорогу встеляла,
Із ясного неба йшов дощик рясний.

В останню дорогу провести героя
Зібралось багато людей непростих.
Цивільні, військові, навколішках стоя,
Дорогу встеляли із квітів живих.

З важким тягарем проводжали солдата,
У кожного в серці надія та біль.
Ще скільки життів забере війна клята,
Ще скільки лунатиме проклять звідусіль.


Багато людей на війні постраждали:
Військові, цивільні, дорослі, малі.
Погані новини усіх задовбали,
Так хочеться миру на нашій землі.

Хай кожен із нас їх буде пам’ятати,
Бо пам'ять – вона непідвладна рокам.
У наших серцях буде вічно лунати:
«Слава – Героям! І смерть – ворогам.»


            МОЯ ЛЮБОВ


Моя любов горить не в міру,
Межі не знає і кінця.
В людей вона запалить віру,
До Батьківщини і життя.

Щоб не згасали в них надії,
Та щастя і добро велось,
Завжди збувались їхні мрії
І людям добре всім жилось.



                БРАВІ  УКРАЇНЦІ


Гей, ви – браві українці, у важкий цей час,
Хто ж буде міцнить країну, як не кожен з нас?
Нашій славній Україні, як садам цвісти?
Тож будемо, любі друзі, її берегти,
Єдність, силу Батьківщини все життя кріпить,
Нам і нашим дітям треба на землі цій жить.
Тож гукнемо дружно, разом, щоб ішла луна:
«Рідна мати-Україно, –  ти у нас одна».
Вірними тобі будемо всі ми до кінця,
Із тобою разом наші молоді серця.
Незалежність Батьківщини всім нам берегти,
Горде ім’я «українець» високо нести.
Гей, дівчата Роксолани, хлопці-козаки,
Відновим козацьку славу, зкріпим на віки.
Щоб пишалась Україна своїми дітьми,
І кріпить її будемо ми, і тільки ми.
Україно, рідна мати, ми – твої сини,
І тебе завжди будемо міцно берегти.
Хай лунає всюди пісня, і лунає сміх,
Мирне небо не згасає для людей усіх.


МИ - СІМ’Я ЄДИНА

Українці, любі браття, ми – сім’я єдина.               
Нас навіки всіх з’єднала мати - Україна.               
Від Карпат до Краснодону по усій країні,               
Дружно, разом, проживаймо в рідній Україні.
               
Щоб гриміла добра слава про нашу країну               
І народи поважали вільну  Україну,               
Незалежність Батьківщини берегти, мов око,
Горде  ім’я «українець» нести всім високо.
               
Рідна мати, Україно, – ти у нас єдина,               
Зробим все, щоби міцніла наша Батьківщина.               
І палка любов до тебе  в нас хай не згасає,               
Люба ненька Україна вічно процвітає.


               
Мир і злагода щоб були завжди поміж нами,               
І козацька сила, слава будуть жить віками.               
Сильні, вільні ми, як разом. Будем процвітати.               
Нас тоді ніхто не зможе більше  подолати.



 Я ВІРЮ ТОБІ, УКРАЇНО

Я вірю тобі, Україно,
Що прийде твій зоряний час,
І буде міцною країна,
Життя стане краще у нас.

Що пройдуть розруха і смуток,
Ми спокій собі повернем,
В нас буде зростання, прибуток,
Пишатись тобою будем.

Хай труднощі нас не лякають,
Нам вільним шляхом всім іти,
Мир, воля і праця нам сяють
Своєї досягнем мети.

НЕЗАЛЕЖНА  УКРАЇНА

Де темрява в небі стояла,
Сіяючу видно зорю, –
Це наша країна дістала
Незалежність і волю свою.

Серця були радості повні,
Безмежно щасливі були:
Уперше в історії нашій
Ми вільними стали людьми.

Важкий тимчасовий період
В нелегку годину ось цю,
На захист всі станем і зкріпим
Ми рідну країну свою.

