Це неначе монолог одного актора. Одного дуже паршивого актора. І в залі, де має бути тисячі людей, тільки один глядач.
І цей монолог нестримний. Він то каїться, то клянеться, потім проклинає і вибачається. А за тим знову по колу. І це все лиш для одного глядача.
А актор то і вправду паршивий. Бо не може розказати всієї суті свого монологу. І часто замовкає переводячи дихання. А глядач постійно змінюється. І коли він міняється то все починається спочатку.
А акторові ж так хочеться, щоб його крик душі, його монолог накінецьто став діалогом з цим єдиним глядачем. І ніяк не хочеться, щоб перетворився в тишину.
Монолог
© Copyright: Иван Белий, 2017
Свидетельство о публикации №217090401725
Свидетельство о публикации №217090401725
Рецензии
