Мой сказочный мир

 
                " МОРСЬКА КОРОЛЕВА"


Є моря,що люблять зорі, з настанням темряви вони виходять на небо, а свої вогнники - двійники віддають дну морському, їм здається, що це їх близнята, а насправді, то лише їх відображенння, що спустилося, аби покупатись і погойдатись на морскькому полотні.
Але є моря, які не хочуть мати нічого спільного з небом і землею. У своєму підводному світі вони замість зірок створюють перлини. І коли все довколо засинає, по морському небу розсипаються справжні зорі - перли.
Щовечора на берег морського царства приходив юнак, залишаючи сліди на піску.
Морська піна простягла білі руки, із цих піщаних слідів створила чарівну морську діву. У волосся їй заплела морьські хвилі, а тіло одягла в смарагдове вбрання з морських водоростей. Дівчина справді була схожа на людину.
Однієї тихої місячної ночіна березі біля невеликого будинку юнак помітив шось дивне. Підійшовши ближче, замилувався чарівністю незвичайної дівчини, яка лежала непритомна на піску. Довге золотаве волосся трохи прикривало ніжну шкіру шоколадного кольору, місячне сяйво бавилось кольорами на одязі незнайомки.
Юнак відніс дівчину у будинок. Через якийсь час морьска красуня прокинулась від світла червої лампи і побачила юнока.
- "Хто я? " -запитала вона. Раптом сильний моррський вітер увірвався до кімнати через розчинене вікно й погойдав хвилі дівочого волосся. " Яка ж вона чудова! "- подумав юнак і відповів: " Піщана."
" Це моє ім я? " - здивовано запитала дівчина. Юнак не знав її імені, проте, відчував, що ця красуня прийшла з якихось далеких казкових світів і заслуговує на незвичайне ім я.
Юнак згадав своє заповідне бажання хоча б раз дістати з морського дна чудову білу перлину. І тут він зрозумів, що його мрія здійснилася " Белонна " Так колись називали вежу моря та піску. Дічина вдячно посміхнулася.
Літня ніч десь далеко на іншому березі одягла світлу вуаль. Прокинувшись, Белонна вийшла на балкон і побачила чайку, яка низко летіла над морем, ніби хотіла розбудити жителів морьскої імперїї. А вже за хвилину птаха зникла десь у небі, як остання зірка на нічній вуалі темряви.
А вже згодом закохана пара прогулювалась морським берегом. Юнак дарував дівчині троянди, розповідав про сонце і вітер, про гори й сніги.
Свіданок свого кохання вони зустріли на теплому піску і пообіцяли одне одному ніколи не розлучатися.
Одного літнього вечора юнак, прийшовши додому, не побачив її. Він вибіг на берег і натрапив на чиїсь сліди. Внутрішнє почуття підказало - вона десь поряд... Дівчина сидела біля моря і вдумливо дивилась в далечінь. " Я боявся, що ти підеш " - прошепотів він. " Віднеси мене, я не можу йти," - лише промовила вона. Юнак взяв кохану на руки і відразу ж відчув, що вона стала набагато легкіша.
" Поклади мене на пісок, " - сумно промовила вона " Я йду, пробач, коханий, що я не така як усі. " Дівчина погладила його обличчя і відчула на своїх пальцях краплини його сліз.
" Я заберу з собою в море твою тугу і сльози. Не плач. Я світитиму тобі щоночі морьскою зіркою й торкатимусь твоїх слідів білими руками морьскої піниюю." Замить від неземної красуні залишилися лише темно - зелени нитки морської трави та дві перлини - колись незрівнянні очі морьскої королеви.