У лiтку потрiбна оciнь

Потрібна осінь, чай, що парує, розмови та мрії, яким ніколи не здійснитися. Потрібно трішки минулого життя. На годину, на мить...

Серпень вогняними язиками підступав під вікна. Гарячим подихом він заполонив усю кімнату. Не було чим дихати. Було тільки полум’яне повітря, яке знищувало будь-яке бажання існувати. 
Ночами, коли останній дракон літа припиняв дихати, можна було відчинити вікно, та почати жити. Життя у ночі – життя самотньо-щасливе.  Жодної душі, що хоче щось від тебе, твоя музика, твої думки, твої привиди всього життя.
Ти сидиш за своїм ноутбуком (авжеж, він кращій друг та найгарніший співрозмовник), в кімнаті хтось спить із твого дорослого життя, за вікном лають собаки, а тобі…А тобі знов байдужий весь світ. Ти знову слухаєш улюблену музику, в голові тисячі ідей та планів, тисячі спогадів и причин сумувати. Можливо ти смієшся, можливо ти плачеш. Все це – твої відчуття – те, що робить тебе людиною.
Ти дивишся у екран і починаєш згадувати всі літа, що промайнули за мить і тепер вже минуле… Скільки було людей, скільки було знайомств, скільки було розмов, які позабулися… А хто вони, ті, хто досі живуть у твоїй душі?
Тобі потрібна осінь, чай, що парує, розмови та мрії, яким ніколи не здійснитися. Потрібно трішки минулого життя. На годину, на мить...
Це життя, колись давно покинуте, а можливо і зовсім вже мертве – це те, що надає тобі силу жити… Смішно… Як минули може давати сили?
Ні. Не дає.
Минуле – це те, де ти ще був живим, веселим, дійсним. Там, у минулому, у тебе не було великого багажу досвіду, були кольорові окуляри, які прикрашали світ, надавали змісту словам, що не мають значень, давали віру та надію на те, що світ казка і буде щасливий кінець. Там, у минулому, світ був справжній.