Ми разом – це сила і воля,
Тепер нас уже не здолать.
І вільну, могутню країну 
Будемо гуртом будувать.



                ЛЮБА УКРАЇНО

Люба наша Україно, ти, як рідна мати,               
Дай нам сили і терпіння  труднощі долати.               
Щоб від краю і до краю ми були єдині,
Дружно разом проживали в нашій Батьківщині.

               
Ми тобі будемо вірні і завжди любити,               
Міць і силу Батьківщини все життя кріпити.
Збережемо мир та спокій, волю і свободу,
Незалежність України й нашого народу.


Слався, рідна Україна нашого народу,               
І хай Бог благословляє нашу землю й воду,               
Та людей усіх народів, що в нас проживають.               
Злагоду, достаток, щастя хай вони всі мають.   
               





      ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ

Все буде добре в Україні,
Щасливо люди будуть жить,
Коли свою ми Батьківщину,
Як матір, будемо любить.

Бо Україна – наша мати,
А ми усі – сім’я одна,
І кожен мусить пам’ятати,
Що іншої у нас нема.

І їй на благо працювати,
В ім’я її нам всім творить,
Та негаразди всі долати
І єдність нації кріпить.

Щоб мир і спокій панували
У нашім домі і сім’ї,
Себе і других поважали,
Ми будем берегти її.

Щоб наших предків не ганьбити
І дух козацький берегти,
Ми вірність нашій Батьківщині
Усе життя будем нести.







        ЛЮБІ  БРАТТЯ

Гей, українці, любі браття,
Хай буде в нас девіз такий:
«Міцнити рідну Батьківщину –
усіх обов’язок святий».

Ми під знамена її станем,
Щоб все життя під ними йти,
Та горде ім’я «Українець»
У світі високо нести.

Любов і вірність – все для неї,
Заради світлої мети.
Ми незалежність Батьківщини
Будемо міцно берегти.

Хай Україна нас єднає,
Буде нам символом життя.
І з вірою у своє щастя
Ми йдемо в світле майбуття.

Тож будьмо разом і єдині
Свою країну будувать,
Щоб нашій рідній Україні
Навіки-вічні  процвітать.


               ЄДНАЄ  БАТЬКІВЩИНА

Є різні дороги у нашім житті,
Що доля їх нам наділяє.
Та все ж у нас є щось таке у душі,
Що нас воно міцно єднає.

Одні своє щастя шукають в грошах,
Не хочуть на гідність дивитись.
«Багатство за всяку ціну» – їх девіз,
І будь-яким шляхом добитись.

А другі до влади біжать стрімголов,
Так хочуть вони керувати.
Їх манить величчя високих посад,
На старість буде що згадати.

А треті – звичайний, робочий народ,
Що добре і чесно працює,
Своїм повсякденним посильним трудом,
Основу суспільства будує.

Ті волею сильні і духом міцні,
Хто любить країну, свободу.
Найвища мета є у їхнім житті –
Служіння своєму народу.

Хто правий, хто ні – це судить не мені,
На це кожен думку і право хай має.
Та є щось таке ще у нашім житті,
Що разом усіх нас єднає.

Це – діти, батьки і знайомі також,
Це є уся наша родина.
Усе, що навколо оточує нас,
А зветься це все Батьківщина.

Хай різні всі ми, і в нас різні думки,
І кожен свій шлях обирає.
Та тільки у нас Батьківщина одна,
Тож хай вона нас і єднає.



РІДНА  БАТЬКІВЩИНА.

Із першим подихом життя,
Усе найкраще, що ти мала,
Надію, віру в майбуття,
         Мені з дитинства ти вселяла.

Я вірним сином став твоїм,
І в мене ти одна-єдина,
Пишаюсь іменем твоїм,
Моя найкраща Батьківщина.

З народження завжди вдихав
Твої чарівні аромати
І під твоїм крилом зростав,
Оберігала наче мати.

Для мене ти – це  сенс життя,
це море, сонце, поле, квіти,
Безмежна віра в майбуття,
І радісні, щасливі діти.

