НАД Я

Дівчата-колисанки, Дзінька та Веселка, сиділи за кущем. Вони підслуховували розмову. На лавці сиділа директор Школи колисанок, Ніч Зорянівна, а перед нею, туди-сюди ходила роздратована Надія. Чорне волосся і циганська смаглява врода привертали увагу до Надії, але такою злою дівчатка бачили її вперше:
-Він жаднюга! Маленький скупердяй! Як можна? Як так можна? Скільки ночей я уже його вкладаю? І що він робить кожен вечір? Він відкриває свою скарбничку і перераховує гроші! І лише після того, як упевниться, що їх стало більше, хоч на копійку, він лягає спати! – Надія майже кричала,- для чого дитині стільки грошей? Чому він не витратить їх на щось хороше, а лише перераховує?
Ніч Зорянівна спокійно вислухала свою найкращу ученицю, а тоді тихо сказала:
-Для початку, слід заспокоїтись. Ми ж нічого про цю дитину не знаємо. Я попрошу у Дня Богдановича подивитись, що він робить удень. А там будемо вирішувати.
На наступну ніч Надія йшла до свого підопічного з почуттям провини.  Вона уже знала, що робить хлопчик удень і для чого він це робить. Те, що вона побачила у люстерку Дня Богдановича досі стояло перед очима.
Ось хлопчик встає, задовго до школи і біжить до сусідів. Забирає у них собак, яких вигулює. Потім йде до школи. вчиться не найкраще, але не погано. після школи біжить до знайомих старших хлопців. Ті дають йому частину флайерів, які треба роздати. І хлопчик кілька годин (і в дощ, і в сніг) роздає їх. Як і вигул собак, це приносить йому невеликі гроші. А йдучи додому, він завмирає перед вітриною магазину меблів: там виставили крісло-гойдалку, про яке мріє його мама. Після аварії вона дуже важко одужує і хлопчині хочеться порадувати її сповненням мрії. Тим більше, що і день народження у мами скоро.
Вечірній ритуал з перераховуванням грошей уже не здавався їй обурливим. Підійшовши до ліжка і побачивши, що хлопець уже закрив очі, вона відкрила віяло.
 
Змахнуло віяло над ліжком, час вже спати.
Замуркотів тихенько диво-кіт,
Птаха-дрімота пісню починає,
Мандруй сміливо у казковий світ.

Спи, хлопчику, хай сон дарує крила,
Огорне тихим спокоєм, теплом.
Надія є! Лиш вір у власні сили.
Ти переможеш, щоб там не було.

З надією завжди приходить віра,
А згодом впевненість в щасливе майбуття.
Мрій! Сподівайся! Хай ясна надія
Тебе провадить в радісне життя.

У цю ніч хлопчику снився дивовижний сон: у його кімнаті раптом з’явилась дуже гарна жінка. У темних оксамитових шатах, чорне волосся зібране в косу сріблястою стрічкою. Вона підійшла до ліжка і простягнула йому перстень:
-Це –перстень бажань. У тебе лише одне бажання. Загадай його, одягни перстень і бажання виповниться. Пам’ятай: У ТЕБЕ ЛИШЕ ОДНЕ БАЖАННЯ!
Прокинувшись зранку, хлопчик подумав, як добре було б мати такий перстень. Аж тут помітив, що тримає його в руці! Бажання накинулись на нього роєм потривожених бджіл: хотілось і айфон, як у Петруся; і планшет, як у Андрійка… Але… Але найбільшим бажанням було одне, перед ним відходило в тінь навіть омріяне крісло-гойдалка! І він добре його знав: аби лише мама була жива і здорова, більше йому нічого не треба!
Він одягнув перстень і побачив, що той зникає, як зникла за вікном ніч. Перстень зник, але залишилась упевненість, що його бажання виповниться.