Щастя мое

&&&

Ти заливаєш мою душу світлом.

- Як тебе звати, скажи?
- Щастя!
- Чиє? Моє?

Гори розступаються мені, коли йду назустріч тобі. Ріки перемовляються - звістку несуть, що бачу тебе.
Грій мене гарячим подихом - так важко і пристрасно дихає вулкан. Цілуй мою ямку на шиі, мов Янгол. Гладь мене ніжно, і я змією вигинатимусь під твоіми долонями.

- Як ти пахнеш вишневим джемом! І дощем, - співаєш мені на вушко.

Я люблю дощ. Такий як сьогодні: заколисуючий серпневий дощ. Язиком ловила великі прозорі краплі. Пила його і уявляла, що п'ю тебе.

- Мені бракувало лиш мого Щастя.
- Я завжди з тобою.
- Обіцяй, що ніколи, за жодних обставин ти не зміниш свого імені. Я не хочу бути нещасною. Злизуй краплі дощу з мого тілечка. Бачиш, як вони стікають молочною шкірою.

...Акуратно, мов досвідчений хірург, гострим лезом ножа відрізаю тебе - Щастя - від себе.

- Щастя моє, потерпи ще трішечки. Боляче тобі - знаю. І мені боляче теж. Колись навчуся жити без тебе. Я - сильна: плачу під покровом ночі, коли ніхто не чує і не бачить. Вию вовчицею в небо так тихесенько, що місяць лякається мого болю.
Щастя моє, обіцяю тобі, що не буду заповнювати порожнечу душі тимчасовими чоловіками. У моєму ліжку спатиме одна Жінка, котру звати Я!
Пробач, що без наркозу ампутую тебе, мов ракову пухлину.
Звісно, ти маєш рацію: я - мазохістка. Ми ж, поетеси, всі такі трагічні.
Ну от і все!
Ти розплющиш очі в обімах незнайомки. А я вже буду далеко. Втікаю від тебе в засвіти.

Дорого моя нелегка, прийми сліди моі, бо тяжко мені зрушити з місця.
Гори моі високі, мовчіть! Не розказуйте ні звіру, ні загубленій людині, як мені було добре з ним.
Небо моє, Безодне, вилий дев'яносто днів дощу. Най вода змиває сліди за мною.
Хащо моя зелена, витеши мені домовину-колиску та й повісь на високу гілку - аби гойдала ня.
Ялиці, моі сестриці, станьте павісами - нині я вбила Щастя...