Сумасшедший Вояж -отрывки повести- на укр

БОЖЕВіЛЬНИЙ ВОЯЖ

Crazy Nephew
Дівчата помчали з Оболонської вулиці до Контрактової площі (з тим, щоб потім піднятися на Андріївський узвіз) навскосець відомими їм з самісінького дитинства провул-ками та вузькими міжбудинковими проходами, а деінде навіть через дірки і проломи у парканах і загорожах. Про-майнули по Межигірській і через декілька хвилин вони вже вилетіли на Контрактову й зупинилися перевести подих біля Сковороди. Між тим досі ясне зоряне небо потьмянішало, повновидий місяць заховався за чорні хмари, і вже десь ніби щось гримнуло і десь ніби щось блиснуло. В повітрі запахло грозою!
-Ві! Я вже щось таке відчуваю! – збентежено вигукнула Лія.
-Що?!
-Шалено хочу зробити те, чим ми вирішили заробляти гроші! Якщо я негайно цього не зроблю, я збожеволію!
-Не верзи дурниць, адже ми ще не підписали ніякої угоди!
-До біса угоду! Я вже хочу, як божевільна! Я шалено хочу!
-Це все від самонавіювання!
-Ні - це зацюцюрчені чари вже діють! Кляті льодяники! Це її бісові льодяники! Я хочу зайнятися оральним сексом не-гайно – будь де і будь з ким! Он дивись, який красень йде! Так і зирить по сторонам! Вочевидь видивляється підхо-дящу дівулю! О, який же у нього зголоднілий погляд! Ча-рівний юнак! Те що треба! Ей, чуваче, зачекай-но!
Лія кинулась до неймовірно вродливого молодика з воло-шковими очима й впала перед ним навколішки:
-Привіт! Я Лія, зі мною моя подруга Вівіана! Ти наш пер-ший клієнт! Гроші у тебе є?
Той ошелешено застиг на місці. Здається, у нього навіть щелепа відпала, але він досить швидко опанував себе:
-Є! – красень розкрив туго набиту доларами шкіряну бар-сетку! – бакси вас влаштують?
-Але попереджаю тільки міньєт! І ніяких збочень!
-Авжеж! Охоче!
-Гроші уперед! –Лія навмання вихопила із барсетки декіль-ка купюр й сховала грошву в ліфчик.
Потім гарячково розщібнула клієнту штани, стягнула їх  разом з трусами.
-Як звуть тебе, красунчику?
-Іегудеїлом!
-Зараз ти будеш на сьомому небі, Іегудеїле!
-Припини! Так не можна!– під акомпанемент перших яв-них, хоча й не дуже ще потужних, але гуркітливих розкатів грому й театральну ілюмінацію невпевнених спалахів гро-мовиць вигукнула Вівіана . –Лі, ми ж на вулиці! Перехожі довкола! Тобі що, зовсім на все і на всіх начхати?
-Я знемагаю від хтивості! А перехожі не втручатимуться! Абабагаламага!
І дійсно, чи то під дією заклинань, чи іншої ще більш по-тужної магії, перехожі йшли собі і, як це буває лише у сно-видіннях, ніби нічого не помічали! І гримало у небі так, неначе грім не гнівався, а мирно щось собі там бурмотів. І стримані спалахи блискавок чомусь не були схожі на гнів небес чи розгул стихії, а лише на спалахи новорічних гір-лянд. Тож Лія почала діяти! І так вправно, неначе досвід-чена, хтива й брутальна шльондра!
А між тим в глухому урочищі на захованому від сторонніх очей за височезними надійними парканами таємному при-ватному кладовищі під траурні звуки вишуканого оркестру (його музик, ти любий мій друже і співучасливий супут-ник, бачиш і чуєш іноді під час телетрансляцій камерної музики!) Розаліна Зацюцюрко слідкувала за тим як служ-ники загружають дві дуже важкі мідні труни у її катафалк. Пан Копняк і пан Налийчарко аж вгиналися від її шаленої ваги! Пан Налийчарко перечепився, й мало не випустив тяженну домовину з рук!
-Обережніше, Сигізмунде, обережніше! Не картоплю гру-зиш! – гримнув на нього директор. –Дивись уважніше під ноги, а то підеш на Петрівку товарні вагони розвантажува-ти! Мені таких як ти працівників й задарма не треба!
Сигізмунд Налийчарко зблід від жаху! Він не хотів розван-тажувати товарні вагони на Петрівці! У нього усе похололо всередині від однієї лише думки, що він змушений буде покинуте тепле і прибуткове місце служника приватного кладовища і стати вантажником товарної станції.
