Преступление и рисование

Как говорили древние: «Истина в наготе, а она преобладает».
Почему в искусстве преобладают обнажённые женщины?
Потому, что большинство художников — мужчины. А если бы больше рисовали женщины — было бы всё наоборот. Но женщины предпочитают разрисовывать себя.
Мне часто говорили: «Почему ты всё женщин рисуешь? Да ещё молодых и красивых?
Ты, как художник должен правдиво отражать действительность. Возьми и нарисуй старуху или современного молодого человека».
И я задался этой целью. Хожу по городу, подыскиваю натуральный объект. Думаю: «Старуху не буду, а парня интересной внешности, современно одетого, со взглядом уверенным и целеустремлённым — нарисую».
И вот, смотрю, стоит возле ресторана нужный материал. Подхожу к нему.
— Извините, — говорю, — я вас написать хочу.
А он от меня как шарахнется, как конь норовистый. Но я его за руку предусмотрительно схватил и продолжаю:
— Я художник-портретист. У меня нет ни одного мужского портрета. Помогите мне. Попозируйте один вечерок!
Он ударил по мне очередью нецензурных слов, попытался применить каратэ, но я его блокировал. Парень дёргался как рыба, выброшенная на берег.
— Сколько отломишь? — наконец услышал я подобие человеческой речи.
— Ну, вообще-то за портреты платят мне, но для искусства не пожалею своих денег. Договоримся. Подарю что-нибудь из своих картин.
Он наморщил свой нежный лоб:
— Ладно, по рукам! Только смотри, если что — тебе хана.
Перо в бок и концы… Где твоя хаза?
Мы сели в его «тачку» и покатили ко мне домой.
Он долго ходил по моей квартире и внимательно всё изучал. Отобрал себе картины с обнажёнными Венерами.
— Люблю такие пустяки, — сказал он.
Собеседник был неразговорчив, но всё же я узнал, что он «в Сочи намылился, там сейчас время дымное».
За вечер я накидал его образ. Он съел запасы из моего холодильника, выпил полстакана французского одеколона, взял пятьдесят рублей и картины с Венерами.
На следующей неделе я представил картину художественному совету. Она была одобрена и представлена на выставку.
Несколько дней всё шло как по маслу. Картина заняла первое место! Возле неё целый день толпились люди, показывали пальцами на элегантный костюм, оценивали причёску, взгляд, игру светотени вокруг носа и кадыка. Одна женщина, увидев картину, упала в обморок.
Когда её привели в сознание, она сказала: «Этот образ словно живой! Он зажёг во мне чувства… Эти глаза с поволокою, этот естественный, плохо выбритый подбородок… Какая цельность натуры! Очень интересное решение! Художник, нарисовавший это — гениален!»
Меня поздравляли с творческой удачей. Я был на седьмом небе от счастья.
Но вот, как-то возле картины остановился подозрительный тип. Он долго рассматривал её с разных ракурсов, доставал из бумажника какие-то фотографии. Тогда я не придал этому значения.
После обеда звонит шеф — мне немедленно явиться. В состоянии эйфории я непринуждённо захожу к нему. Думаю, сейчас встанет вопрос о поездке с картиной за границу…
А в кабинете — тот самый тип, что с утра возле картины маячил.
— Вы знаете, кто изображён на этой картине? — спросил меня шеф.
Перед ним лежала моя драгоценная.
— А почему вы сняли её? — возмутился я.
— Мы сняли эту гадость… Вы знаете, кто изображён на ней?!
— Кто-кто, современный молодой человек. Вы же сами одобрили!
— Это опасный преступник, разыскиваемый милицией. Сейчас вы поедете с этим товарищем куда следует. Он из уголовного розыска. Там всё подробно опишете: где, когда, при каких обстоятельствах… Кстати, я с самого начала был против этой картины.
После этого я неоднократно бывал в милиции.
Помог обезвредить преступника. Оформил Доску Почёта и Красный уголок в отделении…
Но с тех пор больше мужчин не рисую. Слабый пол всё-таки безопаснее…

1986





Злочин і малювання
(Переклад на украiнську мову автора С.Б.Александров-Снігур)

