Сумасшедший Вояж 2-на укр-отрывок

Highway to Hell
Небо посвітлішало. З-за хмар виглянув повновидий місяць. Де інде стали видкі зорі.  Лія та Вівіана повільно йшли камьянистим шляхом.
-Оце так магія! Суцільна чортівня! Що ж нам тепер робити?
-Я одразу відчула, що ця Розаліна лиха! Наобіцяла золоті гори, і ось що ми тепер маємо! Я в розпачі! – панікувала Лія. -Сподіваюсь у нас є ще декілька чудодійних пілюль?
Вівіана потрусила бляшанку:
-Майже не залишилось!
-Давай но, по одній! Можливо вони нам допоможуть бодай якось!
Дівчата проковтнули дурман і дійсно трохи збадьорилися!
-Не журися, Ліє! – Вівіана ляснула по сідницям коханку. –Головне, що ми з тобою разом!
-Так, кохана! Зрештою ми ще легко відбулися! Ти бачила, що відьма зробила з нещасними графом та Ізольдою!
-Жах!
-Потрібно жвавіше рухатися! Знайти ночівлю й добряче відіспатися! Я стомилася ніби цілий день кайлом вимахала! А завтра вирішимо, як діяти далі!
-Уперед! Галопом!
-Іго-го!
-Іго-го-го!
І шалені молоді кобилки помчали бруківкою!
Через сотню метрів у пітьмі побачили дорожній вказівник. Вівіана посвітила ліхтариком й прочитала:
- Колгосп «Шлях Ілліча»!
-Шлях Ілліча? – перепитала Лія.  -Що за хрінь! Оце-то триндець! Потрапили у якусь хронотопічну аномалію! Ну, клята відьма!
-Яку ще аномалію? – схоже пілюлі вже майже не посилювали інтелект Вівіани і вона перестала розуміти навіть найпростіші терміни! – Лі, ти можеш висловлюватися ясніше?
-В патогенну зону!
-Це як Бермудський трикутник? Тоді ми можемо вже ніколи звідсіля не повернутися! Залишимось у цих колгоспних ланах на віки вічні разом з навіженими совками!
-Ха! Ти мене замани у блакитні льони! Не панікуй, у разі небезпеки гатитимемо полум’ям з дуп, як біля «Проглоту»! І Абабагаламага з нами! Давай но ще по пілюлі для куражу!
-Треба економити! Залишилось тільки дві! Простимулюємо одна одну пестощами і ляпасами!
Дівулі злилися у жагучому пристрасному поцілункові, а потім оголили сідниці.
Лясь!
Лясь!
-Іго-го!
-Іго-го-го!
Прудко зірвалися з місця, домчали до околиці якогось села й наздогнали огрядного дуже схожого на браконьєра дяхрона з мисливською рушницею і торбою за плечима. Він йшов похитуючись, заплітаючи ногами й співав жартівливу пісню:
-Лізе бабка по драбині
Тягне дрова у торбині
Дума, буду піч топить,
А у торбі чорт сидить...
-Слухай, дядьку, що це за довбане таке село? – нахабно перебила співи Вівіана.
Браконьєр зупинився, перестав співати, обернувся й каламутно подивився на незнайомок.
-Комунарівка! – від вуйка жахливо смерділо перегаром.
-Ото назва! Краще б вже назвали Задроченцями!
-Як ви смієте паплюжити святі для радянської людини слова! Я, між іншим, тут парторг!  Сільвестр Мудота! Чули мабуть?
-Що ти верзеш, йолопе? Ти що, поп-зірка, чого б ми мали про тебе чути? А радянського союзу вже немає! Йому давно каюк! У 1991 році розвалився як гнилий гарбуз! Ви що тут геть здичавіли? Нічого не знаєте?
-А ви що, перепилися? До 1991 року, ще далеко! Ви мабуть у бабки Параски самогонку брали? Вона якесь зілля додає, як вип’єш, то навіть забуваєш своє ім’я, не те що який рік!
-А який по-твоєму зараз рік? – Вівіана підморгнула Лії й покрутила вказівним пальцем біля скроні.
-Який, який... Звісно який –1981! У минулому році була Олімпіада!
-Що? – Вівіана просто як стояла, так і опустилася прямо на бруківку. -Ліє, він що, дійсно божевільний?
-Ніби то ні...
-Тоді це ми із тобою збожеволіли!