Але зрештою погрузка благополучно закінчилась, Розаліна розписалась у журналі про тимчасове отримання двох трун з прахом графа Кобеняка і балерини Ізольди Зацьмульської, дістала золоті червінці, дала жменьку золотих монет дири-гентові й хотіла щедро заплатити директору кладовища за послуги.
-Що ви, що ви пані Розо! Хіба я посмію взяти з вас хоча б копійчину? -Пан Поховайко з поклоном поцілував відьмі руку. – Хіба що хлопцям на чарку дайте червінець, якщо ваша ласка... Вони без оковитої не можуть існувати, п’ють її неначе молоко діти…
Розаліна схвально посміхнулася й поплескала застиглого перед нею у поклоні пана Поховайка долонею по спині, потім кинула золоту монету служникам і Сигізмунд вишкі-ривши повний ряд золотих зубів, дуже спритно спіймав червінця.
Усе пройшло чудово і в піднесеному настрої Розаліна вмо-стилася в чорному шкіряному кріслі траурного автомобіля й віддала наказ водієві (а на водійському місці був скелет у лівреї!):
-Мчи щодуху, Антуане! Я повинна багато чого ще сьогодні встигнути!
І не зважаючи на чималий вантаж, катафалк шалено зірвав-ся з місця й стрілою помчав на Поділ!
А на Контрактовій в цей час тривала розгнуздана вакхана-лія у кращих традиціях шаленого кіномага Тінто Барса! Лія відчувала справжній азарт, увійшла в кураж.
Але в якусь просвітлену мить зрозумівши (можливо тому посприяла блискавка!), що вони з Вівіаною (яку теж рап-том охопило полум’я пекельної хтивості і вона стала на-вколішки поряд і чекала на слушну мить, щоб приєднатися до оргії) не встигають на дуже важливу для них зустріч з благодійною відьмою, Лія зважилась припинити божевіль-не дійство! Як їй не хотілось безкінечно дарувати (о, магі-чні льодяники!) палкі оральні пестощі юному Апполону зі словами: «А пішов ти, Іегудеїле, на хер!» відштовхнула  його!
Між тим, гримало й блискало у небі дедалі частіше і поту-жніше, час від часу поривчасто зривався вітер, але дощ  ще не починався. Хоча у верхньому місті вже періщила злива, але вона чомусь не поспішала на Поділ!
Лія схопила Вівіану за руку й шалені дівчата помчали геть. Забігли за ріг Фролівської й щоб хоча б якось вгамувати розбурхану хтивість довго і гаряче цілувалися, під дедалі гучнішими розкатами грому, глибоко дихаючи п’янким повітрям, збільшуючи свій внутрішній жар до неможливої межі.
Нарешті, відірвавшись одна від одної, вони дивилися очі в очі вологими ніжними закоханими і водночас хтивими і безумними поглядами. Якби у ці секунди хтось запитав у подруг – хто з них Лія, а хто Вівіана, вони б не змогли на-дати відповідь! Адже вони остаточно закохалися, злилися, сплелися, обмінялися юними пристрасними душами!
-Ти розумієш, що те, що я щойно зробила – цілковите бе-зумство! – навіть не вимовила, а гаряче видохнула Лія.
-Це тотальне божевілля! Я дуже хотіла приєднатися й ро-бити це із тобою разом!
-Ми божевільні, розбещені,зацьомані брутальні хвойди!
Блискавка шугонула як вогняна змія десь за Межигірську й гримнуло так, що захитався ніби велетенська таця увесь Поділ.
-Шалені грім і громовиці, Розаліна начаклувала!
-І це прекрасно!
-Що? Те що ми хвойди, чи громовиці?
-І те, і інше! І те, і інше допомагає відчувати усю повноту життя!
-Ох, як же я кохаю тебе! Кохання дійсно існує!
-Авжеж! І я так сильно тебе кохаю, що це ні з чим немож-ливо порівняти!
-Ні, я кохаю міцніше! Ніхто і ніщо не зашкодить мені ша-лено тебе кохати! Наше кохання врятує нас і збереже від будь-якого лиха!
-Ти моя?
-Так! Я цілковито належу тобі! А ти? Ти мені належиш?
-Могла б і не питати, ти сама знаєш!
-Я знаю, але хочу щоб ти сказала це уголос, а я почула.
-Я в тобі, а ти в мені і це на віки вічні!