Минають дні, ідуть роки
І сивину уже я маю.
Та тільки кращої, ніж ти,
Для себе я не уявляю.

Цвіти, країно, повсякчас,
Щоб люди віру в тебе мали,
Щоб мир і спокій були в нас,
Війни ніколи ми не знали.



               ЛЮБОВ СВОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ


Що є святе у нас в житті усіх?
Це – мати, батько і дитина.
Все те, що надихає нам життя,
Єдиним словом – Батьківщина.

Це – море, поле, річка, гори, ліс,
Усе, що додає нам сили,
Безмежна, вірна і свята для всіх,
Любов своєї Батьківщини.

Вона оберігає спокій, мир,
Надію й віру нам щоднини.
Міцнить, єднає людям всім серця
Любов своєї Батьківщини.

Тож хай міцніє у віках завжди,
Із кожним днем та щохвилини,
Міцна, палка та щира без кінця,
Любов своєї Батьківщини.

                БЕЗ БАТЬКІВЩИНИ

На чужині життя іде,
Та серденько аж знемагає:
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

І сонце світить, мов не так,
Усе скрізь холодом стрічає:
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Та де б  не був, що б не робив,
Хай кожен з нас запам’ятає:
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Нащадків дух все кличе нас,
Земелька рідна теж гукає:
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Душа сумує без кінця
Та ще й від болю знемагає:
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Думками лину в ті місця,
Де все любов’ю нас вітає:
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.

Хай Бог від цього береже,
Від чужини оберігає:
Без Батьківщини щастя нам
Ніде й ніколи не буває.


                БЛАГОДАТНИЙ КРАЙ

Прекрасна моя Україно, –
Ти є благодатний наш край.
І місце у тебе чудове,
Немов тут справжнісінькій рай.


Що нашій душі заманеться,
У нас в Україні все є.
Нам жити, та ще й працювати,
І множить багатство своє.

Ліси виростають могутні,
Родючі, хороші поля,
Багаті моря і озера –
Це все Батьківщина моя.

Зимою – засніжено, біло,
Тріскучий, їдкий морозець,
Іскристий, блискучий скрізь іній
Дошкульний, шмалкий вітерець.

Весною – зелено навколо,
У квітах сіяє усе,
І знов оживає природа
Та радість усьому несе.

А літечком –  сонце ласкаве
Промінням нас гріє своїм
І подих просторів багатих
Нам віру вселяє усім.

А осінню – добрі врожаї,
Що в нас вони рясно ростуть,
І щедро це людям дарує,
Які на землі цій живуть.

У цьому чудовому краї,
Тут, люди хороші живуть.
Вони працьовиті, веселі,
Свій спокій і мир бережуть.



                СХАМЕНІТЬСЯ, УКРАЇНЦІ

Сумно, гірко скрізь дивитись
На таку картину,
Як грабують і руйнують
Рідну Україну.

Як з могутньої країни,
З грішми й гаманцями,
Стала бідна Україна,
Люди в ній – старцями.

Їздить президент по світі
Просить допомоги:
– Дайте і вкладайте, бо ми
Не станем на ноги.

Як же так і в чім причина?
Треба з’ясувати.
Відповідь на ці питання –
В нас самих шукати.

Дали волю громадянам
Шлях свій обирати.
Ми, як дикуни із лісу,
Все давай ламати.

Хто міцніший, має владу,
За кордон таскають,
Що урвали, то за безцінь,
Там його збувають.


Хто що вкрав – і за кордон
Кожен везти пнеться.
Їх  ніхто там не питає:
 – Де ж це все береться?

Ще багато речей різних
Можна називати,
Тільки як усьому цьому
Раду можна дати?

Саме перше треба добре
Всім запам’ятати:
Що це наша Батьківщина,
І нам – будувати.

Треба множити багатство
Нашої країни,
Жити в злагоді і мирі
Задля України.


