Нариси

НАРИСИ

КВІТОЧКИ. ІРИСИКИ

Примітка. Іриски традиційні – цукерки, такі в’язкі, що здатні прилипнувши – відриватися лише з молочними чи слабкими зубами. Тобто – цукерки, які рвуть зуби. Якби ірисик міг говорити, його погроза звучала би «Та я на тобі зуби з’їм!»

Вона розпочала свій день. Настрій був наповнений передчуттям чогось важливого, що мало статися в цей день. Хоча – іноді ці передчуття і не справджуються, вводячи в солодкий обман назріваючого псевдоблагополуччя. Та ось, знову.
Робота. На робочому місці і в мережі ділових стосунків, контактів – нічого дивного. Ніщо, ніхто і нічим не привертало Її внутрішньої уваги. Вже обід, за полудень – а зміни не наступили – важливе не відбулося. Солодка сигналізація, це передчуття досі засліплює горизонти очікувань – поки пусті. Вечір. Треба на Арсенальну. Багато людей, шуму, пустих і приємних зустрічей. Вийшла з роботи, сіла в метро. Передчуття іще живе. Вже вечір, хоча і не ніч. Горизонти досі пусті. Це дивне почуття важливого: вже звикле, але приємне. Хотілося б чогось свіжого, окрім преси, кави чи новин, окрім приємного протягу в обличчя і по шкірі: чогось Зустрічного.
Квітень. На вулиці холодний вітер, наче на мороз. Іще холодно – стужа, так би мовити.

…

«Хм!» Так просто відпустив… Відчуття легкого, слабкого, приємного… ні не струму, а щось схоже на сферу особливого тепла прокотилося по руці, в той момент. Він відпустив і пішов. Точніше – ми розійшлися… Його вже немає, а це відчуття… Те Відчуття яке цілий день приємно пантеличило – огорнуло Її долоню, простяглося своєю Артерією по плечу і дотиками-капілярами проникло в серце. Від цього воно стало радісним.

Така мимолітна проста і невинна зустріч. Для неї подібні були не в новинку. В неї, як і в кожної людини – було достатньо особливих зустрічей, після яких хотілося творити, хотілося радіти, хвилюватися, соромитися, тішитися. Але ця зустріч… Нова. Так, нова. Вона відчувала щось нове – в собі, якусь дивину – в ньому, якусь свою магію.
Не вона йшла з ним по вулиці – а її радісність, не особистість тараторила йому все що було на умі, в якому вихором крутилися десятки думок, намірів, слів, надзвичайно швидко формувалися і щезали – знову формувалися, встигаючи подавати лиш уривки змісту і симпатії.

- «Симпатії?» - здивовано голосно в думці запитала себе.
- Тааак! Ти не просто симпатизувала! Не просто сміялася і раділа як мала - ти показувала себе, хвалилася, ти звертала його увагу на себе: старалася! - промовила інша Окрема голосна думка. Конфуз.
- «Я нічого в ньому не бачу, не побачила». «Але мені було приємно бачити як він спостерігав за мною, приємно радів». «Але, яка різниця… провів і щез»
- Ти теж щезла! Лише приймаєш! Навіть не затрималася, на трі-і-ішечки довше! – …в серці відчулася неприємна досада. Зайнялася справами, вимірюючи концентрат своєї досади.
 
КВІТОЧКИ. ПІВНИКИ

Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук… прокинувшись, вона ще лежала в ліжку і слухала стукіт власного серця.  Настрій не був гармонічним. Причини і запитання вже тут-як-тут панували в думках.
Ось вона слухає своє серце. Лежить грудьми до постелі, слухає і відчуває. Відчуває, як тіло нерухомо застигло в ліжку, відчуває свою грудину, шию, голову – що лежить на краю подушки, майже на матраці. Ось вона відчуває: що сама, сама своя, собі і для себе – однісінька.
Якби ж всі пазли сходилися як цього хочеться логіці. Але він не пазл. «Я не пазл».
«Правда сувова.» «Невже це життя стає таким – як у прозі?» Може ж існують варіанти, коли все відразу виходить у всіх, все чудово…
«Ти знаєш, що тебе чекає в такому випадку?» - Ні.
«Скука. Сіра скука і старість від неї».

 «Я завжди стараюся обговорювати всі питання і проблеми, не ховатися від них і від людини, коли не ховаєш їх, а разом обговорюєш «що – не так» – це саме цінне в дружбі, стосунках! Тільки так можна вирішити і попередити пусті сварки, конфлікти, загоїти біль і розуміти один одного!» – казав він.
Відчувся запах власної долоні, звичний. Ледь помітно, почала водити пальцем по подушці, відчувати пальці долоні, наче пестощі… ледь помітно для себе.

Дівчинка пересердилася. Образа вщухла. Гордість затихла і перестала заважати серцю відчувати. «В принципі… – не найгірший гріх. Я ж – жінка, я зможу його спрямувати, можу надихати, можу бути з ним, не завдаючи собі болі!»