-Дивовижно! Ти, незважаючи ні на що, така чиста, така на-тхненна!
І щирі палкі коханки злилися знову у жагучому полум’яно-пристрасному поцілункові. І ніщо і ніхто не заважав юним дівам насолоджуватися шаленим і пристрасним злиттям, і полум’я палало, і поцілунок тривав декілька хвилин, а Лії та Вівіані здалося що цілу вічність.
Саме під час оргії на Контрактовій, Розаліна чаклувала над відкритими мідними домовинами. В бенкетній кімнаті з відкритих срібних трун по слову Розаліни Зацюцюрко: «Встаньте!» піднялися сивий красень в смокінгу і струнко-нога, неймовірно приваблива жінка у дуже коштовній й надзвичайно елегантній, хоча явно старомодній вечірній сукні!
-О, Розо, королево моя, володарка потойбіччя й повелите-лька демонів і химер! Я кохаю тільки тебе! –сивочолий благородний пан одразу впав навколішки і вже на колінах підійшов до відьми й поцілував милостиво подану йому руку. -Сподіваюсь, цього разу ти остаточно вибачила нам нашу провину! Повір, ми цілковито віддані тобі і ніколи тебе більше не зрадимо!
-Так! Серце моє – не камінь! І, щиро кажучи, без вас, мої любі друзі, тоскно й одиноко на цьому світі! Тому, що я щиро прив’язана до вас! Не було жодного дня щоб я не страждала й не краяла своє серце! А біль від вашої зради давно вщух! Будь що можна розмелющити на жорнах віч-ності!  Я  давно пробачила вашу маленьку й по суті безне-винну слабкість! А чого я ще могла очікувати від таких те-мпераментних коханців як ви, залишивши вас у пікантній ситуації наодинці? Можливо, я сама в усьому винна! Виба-чте мені, що я минулого разу вкотре вже спепелила вас у приступі ревнощів та гніву! Я цього собі більше не дозво-лю! У мене є ідея, як позбавитися від моїх ревнощів! Вла-штуймо сьогодні оргію з незайманими німфами!
-О, Розо! – воскресла красуня сердечно обійняла ювілярку. –Я так завинила перед тобою! Це я його звабила! Граф не хотів, і навіть пручався! Я майже зґвалтувала його! Вибач, люба подруго, мою слабкість! Ніколи не могла приборкати свою неконтрольовану шалену хтивість! Ти ж теж по-лум’яна жінка і знаєш, як воно нестерпно свербить, коли чоловік тобі подобається і ти жадаєш його понад усе на світі! От і не встояла я, адже наш любий граф  – неймовір-ний красень!
-Та годі вже вам, любі друзі, вибачатися! Ми знову разом! Пропоную на знак остаточного примирення усю ніч бенке-тувати й шалено кохатися! До нас згодом доєднаються ще й юні чарівні створіння і мій небіж! А зараз до столу! До столу мої любі друзі! Гарне застілля – це невід’ємна скла-дова бурхливої шаленої ночі! О, як гримить грім! Як шале-но палахкотить небо! О, Ізольдо, моя люба подруго! О, графе, мій жаданий любий друже, ніхто так не втішить й не задовольнить мою шалену хтивість як ви!
І трійця розташувалася за розкішним бенкетним столом і здійняла блискавично наповнені метким лакеєм (скелетом Альбертом!) кришталеві келихи з пінним брютом! Чарівна чорнява мавка оголена й розкута втішала трійцю майстерно виконуючі незбагненні магічні мелодії на контрабасі. Вона віртуозно володіла великим контрабасовим смиком! Розпочався святковий бенкет!

Welcome!
А щасливі, по вуха закохані й шалені Лія та Вівіана швид-ко дістались до Андріївського узвозу й відшукали потріб-ний будинок. Але були трохи спантеличені, коли він пред-став перед ними у спалахах просто неймовірних небачених досі киянами велетенських громовиць, що шугали у чор-ному небі від обрію до обрію.
-Невже це той чортів будинок? – очманіла Вівіана.
-Так! №13! І катафалк біля нього чорний, не інакше як на-лежить відьмі!
-Тю, та це ж музей! Він зачинений! Музеї вночі не працю-ють! Набрехала нам  аферистка! Я одразу збагнула, що ми маємо справу або з аферисткою, або із божевільною, яка вважає себе...
-Та цить ти! Цить, кажу тобі! – Лія затисла занадто емоцій-ній коханці патякало. –Дивись, вона відчиняє вікно!
