Визии Тараса Шевченко...

Фото Т.Г.Шевченка. 1858 р. Фотограф Д.Здобнов. С.Петербургъ.

Стаття писана до ЮВІЛЕЙНОГО 200-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ГЕНІЯ і ПРОРОКА Т.Г. ШЕВЧЕНКА, що всесвітньо відзначалося 09 березня 2014 року ...

ВІЗІЇ ДЕРЖАВНОСТІ, СОБОРНОСТІ, КОЗАЦТВА УКРАЇНИ у творчості і життєдіяльності і Т.Г.ШЕВЧЕНКА (Доповнено і оновлено)
 
Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО – Великий талант: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. Саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: Геній, Пророк, Апостол.
Візії тут розглядаються як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. Подання Т.Г.Шевченком візії України – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів –  від появи «Кобзаря» (1840 р.) – до утворення Держави – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, Демократія, Справедливість, Воля, Рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою. Державність – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність ДВ – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи,  що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.
Державність українства – це Київська Русь, Запорозька Січ, І Гетьманат (за Богдана Хмельницького і після нього впродовж більше 100 років), ІІ Гетьманат (за Павла Скоропадського, 29 квітня-14 грудня 1918 р.), Українська народна республіка (ІІІ Універсал Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р.,1917-1920 рр.), Незалежна новітня Україна (з 1991 року) (ІІІ Гетьманат з 2004 р.).
 
Соборність (собор із церковно-слов’янської означає зібрання, збори) – це єдність усіх територій держави, взаємне духовне збагачення і розвиток, поєднання особистого і колективного, об’єднання зусиль усіх українців, незалежно від їх політичних уподобань і віри для вирішення, сучасною мовою, важливих соціально-економічних завдань, проведення всебічних демократичних реформ, побудова громадянського суспільства, лише в єдності дій та спорідненості душ можна досягти величної мети – розбудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, забезпечення добробуту нинішніх і наступних поколінь українців.  СОБОРНІСТЬ НАШИХ ДУШ –
ЦЕ СОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ
 
Ще з юнацтва Тарас Шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. Він проникливо штудіював 5-ти томну «Історію Малоросії» українського енциклопедиста Миколи Маркевича, праці відомих учених Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша,  Олександра і Михайла Лазаревських, Михайла Максимовича, Василя Тарнавського, з якими товаришував, Дмитра Бантиш-Каменського, Осипа Бодянського. Все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю України, а й постійна віра у відродження бувшої Державності України, наявної за часів Київської Русі, Доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної України в майбутньому.
Т.Г.Шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. Декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. Як відомо, вони зазнали поразки. Шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. Він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену Україну загалом. Уже в початкових творах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», які ввійшли до його першої збірки «Кобзар» (1840 р.), Шевченко виступає як великий патріот Вітчизни, який добре знає та пам’ятає її героїчну, драматичну  історію і тогочасність.
 
Форзац першого видання. 1840 р. Офорт книги  за рисунком В.Штернберга.

Саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами України заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «Тарасова ніч». Устами Кобзаря Шевченко стверджує розуміння Гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:
Грає кобзар, виспівує,         (...) Зажурилась Україна –
Вимовля словами,       Така її доля!
Як москалі, орда, ляхи       Зажурилась, заплакала,
Бились з козаками; (...)       Як мала дитина.
«Була колись гетьманщина,       Ніхто її не рятує...
Та вже не вернеться.       Козачество гине;
Було колись – пановали,      Гине слава, батьківщина;» 
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем! “Тарасова ніч” (1838 р.)

Вустами народного кобзаря Т.Г.Шевченко тужить за козацькою славою:
Було колись – в Україні      Пановали, добували
Ревіли гармати;      І славу, і волю;
Було колись – запорожці      Минулося – осталися
Вміли пановати.      Могили на полі.
“Іван Підкова” (1840 р.)
З жалем написано про минувшину, коли українське козацтво розбудовувало свою демократичну державу:
       Було колись добре жити
      На тій Україні...
      А згадаймо! Може, серце
      Хоч трохи спочине. “Іван Підкова” (1840 р.)
Описані у цій поезії морські походи козаків появились на основі того, що Т.Г. Шевченко читав у численних історичних і літературно-художніх творах – в «Истории русов», поширеній у списках задовго до видання, та «Истории Малой России» (М., 1822) Д. Бантиша-Каменського, в якій змальовано й колоритний портрет І. Підкови: «...ростом великий, сложения крепкого, славный того времени силач, одною рукою ломавший надвоє подкову и для сего прозванный Подковою...» (Т. 1.-С. 124-125), в «Описании Украйны»
 
Пам'ятник Іванові Підкові під Тарасовою горою на Черкащині.

