казаки эмигранты песня

О поблажке в судьбе Бога мы не просили
Принимая от жизни, всё как оно есть
Мы всегда оставлись сынами России
Сохраняя достоинство, вольность и честь

Просто нас за своих здесь признать не сумели
Под угрюмым холодным осенним дождём
Мы ушли за кордон, не снимая солдатской шинели
Только время придёт, всё равно мы друг друга поймём


И глядят с фотографий вечно юные лица
Хоть и времени их прикрывает туман
Но мне снится, но мне снится родная станица
И во сне выхожу я гулять на Песчаный курган

Нам хотелось пожить может быть по-другому
На тропический рай, не меняя придонских степей
Покориться пришлось нам уделу такому
Вспоминая свой край, что всегда был для сердца милей


Где бы ветры Судьбы нас по странам чужим не носили
В городах или в землях иной иностранной глуши
Вспомним храм, белый храм купола голубые
Там найдется покой для моей неуёмной души.

И глядят с фотографий вечно юные лица
Хоть и времени их прикрывает туман
Но мне снится, но мне снится родная станица
И во сне выхожу я гулять на Песчаный курган


Рецензии
Просто нас за своих здесь признать не сумели
Под угрюмым холодным осенним дождём
Мы ушли за кордон, не снимая солдатской шинели
Только время придёт, всё равно мы друг друга поймём

Толково написали. Согласен с тем, что Россия должна принять своих сыновей и топор гражданской войны должен быть зарыт, наконец.

Еще Один Дождь   27.01.2020 19:41     Заявить о нарушении
«Для жителя нездешних мест,
Где встретился Восток и Запад,
Для среднерусского кацапа,
Где сплошь березовый окрест,
Фамилии казачьи странны,
Анекдотически смешны,
Кому-то кажутся что бранны,
Подходят только для войны:
Гулыга, Бардиж, Чалый, Шпак,
Калиберда, Кубяка, Хмара,
Зозуля, Рева, Войт, Шестак,
Нехода, Майданюк, Забара,
Декань, Манжула, Гринь, Левада,
Лашун, Чепига, Лобода.
В фамилиях звучит бравада
Или нежданная беда.
В них слышу пение ватаг,
Шум раскаленного майдана,
Храп лошадей степного стана
И бытовая калгата.
Фамилии подобны кличкам,
Которые не зря дают.
У черта на самих куличках
Добыты в сабельном бою.
Вплетаясь в поступь кобылиц,
По свету разметало время
Казачье общество станиц,
Степное корневое племя…
Сидит казак у Потомака
С фамилией что издали:
То ли Зима, то ль Гайдамака,
Нетребко, Пивень, Шанталий.» - С. Соловьёв, Краснодар

Пётр Билык   16.04.2020 14:50   Заявить о нарушении
Хорошее стихотворение, спасибо, Петр.
Вообще нам, русским и украинцам, нужно обрести мир со своим прошлым и своими предками и их деяниями. Прошлое не должно быть ни причиной, ни поводом конфронтации сегодня. В конце концов, в нашем сегодня проблем не меньше, чем их было у наших предков и тащить их проблемы, часто уже неактуальные, в сегодня - это плохая идея. Но при этом мы те, кто мы есть и от этого никуда не деться. Потому себя нужно бы понять.
Кстати, кто бы мне подсказал, казаки - это отдельный этнос? Или это определенный уклад бытия и мировоззрения?

Еще Один Дождь   16.04.2020 18:43   Заявить о нарушении
\нам, русским и украинцам, нужно обрести мир со своим прошлым\ Причём тут прошлое? В конце 80-х, Вия Артмане рассказывала по ТВ, как в Риге незнакомые русские парни на её просьбу, ответили: "Мы, на твоём СВИНЯЧЬЕМ языке, говорить не хотим"!
Это сорт. Сорт ПЕРВЫЙ - имперский, все остальные - ВТОРОСОРТНЫЕ.
Зачем же я, думает РУССКОЯЗЫЧНЫЙ человек в Украине (или англоязычный в Ирландии),
буду – ОПУСКАТЬСЯ.
Пусть лучше другие, до моего уровня… - ПОДНИМАЮТСЯ.

Пётр Билык   16.04.2020 19:03   Заявить о нарушении
\казаки - это отдельный этнос?\ нет. Это видно даже по фамилиям. Кубанцы - запорожцы, то есть украинцы, а донцы и другие - нет.

Пётр Билык   16.04.2020 19:06   Заявить о нарушении
"Причём тут прошлое?"
Потому что топливо для паранаидальных идеек нацисты (а имперство - это неизбежная смесь нацизма и фашизма) вне зависимости от национальности черпают именно там. В Третьем Рейхе был даже "институт изучения наследия предков" более известный как Аненербе.
Каждому вменяемому человеку ясно, что изучение другого языка обогащает, а это как раз и есть "подниматься". Мне потому и непонятна возня вокруг языкового вопроса на Донбассе. Современной украинской независимости четверть века, ведь можно было выучить официальный язык государства, в котором живешь? Сам я русский и родился в СССР, но никакой язык или наречие, равно как и культуру, народов, составлявших СССР и иных, я не считал и не считаю второсортными.