І дійсно, вікно відчинилося й назовні визирнула розпашіла, але (як і в першу зустріч у «Проглоті») надзвичайно елега-нтна  (з вплетеними у розкішну, романтичну зачіску ніж-ними польовими квітами!) Розаліна Зацюцюрко.
-Чудовий літній вечір, чи не так, любі мої фіалочки? А які чудові громовиці! І скоро вперіщить така злива, що вода завирує на узвозі й понесеться по старовинній бруківці по-тужними потоками на Поділ! Обожнюю шаленство і безлад несамовитої стихії! Життя видається тоді таким бурхливим, сповнюється позитивними емоціями! А запах озону завжди збуджує вовчий апетит і несамовиті бажання! Шалена літня злива з грозою – то є найкращій подарунок! Обожнюю робити сама собі подарунки! Я вже бенкетую з друзями! Я б вас із превеликим задоволенням запросила теж до святкового столу! Та ви мабуть поспішаєте! Чи не до хлопців, бува, на побачення? Он які захекані!
-Та які там хлопці, чорти їм у дупи! А захекані, тому що поспішали до вас! Одначе, в дивному місці ви, пані Розо, мешкаєте! – нахабно і навіть грубувато зауважила Вівіана.
-О, я не мешкаю... Скажімо, я лише орендую... офіс... Зруч-не місце, майже у центрі столиці, від клієнтів нема одбою... Багато хто користується моїми особливими послугами, ко-ли вже втрачені останні надії на будь-яку іншу поміч... То, я так розумію, ви пристаєте на мою пропозицію? Зголошу-єтесь?
-Ми охоче підпишемо угоду! – дзвінкоголосо вигукнула Лія.
-Нас усе, геть усе, влаштовує! – оптимістично підтвердила бадьора Вівіана.
-Чудово! Домовились! Я вам повідомлю про час і місце зу-стрічі! Звісно завчасно, аби ви встигли налаштуватися... Хоча, як я розумію, ви готові до бою будь-якої миті?
-Як? Як ви нам повідомите? У вас же немає ані наших ад-рес, ані телефонів?
-Зіроньки мої, навіщо мені ваші реквізити? Я можу зв’язатися подумки з будь-якою людиною яка мені потріб-на і передати їй будь-яку інформацію у будь-який час!
-Але ж ми маємо підписати угоду! Ми розуміємо, що це лише формальність, але...
-Фіалочки мої любі, угода між нами вже підписана, для то-го щоб її підписати, не потрібні  ані перо, ані папір тому що вона підписується не на папері і не пером, а зовсім у інший спосіб... Ви її підписали тієї миті, коли останні сум-ніви, останні докори сумління згасли у ваших душах, як згасають останні жарини у  вогнищі... (О, лукава відьма! Справа ж була лише у подарованих за її наказом химерою пігулках і заговорених льодяниках!)  Відтак, віднині ви во-лодітимете надзвичайними гіперсексуальними навичками та вміннями! У кожній з вас відтепер житиме нездоланий потяг до сексуальних пригод і великих напружених прут-нів!
-Ми вже у цьому переконалися!
-Невже? – Розаліна якось лукаво й загадково посміхнулася.
-Авжеж!
-На Контрактовій цей нездоланий потяг охопив нас знена-цька! Ми нічого не могли вдіяти з ним...
-О, як цікаво! Здається, я трохи передала куті меду! Але сподіваюся, вас нічого не збентежило?
-Аніскілечки! – з блиском в очах вигукнула Вівіана. -Але тоді, якого біса ви нас запрошували, якщо нічого не потрі-бно вже підписувати?
У вишині над Липками шугонула потужна блискавиця, висвітивши облямовані золотом зелені бані й золоті маківки та хрести Андріївської церкви, а потім гримнуло так, що здригнулась земля.
-Вівіано! – Лія смикнула коханку за кофтинку й промовис-то подивилася в  її нахабні шалені очі. – Вівіано, будь лас-ка, добирай слова...
Розаліна Зацюцюрко знову посміхнулась але цього разу іронічно і поблажливо:
-Облиш дівчіно церемонії, я ніколи не плутаю хамство із шаленством молодості! Більш того, я вклоняюся перед мо-лодим нестримним безумством! Я просто хотіла вас ще раз побачити і, якщо ваша ласка, запрошую бути присутніми на бенкеті. Як я вам вже повідомила, у мене сьогодні не-звичайний день. І я хочу, щоб сьогодні у мене за столом бенкетували мої найліпші друзі! Мої любі друзі! Тож за-прошую  ґречно до святкового столу! Я вас познайомлю із моїми гостями! Повірте, це добірне вишукане товариство!