               ГОСПОДИ, МІЙ КРАЙ БЛАГОСЛОВИ

Господи, мій край благослови,
Всі поля, ліси, моря і ріки,
Хай же мир і злагода завжди
У моїм краю будуть навіки.

Господи, мій край благослови,
І народ, який страждав віками.
Зерна щастя і добра посій,
Щоб війни не було поміж нами.



Господи, мій край благослови,
Рідну землю, щедру і багату.
І щоб, був багатий коровай
В кожнім домі, і у кожній хаті.

Господи, мій край благослови,
Всіх людей, які тут проживають,
І щоб був добробут кожен день,
І достаток хай в усьому мають.

Господи, мій край благослови,
Дай нам мужності усім і сили,
І щоб труднощі усі свої
Швидше ми в минулому лишили.


                ЗОЗУЛЯ

Якось весною, раннім ранком,
Коли туман надворі був,
В своїм саду, що біля хати,
Зозулю вперше я почув.

А по народному повір’ю –
Бажання треба загадать
Чи «Скільки років будеш жити?» –
У неї можна запитать.

А це було б не так погано
Своє узнати майбуття:
Яка буде у тебе доля?
Яким буде твоє життя?



Із недовірою та сміхом
Я на зозулю поглядав,
Та все ж наважився, несміло,
У неї тихо запитав:

«Скажи мені, будь ласка, щиро
У цей ранковий, світлий час:
Що нас чекає, Україну,
Чи довго буде безлад  в нас?»

Зозуля довго міркувала,
Уважно дивлячись кудись,
А потім лагідно сказала:
«Ти лиш терпіння наберись.

У вас важка буде дорога
Тому, що єдності нема.
Але усі старання ваші
До вас повернуться сповна.

Якась магічна сила діє
На ваших деяких людей:
До брата хочуть у обійми,
Задля високих їх ідей.

Можливо смак забули волі,
Завжди під кимось ви були:
Поляки, турки, росіяни
Вас поділити не могли.

А є частина, теж не кращі,
Себе чужинцями ведуть:
Усе грабують, розтягають
Та за кордон добро везуть.

Не вірять в себе, в Україну,
Не вірять в уряд, що творить,
Що це багатство усе їхнє
І треба множити, кріпить.

Розбіжностей в народі вдосталь,
Тож поступово їх долать,
Зусилля разом об’єднавши,
Країну вільну будувать.
 
У вас є те, що всіх єднає,
Чим треба міцно дорожить,
Це – воля, мир і незалежність,
Вам – єдність нації кріпить.

Людей зуміє це здружити,
Покращить рівень їх життя,
Тож незабаром у вас також
Хороше буде майбуття.

Це все прийде до вас із часом,
Коли свідомість до всіх дійде,
Коли любов до Батьківщини
Немов до матері буде».

Зозуля все це розповіла,
Злетіла з гілки і – у вись,
А я стояв в саду і думав,
Із сумом, дивлячись кудись.






        ВДУМАЙТЕСЬ

Йдуть колони демонстрантів,
Всюди шум лунає,
І свою тут кожен правду
Лиш собі шукає.

Ідуть праві, ідуть ліві,
І червоні, й сині,
Йдуть на захід і на схід,
Рвуть країну нині.

Як же бути Україні ?
Всі її це діти.
Як усіх їх помирити
І теплом зігріти ?

Вдумайтесь і схаменіться,
Що ж буде із вами?
Розберуть чужинці землю
Дрібними шматками.

І тоді не бачить волі,
Втратимо свободу,
Зганьбимо козацьку славу
І всього народу.

   ЧИ МИ ГІРШІ КОГОСЬ?

Чи ми гірші, браття, когось,
Що не можем жить самі?
Щоб наш брат керував нами
І завжди жили в ярмі?


Чи ми зовсім не проснулись?
Чи нас мучить дрімота?
Гляньмо, як живуть народи,
Чи в нас гордості нема?

Азіати й африканці,
І індійці не відстають:
Вже давно вільними стали,
Незалежними живуть.

