Борщивник сибирський

                БОРЩІВНИК  сибірський


   Після серпневого путчу і розпаду радянської влади Росія стала для нас закордоном.
   Декілька років ми перестали часто їздити до Москви, а в Підмосков’ї живе мій двоюрідний брат з сім’єю. Майже через десять років я змогла навістити своїх рідних. За ці роки мій брат обзавівся добротною дачею, придбав авто. Перше його бажання при зустрічі зі мною – показати мені свою дачу, до якої ми і вирушили погожого дня.
   По приїзді я ступила на вологе місце його садиби, та таке, що під ногами чавкало.
  – Що це? – здивувалася я, – тут же нічого не виростиш їстівного – однісіньке болото.
  – Та ні! Це рік дощовий, а так ростимо городину, крім картоплі, – відповів брат.
   І справді, тут були і малина, і кущі смородини, навіть суниці з трави виглядали, та ділянка щавлю, цибулі, часнику.
   Ми обійшли будівлю навкруги, а я все розглядала бур’яни, яких тут було вдосталь.
   Раптом наступила на щось тверде, оступилась і стала розглядати.
   Побачила товсте стебло з розгалуженими великими розсіченими листками, які стелились по землі.
   – Ба! Та це ж борщівник! Та ось ще! Їх тут багато, дивіться! – вигукувала я. –

   - Вони ще зовсім молоді, на наступний рік підійметься цілим деревом. Ви їх не виривайте, – запропонувала братові і розповіла про цінну рослину – бур’ян борщівник, його їстівні та лікарські властивості.

   Ознайомимося, по-перше, з морфологічною будовою борщівника, звернувшись до енциклопедичного словника лікарських рослин, щоб уявити, про яку саме рослину іде річ.

   “Борщівник – дворічна трав’яниста рослина родини селерових (зонтичних).
    Має товстий веретеновидний, розгалужений, зовні жовтий, усередині – білий корінь.
   Стебло прямостояче, порожнисте, ребристе, угорі голе, розгалужене, 50–150 см заввишки.
   Листки перисторозсічені, тричі розсічені з 3–7 великими сегментами. Вся рослина шорстка, волосиста.
   Квітки зеленаво-жовті, в складних зонтиках. Плоди – двосім’янки із зубчиками.
   Цвіте у червні-серпні.

   Росте борщівник по всій території України у мішаних і листяних лісах, на луках, по берегах річок та біля доріг як бур’ян.”

   Борщівників у флорі пострадянської території до 40 видів.
   Саме луговий вид борщівник сибірський походить своєю назвою від того, що більше всього він зростає в Сибіру, але розмножився по всій Європі та північній Азії аж до Камчатки.
   Зростає він на канадських та американських землях та в Південній Америці.

   Борщівник мабуть сама велика з лугових трав. Є види до 3-х метрів висотою з листям, яке нагадує пальмові, тому ботаніки називають борщівник травою Геракла.

   В народі його називають за велич – ведмежа лапа, а за їстівні властивості – просто борщівником.
   Така назва була надана вперше росіянами, тому що, як пояснює знавець земної флори, фенолог О.М. Стрижов, з давніх часів люди всі їстівні трави називали борщами, а слово “борщ” означало “кислий”.

   По селам борщівник люди знають, а от городяни – не дуже, хоча про нього багато писав травник фітотерапевт Олег Попов.

   В наш час чомусь про борщівник забули.
   Раз ми зупинилися на їстівних властивостях цієї рослини, то спершу і дізнаємося про них.

   Борщівник – вологолюбна рослина, зростає там, де більше в ґрунті води, тому його завжди можна знайти біля річок, озер, а якщо ваші городи в місцях з підвищеною вологістю, то він приживеться на вашому городі.
  Хоча рослина дворічна, але насіння може принести лише на третій рік зростання.
  Пересівати його не потрібно, і якщо його щорічно на початку літа скошувати, він буде зростати у вашому садку 8–10 років.
  Зрізати його потрібно тільки весною, коли він викинув перші молоді соковиті листки, бо надалі він загрубіє та й їстівні властивості пропадуть.

   В ботвинні молодого борщівника сконцентровано багато цукрів, білка, вітамінів та мікроелементів.
   В 100 г свіжого листя міститься 12,6 мг заліза, 0,6 мг – нікелю, 1,2 мг – міді, 2,6 мг – марганцю, 1,9 мг – титану, 2,8 мг – бору.
   Наявність таких рідких мікроелементів у борщівнику надає йому вважатись корисним в харчуванні.