-О, це така честь, пані Розо! – вигукнула Вівіана. ЇЇ очі  вщент наповнилися нахабним шаленством.
-Ми навіть і не мріяли про це, люба пані Розо! –  диплома-тично вимовила Лія.
-Тож прошу, заходьте до будинку, мій служник відчинить вам! Він трохи дивний, але не переймайтеся! Мерщій, поки не вперіщила злива!
Розчинилися парадні двері й у напівтемному парадному запрошені відьмою гостії побачили білі кості Альберта! Від несподіванки Лія ахнула і цупко вчепилася Вівіані в плече. Вівіана теж здригнулася, але миттєво опанувала себе й мовчки потягнула коханку за собою в парадне, а потім нагору по крутим сходинкам.
Щойно дівчата увійшли улупила така злива, що здавалося, ніби розверзлися небесні хлябі, і потужні струмені води, ніби з брандзбойтів, зашмагали по дахам будівель і бруків-ці Андріївського узвозу...
Дівчата увійшли до вітальні. Посеред кімнати на килимі сидів уже знайомий їм чорний кіт Фреді (після інциденту біля «Проглоту» Розаліна ледве відкачала його бідолашно-го валеріанкою!). Побачивши шалених дівуль, вусань зане-покоєно нявкнув й заховався під стіл.
Розаліна Зацюцюрко випромінювала щиру гостинність:
-Прошу, фіалочки! Ви мої жаданні гостії! Я чекала на вас і стримувала до вашого приходу зливу! Чудовиий, чудовий сьогодні вечір! І зібралися за столом лише мої любі друзі! –Розаліна обійняла й розцілувала Лію та Вівіану. Від по-дільської відьми віяло витонченими парфумами і від того дивовижного дурману чомусь ввижалося далеке лазурове узбережжя, Рив’єра та біла яхта в затишній бухті. –Любі друзі, до нас на вогник завітали неперевершені й чарівні Лія та Вівіана! Але треба панянок трохи нарядити!
Розаліна змахнула рукою і дівчата відчули на тілі замість купальників шортів та майок дорогу білизну і шовкові ве-чірні сукні а на ногах замість кросівок елегантні туфлі! Не стримавшись, вони підбігли до велетенського дзеркала щоб помилуватися собою!
-Це справжнє диво, дякуємо!– в один голос вигукнули ошелешені подруги.
-О, це ще не диво, фіалоньки мої! Дива ще попереду! – на обличчі відьми знову з’явилась іронічна посмішка. -Але ви дійсно неперевершені!
-Ці плаття надзвичайні! – захоплено вимовила Лія. –Звідки таке чудо?
-З Японії!
-Оце то так! Невже із самісінької Японії?
-Так, фіалоньки! Щойно доставлені! Із колекції «Джепоніз гьорлз» найкращого токійського кутюр’є Хацікоко Мацу-цо! Створені для юних і пристрасних німф! Парфуми біля дзеркала! Але не раджу їх я вам, хоча вони й надзвичайні! Та вони аж ніяк не перевершать п’янкий аромат вашої юності!
І ще декілька шокуючих несподіванок не побачених ними одразу очікували на новоявлених бенкетувальниць: перед гостями грала на старовинному й вочевидь дуже коштов-ному контрабасі, затиснувши інструмент поміж стегнами, заплющивши очі й дуже чуттєво (ніби жаданий ерегований причандал!) тримаючи смик довгими гнучкими пальцями оголена дівчина! Окрім того, у кутку бенкетної кімнати стояли дві відкриті мідні труни, а їхні кришки були приту-лені до стіни.