Ми ж, як та мала дитина,
Боїмося крок ступить.
Як же без вказівок, самі,
Ми будемо тепер жить?

Вже зробили перші кроки,
Не озираймось ні на мить.
Тож будем сміливі, дружні,
Україну ми творить.

Хто совість свою не втратив,
Людську гідність не згубив, –
Не дамо нас принижати,
Щоб народ наш вільно жив.




                УКРАЇНО, МИ Ж ТВОЇ СИНИ


   Гей ви, хлопці браві, вже прийшов наш час:
   Мати – Україна зачекалась нас.
   Розірвем кайдани, проженемо сни,
   Мати,  Україно, ми ж твої сини.

   Скільки зазіхало на нас ворогів,
   Ласувать багатством хто тільки не хтів!
   Та звелась на ноги, скинула ярмо,
   Щоб наші нащадки не знали його.

У важкий період, лиховісний час,
Захистімо неньку, щоби їй за нас
Соромно не було, щоби у віках
Задзвеніла слава, щоби згинув страх.

На вільній Вкраїні будемо ми жить,
Єдність Батьківщини ще більше кріпить,
Щоб козацька слава знову ожила
І країна наша, немов сад, цвіла.


             УКРАЇНСЬКІ  МОРЯКИ

В жаркі дні, мороз, негоду
Повсякчас дозор несем,
На морських просторах всюди
Ми народ свій бережем.

Море нас усіх з’єднало
І здружило на віки,
Сильні духом і фізично
Українські моряки.

Добра слава і пошана
Лине з давнішніх часів
Про сміливих та хоробрих
Українських козаків.


Техніка у нас чудова
І відмінні моряки,
Боєздатність скрізь готова
Там, де служать земляки.

Радість серце наповняє:
Як приходять нам листи,
Віру, силу нам вселяє
Й службу легше всім нести.

Тож кохані, любі наші,
Не марнуйте дарма час,
Нам пишіть побільше й часто
Дуже ждем листів від вас.

Не біда, що ми в розлуці,
Часто ходимо в похід,
Кращим буде в нас кохання
І провірене як слід.

Як милують серце й душу
Наші  рідні береги,
Після довгого походу,
Зустріч з рідними людьми.



   ЙШЛИ  СОЛДАТИ

Йшли по вулиці солдати
І пісні співали,
Із захопленням дівчата
На них поглядали.


Вони справні і бадьорі,
Молоді, здорові,
Як для бою, так кохання,
Завжди наготові.

Всіх часів і всіх народів
Всюди так ведеться:
Від військових у дівчаток
Серце дуже б’ється.

Як на службі, так в коханні,
Вірні мов присязі,
Будуть чесні, принципові
В будь-якому разі.

А любов до Батьківщини
Вічно процвітає
І кохання до коханих
В них завжди палає.

У військових така доля:
Завжди щось долати,
А найважче – це жіночі
Серця підкоряти.



                ШАНУЙМО СВОЮ МОВУ

Співвітчизники рідненькі,
Що ж твориться з нами?
Чи ви звикли жить в неволі?
Не прийшли до тями?


Як же так, що ми своєї
Цураємся мови?
А про нашу незалежність
Лиш одні розмови.

Нас гнітила так віками
Доленька немила,
А чужа культура майже
Все заполонила.

Які докази бувають
Більше ще вагомі,
Як себе чужим відчути
У своєму домі.

     Кодима-фест.

Завітали ви на свято
В наш чудовий рідний край,
Де пісень, майстрів багато,
Де природа, наче рай.

Кришталеві скрізь струмочки,
З-під землі фонтаном б’ють.
Чисті ріки і ставочки
Насолоду всім несуть.

Простяглись поля багаті
І шумлять густі гаї.
Квітнуть всюди гарні хати
І співають солов’ї.




Працьовиті, дружні люди
В цім краю давно живуть.
Злагода, любов усюди
Мир і спокій бережуть.

Дзвін пісень і сміх лунає
За поля і небокрай.
Радісно гостей стрічає
Кодимський наш рідний край.

