Дощ пішов від мене – згидив.
Кошеня втекло лякливо.
Сонце хмари прогризає
Золотим іклом злостиво.
Як сама собі не люба,
Всесвіт бачиться ворожим.
В нім раніше милі люди
На бездушних монстрів схожі.
Всюди скло і сірість, холод,
Все не щире та не гоже.
Виром вниз лечу по колу
Зачепитися не можу.
Та й не хочу, нема волі,
Жодної нема розради!
Не народжує любові,
Хто в усьому бачить вади.
Січень 2015
Про недовiру
© Copyright: Анна Дудченко-Ольшевская, 2017
Свидетельство о публикации №217072201447
Свидетельство о публикации №217072201447
Рецензии
Коль сама себе не люба,
как любить такую можно?
Как такую приголубить
не-воз-мож-но.
Татьяна Воляева 01.08.2017 21:35 • Заявить о нарушении
как любить такую можно?
Как такую приголубить
не-воз-мож-но.
Татьяна Воляева 01.08.2017 21:35 • Заявить о нарушении
Да всё возможно, в принципе))
Как вариант:
Розбудив -
І не сплю тепер вночі я.
Відчуваю -
Крила з токів за плечима.
Боже! Вільний
Мозок снів не підпускає!
Неможливо!
Як побачив ти - не знаю -
Ту мене, яку тримали
Кволого суспільства межі.
Каченятко стало лебідь,
Та гидким себе вважало.
Бо було від них залежним,
Зверхні погляди сприймало,
Як належне.
Вирвав з ціпких сну долоней
У свої міцні обійми.
Пристарасті живої вир -
Запустив.
Волею тобі я винна,
Тож тобі і віддаю!
я корюсь, Володарю!
Володарю мого кохання!
Анна Дудченко-Ольшевская 14.08.2017 17:04 Заявить о нарушении
Как вариант:
Розбудив -
І не сплю тепер вночі я.
Відчуваю -
Крила з токів за плечима.
Боже! Вільний
Мозок снів не підпускає!
Неможливо!
Як побачив ти - не знаю -
Ту мене, яку тримали
Кволого суспільства межі.
Каченятко стало лебідь,
Та гидким себе вважало.
Бо було від них залежним,
Зверхні погляди сприймало,
Як належне.
Вирвав з ціпких сну долоней
У свої міцні обійми.
Пристарасті живої вир -
Запустив.
Волею тобі я винна,
Тож тобі і віддаю!
я корюсь, Володарю!
Володарю мого кохання!
Анна Дудченко-Ольшевская 14.08.2017 17:04 Заявить о нарушении