Г.-Л. де Боплана (російський переклад 1832 р.), у «Тарасе Бульбе» М. В. Гоголя (розділ X), драмі М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і повістях польського письменника М. Чайковського «Wyprawa na Carogr;d» та «Ska;ozub w zamku siedmiu wie;» (його ж, збірка «Powie;ci kozackie».-Париж, 1837). {Іван Підкова (1533-1578 рр.ж.) – за походженням молдаванин, до 1577 р. був запорозьким козаком, козацьким гетьманом, у 1577-1578 рр. – господарем Молдавського князівства. Мав рідкісну фізичну силу і  був високого зросту, ламав руками запросто підкови (за що, як документально вже зазначено, запорожці прозвали його Підковою), міг зупинити запряжений 6-ма кіньми віз,, вхопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота”. Вів боротьбу проти Османської імперії. Після відступу 1578 р. з Молдавії на Україну був за рішенням польського сейму та наказом польського короля Стефана Баторія (який хотів догодити турецькому султанові) засуджений у Львові до страти. Похований, за відомостями Д. Бантиша-Каменського й народними піснями, у Каневі}.
З першої із них поет, очевидно, запозичив пізнішу назву твору – «Виправа на Цариград». Та, безперечно, що найбільше допомогли Шевченкові відчути дух історичної доби й змалювати картину морського походу запорожців на Цариград українські думи й історичні пісні (про Самійла Кішку, про Олексія Поповича, про Івана Богуславця, «Люлі немовляті Івоні» та інші.).
Шевченка найбільше в історії України цікавила Козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. Тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить Чигирину – гетьманській столиці. У поемі «Гайдамаки» їй присвячено розділ:
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Встали, подивились на той Чигирин, Козацької слави убогих руїн.
Що ви будували, де ви панували! “Гайдамаки. Свято в Чигирині” (1841 р.)
Поема сповнена віри у перемогу козацтва, а словосполучення «І Україна, і Чигирин» символізує саму Державність. Із втратою Чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою Б.Хмельницького, припинилася.  Т.Г.Шевченко вперше написав  і обгрунтував думку існування суверенної Української Гетьманівської Держави.

Поміж возами нігде стать: Козацьке панство походжає
Неначе в ірій, налетіло В киреях чорних, як один,
З Смілянщини, з Чигирина Тихенько, ходя, розмовляє
Просте козацтво, старшина, І поглядає на Чигрин.
На певне діло налетіли. “Чигрине, Чигрине” (1844 р.)

Воскресіння України він вбачав у відродженні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають із могил як «вельможна громада – «всі золоті». Без них вся Україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. У візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу Україну». Поет  і художник двічі під час своїх мандрівок по Україні відвідує Чигирин, вивчає його історію, пише поезії і малює тут свої картини «Дари у Чигирині 1649 року», «Чигирин з Суботівського шляку», «Чигиринський дівочий монастир» та два крєвиди міста. 
 
Дари в Чигрині 1649 року. Національний музей Т.Г.Шевченка. Режим доступу: http://www.museumshevchenko.org.ua/element.php?id=111
Доля Чигирина у нього завжди асоціюється з наявністю Гетьманської держави, про що що яскраво завідчує вірш «Чигрине, Чигрине», призначений автором для нелегального поширення:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?? “Чигрине, Чигрине” (1844 р.)

Найяскравіше свідчення державницьких ідей Т.Г.Шевченка – це вірші альбому «Три літа» (1843-1845 рр.), де подано його роздуми над долею Гетьманщини, якими він був сповнений, проживаючи у рідних краях. Поет розглядає Гетьманщину як форму
української державності. Свої погляди він яскраво і зрозміло, аргументовано-переконливо розкрив у таких політичних шедеврах «Розрита могила...», «Чигрине, Чигрине...», «Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим, і ненародженим...», «Холодний Яр», «Як умру, то поховайте...». Історично-поетично та світоглядно Кобзар протиставив славне державницьке минуле України, демократичність козацького ладу і героїчну боротьбу народу за Волю і Незалежність поневоленій тогочасності Батьківщини у Російській імперії. Навіть заголовки усіх віршів альбому поет-маляр вивів літерами українського
 
Т.Г.Шевченко. Чигрин з Суботівського шляху. Акварель. [IV-X 1845]. Арк. 14 альбому 1845 р. Енциклопедія життя і творчості Тараса Шевченка. Режим доступу:
національного барокового письма ХVІІ ст. Лейтмотивом, квінтесенцією поезій є конкретно-спонукальна думка: Відновлення Української держави можливе тільки збройною боротьбою! Візія однозначного переконання Т.Г.Шевченка про неминуче відродження Української соборної держави, зруйнованої неодноразово і поневоленої поки що російським царатом, оптимістично звучить у віршах “Чигрине, Чигрине”, «Стоїть в селі Суботові...», «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», у «Заповіті».