   Особливо цінний з борщівника зелений борщ, який ми досить часто готуємо з весняного щавлю. Та щавель кислий містить в собі значну кількість щавелевої кислоти, яка відкладається в нирках солями, тому не корисно і протипоказано людям з нирковокам’яною хворобою, особливо при оксалатових камінцях.
   Борщівник не містить в собі щавелевої кислоти.

   З молодих весняних листків борщівника готують різноманітні салати, тільки попередньо їх потрібно відварити 5–7 хвилин.
 
   Наявність в листках ароматичних речовин, а саме фурокумаринів, має пекучі властивості і може спричинити опіки слизових оболонок або шкіри, про що буде йти мова далі.
   Щоб знешкодити цю властивість, листки відварюють або обдають кип’ятком і витримують в ньому 5–7 хвилин.

   А от молоді свіжі стебла і черешки листків борщівника, якщо очистити від шкірки, то не потрібно обдавати окропом.
  Їх подрібнюють, додають цибулю, варене яйце, трохи тертого хрону, заправляють сметаною і спеціями.

   Надамо  один рецепт салату, а ви можете придумувати будь-які рецепти з додаванням свіжого молодого листя борщівника..

  Рецепт салату: відварюють листя борщівника 3–5 хвилин, проціджують. Листя подрібнюють, перемішують з подрібненою зеленою цибулею та кусочками вареної картоплі, солять, заправляють олією або сметаною.

   Розтерте насіння борщівника може слугувати спецією, має в’яжучі речовини,  кумарини.

   Листя і стебла борщівника можно квасити як огірки і помідори.
   Правда, для таких цілей потрібен культивований борщівник солодкого сорту.
   Такі борщівники є у аматорів.
   Борщівник солодкий на Камчатці росте в дикому стані.
   Якщо у вас немає борщівника культурного, використайте листя дикого бур’янового борщівника додаванням в соління огірків та помідорів. Всі корисні речовини борщівника перейдуть в розсіл, додадуться до помідорів та огірків і будуть кориснішими та смачнішими., нададуть їм солодкого присмаку.

   З солодкого борщівника готують квас, який являє собою просто відварене листя.
   Відвар проціджують, охолоджують і п’ють замість квасу.

   Кажуть, що дуже смачні обжарені стебла борщівника солодкого.
   Перед обжарюванням стебла обдають кип’ятком і жарять в маслі з морквою. Вони солодкі на смак і вважаються ласощами.
   О.М.Стрижов повідомляє, що в Чилі ростуть борщівники, у котрих їстівні м’ясисті коріння.

   Всі борщівники, в тому числі борщівник сибірський, є цінним кормом для тварин.

   Борщівник завжди можна знайти на вологих місцях серед бур’янів кропиви, лопухів, полинів, чортополоху, чорнобильника, нетреби..
 
   Для кормових потреб ви можете його виростити у себе в садку.

   Сіють траву восени, кидаючи в неглибоку лунку (1,5 см) 20–30 свіжих насінин. На насіння залишають рослини третього року зростання. Достатньо мати одну сотку площі, з якої можна буде зібрати до 500 кг зеленої маси, а за два укоси – 1000 або  тону.

   Борщівник краще силосувати, ніж сушити.
   
   Висушити його дуже важко, він пліснявіє, псується.
   Не можна його сушити з іншим сіном, тоді він спотворить все сіно.

   Борщівник легко силосується, не псується, оскільки він багатий на ефірні олії, які є добрими консервантами.
  Силос борщівника добре їдять корови, кози; свині їдять не тільки ботвиння й коріння.
  Жагучі фурокумарини тваринам не зашкоджують, а людям можуть спричинити важкі опіки, від яких з’являються довго незаживаючі рани, якщо сік трави попаде на шкіру рук чи ніг.
  Тому збирають і косять борщівники в рукавицях.
  В лісі, якщо наступити на стебло борщівника, і він виплесне краплі соку на голі ноги, то спричинить опік, відчуття те ж саме, що вжалитися кропивою.

   Багато років тому, коли моя донька була ще малою, вона ходила з чоловіком по гриби до лісу. Одного разу повернувся він з донькою на руках, яка гірко плакала, а ніжки її були обмотані чоловічою мокрою сорочкою.
  - Що сталося? – було моїм першим запитанням.
  -Не знаємо, попекли ноги кропивою.