-Не треба зловживати оковитою, та ще й у такому юному віці! Яких ви будете потім дітей народжувати? Калік і дебілів? Радянській державі потрібні здорові повноцінні захисники вітчизни та будівники комунізму!– тоном лектора вимовив сп’янілий парторг-браканьер здійнявши догори вказівний палець і кліпаючи очима неначе ідіот.
-Та пішов ти, довбань! Ми що тобі, пришелепкуваті совчині, що ти нам мізки вправляєш? Звідки ти тільки й узявся на наші голови?
-Що ви собі дозволяєте? – парторг аж сіпнувся від образи. Вперше він чув щось подібне від співвітчизниць та ще й таких юних. -Я – поважна людина! У мене навіть грамота почесна є від райкому партії! Ах ви негідниці! Я вас заарештую, а завтра вранці до міліції здам! Якісь ви підозрілі, чи не шпигунки бува? Між іншим дільничний, капітан Мудота, мій брат! Познайомитесь із ним поближче! Він полюбляє на таких брикливих кізочок вдягати кайданки!
Сільвестр навів на подруг рушницю:
-А ну, руки вгору!
-І чого ти присіпався? Ми, між іншим не місцеві, а з Києва!
-До Києва далеко! А тут у нас свої закони! Глушина, ліс, болота... Буль-буль і гуд бай!
-То який же ти комуніст, а тим паче парторг? Ось із-за таких як ти й розвалилася радянська держава!Ти бандота поліська! Браконьєр! Що там тягнеш у торбі?
-А то не ваше собаче діло! Краще прикусіть язики! А то...
-Ой, налякав їжаків голою дупою! Що ти нам зробиш, довбаню? Ти ж ледь на ногах стоїш! Рушниця у тебе хоча б заряджена?
-А я от вам!– браконьєр звів курки. -Ах ви ж курви! Уб’ю! У мене жакани!
-Лія, вйо! – скомандувала Вівіана.
-Діставай запальничку! Будемо відбиватися полум’ям із дуп! Я саме хочу перднути!
-Та яке там полум’я! У нього рушниця жаканами заряджена, зараз як шмальне!
Вівіана ляснула коханку по сідницям.
-Іго-го!
-Іго-го-го!
-Абабагаламага!
І дівчата дременули від комуніста, як від чуми! За їхніми спинами гримнув постріл, потім другий, але кулі просвистіла десь поряд.
Сповільнилися біля білої кам’яної церкви.
Підійшли ближче й посмикали  двері, сподіваючись увійти до храму і можливо знайти у ньому порятунок, прихисток й заночувати. Але двері були зачинені. Вівіана посвітила ліхтариком й дівчата побачили велетенський чорний замок й табличку «Обережно! Склад хімікатів!». Задрали голови. У місячному сяйві у вишині побачили силуети бань без хрестів...
-Я шалено хочу спати! Ходімо, заліземо у якусь клуню, або на сіновал! – скрізь шалене позіхання вимовила Вівіана.
-А що ж ми робитимемо вранці? Цей пришилепок Сільвестр нас знайде і у нас будуть великі неприємності!
-Ще й які! Совки можуть навіть нас ув’язнити за антирадянську агітацію! Доправити до Сибіру!
-О, Ліє, не думай про це, до ранку ще треба дожити! –вирвались у Вівіани пророчі (о, Чорна Янголиця вже навздогоняла дівуль і тягнулася до них своїми чорними кігтистими лапами!) слова.
Дівчата принишкли у передчутті нових небезпечних пригод й пішли Комунарівкою повільно, озираючись ніби диверсанти на ворожій території.

Deadly dens
Неподалік від клубу у світлі ліхтаря скупчилася хлопці. Вони пиячили поряд з бюстом комуністичного ідола. Один з пияків мочився просто на постамент! Дівчата не одразу помітили небезпеку, а коли помітили було вже надто пізно! Сп’янілі молодики засікли привабливих дівчат й одразу збудилися:
-Тьолочки, гайда до нас! Бухнемо! Влаштуємо гоцалки! 
Лія та Вівіана пришвидшили кроки й вже майже зникли у темряві, але декілька дебелих юнаків кинулись навперейми й перетнули їм шлях.
-Куди ж ви, красунечки? – спитав найвищий і найдужчий, чорнявий неначе індус. Вочевидь лідер місцевого шобла.
-Хлопці, ми поспішаємо!
-Куди б це, посеред ночі? На ****ки?
-Не твоє собаче діло!
-Звідки ви взагалі такі нарвані? Випийте з нами! Вано, дай їм!
Вано простягнув дівчатам пляшку самогону.
-Пийте! З горла!