Спи, Чигрине, нехай гинуть    Спи гетьмане, поки встане
У ворога діти, Правда на сім світі. “Чигрине, Чигрине”
(1844 р.)

Не смійтеся, чужі люде! І розвіє тьму неволі,
Церков-домовина Світ правди засвітить,
Розвалиться... і з-під неї І помоляться на волі
Встане Україна. Невольничі діти!..«Стоїть в селі Суботові...»(1845 р.)
         
 Вірш  «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам...» (1845 р.) можна вважати програмним для молодого тоді українського національно-визвольного руху та полишається актуальним і для нашого сьогодення:
Не шукайте, не питайте І забудеться срамотня
Того, що немає Давняя година,
І на небі, а не тілько І оживе добра слава,
На чужому полі. Слава України,
В своїй хаті своя й правда, І світ ясний, невечерній
І сила, і воля. Тихо засіяє...
Нема на світі України, Обніміться ж, брати мої.
Немає другого Дніпра (...) Молю вас, благаю!

Державницькі погляди Т.Г.Шевченка на побудову України у середині 40-х років  мали певну трансформацію під впливом Кирило-Мефодіївського братства (утворене 1845 р., Київ), у яке він вступив 1846 р. Кирило-Мефодіївське ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосництва і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Кирило-мефодіївці розглядали слов'ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації (зв'язки з товариством уже тоді підтримували 100 осіб з Білорусі, Литви, Польщі, Росії, України). У поемі «Єретик» (1845 р.), у якій домінує слов’янська тема («сім’ю слов’ян», «слов’янські діти», «слов’янськії ріки»), він писав:

Щоб усі слов’яни стали
Добрими братами,
І синами сонця правди,
І єретиками.

У перфомерменсній поемі  «Тарас ШЕВЧЕНКО на Майдані...!...» (2013/14 рр.) про це сказано так:

Скільки ж можу я стояти Товариство наше дружнє –
і дивитись та благати? Братство українське мужнє.
От і вирішив я встати Від Мефодія й Кирила
і пройтися, прогуляти. була наша політсила.
Ось стоїть університет, Всі хотіли панславізм,
де колись я мав би честь а для нас – автономізм.
викладати малювання. Може, ми тоді й заклали

Тут почато й бунтування. всім кувать мечі й орала.
Та через 2 роки Т.Г.Шевченко знову заявляє про воскресіння України як самостійної держави, а не федерації слов’ян, зокрема у поемі «Неофіти» (1857 р.):
Щоб слово пламенем взялось, Псалом новий Господеві
Щоб людям серце розтопило. І новую славу
І на Украйні понеслось, Воспоєм честним собором,
І на Україні святилось Серцем нелукавим.
Те слово, Божеє кадило,
Кадило істини. Амінь.
Програмна соборність Шевченка звучить в усі періоди його творчості і життєдіяльності: А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли. «Молитва» (1860 р.); Нема на світі України, Немає другого Дніпра. «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам...» (1845 р.)
І як навіки-вічно нагадувальний заповітний акорд Великого Кобзаря:

Поховайте та вставайте, І мене в сем’ї великій,
Кайдани порвіте В сем’ї вольній, новій,
І вражою злою кров’ю Не забудьте пом’янути
Волю окропіте. Незлим тихим словом. “Заповіт“ (1845 р.)

   Український народ, усе слов’янство, світ відзначає 200-ліття ювілею Тараса Григоровича Шевченка. Подія ця вельми особлива та видатна і не лише тому,  що включена до Календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО. Так, Тарас Шевченко як явише – світове, велике, невичерпне, незборенне, нескінченне, незупинне і вічно живе… А для українців – ШЕВЧЕНКО і УКРАЇНА – рідні, тотожні,  нерозривні,  монолітні…
Тарас Шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної, прозової й живописної творчості. Будучи від природи наділений великою працелюбністю, доброю удачею, вільнодумством, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, етнографом – академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.
   Видатний українець, письменник і вчений Пантелеймон Олександрович Куліш (1843-1847 рр. ж.) уже в 1860 р. мав усі підстави чи не вперше ще за життя Кобзарая правдиво сказати про світове значення Т.Г.Шевченка. У «Передньому слові до громади», яким відкривався виданий ним початковий випуск альманаху «Хата» (Петербург, обсяг 215 с.), провідний український літературний критик поставив нашого славетного поета в громаду –  «такії мужі, як Шекспір, Вальтер Скотт, Шіллер, Міцкевич, Пушкін, Гоголь, Квітка, Шевченко… в Катерині він піднявсь до Пушкіна, яко художник, а в 1846 року – і до Міцкевича, яко поет всеслов’янський...». З іменем Т.Г. Шевченка пов'язаний процес активного входження української літератури у світ європейської духовності…
   Як говорив у прощальному слові його справжній товариш, письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський (1816-1875 рр.ж.):

Покоління поколінню
Объ тобі роскаже,
И твоя, Кобзарю, слава
Не вмре, не поляже!

