Дитинство знов наснилося мені…
Як легко було й радісно малою
Босоніж прогулятись навесні
Зеленою, пахучою травою.
Солодкий і терпкий кленовий сік
В мої долоні капав, як сльозами.
І сонце пробивалось між повік
У кожен ранок посмішкою мами.
Тепер лиш сниться… Пронеслось життя.
Була й щаслива і сумна дорога.
І все частіш приходить каяття,
Звертаюсь не до мами, вже до Бога.
Сумую за домівкою, селом.
І знов дитинство бачу я щоночі.
Ранкове сонце за моїм вікном
Неначе мама, заглядає в очі…
Дитинство знов наснилося менi
© Copyright: Валентина Комина, 2017
Свидетельство о публикации №217031100719
Свидетельство о публикации №217031100719
Рецензии
