Накликання гостей

         «І сивий пастор кличе буревій.
          І блискавки які мені сплітає нині пряха?
          І в очі зазира мені життя, але задкує геть – від страху.»         
                (Еміль Верхарн)

Падолист сивим пастором
Накликає гостей
                в хату сновид-людей:
Накликає біду –
                чорновбрану вдову,
Заходи-живи
                в синьому домі з трави.

Падолист пастухом,
                а з ним дочка-пітьма
Блукають з кудлатим псом –
                чорним, як смерть сама,
Кличуть нових гостей
                у хижу приблуд-людей:
Накликають  війну –
                вбрану в червоне вдову:
Заходь, вдово –
                будь як вдома,
У пивниці вино –
                черлене й солодке воно:
Лий, розливай
                міри не знай,
Люди ж бо за хмелем червоним
                скучили,
У хаті своїй кубло гадюк
                сплели –
Гадюк ненависті.

Падолист жовтоволосим теслею
Накликає гостей
                у житло божевільних людей –
Хворих на голову:
Накликає стару
                моровицю-чуму:
Давно не заходила
                на гостину до нас, пані щурів,
Пані майстрів-трунарів
                та рискалів
                і копачів – саме тих,
Які риють могили.

Падолист-жебрак
                на жарти мастак,
Відкриває двері
                свята всіх мертвих.

Падолист-дроворуб
                майструє ясла
Для того вола
                на якому приїде Відчай,
Що зоре поля
                і засіє зубами змія.

Падолист-каламар накликає гостей
                у село навіжених людей,
Кличе смерть саму,
                що збирає в суму
Тварі по парі
                (наче Ной у кошарі
                Ковчегу).
Кличе-кричить падолист-каламар:
                «Прийди, ледащо старе,
Жати жниво своє –
                пшеницю людську
Бо вже час,
                бо вже хтось із нас
                мусить».