   Коли я глянула на голі ніжки своєї доньки, то одразу здогадалася – не кропив’яні то жагучки.
   - Борщівник! – одразу промайнуло в голові. Пухирці великі, червоні, лопаються, виділяючи підшкірну сукровицю.

   Лікували ми ті опіки спочатку примочками зі звичайної холодної води, потім обгортали капустяним листям, присипали крохмалем, щоб витягнути жар і знеболити.

\  Далі від інфекції користувалися маззю з нагідками, а для заживлення – обліпиховою олією.
  Повозилися кілька днів, за тиждень все пройшло.

   Так що з борщівником потрібно бути обережним, але все ж виростити його в садку бажано, якщо не для худоби, то хоча б для себе, як їстівний продукт та для ліків.

   Тепер можемо розглянути лікарські властивості борщівника сибірського.

   Якщо молоде нерозвинене листя використовують у їжу, то для лікування користуються корінням, якого буде вдосталь навіть від однієї рослини.
  Корені копають  навесні, що не дуже просто, тому що корені борщівника занурюються в землю до 4 метрів у глибину.
  Краще копати коріння на другий рік його зростання.
  Корені миють, ріжуть на куски 10 ; 10 мм і сушать в теплому приміщенні.

  Наявність значної кількості ефірних олій дає змогу застосовувати відвар коріння як спазмолітичний засіб при порушенні травлення – катарах шлунку зі зниженою секрецією, для збудження апетиту, при проносах, дизентерії, а також при епілепсії як засіб, що заспокоює нервову систему і діє антиспазматично, тобто усуває епілептичні приступи.

   З лікувальною метою вживають відвар коренів борщівника у дозах:

   1 чайна ложка подрібненого сухого коріння заливають  склянкою кип’ятку, варять на водяній бані 45 хвилин, проціджують.
   П’ють по 1 столовій ложці тричі на день до їжі, як жовчогінний засіб та при поганому травленні.

  Настій: 5 чайних ложок сухого коріння на 2 стакани холодної води, настоюють 8 годин, проціджують. П’ють по одній кавовій чашці  кілька разів на день.
  Більш високі дози – токсичні. П’ють при проносах, для лікування дизентерії, спастичному коліті.

   При спастичних болях та істерії використовують насіння в спиртовій настойці 1:5 (40 г на 200 мл спирту).
   П’ють по 20–25 крапель на чарку води як заспокійливий засіб та при внутрішніх болях.

   Зовнішньо відвар коренів використовують при грибкових захворюваннях шкіри, корості.
   Готують відвар в дозах, що для внутрішнього застосування.
   Хвору шкіру змащують, або роблять примочки, можна ванночки.

   Відваром коріння або насіння спринцюють жінок при трихомонадному кольпіті:
   
   1 стакан відвару розводять кип’яченою водою до 1 літра для спринцювань.

   Відвар насіння: 1 столова ложка на 1 літр води, варять 30–45 хвилин на водяній бані при закритій кришці.
   Розпарене листя прикладають у вигляді припарок при ревматичних болях.

   Ароматичні речовини – кумарин і фурокумарин борщівника надають йому приємного запаху прянощів.
   Запах достатньо сильний, і хто хоч раз його відчув, не сплутає ні з яким іншим.

   Запахи кумаринів та фурокумаринів є в багатьох інших рослинах, тому відчувши його, можна з впевненістю сказати, що в цій рослині присутні кумарини.

   Фізіологічна дія борщівника занадто сильна, і потрібно його вживати зі знанням, дотримуватися доз.
   Тому роблять саме відвари, і значна небезпечна кількість кумаринів випаровується.
   При холодному настої кумарини не розчиняються у воді.

   В їжу вживають молоде недорозвинене листя з обов’язковим його відваром чи пропарюванням в кип’ятку, щоб знешкодити дію фурокумаринів.

   Кумарини і фурокумарини токсичні для риб.

   Кумарин діє токсично на земляних червів і кролів, седативно і гіпнотично діє на мишей і пацюків, є отрутою для овець, собак і коней.
  При силосуванні значна кількість фурокумаринів випаровується.

   Читач, можливо, запитає, що за речовини ті фурокумарини, про небезпечність яких попереджається?

   В рослинах поряд з ефірними оліями, які мають в більшості своїй різноманітні запахи, окремо існують інші запашні речовини – фенольні сполуки, одними з яких є кумарин та фурокумарин (трохи змінений кумарин).

