Бажання колисанок

БАЖАННЯ КОЛИСАНОК
1.
Вони сиділи поруч на одній лавці. Дзінька і Веселка. Дівчатка-колисанки.
Дзінька скромно склала руки на колінах і намагалась заспокоїтись. Адже на заняттях вона не пасла задніх і їй багато чого вдавалось. Але страх і невпевненість не полишали її: а раптом нічого не вийде? А раптом діти не почують її пісню? Голосок у неї приємний, але тихий, як подих вітерця… Вона подивилась на своє віяло, що лежало на колінах. Якось не вірилось, що вона, Дзінька, сьогодні вперше побачить дітей (справжніх) і зуміє їх приспати!
Веселка бачила муки подруги і їй хотілось погладити Дзіньку по білосніжних кучерях і втерти сльози, що уже блищали на волошкових очах. Сама вона не розуміла таких сумнівів! Ну хіба це складно, вкласти спати дітей? На заняттях колисанок вона завжди була першою, тому не мала ані найменшого сумніву, що легко впорається. Веселка сьогодні причепурилась: вбралась у найкращу сукню, що переливалась усіма барвами її імені; руде волосся зачесала, дозволивши йому вогняною рікою литись по плечах. А в смарагдових очах причаїлись смішинки. Ну що складного: віялом підігнати дрімоту до дитини?
Прозвучав мелодійний дзвін і дівчатка-колисанки підійшли до своїх коней-хмаринок. Пора було спускатись на землю і братись до роботи.
2.
Дзінька спустилась на хмаринці до великого будинку. Залишила її на терасі, а сама пішла до дитячої кімнати. Те, що це була саме дитяча кімната не було сумнівів: скрізь сиділи іграшки. На столі лежали альбоми, замальовки, олівці і фломастери. У нішах стояли ліжка: в рожевій – ліжечко для малої принцеси ( там уже лежала дівчинка, років чотирьох на вигляд). У синій стояло ліжко-автомобіль. На ньому сидів хлопчик шести років. Мама стояла біля вимикача і говорила: « Пора спати! Я вимикаю світло.»
Дівчинка, хоч уже і лежала, все ще вередувала: « Я не буду спати без світла. Я боюсь. Я хочу нічник.» Братик підійшов до неї, поставив на столик біля ліжка свого нічника-ангелика. Погладив сестричку по голові і сказав, що його ангел оберігатиме її сон. Хлопчик повернувся в ліжко. Мама виключила світло.
І тоді Дзінька зрозуміла, що їй пора діяти! Вона відкрила віяло, ніжно повела ним, і до дітей, що лежали в ліжках, підлетіла птаха-дрімота. З її крил, на закриті дитячі очі спадав чарівний пилок. Дзінька заспівала і побачила, як кіт-сон підійшов до дітей і струсив з хвостика яскравий і веселий «калач». Сни дітей цієї ночі будуть такими ж яскравими, такими ж веселими! Уже за хвилину діти мирно спали і дивились свої сни… У снах дівчинка була принцесою, а хлопчик – лицарем, що захищав принцесу. Він бився і переміг страшне чудовисько, яке вилізло з пітьми…
У НЕЇ ВСЕ ВИЙШЛО! ВОНА ВПОРАЛАСЬ!!!
3.
Веселка на своїй хмаринці підлетіла до звичайної багатоповерхівки. Ступивши до кімнати вона здивувалась: мама лежала на ліжку і уже спала, а діти (дівчинці десь 4 роки, хлопчик трохи старший), усе ще не спали. Вони сиділи на ліжку і про щось тихо шепотілись. Веселка стояла коло самого вікна і дуже злякалась коли за ним щось загуркотіло! Не менше злякалась і дівчинка. Вона здригнулась усім тілом і подивилась на братика. А той лише притягнув її до себе і став гладити по голівці. «Все буде добре, не бійся»,  шепотів він сестричці.
Веселка зрозуміла, що пора діяти! Різко відкрила віяло і швидко-швидко ним замахала. Вона хотіла затягнути дітей у кольорові сни-казки, подалі від страшної реальності. Але діти не помічали її старань. Дівчинка поклала голову брату на коліна і питалась:
- А мама завтра знову на роботу?
- Так, на роботу. Тихше, не розбуди її, мальота.
- А тато скоро повернеться?
- Звичайно. Мама ж казала, що повернеться. Отже так і буде.
Хлопчик не переставав гладити малу по голові і дівчинка, трохи заспокоївшись, закрила очі. Лише зараз Веселка побачила, як підлетіла птаха-дрімота, а ще за мить кіт-сон струшував дівчинці «калача». Опам’ятавшись, Веселка заспівала і помітила з якою ніжністю братик дивиться на малу сестричку. Він ліг коло неї, укутав в ковдру, пригорнув до себе і закрив очі. Дрімота була напоготові! І кіт далеко не тікав! У снах тато був поруч. І мама щасливо посміхалася. А вони катались на каруселі, осідлавши дерев’яних коней. І проїжджаючи повз маму і тата, махали їм.
А Веселка співала і співала. В її голосі звучала ніжність і материнська любов…

Віяло змахне ніжно, поволі..
Лине тихо пісня чарівна…
Попри всі тривоги і турботи
Двійко діток мирно засина.

Вже дрімота затуляє очі,
І дрімоті сон допомага.
Спіть, маленькі, тихої вам ночі,
Вас у сні любов оберіга.

Та любов розвіє злу недолю
І поверне усміх на уста.
Спіть, маленькі, світлої вам долі,
Матері любов то є свята.

Хай летять чимдуж веселі коні!
Щиро вірте в світле майбуття!
Матері любов, що вас боронить
Втілить ваші мрії у життя.
4.
Дзінька повернулась у дуже хорошому настрої і дуже швидко. Радість переповнювала її серце: їй все вдалося! Вона впоралась! Єдиним її бажанням було, щоб діти в усьому світі жили у таких добрих, хороших, люблячих сім’ях і щоб засинали вони так легко і просто, як її сьогоднішні підопічні. Дзінька озирнулась навколо в пошуках Веселки. Їй дуже хотілось поділитись своєю радістю з подругою. Але тієї ніде не було.
А повернулась Веселка трохи не останньою. Дзінька кинулась до подруги… і не помітила в її очах радості. Навіть смішинки, здавалось, посмутніли.
Вони сиділи поруч, на одній лавці. Дзінька гладила веселку по вогняно-рудій голові, втішаючи, а Веселка плакала на плечі у подруги. І все говорила, що єдиним її бажанням є , щоб діти в усьому світі засинали тихо і спокійно. І щоб, хоч у снах, вони були щасливі!!!