Переселенцы

Зайшла в тролейбус жінка молода,
двійко дітей тримаючи за руки,
на задньому сидінні тихо сіла,
хочеться бігать дітям прудким.

Однакові за віком, щось ділили,
хлопчик і дівчинка були,
щось поділити не вдавалось,
та мова нетутешня прозвучить.

Зайшли дві жінки, сіли поруч
і про своє життя їм говорить,
про що тільки погомоніти,
діти й онуки – ось що болить.

Як тяжко там працюють діти
по закордонах і де вони,
та як і де навчаються онуки,
що будувати до снаги.

Притихли враз мама і діти,
хоч ніхто слова не сказав,
неначе захотіли стріти
бабусь своїх таких і мам.

Чоловік постійно на роботі,
або знову пішов на схід,
самій з дітьми буває тяжко,
але доглянуті, гарні й верткі.

Чуже життя переселенка чує,
яке так само нелегке,
хто, де живе і знову буде,
життя нелегке всюди жде.

Зупинка і жінки заворушились:
виходити з тролейбуса пора,
а мама й діти залишились,
сиділа тихо дітвора.

Переселенці, вас почую
по іншій вимові зажди,
хтось із місцевими працює,
такі ж турботи, а думки?

Побачу у новому майстрі,
медичну техніку ремонтував,
наче з століття дев’ятнадцятого
його вимова і пошани вал.

Наче Тургенєв персонажів
сюди із кращих відправляв,
не все він розумів, але старався
вимови слухати вокал.

У несподівано чудовій мові
східного чоловіка й сина теж,
він підліток, адже навчався
не так давно у Криму десь.

Лиха вас доля закидала
у інший край, але тут ви
шану заслужену дістали,
чи відігнали миті самоти?

Буває чутно в продавчинях,
касирах, технічній сфері і IT,
ви намагалися знайтися,
себе в роботі й у житті.

Місце у іншому житті шукали,
знайшли, його шанують тут,
та дім залишений згадають,
болючі згадки не забуть.

Ваш сум ховається у серці,
раптово визирає із очей,
та ви живі, вже у безпеці
і не самотні ви біля людей!

16.05.2017.
Схема із інтернету.