Я e... ав вашi погони

Я є*ав ваші погони»
Або чергова ромська трагедія з вини правоохоронців

Минулого місяця я розповідав про жахливі події, які відбулися 28 серпня 2016 року в смт. Великий Березний  в  таборі, де мешкають роми.
І от знову п’яний напад із сокирою одного із засуджених, Михайла Дьордя, на родину Сурмаїв, а через два дні помста – підпал їхньої родички, яка мешкає поруч. Нападник зник. Поліція відморожується. Заходів вживати не бажає, мабуть чекає на велику кров…
Про це у відкритій заяві про злочин потерпілих до керівників  правоохоронних органів держави, Уповноваженої з прав людини у Верховній Раді України.


Генеральному прокурору України
п. Ю. Луценку.

Директору Національного Антикорупційного Бюро
п. А. Ситнику.

Міністру  Внутрішніх справ України
п. А. Авакову.

Верховна Рада України,
Комітет з питань  запобігання  і протидії корупції,
Соболєву Є.В.

Верховна Рада України,
Уповноваженій з прав людини

Сурмай  Гайнали,
адреса: вул. Підгірна, 2 «а», смт.
Великий Березний Закарпатської області.
Засоби зв’язку: м. т. 0505160885.


ЗАЯВА
в порядку ст. 214 КПК України.

Шановні правоохоронці, шановна Уповноважена  із прав людини!
Звертається до Вас проста, бідна ромка, з приводу кримінальних правопорушень (злочинів), які в черговий раз, при повній  безпорадності працівників Беликоберезнянського відділення НП України в Закарпатській області були скоєні 30 липня, 31 липня та 1 серпня 2017 року  проти моїх родичів. Благаю вас захистити  моє та моїх родичів конституційне право на життя.

Передісторія справи.

