П, ятнадцять осiб у буханцi!

(Переклад  автора С.Б.Александров-Снігур)

На волину погляди: з вигляду - як іграшка!
А маслини заряди - вийшла гармата!

У ласкаве прізвисько "міліція"
закохані в столиці і в глибинці!
Міліціонери... милолицые...
Але всього миліше у них кийки!

Міліція з бандитами - чарівників загін!
Адже паличкою і бітами доб'ються... що хочуть!

Сирої осінньої ночі під покровом темряви ми в'їхали у ворота слідчого ізолятора. Ми з фельдшером приїхали на виклик на іржавому перекошенном Уазі("буханці").
Після довгого шмона і передзвону черговий натисканням кнопки впустив нас до буцегарні і я в передбаннику на спеціальних прикріплених до підлоги нарах став оглядати в'язня.
Мені сказали, що його чомусь перевели з СІЗО іншого міста... щось там у них не зрослося... Чоловік був весь у синцях і гематомах: асиметричне обличчя, плечі, стегна і грудна клітка несли на собі друку від ударів. Швидше за все били кийками і гомілками. Били не міряно!
Гематоми були зливними,темно-синюшного кольору. Він ледве пересувався... Я зробив йому знеболювання і повів на вихід до машини. Але тут в'язень-гладіатор простогнав, що з ним у камері ще четверо таких же від#изженных і їм потрібна термінова допомога.
Я заявив вагомо дебільному вертухаю з служби, що в мене наказ (!) оглядати всіх в камері, хто має травми. І він, брязкаючи зв'язкою ключів, знехотя почав витягати мені одного за іншим!
Всі такі синенькі, горби! Як бубочка! І особи зворушені дбайливими милолицыми!
Мені довелося брати ще наряди, оглянути і підколоти їх на ціпок, складати документи і потім повз чергового пронести всіх п'ятьох у наш автомобіль. Черговий стояв роззявивши рота, немов загіпнотизований... Так, що в "буханці" зібралося п'ятеро пацієнтів... Я точно знав, що ніякий інший лікар вже не зможе їх вивести... А можуть бути і трупи! Можуть!
Треба було все робити оперативно і без шуму.
Дивно, але чомусь конвой нам не дали!!! Мабуть злякалися темряви і тісноти?
У стаціонарі ми витратили час на здачу травмованих різних спеціалістів.
У стаціонар приїхав бос цих отмудоханных "бивні" і розповів мені, що вони переганяють з-за кордону авто. Будь-який автомобіль ,за його словами коштував для нього вартість викрадення - півтори тисячі баксів... І шестисотий мерин, і "Гелентваген", та "Бумер".
Він поділився, що більшість шикарних авто в місті - крадені з-за бугра...
І навіть у дуже заслужених людей! Є така партія!
Я, дізнавшись, скільки отримують перегонники машин, попросився до нього в "бригаду".
Але він по-батьківськи вкурила мені:
- Не питання! Але ти знаєш?! Тільки за цей рік з двадцяти моїх "бивнів" десять... замочили!
На кордоні черги по-тихому підходять до машин люди зі стволами і пропонують купити у них польську газету за тисячу баксів! А якщо не купуєш, то відразу мочать! І по дорозі вартують... Навіть на заправках не варто зупинятися. Женемо авто косяками. Не спимо за дві доби...
Так що подумай: а чи варто? Трохи спокійніше ганяти з Пітера...
Розмова був не довгим, але цікавим і продуктивним!...
Він побажав мені фарту і башлей і ми розлучилися кента!
А в наступну зміну співробітники приймача лікарні висловили мені все, що вони про мене думали і що їм довелося пережити...
З виряченими очима вони розповіли, що сталося потім, після мого від'їзду.
У лікарню влетів спецназ в масках!"Маски-шоу"!
Але бос до того часу забрав "бивні" і вся шобла була вже на колесах!...
Довго розлючений спецназ скреготав зубами від люті...(Напевно, у них глисти?)
Першим їх питанням:
- Де ж цей лікар, який в'язнів без конвою повіз?
Вони довго журилися, що в'язні вже звалили...
"Маски-шоу" ще ставили розумні питання...
Але співробітники лікарні мляво відповідали під ранок щось невиразне і в мене без допитів обійшлося! Уявляєте? Обійшлося! Так ніхто нікуди не викликав! Жодного разу! А могли б і розіп'яти або разшесть!
Але найцікавіше, що ця ситуація стала обростати легендами і поширюватися по "сарафанному радіо" по всьому місту... Тема ще гиперболизировалась і через пару місяців лікарі інших підстанцій запитували мене:
- Ну, розкажи, як ти примудрився запхати п'ятнадцять зеків в УАЗик?
П'ятнадцять осіб у "буханці"!!!Ні, ви подумайте!
- А є така професія - допомагати людям!- відповів я скромно.
Ну, ви, сподіваюся, розумієте?
"Працівники з Правосуддя вчилися, щоб все розуміти!
А нам щоденне диво - заблуканих овечок рятувати!"