-Хлопці, та ми не в гуморі!
-А ми вас не просимо жартувати! Що тут вам КВН? Але не відпустимо, доки не забухаєте із нами!
-От вляпалися! – зойкнула Лія.
-Не панікуй, - Вівіана як і завжди у критичну мить була спокійною і впевненою у собі, - я гадаю, що хлопці нас із кимось сплутали! Пацани, розумієте, ми не місцеві,  І нам треба поспішати, бо ми заблукали...
-І ми надто молоді, щоб пиячити і з хлопцями і ще навіть ніколи не цілувалися! – додала Лія.
-Целочкі городскіє? Це добре! А то ми місцевих дівчат усіх вже давно перетрахали! Набридли вони нам! Не цікаво із ними!
-Ви що, гидуєте випити з нами?
-Річ в тім, як би це вам пояснити, що ми взагалі, з іншого світу... паралельного...
-Ти диви, з іншого світу вони! Ви що, гадаєте що здивували нас? Ми Рея Бредбері теж читали! Але паралельні світи дійсно існують і ми у цьому пересвідчилися! До нас постійно потрапляють прибульці то з минулого, то з майбутнього, тому що за нашим селом знаходиться міжчасовий портал! Кого тут тільки не було! А одного разу навіть фашист завітав у гості! Обер-лейтенант СС Шляйц! Ми до нього добре поставилися! Теж запропонували хильнути чарку, а він почав верещати, що ми брудні жидівсько-більшовицькі свині! Ще й вальтер дістав! Ну то ми з ним довго не панькались – сокирою у тім’ячко тюкнули падлюку, а тіло втопили за селом у болоті.
-Ось так, крихітки! З нами не жартуйте!
-Пийте, а то ми смагу вам силоміць заллємо у горлянки!
-Ві, давай по ковточку зробимо...-Лія затремтіла як осикове листячко.
-А міліція тут у вас є? – не здавалася Вівіанана. –Я зараз буду гукати на допомогу! Міліція! Ґвалтують!
-До ранку немає тут ніякої міліції, тому що міліція наша – ха-ха –нализалась вже як свиня і міцно спить з головою сільради у хліву у баби Параски разом зі свинями... Хлопці, ану мо хапаймо їх, ач шалави...
Чорнявий схопив Вівіану за лікті, а Вано долонею міцно затис галасливій дівчині пельку. Інші накинулися на Лію.
-Будете бухати з нами!- виголосив чорнявий. -Хоч уночі, хоч вдень ми у цьому селі господарі! Я – Індус, а вони - моє кодло!
Полонянок підхопили на руки й потягнули до клубу. У темному фоє кинули на килим й навалилися звідусіль...
Темна багаторука чоловіча маса була невблаганною, хтивою і неговіркою.
-Хлопці, не треба... Благаю, ні! – Не здавалася Вівіана. – Це безглуздо! Невже вам так подобається ґвалтувати дівчат? Це – тупо! Давайте ми краще виконаємо для вас на сцені стриптиз! Обіцяємо незабутні враження, будете згадувати про цю ніч усе життя!
-Дійсно! Ану, тягнімо їх на сцену! Увімкніть світло і музон! – розпорядився Індус. -Бітли, сподіваюся, вас влаштують? Yesterday для стриптизу підійде! Мелодія неквапна й зворушлива!
-Кльово! Обожнюємо Бітлів! Тільки не треба нас тягнути, ми самі підемо! Але обіцяй нам, Індусе, що відпустиш нас потім безперешкодно!
-Добре! Якщо буде класний стриптиз, такий що дійсно вразить нас! Але хильніть таки для хоробрості!
-Не потрібно, у нас свій засіб є! Врубайте музон!
Під вічну музику ліверпульських геніїв дівчата піднялись по дерев’яним сходинкам на сцену сільського клубу прикрашену барельєфами трійці вождів світового пролетаріату ще не знаючи, що піднімаються на Голгофу.
Вівіана витрусила з бляшанки дві пігулки й простягнула на відкритій долоні коханці.
-Лі, тримай – це останні!
-Мені страшно Ві, мені дуже страшно... І я навіть обісцялася... Сеча стікає по ляжкам...
-Ковтай!
-Ні! Я не бажаю більше ковтати ці кляті пілюлі!
-Ковтай, кажу тобі, й до справи! Покажемо клас цим совковим донжуанам!
-Що ви там белькочете, хлопці чекають вражаючого шоу! – гукнув Індус. –Ковтайте вже мерщій свої «колеса» й починайте! Ви маєте нас приголомшити, інакше...