ДІАЛОГ ПОКОЛІНЬ З ВЕЛИКИМ КОБЗАРЕМ ТРИВАЄ…

Тарас Шевченко жив, творив і боровся у 19 столітті. Але він наш сучасник. Його ідеї,  помисли, поезії свівзвучні нашому сьогоденню. Шевченко як митець і одвічний громадянин України у 21 столітті утверджує повсякчасність і безвічність національного духу. Актуальність його Слова, яке він ставив «на сторожі», є незаперечною у кожний момент існування нації. У всі часи, але особливо у важкі, народ звертається до Шевченка за порадою.

Диво з дива сталося! Подививсь я, надивився!
А кому-то це  гадалося?: До чого народ дожився?
Я зійшов із постамента, Яка у на свлада?
Обминувши рудименти,. Чому нема  ладу?
Я  крокую по Майдану, Люди  знов зійшлися
Борцям віддаю пошану. на Народне віче,
Все  очима міряю, щоб глянуть у вічі!
все звіряю з діями: І  гуртом рушати –
А  що і як би я зробив? Вкрайну рятувати!?...
А чи у Раду би вступив? А я буду закликати:
А чи узявся б за сокиру? Борітеся – поборите,
А чи просив би знову миру? Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила.
І воля святая!  (З поеми “Тарас Шевченко на МАЙДАНІ”)
   Коли у січні 2014 р. під час Євролюції постала проблема наявності програми дій у тодішньої парламетської опозиції, лідер ВО «Свобода» О.Я. Тягнибок зі сцени Майдану сказав: «Читайте Шевченка. Ото вам і буде програма дій!» Бо саме державницько-соборні світоглядні ідеї Т.Г.Шевченка українському народу і новій владі потрібно втілювати у життя при побудові нової України... Пророчі візії будителя національного духу віддзеркалені у нашому сьогоденні, допомагають нам самозначуватися і усвідомлюватися, особливо після Євролюції, як НАЦІЇ!
  Його енергія і візії життєдайні як пророка та ідеолога української національної ідеї, яка полягає, насамперед, у Державності, Соборності, Суверенності, Добробуті України. Тарас Григорович Шевченко був,  є і завжди буде найяскравішим виразником одвічних прагнень українського народу до Волі, Незалежності, Щасливого життя. Його невмирущість, значущість і велич –  всесвітні...

ВКЛОНІМОСЯ ВЕЛИКОМУ КОБЗАРЕВІ!...

 ПАМ’ЯТНИК Т.Г. ШЕВЧЕНКУ на його могилі в КАНЕВІ

ЧИТАЙМО ЗНОВУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА і ПРОДОВЖУЙМО ЙОГО СПРАВУ!...

... І забудеться срамотня Народ владу бере в руки,
Давняя година, людей збирає скрізь докупи,
І оживе добра слава, Щоби парламент знов обрати,
Слава України, Тиран-закони скасувати,
І світ ясний, невечерній А праведні продукувати.
Тихо засіяє… І мертвим, і живим...(1845 р.) Новий Кабмін призначити
Оживає добра слава, І ЄвроШлях зазначити!
України слава! Без президентської посади,
Кров козацькая заграла, Яка має тільки вади?
Все живеє згуртувала! А від Майдану – булаву Гетьману!

Повернувся я з Майдану
в парк Шевченка дуже рано.
Ледь на постамент забрався,
став! І трохи захитався...
Буду кликать СЛОВОМ,
КОБЗАРЕВИМ ТВОРОМ!
ЗА БОРНЮ НАРОДНУ,
ПРАВЕДНУ, СВОБОДНУ!!
ЩОБ УСИМ НАРОДОМ
ВЛАДУ УТВЕРДИТИ
і ЗАМОЖНО в УКРАЇНІ
УСІМ ЛЮДЯМ ЖИТИ!!!

[В.В.Бугрим. Тарас ШЕВЧЕНКО на Майдані. Поема. (Уривок).-К., 2014 р.-Січень.]

 Валентин В. БУГРИМ  академік, доктор філософії, доцент Київського національного університету ім.Т.Шевченка, завідувач кафедри Українського телерадіопресінституту, член правління Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т.Шевченка, генерал-хорунжий Українського козацтва ІІІ-го Гетьманату

Писано 09 березня 2014 року м.Київ. Подано вперше на прозу.ру 09 березня 2017 року. м. Київ


Рецензии