Добре проведіть дозвілля –
Непомітно лине час,
Кодимщина – цвіт Поділля,
Щедро всіх вітає вас.

Наші ви прийміть вітання,
І любов, та доброту,
Та найкращі побажання,
І всю нашу красоту.


  Сходить сонечко

Сходить сонечко ясне
Над селом кожен день,
Тільки в ньому не чути
Вже веселих пісень.

Я піднімусь на гору,
Подивлюсь на село.
Там, де квітли хатини –
Бур’яном заросло.



Молоді виїжджають,
Залишають село.
Йдуть у вічність старенькі,
Наче їх не було.

Заростають дороги
І зникають стежки,
Бо людей вже немає
По них їхати-йти.

Скрізь спустошені хати
Без віконець, дверей,
А колись було чути
Дзвінкий щебет дітей.

Тут життя розквітало
І ростили хліба.
Та усе позникало,
Вже нічого нема.

І де б ви не бували,
Та як вам не було,
На могилу до рідних
Завітайте в село.


Пом’яніть своїх близьких
І згадайте свій дім,
Бо частиночку серця
Залишили ви в нім.







             Спогади

З роками в душі стає важче,
Частенько я згадую дім.
Своє босоноге дитинство,
Колись, промайнувше у нім.

Всі справи свої залишаю 
І їду у рідне село,
Де  щебет пташиний у гаю,
Що в серці від нього тепло.

Приїхав до рідної хати,
В любиме з дитинства, село:
Немає ні батька, ні мати,
Усе бур’яном заросло.

І боляче серце забилось,
Ковток мені горло стиснув,
Відчуття провини вселилось,
Велику я втрату відчув.

Всевишнього щиро благаю
Мені повернути хоч мить,
Провину рідненьким я маю,
Пробачення хочу просить.

Не встиг при житті їм сказати,
Як міцно і щиро люблю,
За вас, мої батьку і мати,
Всевишнього часто молю.


Були б ви мені тільки живі,
На коліна перед вами б упав,
Обнявши голівоньки сиві,
Прощення б у рідних благав.

Пробачте мені, мої рідні,
Що вас при житті не цінив.
Поваги великої гідні,
А я усе це упустив.

З важким тягарем живу нині
І довго ще буду носить,
Та не дано жодній людині
Хоч раз повернути ту мить.


      Сійте зерна добра

Не вживайте поганого слова,
Не бажайте нікому ви зла,
Сійте зерна добра і любові
І даруйте частинку тепла.

Не кляніть своїх рідних і близьких,
Навіть інших людей не кляніть,
Опускатись не треба так низько,
Та із гідністю в мирі живіть.

У житті все пов’язано й діє,
І спрацьовує в будь-який час.
Кожне слово енергію сіє
І впливає на кожного з нас.



Позитивні емоції треба
Посилати для інших завжди.
Благодать за це буде із неба
І не буде у нас ворожби.

            Осінь в душі

На скронях біліє волосся
І зморшками вкрилось обличчя моє,
Якесь відчуття почалося,
Що осінь холодна в душі настає.

Здається, не все так погано,
З роками великий я досвід нажив.
Життя не багато нам дано,
Та все ж, і не мало я в ньому зробив.

Ще хочеться більше зробити,
Доки не настала осіння пора.
Усе, що навколо, – любити
Та сіяти зерна любові-добра.

Не хочеться гаяти часу:
Життя дано раз і невпинно летить.
Дрібниць відкинути масу
Й радіти життю кожен день, кожну мить.


               
        Щастя в житті

Як мало для щастя в житті для нас треба:
Щоб ти покохав і кохали тебе.
Все інше появиться наче із неба,
Добробут та успіх із часом прийде.

У щирім коханні завжди розквітає
Повага і ніжність, та вірна любов.
І серце неначе вогнем запалає,
Та хочеш долати всі труднощі знов.