Вівіана проковтнула сама й майже силоміць примусила Лію проковтнути останню дозу. Як завжди алхімічне зілля подіяло майже миттєво. Лія відчула, як розчепилися й зісковзнули з її багатостраждального серця лещата страху. Заціпеніле від жаху тіло знову стало легким і гнучким. Чарівно посміхаючись глядачам і звабливо рухаючись під пронизливу мелодію бітлів й наспівуючи разом із шаленими ліверпульцями слова безсмертної композиції про те, що ще вчора усе було чудово, а сьогодні все дуже і дуже вже хріново, вона рішуче стягнула з себе майку й розщібнула ліфчик.
-Опа! Класні цицьки! – вигукнув Вано. – та це набагато крутіше, аніж якби ми просто тупо  відмахали їх на килимі!
Раптом розчинилися двері і до глядачського залу увірвався  божевільний, п’яний як чіп парторг-браконьєр:
-А, ось ви де, пташечки... Розбещуєте наших радянських хлопців! Ось я вас зараз пригощу цукерочками свинцевими! – комуняка-вивертень прицілився й шмальнув дуплетом.
Вівіана звалилася на кін, неначе підкошена! Лія схопилася за живіт, впала на коліна, деякий час дивилася на очманілих від несподіванки глядачів, посмішка все ще грала на її губах. Вона хотіла щось вимовити, але замість слів з її легень вирвався жахливий хрип і на губах з’явилася кривава піна. Лія впала горілиць, вивернувши ноги. Вигнулась, здійнявши оголені груди, смикаючись в агонії.  До неї підповзла Вівіана й поцілувала коханку у холодіючи губи.
-Кохана моя... Кохана... Це усе дрібниці... Не варті уваги дрібниці... Головне, що ми із тобою разом! Ми – нерозлучні, наші серця б’ються поряд... Ми зараз полежимо трохи, відпочинемо, а потім встанемо і влаштуємо цим бовдурам такий стриптиз, що вони забризкають своїм сім’ям усе довкілля! Наше шоу має тривати... Шоу ніколи не закінчується... А наше із тобою кохання – буде жити вічно, тому що справжнє кохання – безсмертне...
-Кохаю тебе... –докладаючи неймовірних зусиль змогла вимовити Лія.
І це були останні слова закоханих прекрасних створінь і останній поцілунок. Грішні янголиці готувалися до подорожі – потужно і впевнено розправляли свої крила, щоб змахнути ними і злетіти у межезірья!
Парторг Сільвестр Мудота перезарядив рушницю й почав вицілювати хлопців:
-Вас теж слід покарати! Негідники! Індусе, ти знову вкрав ключі від клюбу?
-Геть звідси, дебіл! Фашист!– вигукнув Вано прикриваючи своїм тілом ватажка.
-Ага, ось ви які! Пригріла радянська влада зміюк на грудях! А ви вороже налаштовані! Голос Америки слухаєте? Я покараю вас! У мене набоїв вистачить! -Мудота знову шмальнув дуплетом і бідолашний пошматований свинцем Вано впав на заціпенілого від жаху Індуса.
-Стріляй, Індусе! Благаю тебе стріляй! Вбий покидька! Інакше Мудота усіх нас переб’є! Божевільне падло! Бачиш у нього дах поїхав! Вбий падлюку! – прохрипів смертельно поранений хлопчина. – Помстися за мене, благаю... Індусе...
Зі стогоном і прокляттями атаман поліз до кишені за браунінгом обер-лейтенанта СС Шляйца.
Але одразу застрелити парторга бандит не зміг. Першим пострілом він лише його поранив. Сільвестр сховався за колоною і тритячими руками став перезаряджати рушницю. Патрони ніяк не заходили у патронники, падали на підлогу, а поранений партійний злодій, стікаючи кров’ю ніяк не міг цьому зарадити. Тоді Індус блискавично забіг за колону й зрешетив вивертня кулями. Підбігли інші хлопці й почали розривати Мудоту на шматки.
Але наших героїнь, з якими ми з тобою, о, любий мій читач і мовчазний натхненний спільник, пройшли через усі сюжетні перипетії і до яких разом із тобою відчували симпатії і навіть захоплення, наших чарівних витончених дівчат у яких я особисто встиг закохатися поки писав цю шалену арію, вже не було у тому колгоспному пеклі, тому що їхні безневинні душі вирвалися з понівечених тіл і полинули до яскравого світла, яке вони несподівано побачили і яке їх владно привабило до себе.