Біль з’являється там – де/коли ми відчуваємо.
«Міраж!» - Іронічна посмішка пройшлася по її губам і м’язам обличчя.
Та, що недавно так хотіла його дощу, його граду, його зливи, відразу уявила картину тої розповіді 00:20, її мотиви, найяскравіші моменти: маяк на гроті, його величезний ліхтар в самій вершині його широкої голови, світло від якого – видно навіть в далечині світлового дня.
«Світи мені, бо я не бачу». «Стій для мене – поки мої чортики відшвартовують вузли!» «Море хвилюється, але світло вже горить – там ми зустрінемося. Чуже повернемо. Я поділюся цукеркою. Але – я люблю коли мене вгощають. Бо діляться – лише сокровенним»

Ти розбудив мене не того дня,
Не в ту весну.
Я ж – 13 місяць римського календаря.
Ти ж читав про моє сонце, мої сни
Пригорни, відпустивши!
Я обклеїла тебе шпалерами, своїх днів
Бажаних, ривких, тривожних
Мій клей – твій – твій клей.
Ти ж теж так хотів.

«Хотів. Зажди, віконні рами ще разом фарбуватимемо ми,
Нової Візантійської пори!

2017-06-09
 
НИТИ: СТЕБЕЛЯ

У меня для тебя секрет. Только не пересказывай его себе. Этот секрет – для нас.
Давеча, я слышала особый шум листвы. Будто, что-то летит или мягко ходит по ней. Я ощущала присутствие. Моя голова говорила что, не узнала в этом шуме никого и не видела ничего. Зато моё серце и душа, и дух – держали пред моими глазами твой образ: сердцу – желанный, душе – личный, духу – сродни.
Ночами – слушала свой организм, а утром – звуки пустоты и быта.

Уверенна, почти каждый человек, когда собирается к обеду – желает разделить его с другом. Мне, мало того, что – мало разделить лишь, мне – мало тебя; хлеб сущий – без тебя, всегда будет испечённым тестом, а еда – лишь названиями состава стола.
Но мне повезло. Я всегда, беседовала с тобою лиш за чаем, почти, друг: так мне воздержаться от желаний, воплотить свои желания, будет проще.

- Ты говорила о секрете. «?»
- Ты ещё помнишь… Я, кажись, проговорилась. Дело не в секрете – дело в твоём отношении к таким моментам.
Шеврон, ты хотел бы со мною погулять в лесу, сейчас например?
- Очень!
Хочу, погулять, с тобой, в лесу.
- Правда?! А не боишься, а? может я заведу тебя в заросли и сьем?
- Мурашек боюсь, а тебя – нет. И смотря, какой месяц – комаров немного. А так – да, давай погуляем!

С чего состоит растение? Каждый ребёнок назовёт примерное: с листьев, стебля, цветка или огромных веток, ствола.
А люди – такие же живые «растения». И все их части – важные, в своём множестве и отдельности, не важно насколько много в них деталей: бессчётно, как листвы или опрятные прямые линии черешков стебелей. А ещё – важны стволы деревьев, кустов или цветков (их стебеля).

ЛИНИИ: ПЛОДА

«Если бы ты жила где-то со мною (в одном городе) – ты была бы счастлива»
«Азазелло. Так меня никто ещё не называл. А ведь назвали же!»
«Если бы ты жила в одном городе (со мною) – твой хлеб был бы ХЛЕБОМ»
Что-такое зерно. Зерно – оно проростает. Зерно – это пшеница, рис, бобовое.
Зерно – клюют птицы. Все эти значения назвали бы дети.

Что такое зерно? Зерно – это белок, запас белка для построения организма.
Люди сеют зёрна. Сеют природные зёрна и сеют – свои. В людях достаточно белка.
Но лишь мужчина – может дать семена, а женщина – землю. Не говоря о сношениях, зёрна в людях бывают разные. Не говоря о духовном – любое семя можно взростить из любви. Любви в себя, в свои возможности. Материализация своих абстракций – это зерно слов, зерно мыслей, зерно намерений, зерно невыносимой печали, зерно грусти, зерно спокойствия, зерно присутствия.
Хорошее зерно – бродит, Плохое – сжирает плесень. Но даже она – имеет зёрна, которыми лечат, которыми очищают металлы, которыми пользуются алхимики и фатум. Так что – всё имеет свою корысть, в независимости от дальности наших перспектив и выдержки. Но наша корысть – в том, чтобы пользоваться ею и выбирать желаемое направление. Легкие пути – приносят беду и скуку. Страдания – окупаются счастием, пусть не долгим, но память о нём – остаётся в наших Сущностях и формирует их Познание. Познание – единственное рациональное зерно. В нём – всё.
«Познай себя». Познай свои пределы, свои качества, свои неудачи – сделай их золотом, личным.


2017-06,09-13