Пятнадцать человек в буханке!

На волыну погляди: с виду - как игрушка!
А маслины заряди - получилась пушка!

В ласковое прозвище "милиция"
влюблены в столице и в глубинке!
Милиционеры... милолицые...
Но всего милей у них дубинки!

Милиция с бандитами - волшебников отряд!
Ведь палочкой  и битами добьются... что хотят!

Сырой осенней ночью под покровом  темноты мы въехали в ворота следственного изолятора. Мы с фельдшером приехали на вызов на ржавом перекошенном УАЗе("буханке").
После долгого шмона и перезвона дежурный нажатием кнопки впустил нас в каталажку и я в предбаннике на специальных прикреплённых к полу нарах стал осматривать узника.
Мне сказали, что его почему-то перевели из СИЗО другого города... Что-то там у них не срослось... Мужчина был весь в кровоподтёках и гематомах: асимметричное лицо, плечи, бёдра и грудная клетка несли на себе печати от ударов. Скорее всего били дубинками и берцами. Били не меряно!
Гематомы были сливными,тёмно-синюшного цвета. Он еле передвигался... Я сделал ему обезболивание и повёл на выход к машине. Но тут узник-гладиатор простонал, что с ним в камере ещё четверо таких же от#изженных и им нужна срочная помощь.
Я заявил весомо дебильному вертухаю из службы, что у меня приказ (!) осматривать всех в камере, кто имеет травмы. И он, бряцая связкой ключей, нехотя начал вытаскивать мне одного за другим!
Все такие синенькие, бугры! Как баклажанчики! И лица тронуты заботливыми милолицыми!
Мне пришлось брать ещё наряды, осмотреть и подколоть их на посошок, составлять документы и потом мимо дежурного пронести всех пятерых в наш автомобиль. Дежурный стоял раскрыв рот, словно загипнотизированный... Так, что в "буханке" собралось пять пациентов... Я точно знал, что никакой другой  врач  уже не сможет их вывести... А ведь могут быть и трупы! Могут!
Надо было всё делать оперативно и без шума.
Странно, но почему-то конвой нам не дали!!! Наверное испугались темноты и тесноты?
В стационаре мы потратили время на сдачу травмированных разным специалистам.
В стационар приехал босс этих отмудоханных "бивней" и рассказал мне, что они перегоняют из-за кордона авто. Любой автомобиль ,по его словам стоил для него стоимость угона - полторы тысячи баксов... И шестисотый мерин, и "Гелентваген", и "Бумер".
Он поделился, что большинство шикарных авто в городе - краденные из-за бугра...
И даже у очень заслуженных людей! Есть такая партия!      
Я, узнав сколько получают перегонщики машин, попросился к нему в "бригаду".
Но он по-отечески вкурил мне:
- Не вопрос! Но ты знаешь?! Только за этот год из двадцати моих "бивней" десять... замочили!
На границе в очереди по-тихому подходят к машинам люди со стволами и предлагают купить у них польскую газету за тысячу баксов! А если не покупаешь, то сразу мочат! И по пути караулят... Даже на заправках останавливаться не стоит. Гоним авто косяками. Не спим по двое суток...
Так что подумай: а стоит ли? Немного спокойней гонять из Питера...
Разговор был не долгим, но интересным и продуктивным!...
Он пожелал мне фарта и башлей и мы расстались кентами!
А в следующую смену сотрудники приёмника больницы высказали мне всё, что они обо мне думали и что им пришлось пережить...
С вытаращенными глазами они поведали, что случилось потом, после моего отъезда.
В больницу влетел спецназ в масках! "Маски-шоу"!
Но босс к тому времени забрал "бивней" и вся шобла была уже на колёсах!...
Долго разъярённый спецназ скрежетал зубами от ярости... (Наверное, у них глисты?)
Первым их вопросом был:
- Где же этот лекарь, который заключённых без конвоя повёз?
Они долго сокрушались, что узники уже свалили...
"Маски-шоу" ещё задавали умнейшие вопросы...
Но сотрудники больницы вяло отвечали под утро что-то невнятное и у меня без допросов обошлось! Представляете? Обошлось! Так никто, никуда и не вызвал! Ни разу! А ведь могли бы и распять или разшесть!
Но самое интересное, что эта ситуация стала обрастать легендами и распространяться по "сарафанному радио" по всему городу... Тема ещё гиперболизировалась и через пару месяцев врачи других подстанций спрашивали меня:
- Ну, расскажи, как ты умудрился затолкать пятнадцать зэков в УАЗик?
Пятнадцать человек в "буханке"!!! Нет, вы подумайте!
- А есть такая профессия - людям помогать!- отвечал я скромно.
Ну, вы то, надеюсь, всё понимаете?
"Работники из Правосудия учились, чтоб всё понимать!
А нам ежедневное чудо - заблудших овечек спасать!"

А.У.Е. Мир людскому ходу!
1996 год  Действие происходило в стране Волшебляндии!
 

 
 






© Copyright: Александров-Снігур, 2015