Булимия

&&&


"Два дні поспіль я блюю, люба С. Втомилася вибльовувати іх усіх", - Ліля відправила повідомлення сестрі на вайбер.
" Ти локшину з вух знімала, коли слухала його брехливі обіцянки?" - запитала сестра.
"Я завжди в сумочці ношу з собою виделку....".
" Тобі вже навіть виделка не допомагає. Добре, я подарую тобі... кочергу. Завтра вишлю новою поштою.".
Сестра виконала обіцянку - через два дні з Івано-Франківська Лілічці надійшло повідомлення з новоі пошти. "От якб вони так тримали слово, як моя сестричка", - Ліля танцювала від щастя.
Допоки стояла в черзі, до неі встиг приклеітися якийсь молодий, весь на понтах, денді. З виду так, нічого, але в голові в нього порожньо, та й душа, певно, гнила. Лілія поганоі думки була про чоловіків. Ще би! Вона терпіти не могла наглих і брехливих.
- Платити не треба, - відповів кур'єр. Ліля взяла посилку і вийшла на вулицю.
- Не можна бути такою гарною! - відчула як хтось вхопив іі за руку, яку вирвала так, ніби іі вкусив собака.
Це був той денді з черги.
- Хлопче, відчепися! Ще тебе мені бракувало! - зашипіла коброю на нього.
- У вас такий лютий погляд! Хто образив? - хлопець пішов у розвідку.
- Відчепися, кажу тобі!
- А то що? - ніби насміхався з неі. - Мене звати Ігор. Але вираз обличчя у вас, мов надпис на електрощитку " Не підходь, а то уб'є!".
- І не сумнівайся: вб'ю тебе. Я - вбивця чоловіків! - відрізала так, що Ігор занімів. Хотів щось відповісти, але видно був із тих, на яких достатньо лише тупнути ногою.
Вдома Лілія розпакувала посилку. У картонній коробці спала...кочерга.
"Але чому вона така маленька? О, та на ній кнопочка є."
Дівчина натиснула на кнопку, і кочерга, мов розкладна парасоля, за секунду дістала стелі.
Але це ще не все - у посилці Ліля знайшла інструкцію до кочерги і записку від сестри:"Лілічко, золота, у твоєму віці вуха жінок не такі вже чутливі до солодких слів чоловіків, локшина на вухах не тримається, як у юності, бо мускули слабнуть. Якщо кочерга не поможе, то наступного разу зажену тобі сокиру. Ту, якою відрубую голови півням у селі. Якраз стоіть у колишні нагострена і без діла.".

"Шкода, що тепер немає поруч того Ігоря", - скисла, як молоко. Бо ій дуже закортіло випробувати на комусь кочергу, але новий приступ буліміі зіпсував і плани, і настрій. Шлунок попросився на вулицю, і Ліля побігла туди, куди пани ходять пішки.

(далі буде)


Рецензии