Рисует море в глубине

Попередня частина: http://www.proza.ru/2017/01/08/2050

Малює море в глибині
свої картини десь на дні
і мушлями мозаїку складе,
та чи надовго? Хвиля б’є….

Б’є хвиля по високих берегах
і відбивається у світах,
на берег вийшла Афродіта,
у хітоні синьому як нічка.

Посеред хвиль і баранців
чекають подруги швидкі:
німфи морські її вже ждуть,
із острова сусіднього пливуть.

У них дівчачі ігри, не футбол.
тільки морський був волейбол,
у кільце вони кидали м’ячик,
влучно летить той м’яч і скаче.

Бриніло море, звучав сміх,
бризки від десяти дитячих ніг,
аж поки потомилися й пливуть,
вони морську русалку ждуть.

Вона сьогодні обіцяла бути,
щоб зустрічати не забути,
їм завше щось вона несе:
дарунки, чи новин іще.

Аж ось і наближалась точка
зеленого блискучого хвосточка,
і виринав із хвиль з квітів вінок,
веселі очі, плелись коси у танок.

Це виринула з хвиль русалка,
вість принесе, чи звеселяє гарно?
Цього разу новину вона несе,
що школа скоро починається і жде.

У хвилях застрибали німфи швидкі
та поривалися до неї бігти,
і тільки Афродіта ще не знає,
чи у школу її допускають.

Як же вона? І вона хоче,
чи може хтось сказати точно,
чи буде в школі тій вона,
коли прийде звістка ясна?

Русалка дала мушельки-повістки,
були запрошення в них: звістки,
але морська русалка обіцяє:
вона про Афродіту запитає...

Продовження: http://www.proza.ru/2017/03/05/2321
10.02.2017.
Картина із інтернету.