Сердечка

 
Промайнуло легким і веселим метеликом літо,відгупала яблуками у саду осінь… І ось випав перший і несміливий сніг. Він неохоче спускався до землі,ніби приглядався до ще зеленої трави і все - таки лягав щільно і холодно на дерева,кущі,і ця  зелена трава відразу зігрівалася під ним. І все навкруги відразу погодилося,що прийшла зима…
Дітлашня весело ліпила сніжки ,бо на великого сніговита снігу ще не вистачало. Галасували і раділи такому білому покривалу навіть голуби. І тільки маленький песик тремтів під давно покинутим авто. Він несміливо висмикнув своє маленьке тільце,підставив носика під сніжинку, злизнув її язиком і знову заховався у свій прилисток. Його коротеньке собаче життя навчило,що довірятися не потрібно. Змалку малому діставалися стусани частіше,ніж якийсь ласий шматочок. Тільки старенький дідусь ставився до нього з ласкою і все утішав і водночас сумно говорив,що взяв би його до себе,та тільки ж боїться,що з ним щось станеться і песик залишиться сам. Часто дідусь говорив із собачам, інколи гладив за вухом і тяжко дихав,коли підіймався на сходи. Та чомусь дідусь, з деяких пір,давно не виходить у двір. Сумно песику… страшно...
А навкруги спілкуються люди, ходять то туди то сюди. І їх черевики так близько до собачих лапочок. Страшно..
Але ж і песик молодий ще і цікавий. Й цікавість перемогла. Він потихеньку виліз і побіг за дітьми. Радів до щему,бо ж не гонили. Забув про голод і бігав до втоми.
Засвітилися вікна,діти розійшлися по теплих домівках. Песик ще посидів і безнадійно побрів до свого сховку. знову нагадали про себе голод і холод. сумно поволік своє тільце до сховку. Лапи стали неслухняні і зовсім кволі.
Зимова ніч несла свою прохолоду. Песик якось відчув і зрозумів,що зима – це не тільки весело, а й страшно…
Прочинилися двері під’їзду ,світло дісталося собачого сховку. Маленькі руки доторкнулися цуцика. З переляку він вирішив укусити руку,та дитяча рука так смачно пахла печивом і ще чимось,що у його голові аж стуманіло. Пахло трохи дідусем і трішечки домом –мамою і молоком. І він лизнув теплу дитячу долоньку,схилив свою кудлату голову: « хай що буде, те й буде!»..
Дівчинка пригорнула до себе песика і водночас завмерли два сердечка, а потім застукали в унісон. « А зима не така вже й страшна»,- промайнула думка у кудлатій голові.