Вранці 28 серпня 2016 року до будинків, де мешкає наша родина Сурмаїв по вулиці Підгірній, 1 «а» та 2 «а» в смт. Великий Березний Закарпатської області, у супроводі натовпу ромів, який налічував близько 30 осіб групи підтримки, прийшла родина Дьордь.
Десять осіб цієї родини, виламавши ворота, а потім двері, озброєні кілками, сокирами, бітами, нагостреними ланцюгами від бензопил спочатку увірвалися в будинок Підгірна, 2 «а». Надворі лишилася група ромів, яка мала завершити розбій – вчинити розправу над нами.
Проникнувши в перше житло, родина Дьордь почала трощити меблі, стіни в хаті. Присутніх Сурмаїв вони били кілками, сокирами, бітами та ланцюгами. Малолітні діти ховалися в шафах.
Як результат цього погрому, практично у всіх членів родини Сурмаїв  зафіксовано переломи щелеп, ребер, шийних хребців та закриті черепно-мозкові травми, колото-різані рани, синяки.
Як в подальшому встановила експертиза, кожному з нас було нанесено біля 10 ударів по різних частинах тіла. Нелюди, під впливом вжитих наркотичних речовин, настільки розійшлися, що почали рубати ліжко дев’ятирічної дитини-інваліда Ірини Сурмай. Дівчинка, яка з народження не може ходити, сидіти, а тільки лежати, впала на підлогу. Тільки диво врятувало її від сокири нападника, який вважав, що зарубав її. Дьордяї били родину Сурмаїв до тих пір, поки вони усі не лежали на підлозі без свідомості.
Вважаючи, що Сурмаї мертві, нападники перейшли до іншого будинку – Підгірна, 1 «а», який знаходився поруч. Там вони також почали бити усіх підряд, нищити меблі та інше майно.
Неповнолітній Василь Сурмай встиг вистрибнути у вікно та почав тікати. Злочинці кинули в нього сокиру, яка пролетіла двадцять сантиметрів від його голови. Хлопчик так перелякався, що упісявся.
В цей час нападники сунули на Віталія Сурмая, за спиною якого було четверо його дітей. Одного з дітей, 13 літнього Павлика Сурмая, якого захищав батько, зачепили загостреним цепом від бензопили. В наслідок чого у дитини були пошкоджені м’язи руки. Побігла кров.
Нападникам цього здалося мало. Дьордяї почали кричати, що треба відрубати батькові, Віталію Сурмаю, голову. Слідом надійшла ще одна пропозиція – поставити його на коліна. Що вони і стали вимагати, погрожуючи при цьому, що вони порубають його 4-х дітей.
Віталій Сурмай, переживаючи за дітей, виконав їх вимогу і став на коліна. Після чого знову залунали пропозиції витягнути його на вулицю та відрубати голову. Це ж саме пропонувалося зробити і його родичу, дитині, п’ятнадцятирічному Василю Сурмаю, який, рятуючись від нападників, виліз на дах будинку.
В цей час на вулиці з натовпу доносилося: «Бийте їх! Тягніть їх на вулицю! Голови будемо рубати!»
Вірогідніше за все, це колективне вбивство і відбулось би, і злочин розчинився б у натовпі, але, на щастя, саме в цей час до першої хати вбігла моя родичка Зорина Сурмай. Побачивши безпритомних батьків та свою дитину-інваліда на підлозі, вона викликала швидку допомогу. Саме сирена машини лікарів злякала та зупинила нападників. Вони припинили розбій і почали тікати з будинку по Підгірній, 1 «а».
Зорина Сурмай, яка вийшла надвір, почула як Йосип Дьордь кричав: «Тікаймо, хлопці, бо там всі мертві. Я зарубав інваліда…»
У ході розбійного нападу із помешкання господаря Сурмая Віталія Миколайовича злочинцями було відкрито викрадено кошти у сумі 20000 грн. та золоті вироби. Це бачила дружина Віталія.
Ми повідомили на 102, звернулися із заявою про злочин до Ужгородської місцевої прокуратури. Відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016070070000262 та розпочато досудове розслідування.
Працівники Великоберезнянського відділення НП України в Закарпатській області халатно віднеслись до виконання своїх службових обов’язків під час розстеження кримінальної справи і не тільки.
Після порушення кримінальної справи почався тиск та погрози на нас через наших дітей. Іноді слова з погрозами переходили до конкретних дій.
Так, у вересні 2016 року 13 річному Павлику Сурмаю один із підозрюваних, Михайло Дьордь, ззаду кинув ланцюг на шию та став душити. Дитина вирвалася. Батьки письмово про це повідомили в поліцію. Михайла Дьордя викликали в поліцію. При ньому в кишені було знайдено вище вказаний ланцюг. На свої дії він прямим текстом сказав: «Я є*ав ваші погони». З ним поговорили дві години та відпустили. Адміністративну справу із незрозумілих причин порушено не було. Хоча і так все зрозуміло. Поліції у Великоберезнянському районі не існує. В неї інші проблеми… І це не поодинокий випадок.
По сьогодні гальмує розстеження по кримінальній справі, пов’язаній з викраденням нашого автомобіля у вересні 2016 року. Хоча і в цьому все зрозуміло. Тотальна корупція в місцевих правоохоронних органах.
Після цього та нашої поїздки до Києва, де ми звернулися із скаргами в ГПУ та МВС України, розслідування кримінальних справ зрушилося з місця. Однак не так як вимагає закон. Замість того, щоб кваліфікувати злочинні дії родини Дьордь як розбій, вони слідчими Великоберезнянського відділення НП України в Закарпатській області були кваліфіковані як хуліганство.
По одній із справ Великоберезнянським районним судом 5 липня 2017 року винесено вирок, який у зв’язку з неправильною кваліфікацією є м’яким. Підсудні отримали по чотири роки ув’язнення.
Нині на розгляді в Великоберезнянському суді ще дві кримінальні справи відносно родини Дьордь, дії яких також кваліфіковано за статтею «хуліганство», хоча вони підпадають під «розбій», скоєний групою осіб. Більш детально як про ці злочини, так інше викладено в матеріалах журналістського розслідування в газеті «Правозахист» № 5 (527) від 8 липня 2017 року, в публікації «Жахи Великого Березного, або я сам собі закон!», яку я додаю до скарги і надруковане підтверджую. 

Суть справи.