-Знайомтесь з товариством! – Розаліна була весела і збу-джена. –Під стіл заховався мій любий муркотун Фреді! За контрабасом тішить нас чарівною музикою моя надійна помічниця у багатьох важливих і складних справах – Ана-бела! Анабела талановито  шпигує, стежить, заплітає ін-триги й влаштовує провокації! А її музичні здібності непе-ревершені, тож я навіть ні хвилини не сумнівалася кому доручити музичний супровід ювілейної вечірки! На пер-ший погляд контрабас досить обмежений у своїх можливо-стях інструмент, але повірте в спритних і чуттєвих руках Анабели він перетворюється на дивовижне джерело найрі-зноманітніших мелодій та композицій! Звуки контрабаса чарівні й ненав’язливі, вони ніби розчиняються у просяк-лому чарами та хвилюючими передчуттями просторі! Ана-бела така ж віртуозна у грі на контрабасі, як шалений Па-ганіні на скрипці! Я цілковито втрачаю самоконтроль, коли чую як грає цей божевільний демон! Зізнаюсь, нещодавно я не втрималась і  наважилась на шалений вчи-нок: перетнула кордони часу і відвідала його концерт в Ла Скала! Спочатку я виманила із імператорської ложі супут-ницю палкого поціновувала жіночої вроди та витончених мистецтв імператора Франції і відправила її на деякий час у паралельні світи. А сама, перевтілившись у Жозефіну, влаштувалась у ложі поряд з Наполеоном і насолоджувалась, насолоджувалась, насолоджувалась! Я звабила імператора під магічні звуки скрипки чорнявого шаленого генія! Це було безумство, але ж я темпераментна й витончена дама і тому час від часу мені просто необхідно чинити безумства! Дехто вважає неможливими подорожі у часі! Але повірте, немає нічого простішого! На це здатні навіть початківці! Тому що це ази чаклунства! Потрібно лишень перевищити швидкість світла! Один дивак геть необізнаний і не посвячений у таїну магії на ймення Альберт якось довідався про це від мене під час нашої дружньої бесіди, коли ми випадково зустрілись у Берні у кав’ярні мадам Лярош! А потім він таке утнув! Бідолашний, опублікував нашу розмову у вигляді власної теорії, хоча я йому суворо заборонила це робити, і став всесвітньо відомим вченим! Цей зухвалий Альберт отримав і славу і гроші, а людство – зловісні технології та зброю для самознищення! Коли я дізналась то дуже розгні-валась!
Але ж повернімося до застілля! Повірте, я знаюся на мис-тецтві і стверджую: Анабела з контрабасом – це ідеальний варіант для будь-якої вечірки і навіть дипломатичного рау-ту чи великосвітського прийому! Це набагато краще, аніж запрошувати, скажімо, якусь божевільну флейтистку! А за столом – мої любі друзі (Розаліна зробила жест в сторону сивочолого красеня який, користуючись великою срібною ложкою ласував чорною ікрою) – граф Кобеняк, мій щирий і давній друг, справжній киянин, хоча нині він вже мешкає в зовсім іншому... гм... місці... але інколи з мого дозволу все ще навідується до Києва щоб залагодити деякі комер-ційні питання, і про певні аспекти столичного життя, яке б безнадійно завмерло без його щирої участі, він знає геть усе! Наш любий граф – неперевершений фахівець у галузі корупції і контрабанди! Справжній експерт! Він у цих ко-рупційних схемах почувається як риба у воді! Знає усі вхо-ди і виходи! Кому, коли і скільки! Навчав шахраювати не одне покоління владної верхівки! Консольтував ще київсь-ких генерал-губернаторів, навчав шахрайству Косіора, а потім по черзі усіх інших… кхе-кхе… добродіїв! Наш лю-бий граф – ідейний монархіст і обожнює теревенити про старожитній Київ! Окрім того, граф – великий поціновувач пікантної дівочої вроди! Стережіться – він дуже досвідчений ловелас і зваблює непомітно й підступно і надзвичайно майстерно! Спочатку причаровує й заколисує, а потім гойдає до нестями!
-О, корупція, хабарі, контрабанда! Це надзвичайно цікаво, привабливо й сучасно! Шановний граф у тренді, і нам не-ймовірно приємно зустріти таку кмітливу й обізнану лю-дину в доленосний для нас момент! – Вівіана випустила вишукану й дотепну фразу ніби кулеметну чергу й замовк-ла, виблискуючи очима. Вона приємно здивувала витонче-ною іронією й дотепністю не тільки гостей Розаліни Зацю-цюрко, але й себе саму!
-О, мадемуазель, ви люб’язна й чарівна! Ви маєте рацію, у контексті нашої розмови зауважу що у стародавні часи усю контрабанду виробляли або переправляли через Одесу. За-раз вона насичує Україну звідусіль – і це прекрасно! Libero in libero! – граф Кобеняк облишив  ікру, витер губи сервет-кою, підвівся й з поклонами поцілував молодим панянкам руки.
-А ця чарівна струнконога німфа з чорними наповненими пристрастю та полум’ям невимовних бажань очима - пані Ізольда. Зіркова танцюристка балету! Причарувала своїми тендітними ніжками, а потім безжально розбила безліч не тільки чоловічих, а й жіночих сердець не лишень у вітчиз-ні, але й у багатьох країнах світу в яких відбувалися її гаст-ролі! – продовжувала знайомити дівчат із гостями Розаліна Зацюцюрко.
