Синдром Казанови

Уривок з роману "Синдром Казанови"

- Я віддала тобі найцінніше, що маю - час, - кричала Злата. - Мій час - це і є моя душа, Всеволоде. А тепер думаю: за які такі гріхи минулого мушу любити тебе?
Злата, як завжди, у приступах гніву проклинала Всеволода і його нову коханку.
- У мене з нею нічого немає. - Захищався чоловік. Звісно, брехав, бо погляд ховав, повернувся спиною до Злати. Така поведінка ще сильніше розлютила дівчину, бо раніше, при нападах істерики, він підходив до неі і міцно душив ув обіймах.
- Це початок кінця... Початок кінця нашій любові. Вона і більше ніхто... Всі ж говорять у місті, що бачать вас разом на тусовках, разом іздите на пленери в гори. Подруга називається. Курва. Курва, яку світ не бачив, а не подруга! - Злата забилася в куток кімнати і плакала так, ніби іі хтось наживо розрізав.
- Я публічна людина, відомий художник. Поруч завжди крутяться жінки. Я пояснював тобі це. Ні я, ні ти не заборониш ім підходити до мене, - стару пісню заспівав Князь.
- І спати ім з тобою не забороню? - крикнула, мов поранена, дівчина. - Це я розтуляю ім ноги перед тобою? Це я на них лізу? Була б моя воля - кожну прибила б. Це був і не плач, і не крик, і не виття. Так скавулить цуценятко, котре викинули на смітник у лютий мороз. Душа примерзала до криги, обростала нею у спеку плюс 35.
Кімнату залило серпневе надвечір'я. Промені сонця розмалювали рожеву фіранку, в яку Злата витирала сльози, у червоний насичений, кольору свіжоі крові, колір.
Він пішов від неі до іншоі. І кого собі вибрав? Циганку! Босорканю! Шльондру! П'яничку! Котра крім шампанського, нічого в житті не знає. Ах знає: відбивати чужих чоловіків, приворожувати іх. Ця тобі покаже, де раки зимують! Ця пересварить тебе з усіма твоіми крутими друзями. Ти з нею будеш бомжувати світом. Циганки - вони такі: куди сонце - туди й вона...

(далі буде)


Рецензии