Син

Ми чекали на тебе з батьком гордість наша! Ми чекали того дня коли зможемо тебе обняти, взяти на свої руки, поцілувати тебе. Бачити твої яскраві очі, чарівну посмішку, якою ти нас радуєш. Тобі вже виповнився місяць і ми з твоїм батьком вирішили всі разом поїхати в наш будинок за містом. Ми хочемо відпочити разом в тихому місці, яке дише природою і познайомити тебе з нею. Це був спокійний вечір, речі всі були вже зібрані і ми вирушили в дорогу. Сонечко вже не палило, а лише приємно гріло та освічувало весь довкола. Ледве проїхавши декілька миль, як ти заснув на моїх руках, чим дуже порадував батька і його сміх заповнив весь автомобіль та ще довго посмішка була на його обличчі за якою можливо було спостерігати в дзеркалі.
- Я так і знав, що він швиденька засне біля груді своєї матері, весь в мене – та знов засміявся дзвінким сміхом, який я можу слухати постійно його голос дуже гарний, він завжди мене заспокоює.
- Так він весь в Вас – відповіла я та рукою доторкнулась до плеча свого чоловіка, що ще більше придало йому сил.
Наша подорож продовжувалась трохи більше двох годин.
- Ось ми й приїхали синочку – промовив чоловік обернувся до нас й зупинивши автомобіль – будимо виходити.
Вийшовши з машини ми зайшли в двір, дерева, що були висаджені на осінні все підросли.
- Має бути гарний сад – чоловік ледве торкнувся гілля яблуні.
- Так, вони ж були висадженні вашими руками.
- На все Божа воля, кохана моя – відповів він.
- Зайдемо в дім – промовила я – хвилин через двадцять прокинеться син голодний.
- Мерщій заходимо в дім, всі прогулянки залишимо на завтра – з посмішкою відповів чолові обійнявши мене за плечі й поцілувавши.
Привівши нас в дім чоловік завіз автомобіль в гараж та вніс наші речі до будинку. Приніс з сараю дрова та розтопив камін. Від того, як ми приїхали вже пройшло двадцять хвилин та дитина прокинулася голодна й витягнувши свої рученята до матері.
- Так, він голодний – сказав чоловік, підійшовши до нас й поцілувавши сина, мене.
 Взявши моє волосся, підніс його до свого обличчя прошепотів:
- О, мій дурман, я весь в вашому полоні.
На що я відповіла:
- Я кохаю вас!
Тим часом, як я кормила сина чоловік вийшов у двір пройшовся по своєму саду, сонце вже повністю збиралося погрузитися за горизонт, багрово-оранжевий проміння осіяло сад золотом. В своєму саду чоловік знову віднайшов свій спокій, вітер шелестів листям дерев, перебираючи кожен листочок й душу наповнював спокоєм. Нагодувавши сина, приготувала йому та нам ліжка. Син щасливо заснув в своєму ліжечку, я прийнялась готувати вечерю, смак їжі швидко рознісся й у двір. Накривши на стіл я вийшла в сад за чоловіком, покликати його до столу.
- Як син? – спитав чоловік побачивши мене.
- Добре, вже спить в своєму ліжечку – відповіла занурюючись в обійми свого чоловіка.
- Ночі вже теплі, зорі високо та це повітря яким неможливо надихатися.
- Я щаслива, бути тут поруч з вами.
Поцілунки, як цунамі обрушилось на мене в ту ж мить.
- Коханий йдемо до столу, вечеря чекає на вас.
- Так душа моя!
За вечерею була приємна розмова, як продовжувалась на ґанку рахуючи зорі хто більш нарахує. Рахунок закінчився гучним сміхом та міцними обіймами. Тиша окутала нас, настала глибока ніч.
Наступив ранку, плач дитини розбудив нас, чоловік підніс його до мене поклав біля груді.
- Що ми будимо сьогодні робити? – спитала я чоловіка.
- В нас сьогодні буде прогулянка, я хочу синові все показати, все що я люблю.

Я пам’ятаю, як ми були в полі повного пшениці під нашими ногами, батько підняв тебе над своєю головою показуючи все довкола та казав тобі: «Дивись сину мій – це земля твоя, це твій дім. Вода, що біжить у наших ніг вона твоя, сонце над нашою головою буде освічувати твій шлях на цій землі, яку ти будиш любити і оберігати, та земля, яку ти покажеш та даш своїм дітям». Після цих слів батько міцно обійняв тебе та зацілував твої щічки, глянув на мене.
- Твої очі та посмішка придають мені сил – поцілував мене взяв за руку та ми пішли далі.
Пройшовши через поле ми спустилися до ставків. Ми ще довго гуляли, розмови не стихали.
Так пройшли наші дні в будинку за містом, як ти був ще зовсім маленьким.
- Я люблю вас чоловік мій - на що він поцілував мене.
Обійми його сильні, а цілунки ніжні та солодкі.
- Ви життя моє, надія моя, захист наш – я продовжила шепочучи йому на вушко, а поцілунки стали все частішими та сильнішими цей прекрасний, голосний сміх від якого я божеволію.
- Що ж нам потрібно вже їхати забирати наших дівчат з дитячого табору.
Взявши тебе з ліжечка, склавши свої речі в автомобіль ми вирушили в дорогу.