Еще Один Дождь   16.04.2020 19:31   Заявить о нарушении
паранаидальных = параноидальных

Еще Один Дождь   16.04.2020 19:32   Заявить о нарушении
\можно было выучить официальный язык государства, в котором живешь?\ конечно. Но при условии, что не считаешь эту страну - временным недоразумением.
http://proza.ru/2014/04/05/783

Пётр Билык   16.04.2020 21:23   Заявить о нарушении
Моє терпіння почалося десь у 12 років.
- Мам, ми росіяни? – питаю я.
- Ні, українці.
- Ну ма, ну згадай, може в нас є десь родичі в росії, хоч далекі?
- Та нащо тобі?
- Хочу бути росіянкою, українці – це забиті колгоспники …
Мені 15 років. Ми з родиною приїхали в гості в Київ.
- Мам, давай у Києві будемо розмовляти російською, не хочу, щоб нас сприймали як селюків
16 років. Я-студентка знайомлюся з компанією хлопців теж студентів.
- Ти што, учішся на украінском філфакє? Ти врьош … нє может бить. Ти нє такая! Там учатся одні лохушкі.
17 років. У нас, студенток, нова розвага після пар ходити з магазину в магазин Кіровограда і питати в продавчинь українською мовою про наявність товару. Продавчині нічого не розуміють. Нас це смішить. Але недовго. Це сумно, що ми на своїй землі як іноземці, і українська мова в Україні чужа і ми чужі на своїй землі.
19 років. Гуляємо увечері з одногрупницями по проспекту Комуністичному.
- Дівчатка, ви собі хочете вірте, хочете – ні, а настане такий час, коли знову буде модною українська мова, вишиванки і «глечики». Як у фільмі «Весілля в малинівці». В Україні розмовлятимуть українською! Ну що ви регочете? Ніяка я не фантазерка – побачите! Ми ще це застанемо!
21 рік. Революція на граніті.
- Мам, не плач, не виженуть мене з інституту… Ми нарешті матимемо Україну, розумієш, і говоритимемо українською!
25 років. Я – мама. Моя дитина заговорила російською. Звідки? Вся родина, близька і далека, україномовна. Ааа, ясно. Мультики. Жодного мультика в Україні українською, жодного фільму українською, жодної передачі. Цитує російською російськомовні мультфільми.
32 роки зустрічаю на вокзалі донечку з дорогущого табору відпочинку. Дитя усміхнене, а очі сумні. Таки випитала:
- Там усі розмовляли російською і називали мене селючкою.
- А звідки були ті діти?
- З різних міст: Житомир, Полтава, Бровари.
- А ти казала, що живеш у Києві, що твій тато працює з президентом України?
- Казала. Мам, їм нічого не докажеш, я розмовляю українською, розумієш?
34 роки. Знову літо, знову доня з табору. Розглядаю привезені «трофеї»: грамоти, нагороди. Відкриваю альбом з фото - в кінці дитячими почерками побажання. Кидається в очі: "Леся, а ты, оказывается, классная девченка!» Горло стискається, бо я вже знаю, що це означає. Моя україномовна дитина знову була «забитою жлобихою». Усі діти 21 день відпочивали, а моя повинна була трудитися – відвойовувати своє місце серед російськомовних однолітків, тільки тому, що україномовна, доказувати, що вона нормальна, не розслаблятися, боротися, щоб отримати визнання ровесників: «А ти оказиваєтся, кльовая». Ну звісно, одразу вона не могла бути кльовая, бо україномовна.
35 років. Помаранчева революція. В моді вишиванки! Ще б українську мову в школи і ВУЗи! Нарешті припинять дорікати: "Ви па-нармальнаму гаваріть умєєтє?"
38 років. Дитина-студентка з друзями відпочиває на морі. Щось моє серце не на місці. Телефоную на мобільний. У доні голос схвильований, якісь різкі голоси:
- Мам, не можу зараз говорити, передзвоню.
- Доцю, що відбувається?!
- До мене приклепалися місцеві, щоб я, селючка, з ними нормальною російською розмовляла. За мене вступилися наші – одному вибили зуба…
Зв’язок обривається. Телефон поза зоною кілька днів. Господи, пора їхати на пошуки, чи що. Аж тут тирлинь-тирилинь. Чужий номер. Виявляється, відбулися не тільки вибитим зубом, а й розбитим новеньким телефоном дочки.
45 років. Революція Гідності. Боже, може ж хоч на цей раз українці в Україні отримають українську! Отримали АТО. Путлєр прийшов визволяти російськомовних. Усі українці - «фашисти, нацисти, хунта».
47 років. Національна дитяча лікарня України. В очі кидаються російські написи на стінах. Чому російські? Якщо тут лікуються діти з усієї України і мова порозуміння в Україні для всіх національностей – українська? Прошу написи зробити українською. Скандал, як посміла в Україні вимагати українську мову? Російськомовні влаштовують цькування. На телебаченні розпинають, топчуть на всю країну, ганять і гудять. Виставляють «вишиватною шизофренічкою».
47 років. Питаю в касирки в магазині, чи знає та українську мову і після ствердної відповіді прошу її обслужити мене українською. Та вперто ігнорує моє законне право. Якби вона спілкувалася з друзями – хай би говорила, якою хоче. Але в даний момент обслуговує мене, українку, в Україні за мої гроші і відмовляє мені в отриманні обслуговування українською мовою. Наполегливо залишаюся ввічливою. Прошу чотири рази. Вперто ігнорує і нахабно дивиться. Перед очима пролітають всі роки незалежності, три революції, вічні докори в «націоналізмі» і наше вічне ввічливе бекання у відповідь. Чемно прошу останній раз - касирка затято ігнорує. Змітаю у відповідь здачу з прилавка їй під ноги. До яких пір мене утискатимуть за українську мову? Скільки це продовжуватиметься?
p.s. Мене засудила вся країна. Плювати, що я поскаржилася, що мене довели. Плювати, що мене ґвалтували. Усміхайся і будь чемною, «бандерівське бидло». Які ще закони? Скільки років присідала в реверансах? Тридцять? І ще поприсідай стільки ж, «вишиватниця дебілоїдна». - Л.Ницой

Пётр Билык   16.04.2020 21:27   Заявить о нарушении
На это произведение написано 8 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.