Струни грають на душі,
А зовні наче тихе море.
Пливуть думки,
Переплітаючись між собою.
Що за печаль, що це за сум,
До нього мала б звикнути з роками.
Віддати себе на ешафот,
І з долею змиритись, не пручатись.
Чому так сумно ніби йде війна,
Війна в середині, що все на амбразурах.
Немає послідовності у дій,
І святості, що перед образами.
Як тоді опанувати себе,
Без різких слів й думок невартих.
Струни грають на душ
© Copyright: Есфирь Авицена, 2017
Свидетельство о публикации №217072201729
Свидетельство о публикации №217072201729
Рецензии