Звичайнi вихiднi надзвичайноi жiнки

Прокинувшись о десятій, що й на вихідних, як для мене пізно. Як я прокинулась відчула, що болить голова від того, що довго спала, чи від погоди. Останнім часом погода дуже мінлива і швидко змінюється, хоч і літо, а в ночі близько одинадцяти градусів. І все же це була біль від погоди, вона характерна своїми спазмами, я підвелась й пішла на кухню випити таблетку «цитрамону»*. В кухні я зустріла батька та як завжди сніданок, розмова. Я приготувала собі каву, вона мені також, як «цитрамон» підіймає мій низький тиск. Після сніданку і перегляду своєї сторінки в інтернеті я почала збиратися на ринок, щоб придбати собі деякі речі, а саме купальник у халухуп*. Зібравшись спитала батька куди він збирається, часом не через Троєщинський ринок* та попросила щоб він мене підвіз, та заодно дав ключі від квартири сестри, щоб полити їй квіти. Згадавши, що в неї висадженні троянди, які ми зрізали на клумбі, а сестри вже тиждень, як поїхала, шкода мені стало квітів. Батько звісно погодився мене підвести та дав ключі й ще посміхнувся «там в тебе, що примірочна з ринку відразу до неї» , я теж посміхнулась йому у відповідь.
Спустившись з дому я пішла до магазину «Сільпо»*, щоб зняти гроші з картки, якраз там знаходиться банкомат. Дорогою до ринку я розумію, що голово це болить, тобі батько дає мені якийсь порошок, щоб я розчинила його у воді та випила, я саме так і зробила. Тим часом я вже і приїхала. Попрощалась з батьком, вийшла з авто та й пішла.
Пройшовши декілька рідів з речами, я зупинилась біля купальників. Один купальник привернув мою увагу, він був верх відокремлений від трусиків, верхня його частина біла, а низ ніжно коричневого коліру, ліф був без чашечок, так як я і хотіла, та точніше їх можна було виймати. Сам купальник був з Польщі принаймні так мені сказала продавчиня. Коштував він не дорого триста п’ятдесят гривнів, я запам’ятала де він та пішла далі. Оминувши ще декілька рядів , я звернула свою увагу на дуже розкішну спідницю гарного бірюзового коліру, світла та ліня, шифонова тканина дещо прозора з підкладкою, кроєм була «пів сонце» довжина її мені до щиколоток (саме там де чоловіки дуже люблять цілувати жінок))) та з широкою темно синьою резинкою на поясі, очі важно від такої краси відірвати. Підхожу я до продавчині й питаю скільки вона коштує «шісот п’ятдесят гривнів» я розумію, що для спідниці це занадто дорого навіть для такої гарної, запитую «чому так дорого?» на що вона відповідає «шифон ви ж знаєте він дорогий». Я навіть не залишаюсь її примірити йду дали, я ж прийшла за купальником , а не за спідницею врешті решт. Пройшла ще декілька метрів біля купальників, мій зір привабив один із них, це вже був суцільний купальник (пам’ятаю я колись його хотіла), він гарний коліру темної морської хвилі, дуже насичений, благородний колір, ліф дуже гарний з чашечками, як у хорошого ліфчика. Так як у цієї продав чині була багато покупців, примірочна була звісно зайнята і в мене був час його гарно роздивитися. Всі шви купальника були ідеальні, добре прошиті хоча Китай виробник, стриманий фасон на ньому була присутня легка драпіровка*, сам він дуже жіночний, як виявилось пізніше вже коли я його приміряла, купальник дуже добре підтримує груди і робить гарне декольте. В мене ще був час зателефонувати мамі і порадитися, у відповідь я почула «бери». Ще до купальника я не знаю навіщо я примірила накидку і вона мені сподобалась, він вже на багато світліший від купальник де що «світлої морської хвилі» - я посміхаюсь. Та як я зрозумію згодом що я забула свої сонцезахистні окуляри коли приміряла одяг і мені прийдеться повернутися. Мені роблять скидку у п’ятдесят гривнів, я заплатила рівно вісімсот з них п’ятсот за купальник, купую все це та йду далі. Все ще хочу купити холухуп та це все марно його я не знаходжу, хоч і оббігла всіх китайців на ринку. Примірявши одну сукну від якої я була не в захваті й залишила там свої придбані речі, що зі мною такого ніколи не траплялось, добре що згадала й була неподалік, повернулась і забрала. Проходячи ми сонячних окулярів я згадую про свої, моя рука підіймається до голови та там я їх не знаходжу. Згадала де мої окуляри повернулась по них. І почала знову полювати за тією шифоновою спідницею, яка мені сподобалась але була дуже дорога. Знайшла її та оминаю «має вона ще десь продаватися» так воно і є в іншому ряду знову її зустрічаю за ту ж саму ціну, придавчиня просить примірять й каже що гарно уступить, я погоджуюсь, розмір у цієї виявляється великим вона пішла за меншою. Спідниця меншим розміром якраз гарно сіла на мою талію, вона каже що віддасть її мені за п’ятсот п’ятдесят, я киваю головою, що ні це мені дорого, вона запитує скільки кажу п’ятсот (розумію що ціна шифону приблизно двісті з фурнітурою до якої віднесемо резинку та, нитки, пошив сто, та ще продавець сто всього максимум чотириста його ціна). Ми зупинились на ціні у п’ятсот, я попереджаю, що мені необхідно піти й зняти з банкомату гроші, вона запитує чи я знаю де він знаходиться я відповідаю «так». Цим часом продавчиня мені пропонує ще й до спідниці блузочку горну білу, каже що вона остання беріть ваш розмір, тканина в ній якась незрозуміла можна сказати приємна синтетика холодно не буде, не знаю. Вона коштує двісті шістдесят п’ять, «віддам за двісті п’ятдесят погоджуйтесь» - каже вона. Я розумію що речі я купую рідко, а до спідниці необхідно щось взяти, тож я беру. Повернулась від банкомату, трохи заблукала , пару раз не дійшовши до четвертого ряду пішла повз. Коли ж знайшла її заплатила, сума склала сімсот п’ятдесят рівнів, я подякувала й пішла. Потративши майже трохи більше половини свого авансу. Втомлена я виходжу з ринку і направляюсь до будинку сестри.