-Ой, що ви дорога Розо! Що ви! Не перебільшуйте, а то ді-вчата ще справді вважатимуть мене безжальною серцеїд-кою! Я була лише безневинною юною Афродітою... безне-винним янголом, який прагнув кохання і ніжності...
-О, як ми вас розуміємо - голосом сповненим співчуття за-уважила Вівіана. - О, якби ж ви тільки знали, як ми вас ро-зуміємо...
-Так, так... - Ізольда схвально кивнула й доброзичливо по-сміхнулася. Вона була цілковито задоволена перемовина-ми. 
Дівчата приєдналися до гостей й зав’язалася приємна за-стільна бесіда. Граф Кобеняк (галантно отримавши дозвіл від присутніх дам) запалив ароматну сигару й майстерно пускаючи спочатку кільця а потім стрижні зі струменів ди-му (таким чином, щоб стрижні пронизували кільця!) з чарі-вною та надзвичайно елегантною посмішкою звернувся до юних леді:
-Якщо ваша ласка, задовольніть мою цікавість щодо сфери ваших, даруйте... е... щоденних інтересів?
Вівіана та Лія перезирнулися між собою, а потім з ювіляр-кою, яка їм доброзичливо й  схвально посміхнулася й ледь помітно кивнула.
-Ми, за допомогою пані Розаліни, опановуємо мистецтво задоволення палких, дещо незвичних, а тому іноді потаєм-них, але цілковито нам зрозумілих і природних чоловічих бажань...
-О, шарман! – пані Ізольда почала плескати у долоні. –Мої вам вітання й захоплення, любі колежанки! Зізнаюся, я бу-ла першою, хто втілив ці вміння й навички безпосередньо на балетній сцені! Я здійснила революцію і здійняла фу-рор! Я була засновницею дуже відвертого і дуже чуттєвого балету! Танцювала майже оголена і на сцені таке виробля-ла з партнерами, що глядачі божеволіли! Дехто навіть зви-нувачував мене, що я перетворюю балет на порнографію! Але справжні знавці й віддані мої шанувальники (Ізольда зиркнула на графа і той ледь помітно зашарівся) палко під-тримували усі мої починання! Але нажаль при совєтах до-мінувало лише цнотливе «Лебедине озеро» і я, зрештою, змушена була покинути сцену. О, як же це приємно – у цей знаменний вечір, за бенкетним столом  у колі найліпших друзів зустріти своїх юних послідовниць!
-Є тост! За однодумців і однодумець! – урочисто вимовила Розаліна Зацюцюрко.
Антуан миттєво наповнив гостям келихи брютом з пляшки зі срібного відерця з льодом. Анабела вшкварила урочис-тий марш.
-З вашого дозволу, я питиму стоячи! За відродження чуттє-вого й розкутого балету і не тільки на сцені, але й у витон-ченому побуті!  – урочисто вимовив граф Кобеняк, підвівся й залпом спорожнив свій келих. Він ще хотів щось сказати, але мабуть думка вилетіла з його сивої голови і він лише здійняв ліву руку і зробив невизначений жест, засліпивши на мить усіх присутніх мерехтінням блакитного діаманту. Антуан послужливо підлив пінистого напою у порожній келих графа і сивий ловелас став пити брют невеликими ковтками, хтиво зиркаючи у сторону Лії. Кіт Фреді теж вочевидь пройнявшись великою симпатією та довірою до Лії, раптом заплигнув їй на коліна. Лія одразу почала його пестити, а Фреді голосно й солодко муркотіти.
Розаліна схвально подивилася на дівчат. Вона була дуже задоволена, що не помилилася у своєму виборі юних і ніж-них німф для святкової оргії.
-Графе, а це правда що у радянському союзі не було сексу? – раптом поцікавилась дещо скута й мовчазна досі Лія, по-гладжуючи Фреді. (О, славетний п’янкий брют, ти ще й не такі язики розв’язував!)
-Це - правда, моя люба лілія! Хіба ж то був секс, коли де-белий директор валив на стіл покірну й безвідмовну секре-тарку й задравши їй спідницю вигукував: «Слава КПРС!», а парторг палив «Біломор» і очікував своєї черги? Це, любі мої друзі, не секс, це – диктатура пролетаріату!
