Кришталевий дзвоник

Веселка і Дзінька з відвертою заздрістю дивились на Кицуню, одну з  учениць старшого рівня Школи колисанок. Їй заздрили усі! Ну хто ще так легко може знайти спільну мову з птахами? З котами? Та й будь-якою іншою живою істотою?  Складалося враження, що Кицуня уміла говорити мовою тварин; розуміла їхні проблеми  завжди могла знайти тепле, ласкаве слово для кожного. Кицуня ніколи не одягала плаття. Віддавала перевагу штанам, адже в них зручніше! Ос і зараз на ній були сірі джинси і сіра футболка. Але її сни ніколи не були сірими. Її птаха-дрімота сиділа на плечі і з погордою озиралась навколо. А бурий кіт-сон, перевалюючись з боку на бік, ступав біля її ніг. Веселка і Дзінька відверто заздрили!
Коник-хмаринка зупинився біля будиночку і Кицуня, погладивши, залишила його на місці. Вікно на першому поверсі було відчинене і Кицуня почула доволі дивне прохання малої дівчинки:
- Колисанко! Мені про тебе мама розповідала. Ти проходиш і заколисуєш дітей. Послухай мене, будь ласка. Моя мама в лікарні, в неї поламана нога. І від болю, вона часто не може заснути. Не приходь до мене. Я і сама засну. Але допоможи моїй мамі. Заколисай її, а я подарую тобі свого кришталевого дзвіночка. Він такий голосний і гарний.  Почуй мене, колисанко, будь ласка, - і дівчинка поклала під подушку малесенького кришталевого дзвоника.
Кицуня відкрила своє віяло і заспівала:

Колисанка віялом
Сон навіє вмить.
Кришталевий дзвоник
Ніжно забринить.

Прилетить дрімота,
Сяде на вікно.
Таємниці сховані
Під її крило.

До подушки горнеться
Чарівний кіт-сон,
Що калач із хвостика
Скинув у вікно

Засинай маленька,
Втік за обрій день.
Лиш дзвіночок дзвонить:
Дзень-дзелень-дзелень!!!

Птаха-дрімота злетіла з її плеча і закружляла довкола малої. Бурий котисько-сон, з дивною для такого бурмила легкістю, скочив на ліжко. За мить дівчинка солодко спала. А Кицуня дістала з-під подушки дзвіночок і повернулась до своїх друзів, птаха і кота:
- Нам треба ще в лікарні побувати.
Коник був не в захваті від такого, але Кицуня умовила і його. Кілька митей і колисанка опустилась біля міської лікарні. Знову відчинене вікно на першому поверсі, але прохання було зовсім інше:
- Боже, дай мені сили і терпіння. Допоможи мені… - жінка, як молитву, повторювала ці слова.
Кицуня помітила бездомне піврічне кошеня, таке ж буре, як її кіт-сон. Підкликала до себе, почепила на шию кришталевого дзвоника і показала на вікно:
- Йди  до тієї жінки, ляж поруч і співай. Ти ж хочеш мати дім?
Тут вона вгадала! Свій дім і свою сім’ю кошеня дуже хотіло мати! Не думаючи більше ні про що, мале швидко вистрибнуло на вікно, а звідти в палату. Пройшовши, кошеня вмостилося на ліжку жінки і замурчало. А за вікном колисанка відкрила віяло і заспівала, вплітаючи свою пісню у цей муркіт:

Колись прийде час чудовий
Й тихої пори,
Прилетять до тебе коні
Нічної Зорі.

Коні чорні, срібногриві,
Повезуть туди,
Де спокійно і щасливо
Зможеш жити ти.

Край яскравий, веселковий
Привіта тебе.
Там завжди сіяє сонце
Й небо голубе.

Та не зви завчасу коней,
Земний пройди шлях.
І тоді Зоря і Морок
З’являться у снах.

Коли душу злом безмежним
Спотворював ти,
Не уникнеш поторочів,
Мороків страшних!

Коли ж серце чисте й щире,
І душа ясна –
Вмить прикличе диво-коней
Зоря осяйна.

То ж даруй любов і ласку,
Шляхом правди йди.
Проживи життя достойно
Й сміло коней жди.

І тоді, як скроні вкриє
Часу білий сніг,
Прибіжать вони до тебе –
Стануть на поріг.

Лиш коли твої онуки
Стануть на порі,
Ти побачиш диво-коней
Нічної Зорі.


- Ви лише погляньте, Ніч Зорянівно, що зробила наша Кицуня! – у голосі Дня Богдановича дивним чином поєднувались осуд і захват.
Він поставив люстерко на стіл і жестом запросив директора подивитись. А у дзеркалі було видно, як тато з донею забирають з лікарні маму і дружину. Вона спирається на милиці, а чоловік ніжно підтримує, допомагаючи йти. А дівчинка гордо несе на руках малого бурого кота, з дзвіночком на шиї.
- Це той самий кришталевий дзвіночок, що я подарувала колисанці, - розповідає мала, - отже вона мене почула і допомогла тобі.
Мама з татом лише посміхаються на таку заяву доні, а кришталевий дзвоник на шиї задоволеного кота  тихенько виводить: дзень-дзелень!