В неділю, 30 липня 2017 року після обіду, приблизно в 13.00 п’яний Михайло Дьордь, який засуджений  вироком Великоберезнянського районного суду за раніше скоєний злочин від 5 липня 2017 року до чотирьох років позбавлення волі, нині  матеріали кримінальної справи  на розгляді в Закарпатському апеляційному суді, здійснив черговий напад  на мешканців будинку за адресою вул. Підгірна,  1 «а» смт. Великий Березний, де мешкає ромка Сурмай Альбіна Іванівна зі своїм братом та  шістьма неповнолітніми дітьми.
Погрожуючи  їх вбити, Михайло Дьордь почав рубати сокирою, яку  приніс із собою, замінені після останнього нападу його родини 28 серпня  2016 року пошкоджені двері. При цьому поранив до крові руку та чоло Сурмаю Івану Івановичу, який захищався. В  будинку також знаходилася і його  дружина Гонда  Яна Володимирівна та 15-літній син Альбіни Сурмай – Віталій Сурмай, інші неповнолітні діти. Як би не двері, за якими встигла сховатися   родина Сурмаїв, він би порубав і їх. Гайнала Сурмай передзвонила в поліцію на 102.
Перед тим як  втекти, Михайло Дьордь на прощання пообіцяв усіх Сурмаїв повбивати, голови повідрізати, хату спалити. Погрози чули  Гонда Яна, 15- річний Віталій Сурмай та її неповнолітній  14-річний син Микола Сурмай. 
Працівники поліції, взявши пояснення від потерпілих, поїхали. Цього ж дня засудженого Михайла  Дьордя по факту   хуліганських дій та погроз розправи проти родини Сурмаїв, яка мешкає в будинку по вул. Підгірній, 1 «а» було затримано, взято пояснення  та відпущено за 30 хвилин. Заяву потерпілих в ЄРДР не було внесено.
Наслідки не забарилися. Через два дні, 1 серпня 2017 року, приблизно в обід о 14.00 несподівано загорівся будинок по вул. Зеленій без номеру, що недалеко від Підгірної,  1 «а», в якому мешкає Сурмай Олена Василівна, яка  виїхала  на заробітки до Львівської області на сезонні роботи. Працює у орендаря, вибирає часник.
В цей час у будинку ніхто не проживав.  Сам будинок був зачинений і не мав підключеної електрики, що може свідчити тільки про навмисний підпал.
Пожежу побачила Гайнала Сурмай, яка мешкає по сусідству.  Вибігши з хати, вона побачила,  що горить дах і розбите вікно, яке напередодні ще було цілим.  Вона і викликала пожежників. На гасіння пожежі приїхали дві  пожежні машини та експерти.
Зловмисник, ми підозрюємо засудженого Михайла Дьордя, який  до цього за два дні погрожував нам вбивством  та підпалом нашого майна, таким чином помстився свідку по кримінальній справі Івану Сурмаю, який ходить на усі судові засідання як потерпілий, і дав покази.
Підійти непомітним до будинку Михайло Дьордь міг  з іншого боку, де хащі підходять майже до будинку і з вулиці нічого не видно.
Поліція взяла пояснення у Сурмая Івана. У Гайнали Сурмай пояснень не брали, хоча вона  перша побачила розбите вікно, пожежу та викликала пожежників.  Сам же  погрожувач та підпалювач Михайло Дьордь, якого  зранку 1 серпня 2017 року ще бачили в таборі в смт. Великий Березний, цього ж дня втік  у невідомому напрямку. Через три дні, 4 серпня 2017 року, знову з’явився. Мабуть, йому в поліції повідомили, що проти нього кримінальне провадження відкриватись не буде.
Власниця будинку Сурмай Олена Василівна  після того, як їй передзвонили та сказали, що її хату спалено, сказала: «Де тепер мені жити? Візьму мотуз та завішусь».   
Підсудний Геннадій Дьордь, кримінальна справа  проти якого розглядається у Великоберезнянському районному суді, поводить себе  зухвало, постійно   ображає  та принижує потерпілих ненормативною лексикою, погрожує їм відрубати голови, спалити хати. Так, на останньому судовому засіданні, яке відбулося 31 липня 2017 року, підсудний Геннадій Дьордь заявив: «Коли заб’ю одного, то буду знати за що буду сидіти».
Представник державного обвинувачення на це  жодним чином не реагує. Безпорадним виступає і суд, працівники якого крізь пальці дивляться на всі ці погрози і,  мабуть, не знають як  застосувати проти порушника Адміністративний  кодекс.
Ми не знаємо  як нам жити під тиском погроз фізичної розправи та спалення з боку  родини Дьордь і повної безпорадності місцевої поліції, яка покриває  злочинців, допомагає їм уникнути відповідальності.
Нині ми, уся наша родина,  за вище вказаних причин вимушені спати в одному будинку, в якому дві кімнати і кухня. А це 9 дітей, 52 онуків і плюс дорослі. Це майже 70 осіб. Спимо,  де можна і як можна. Дорослі по черзі чергують, щоб нас усіх не зачинили і не спалили.  Якщо станеться так, що нас спалять в черговий раз Дьордяї, то нам що, йти жити  в приміщення  Великоберезнянської поліції чи районної ради тощо?