Але тішать дуже давні спогади, зігріває пам’ять про буре-мну юність! Були, були славетні часи... Скажімо, якось пе-ред Стрітенням у благословенному 1898 році зайшли ми з моїм італійським другом, нажаль вже давно покійним (граф з пересторогою зиркнув на Розаліну) сеньйором Мугеріні у невеличкий ошатний будиночок на Межегірській у якому полюбляли проводити майже увесь свій вільний час... Слава про дівчат, які щовечора гостинно приймали нас із моїм другом – веселуном і дотепником Мугеріні – сягала далеко за межі Києва... Поціновувачі приїздили щоб зустрітися із ними зі Львова, Варшави і навіть з Кракова... О, ніколи не забуду той чарівний Поділ, той овіяний імперською величчю Київ… Так от, зайшли ми з друзякою Мугеріні на червоний вогник... Жіночій зведений оркестр оголених мавок неперевершено виконував танго... Німфи запрошували кавалерів до танцю... О, ця вічно юна мелодія! Досі чую її, лишень згадаю про ті часи, лишень заплющу очі... Шампанське з кращих винокурень Європи, вишукані наїдки, юні палкі німфи в наших обіймах і танго, як сповідь, як відпущення гріхів, як проміжок між життям і смертю... Була там одна молодичка – худорлява, блідувата але фантастично вправна білявочка... Робила вона чудеса... Навіть тоді, коли ти вже цілковито виснажений, вона чарівним чином повертала тебе знесиленого й пересиченого до чергового  штурму найвищих вершин чуттєвої насолоди! Вона... во-на...
Граф так розхвилювався, що не міг дібрати потрібних слів. Але він випив ще келих брюту зібрався з думками й знову набрав повні легені повітря щоб продовжувати свої оповід-ки. Аж тут втрутилася Розаліна:
-О, любий мій друже... Даруйте, ці  пікантні деталі ваших походеньок надзвичайно цікаві! Ось тільки я хвилююся з приводу того, що серед нас знаходяться ніжні майже без-невинні юні створіння, які роблять лише перші кроки на шляху оволодіння усіма тонкощами чаруючого й екзотич-ного ремесла... І ви, досвідчений й знаний ловелас, який бачив, пережив і знає так багато, ви можете їх ошелешити деякими занадто пікантними подробицями! Окрім того ви приголомшили їх хронологією подій! Вони, ніжні наші фі-алоньки, побачили й почули сьогодні вже дуже багато див-ного, не варто їх перевантажувати шокуючими подробиця-ми...
-Пані Розаліно, аж ніяк! –  гаряче заперечила Лія, витираю-чи серветкою губи. - Нам надзвичайно цікаво слухати гра-фа і  ми безмежно вдячні йому за чудовий історичний екс-курс і, якщо ваша ласка, чи не могли б ви попросити Ана-белу зіграти танго, я хочу повернути графа в ті незабутні славетні часи спогадами про які він так щиро поділився з нами й віддячити нашому любому графу – запросити його на танець!
-Чом би й ні? –жваво відгукнулась Розаліна. -І я обожнюю танго! Анабело, танго! Виконай магічну мелодію, янголе мій, але зроби це надзвичайно чуттєво, екзотично і втаєм-ничено! Особливо витончені пасажі доповнюй вокалом!
Анабела повільним кивком голови підтвердила свою гото-вність негайно виконати наказ господині. Полинули чарівні загадкові звуки танго з легкою домішкою індійських мотивів.
-Є тост! За безсмертне і вічно юне танго! – розчулено ви-мовила Розаліна.
Антуан погримуючи кістьми з неймовірною швидкістю наповнив кришталеві келихи пінистим брютом. Вівіана та Лія звернули увагу, що лакей увесь час (вже вп’яте!) наповнює досить великі келихи з однієї і тієї ж пляшки, але напій у ній дивним чином не закінчується!
-За танго п’ю стоячи! – вигукнув граф Кобеняк, миттєво осушив келих і  галантно вивів з-за столу на середину кім-нати Лію. Демонструючи неабияку граційність та гнучкість могутнього тіла, повів молоду розпашілу від брюту партнершу на перше па. Лія відчула несамовитий унутрішній жар і тяжіння до сивого красеня. Магічні ритми танго неймовірно розпалили її.  Вона опустилась перед ним навколішки і дуже витончено й елегантно вивільнила назовні його чоловіче єство!
-О, шарман! – схвильовано вимовила Ізольда і хтиво обли-знулася.-Я не можу спокійно спостерігати, я бажаю негай-но доєднатися до графа і німфи Лії…