   Фенол в органічній хімії – прозора кришталева речовина з дуже сильним їдким і отруйним запахом, а також опікуючими шкіру властивостями.
  Фенол в хімічній промисловості отримують з фенолової смоли, яку вилучають з кам’яного вугілля або з деревини.
  Фенол є дуже цінною речовиною в хімічній промисловості.

   На основі фенольної сировини можна отримувати різноманітні хімічні сполуки, особливо ароматичні.
   На основі фенольної сировини синтезують фарби, полімери, пестициди, а також лікарські і особливо парфумерні препарати, оскільки з фенолів можна отримати нескінченну низку запашних речовин.

   У природі теж існує велика кількість запашних фенольних сполук, які є складовими біохімічними речовинами рослин.
   До таких і відносять запашні кумарини, флавоноїди і навіть дубильні речовини (полімерні фенольні сполуки).

   Небезпечності вони ніякої не несуть, але в концентрованій кількості призводять до опіків або наркотичного отруєння деяких тваринних організмів.

   Навпаки, кумарини і фурокумарини є цінними лікарськими біологічно-активними речовинами, вони є активними продуктами діючого обміну в рослинах.
   Вони зустрічаються в усіх органах рослини, але більшість їх міститься в листках, квітах, нестиглих плодах.
   В родині селерових (борщівник) кумаринові сполуки містяться в ефіроолійних канальцях, тобто разом з ефірною олією рослини.

   У малих концентраціях кумарини посилюють ріст рослин, а у великих – навпаки, уповільнюють і можуть слугувати інгібіторами вирощування інших рослин.

   Деякі природні кумарини виявляють також фотодинамічну активність, тобто здатні підвищувати чутливість шкіри до УФ-променів і тому знаходять застосування в терапії вітиліго (білі плями на шкірі), лейкодермії.
  Кумарин борщівника та інших рослин (смовдь гірська, буркун, плоди пастернаку) діють спазмолітично. Дикумарин (похідний кумарину) буркуну виявляє антикоагулюючу дію.

  Є дані про успішне застосування кумаринів як антимікробних та протиглисних засобів, при лікуванні паразитарних хвороб шкіри (корости, парші, лишаю стригучого, стрептодермії) та трихомонадному кольпіті.

   Знайдена і протипухлинна дія деяких кумаринів, в т.ч. і борщівника.

   Таким чином кумарини характеризуються великою різноманітністю біологічної дії на організм людини.

   До бур’янів, що містять в собі кумарини, відносяться:
   буркун лікарський, плоди псоралеї, плоди пастернаку, дудник та дягель лікарський, плоди моркви дикої, смовдь гірська (морква гадюча) і борщівник.

   Серед культурних рослин кумарини присутні:
   в насінні моркви їстівної та плоди і листя інжиру і селери (фурокумарини).

   Тож борщівник – цінний лікарський і поживний бур’ян, за допомогою якого можна лікувати не тільки хвороби шлунку, а і таку важку хворобу, як вітиліго, позбавлятися глистів, лікувати грибок шкіри, венеричні хвороби та розсмоктувати пухлини.

   Треба зазначити, що кумарини погано і зовсім не розчиняються у воді, легко випаровуються, але добре розчиняються в спирті, тому для лікування вищезазначених хвороб готують спиртові або горілчані настоянки з частин рослини, у борщівника – з насіння.

    Промислове вирощування борщівника – справа заохочення підприємців.

   Є вид борщівника, знайдений у природі ще за часів радянської влади аматором – ботаніком Сосновським і названий його іменем – борщівник Сосновського.
  Це справжній гігант – три метра заввишки і вся рослина важить понад шість з половиною кілограмів. Він може дати тисячу центнерів зеленої маси з гектара і головне, що він пристосований рости в будь-яких кліматичних умовах – від Кавказу до Заполяр’я.

   Росіяни про борщівник Сосновського добре знають, вирощують його і в Мурманську, і в Комі та на Камчатці, і отримують по 1200 центнерів з га.
   В Підмосков’ї під борщівник відводять запільні, закинуті землі. А чи мало у нас таких?

   Сподіваємося, що приватні аграрії наверстають упущене, а домашні господарі будуть вирощувати борщівник всього на одній сотці землі для годівлі домашніх тварин, що дасть немалий прибуток.
  Фармацевтія ж з борщівника буде виробляти протипухлинні та інші препарати.

2002г.