По дорозі на моїх очах розгортається така картина (поблизу маленького, продуктового ринку) йде старенька жіночка з палицею та описавшись на неї, а з за кутка їй кричить старенький чоловік ледве перекидаючись з ноги на ногу поспішаючи її наздогнати «Валю зачекай, зачекай» - кричить він їй, вона лише обернулась подивилась на нього й пішла собі далі, на що я лише посміхнулась. Підійшла до кіоску з смачним морозивом, купую його собі, має улюблене ще з  дитинства морозиво асорті лимонно-шоколадне в вафельному ріжку. Пам’ятаю, що в дитинстві він коштував п’ять гривнів за сто грам, сьогодні двадцять дві з копійками, я на них все й не звертаю увагу. Купую морозиво за двадцять п’ять, дійшовши до будинку сестри знаходжу собі лавку сідаю та насолоджуюсь морозивом шкодую лише, що не взяла з собою книгу, що зараз читаю, тим часом я оглядаю двір, знайомого мені з дитинства, де я виросла. Це був дев’яти поверховий будинок з коричнево-білою плиткою, двір з високими деревами гілля яких деяких навіть більші за будинок. Тихе, гарне місце з клумбами та дитячим майданчиком, зупиняю свій погляд на шовковиці, як вона розрослась, дерево стало таке високе й могутнє з великою, пишною кроною я на ньому дуже полюбляла забиратися й їсть його ягоди прямо на ньому, а знову посміхаюсь. Доївши морозиво йду відчиняти вхідні двері під’їзду. Опинившись в середині будівлі, я приємно вражає, зроблений гарний ремонт, стіни й стеля чисті, замінили старий ліфт на новий такий гарний з великим дзеркалом в середині. Було видно, що ЖЕК*добре постарався для мешканців цього будинку, це приємно.
Зайшовши до квартири я прийнялась поливати квіти, на щастя троянди за тиждень не посохли, я їх лише обрізала зайві листки, щоб вони не гнили. Також помітила, що одна з них все пустила пагонець.
Після того, як я полила квіти, не втримавшись я починаю приміряти все те що придбала на ринку та кружляти в ванній біля великого дзеркала. Міряю все, змінюю собі зачіски, у мене наче у малої дитини не сходить посмішка з обличчя від мої нових, гарних речей. Зрештою мені ще набридає і я йду додому.
Дійшовши до зупинки тролейбусу чикаю його, щоб під’їхати одну зупинку та пересісти на тридцять перший тролейбус або сто чотирнадцятий чи сто перший автобус, що йде до мене. Щоб не йди пішки чикаю на тролейбус. Трохи почекавши, згодом він приїжджає, я на нього заходжу йду. Проїхавши одну зупинку, чикаю на автобус. Спершу підійшов сто перший, як завжди він приходить перший, я на нього не сідаю, а лише думаю «з ним доведеться пів світу проїхати, зачекаю на сто чотирнадцятий», так і стає.
Дочекавшись його, сідаю до мене підходить кондуктор і пропонує мені талон, я вже приготувала три гривни та кондуктор каже «же гривню» й показує мені квиток де білет коштує вже чотири гривні я його купую і їду далі. Про те що підвищать ціни вже давно вели розмову і ось «це вже вдруге підіймають ціну від коли в нас все відомий мер Києва знаходиться на своїй посаді, краще б він замінив маршрутні таксі на міські автобус і тролейбуси» - думаю я.
Вийшовши на своїй зупинці, я пішла знову до супкрмаркету «Сільпо» купую собі «Колу» відома на весь світ солодка чорного коліру вода. По дорозі до дому все намагаюсь відчинити пляшку, це виходить важко лише натираю собі руку до болі, та добре що пляшка холодна відказу прикладаю її собі до руки. Переходжу через дорогу, так з магазину я ніколи не йду до зебри, стягнувши свій тонкий коралового кольору светр мені таки вдається відкрити пляшку і спробувати свій напій.
Та за декілька хвилин я вже дома, роззувають, мию руки, вмикаю комп’ютер та починаю все заново приміряти та кружляти перед своїм дзеркалом.

15.07.17