Чужа тернина

***

Я дихаю тобою, мов цілющим, настояним на диких гірських травах, повітрям і задихаюся. Бо мені тебе стало мало, а було так багато. Бо наше літо догоряє світлячками. Бо швидше гасне день. Бо студеніє...

Ти - куля моя навиліт, що пройшла крізь легеню. Ця травма несумісна з життям. З твоім життям.

- Між нами було лише бурхливе листування...

І я д оговорюю твоє речення: " ...мов Чорна й Біла Тиса у Рахівських горах, що готова вийти з берегів...".

А я кохаю тебе. А ти... мовчишшшш...

Якби ти знав, що мовчання твоє тяжке, мов вода.

Вода мовчання прибуває і прибуває, сягає критичноі позначки, певно, десь у горах тане лід.
Бо душа твоя - гори!
Бо груди твоі - гори!
Бо плечі твоі - гори!

- Тобі зимно на душі. Чому?
- Тоді було зимно. Тепер - ні. Бо тоді в мене не було тебе...

А далі між нами сталося Щось ...містичне: твоє вперте мовчання і моя вперта нестерпність не зійшлися характерами.

Може, кішку переіхав потяг. Може, птаха небесна потрапила в двигун літака - не знаю.

- Я віддаляюсь від тебе!
- Я тежжжж...

Бо я - тернина, а ти простягнув руку до мене й обдер до крові. Але не знаєш ти, як тернина цвіте. Наприкінці лютого, під горою Менчул, коли довкола мліють втомлені сніги.

- Ти навіжена! Вгамуйся!

А далі були аеропорти, залізничні вогзали, автовогзали...
Цілунки і сльози.
Ще буде...
Я не остання.
І не Велика.
Чужа, не рідна...

#МаріаннаШутко#