Коли ти кохаєш всім серцем, душею,
Здається, що краще стає тоді жить.
І радістю хочеш ділитись своєю,
Та іншим частинку любові дарить.


                ЛЮБЛЮ Я  ТЕБЕ,  УКРАЇНО

Люблю я тебе, Україно,
Як матір свою я люблю,
Всім щастя бажаю сумлінно
І Бога за тебе молю.

Здобутки твої, Батьківщино,
І всі негаразди твої,
Всією душею сприймаю,
Немов особисті свої.

Прийми ти покору і вірність,
Уміння моє і знання,
І радий, що я українець,
Та гордо несу це ім’я.

Люблю я тебе, Україно,
Такою, як ти зараз є,
З тобою на краще майбутнє
Єднаю життя я своє.



                Батько.

Живеш безтурботно, ні нащо не зважаєш.
Де все це береться? Хто робить усе?
До зручності й блага швиденько звикаєш
І мрієш, що завжди воно так буде.

І вмить, наче в казці усе закінчилось:
Раптово помер, той хто все це робив.
Любов’ю безмежною серденько билось:
Життя нам своє назавжди присвятив.

Він жив невибагливо, скромно і тихо,
Для себе ніколи  нічого не брав.
Які б вже не були хвороби чи лихо –
Ніколи уваги на них не звертав.

Нікому ніколи на них не жалівся,
Усі негаразди у собі ховав.
Останнім кусочком він хліба ділився,
А щастя своє у роботі шукав.

Всім людям старався він добре зробити,
На благо своєї країни творить.
Всім серцем свою Батьківщину любити,
І,  чесно, по совісті,  жить і робить.

          Дві стежини

Наче дві стежини в полі,
Що злилися у одну.
Так з’єднались наші долі,
В люблячу сім’ю міцну.

Дякую я щиро Богу,
Що з’єднав він нас навік,
Що моя дружина – Настя,
А я – її чоловік.

І Всевишній у дорозі
Нам завжди допомагав,
В радості чи у тривозі
Нас завжди оберігав.
Майже сорок років дружно
По житті разом ідем,
І сім’я наша невпинно
Все міцніє з кожним днем.

Хоч роки летять безмірно,
Та це зовсім не біда.
Головне – прожити гідно
Те, що доля нам дала.


   Єднаймось, браття

Єднаймось, браття, мов родина, 
Бо Україна в нас одна –
Вона як матінка єдина,
Тож будем вірні їй сповна.

                Справа їх честі

Бліндаж невеликий та холод лютує,
Хоч дрова у пічці повільно горять.
Ніч темна і тиша гнітюча панує
І, зморені боєм, солдати сидять.


В цю мить хтось з вояків, долаючи тишу,
Тихенько про землю свою заспівав,
Вона полонила всім серце і душу
Із, часом, мов хор з бліндажа пролунав.

Солдати співали, забувши про втому,
І довгий, запеклий із ворогом бій,
І линули в мріях до рідного дому,
І кожен згадав тут про затишок свій.

Ця пісня солдатам натхнення вселила,
Додала упевності в їх правоті,
Що захист країни - велика є сила -
Це справа їх честі у їхнім житті.


                Мир принесе

Мороз, завірюха і сніг не вщухає
І температура мінус двадцять п’ять,
Та з більшою силою бій наростає
Авдієвку ворог планує забрать.

Обличчя і ноги та руки зціпило,
Багато годин на снігу так лежать.
Одежу та шкіру всю інеєм вкрило,
Та воїни мужньо свій край боронять.

Вже боєприпаси поповнити треба,
А бій не вщухає, все більше бурлить,
В цей час, побратими, мов ангели з неба
На поміч прийшли, щоб цю нечисть відбить.



Нарешті кошмар цей увесь закінчився,
В бліндаж повернулися зморені вкрай,
Солдат до солдата зігрітись тулився
Хто сильно замерз в середину лягав.

Важкою є доля народ захищати,
Та душу усім зігріває одне,
Що ворог їх край більш не буде топтати
Зусилля їх, волю і мир принесе.