Вона була без сумніву проста,
В її очах бриніла безтурботність,
Вона любила муркання кота
Й чомусь сумну та швидкоплинну осінь.
Могла блукати у тенетах снів,
Забувши про реальне існування.
Вона читала вірші про життя,
Які перепліталися з коханням.
А телефон, ця незамінна річ,
Яка б, здавалося, завжди із нею,
Та коли треба — зайнятий зв’язок ,
Або ж в відрубі—«здохла батарея».
У настрої, без настрою — завжди
Носила маску тихої овечки,
І тільки дехто знав її ім’я,
І лише обрані — її смаки і звички.
Вона була без сумніву проста,
Хоча й немов та неповторна книга,
Читаючи яку усе життя,
Ти залишаєш ще рядок для дива.
Вона
© Copyright: Бондаренко Дарина, 2017
Свидетельство о публикации №217021502123
Свидетельство о публикации №217021502123
Рецензии