В цьому свiтi кохання й тлiну

В цьому світі кохання й тліну, у поезії тихій в полоні,
Вже нічого не варта зрада і підступнеє слово "кохання"...
Його пробую не опускати під мелодій веселих капелі,
Мені б душу свою зрозуміти у барвистих твоїх акварелях...

Намалюй ти веселку мені... Намалюй мені з радістю вІрша...
І той клин журавлиний в небі, що весною летить в серпанку,
Намалюй таки знову мене... Фарби вибери найтепліші,
І з коханням на полотні від закату малюй до ранку...

По щоці проведи рукою, щоб я знав, що живеш, сумуєш,
Ти за мною услід лети, та невпинно згасай тугою,
Може в цьому твоя розплата, що мене ти давно малюєш?..
Недалеко ж... я поруч завжди... Може винні ми тут обоє?..

Ти втомилася вже давно...  Ти заплакати вже готова -
Вийшло знову чомусь не те... І мене ти малюєш знову...


               *******

В ЭТОМ МИРЕ ЛЮБВИ И ТЛЕНА  /подлинник/

Гойнолка
В.Гурков

В этом мире любви и тлена, у поэзии тихой в плену,
Ничего уж не значит измена... и коварное слово "Люблю!"
Я стараюсь его не ронять под веселые песни капели,
Мне бы душу свою понять в пестрых красках твоей акварели...

Нарисуй ими радугу мне... Нарисуй ими с нежностью стих...
Журавлиный клин по весне... Синеву, даль которой с тобою постиг!
Нарисуй же опять меня... Только нежность какого цвета?..
На холсте ты рисуй любя от заката и до рассвета...

По щеке проведи рукой, чтоб я знал, что живешь, скучая!
И во снах ты лети за мной, неуёмной тоской сгорая!
Ты рисуешь меня давно... В этом может твоя расплата?..
До меня ведь подать рукой, может оба мы в том виноваты?!.

Твоих сил уже больше нет. Ты готова вот-вот заплакать...
Ты рисуешь меня опять... Получились, увы, закаты!..