Коли ми звертаємося до начальника місцевої поліції пана Боднарчука О.Д., то постійно чуємо від нього: «Завтра, зроблю завтра, прийдіть завтра, після завтра».
Спитали в нього: «Скільки нас можна «завтраками» годувати? Ви вже нас рік  годуєте». На що він відповів, що він в районі тільки  7 місяців. Коли робиш йому зауваження, то  виганяє нас із кабінету. Чого він чекає? Великої крові, різанини?! 
Ще декілька прикладів як працює наш суд та  поліція.
Затриманого Геннадія Дьордя 16 липня 2017 року доставили в Березнянський районний суд, де  йому мали змінити  запобіжній захід у вигляді  домашнього арешту, який він порушив, виїхавши без дозволу суду у Львівську область, на тримання під вартою. Під це з Ужгорода приїхала замовлена машина, щоб відвезти  за постановою суду Геннадія Дьордя в СІЗО. Однак цього дня в суді не було чергового судді. Усі знаходилися хто у відпустці, а хто на лікарняному. Тому Геннадій Дьордь в суді і кричав, що він: «Є*бав суд» і що йому ніхто нічого не зробить, бо він усіх купив. Після чого Г.Дьордя відпустили.
Другий випадок, який стався нещодавно, не менш вражаючий.
За постановою суду по іншому кримінальному провадженню, яке  знаходиться у Великоберезнянському районному суді, в розшук було  подано Дьордя Йосипа Йосиповича  та Дьордя Петра Васильовича. На початку  серпня 2017 року їх відшукала Сурмай Елла  Миколаївна, яка мешкає у Вінниці. Перевіряючи інформацію, передану їй, вона виїхала на  залізничний вокзал цього міста, де і знайшла вище вказаних Дьордяїв. Після чого вона звернулася  в районну поліцію і повідомила, що особи, які в розшуку, знаходяться на залізничному вокзалі. Однак їй не повірили. Жінка стала на коліна, благаючи  працівників поліції перевірити її слова  через комп’ютер. Після перевірки наряд поліції виїхав на  вокзал і затримав  Дьордяїв. Доставивши їх в районний підрозділ, передзвонили черговому Беликоберезнянської поліції та сказали, що Дьордяїв, яких вони оголосили в розшук, затримано. На що їм було сказано, що  вони до них не мають претензій,  це, мовляв, суд їх подавав у розшук, бо вони не з’являються на судові засідання. Це не відповідає дійсності, оскільки в розшук подавала поліція, і тільки на останньому судовому засіданні після того, як поліція відпустила Дьордяїв, було винесено постанову про їх розшук і затримання.
Після цього Дьордяїв Вінницькі поліціянти відпустили. На що Дьордяї сказали Сурмай Е. М., що вони її знайдуть та вб’ють її та дітей.
Виходить, що наша поліція – клоуни, які розсилають за постановою суду  орієнтування на пошук осіб, які уникають суду, розміщують   їхні фото у себе на стенді по розшуку осіб, а в наявності при затриманні злочинців відморожуються.
Тому не є дивним, що на в’їзді в наш табір  на стовпі та парканах написана «Зона Б13». Це означає, що це територія свавілля. Не буде дивним, якщо така табличка згодом з’явиться і на в’їзді в смт. Великий Березний, де, по суті, вже не залишилося правоохоронних органів. На ладан дихає суд та місцева влада. Як нам бути? Чекати, коли нас спалять або повбивають, бо місцева поліція самоусунулась від виконання своїх обов’язків?
Хочемо додати і по подіях нашого побиття 28 серпня 2016 року. Того ранку активну участь брала Дьордь Валентина Йосипівна із ножем в руках в нападі її братів та інших родичів на родину Сурмаїв.
Кримінальне провадження проти неї по сьогодні не відкрито, оскільки вона не має українського паспорту, а має на руках паспорт СРСР з пропискою в Казахстані. Тому її відпустили, бо не має діючих документів, які посвідчують особу. Що є черговим відморозом від нашої поліції і свідчить, що вони куплені Дьордяями.            
   На підставі вище викладеного прошу:
1. Заяву по нападу Михайла Дьордя на  родину Сурмай Альбіни Іванівни по вул. Підгірній,  1 «а» у Великому Березному та підпалу будинку Сурмай  Оксани Іванівни по вул. Зеленій, б/н., в смт. Великий Березний внести в ЄРДР. 
2. Порушити кримінальне провадження  по Дьордь Валентині Йосипівні та притягнути її до передбаченої законом відповідальності.
3. По бездіяльності начальника відділку НП Великоберезнянського району  та покриванню ним злочинців призначити службову перевірку й прийняти за її результатами передбачене законом рішення.
4. Взяти нашу справу на контроль.
5. Повідомити мене про прийняте рішення.

Додаток:
1. Газета «Правозахист» № 5 від 7 липня 2017 року.
2. Газета «Правозахист» № 6 від 8 серпня 2017 року.
 
З повагою,
Гайнала Сурмай.
9 серпня 2017 року.