Була ця криниця глибока й стара
Отам унизу, у підгрунті доріжки,
Де хлопців очиці узрять крадькома,
Як йтимуть угору гарнесенькі ніжки.
Сміється криниця і сяє в пітьмі,
ЇЇ прохолода для спраглого - щастя,
Проносяться води її снігові
У часі століть і лихого ненастя.
Чаїлося горе, в село забрело,
Ховало в пітьмі свої сквернії чари,
Та сонце спалило отруйне зерно,
За веснами сплинуть огиднії чвари.
Криниця дивилась на час і життя,
З роками вона все жила, не міліла,
Земля ще раділа багаттю звитяг,
Вода у криниці кришталем бриніла.
Хлюпоче вода і вмиває зорю,
Та місяць ховає за сонячну хмару,
Я воду з криниці, як завжди, поп*ю,
Вона усміхнеться знов ранку й отарі.
Стара криниця
© Copyright: Татьяна Раевская, 2017
Свидетельство о публикации №217061901665
Свидетельство о публикации №217061901665
Рецензии