Як казали древні: «Істина в наготі, а вона переважає».
Чому в мистецтві переважають оголені жінки?
Тому, що більшість художників — чоловіки. А якщо б більше малювали жінки — було б все навпаки. Але жінки полюбляють розмальовувати себе.
Мені часто говорили: «Чому ти жінок малюєш? Та ще молодих і красивих?
Ти, як художник має правдиво відображати дійсність. Візьми і намалюй стару або сучасної молодої людини».
І я задався цією метою. Ходжу по місту, підшукую натуральний об'єкт. Думаю: «Бабу не буду, а хлопця цікавої зовнішності, сучасно одягненого, з впевненим поглядом і цілеспрямованим — намалюю».
І ось, дивлюся, стоїть біля ресторану потрібний матеріал. Підходжу до нього.
— Вибачте, — кажу, — я вас хочу написати.
А він від мене як шарпнеться, як норовистий кінь. Але я його за руку завбачливо схопив і продовжую:
— Я художник-портретист. У мене немає жодного чоловічого портрета. Допоможіть мені. Попозируйте один вечір!
Він вдарив по мені чергою нецензурних слів, спробував застосувати карате, але я його блокував. Хлопець смикався як риба, викинута на берег.
— Скільки отломишь? — нарешті почув я подобу людської мови.
— Ну, взагалі-то за портрети платять мені, але для мистецтва не пошкодую своїх грошей. Домовимося. Подарую що-небудь з своїх картин.
Він наморщив свій ніжний лоб:
— Гаразд, по руках! Тільки дивись, якщо що — тобі хана.
Перо в бік і кінці... Де твоя хаза?
Ми сіли в його «тачку» і поїхали до мене додому.
Він довго ходив по моїй квартирі і уважно все вивчав. Відібрав собі картини з оголеними Венерами.
— Люблю такі дрібниці, — сказав він.
Співрозмовник був неговіркий, але все ж я довідався, що він «в Сочі намилився, там зараз час димне».
За вечір я накидав його образ. Він з'їв запаси з мого холодильника, випив півсклянки французького одеколону, взяв п'ятдесят рублів і картини з Венерами.
На наступному тижні я представив картину художнього раді. Вона була схвалена і представлена на виставку.
Кілька днів все йшло як по маслу. Картина зайняла перше місце! Біля неї цілий день товклися люди, показували пальцями на елегантний костюм, оцінювали зачіску, погляд, гру світлотіні навколо носа і кадика. Одна жінка, побачивши картину, зомліла.
Коли її привели до тями, вона сказала: «Цей образ наче живий! Він запалив у мені почуття... Ці очі з поволокою, цей природний, погано виголений підборіддя... Якась цілісність натури! Дуже цікаве рішення! Художник, який намалював це — геніальний!»
Мене вітали з творчою удачею. Я був на сьомому небі від щастя.
Але ось, як-то зупинився біля картини підозрілий тип. Він довго розглядав її з різних ракурсів, діставав з гаманця якісь фотографії. Тоді я не надав цьому значення.
Після обіду дзвонить шеф — мені негайно з'явитися. У стані ейфорії я невимушено заходжу до нього. Думаю, зараз постане питання про поїздку з картиною за кордон...
А в кабінеті — той самий тип, що з ранку біля картини маячив.
— Ви знаєте, хто зображений на цій картині? — запитав мене шеф.
Перед ним лежала моя дорогоцінна.
— А чому ви зняли її? — обурився я.
— Ми зняли цю гидоту... Ви знаєте, хто зображений на ній?!
— Хто-хто, сучасний молодий чоловік. Ви ж самі схвалили!
— Це небезпечний злочинець, розшукуваний міліцією. Зараз ви поїдете з цим товаришем куди слід. Він з карного розшуку. Там все докладно опишете: де, коли, при яких обставинах... до Речі, я з самого початку був проти цієї картини.
Після цього я неодноразово бував у міліції.
Допоміг знешкодити злочинця. Оформив Дошку Пошани і Червоний куточок у відділенні...
Але з тих пір більше чоловіків не малюю. Слабка стать все-таки безпечніше...

1986