Роздiл 17 Кохання, як квiти на веснi

Розділ 17 Кохання, як квіти на весні.…

Минуло близько 1-го місяця.
Софія, поселилась у гостьовій кімнаті Марійчиної квартири.. Ще до переїзду у село, батьки Марічки,  розширили невеличке складове приміщення, що було, як балкон. Фактично це був балкон, але так як його плити осипались, та ще й 1 та 2-й поверхи будинку, хотіли розширити й свої квартири, то Чайки й собі взялись за реконструкцію, не придатного й навіть небезпечного приміщення, для житла. Пан Олег, як і сусіди, збільшив обсяг житла на 20 квадратних метрів, але, відділив 5, для комірки, хоч за квартирою був закріплений підвал, і навіть у ньому зберігались сімейні запаси, але то не було надійне місце для закруток і овочів. Вся справа у тому, що коли у місті  випадали опади, то підвальне приміщення, відразу ж затоплювалось, і ставало не слушним для зберігання речей, адже вони швидко починали псуватись. Марічка  використовувала прибудовані квадратні метри, під свою майстерню, де або вишивала, або писала якісь оповідання, для львівських журналів.
Із цінних речей у гостьовій був стіл, 1 тумбочка, на 2 полички, та розкладне крісло, яке нажаль було поломане й як казала, Марі, даремно збирає пилюку. Після Хоромів у своєму домі, Софія, близько тижня не могла призвичаїтись до нових умов її існування, але так як дівчина виявилась впертою, то нізащо не хотіла повертатись до дому, тим паче тепер, коли вона знала, хто ж коханець матері. Лише при одній думці про Макса і її маму, дівчину починало нудити. Але, так як вона ще по наївному, вірила у те, що Макс Фірман, приходив на інтерв’ю до її мами, дівчина. гнала усі факти й намагалась із всіх сил повірити у дитяче пояснення, перебування, цього юнця у своєму домі. Другим фактом, чому Софі повірила у брехню матері, стало те, що Макс, скориставшись негараздами у стосунках дівчини із Іваном, щоб не засмучувати Лесю Іванівну, запропонував Ані, переїхати до нього, та ще й всіляко прагнув, уваги й підкорення молодшої Ониськевич. Софія думала, що Макс, таким чином показує усім, що кохає Аню та і Аня покохавши, цього вовка в овечій шкурі, зовсім забула про обережність й хотіла його прив’язати до себе так як це зробила Оля із її братом.
Поки Іван, носився із Олею по лікарях, і намагався підтримати дівчину, хоч і добре розумів, що дитя на яке чекає вона, може бути і не від нього, але бачачи як із дівчиною повівся Ігор, і що її батьки відмовились їй допомагати, Ониськевич не зміг переступити через себе й покинути її на призволяще. Оля, як ми пам’ятаємо,  навіть хотіла зробити тест ДНК, щоб точно знати чи дитя на яке вона чекає від Івана, але Леся Іванівна, як мудра жінка, сказала, що дівчина ще встигне переконатись хто ж батько її дівчинки. Крім того таке втручання у перебіг вагітності, могло завдати величезної шкоди майбутній крихітці, й всі згодились почекати до народження дитини. Оля бачила, як Іван сумує за Софією і навіть якщо виявиться, що маля від Ониськевича, вона не хоче прив’язувати цього чоловіка до своєї долі, адже по при все він кохатиме Софію, і ніщо тут не змінить цього факту.
Марічці, було тяжко дивитись із сторони, як страждає Софія, але ще тяжче виявилось вгамовувати біль який завдала Аня Роману,  заявивши, що збирається заміж за Макса. Пан Дудзь, якось приїхав у гості до дівчат, і почав розповідати, як же йому хочеться прибити цього не нормального Макса, який що дня контролює кожен крок Ані, із великим нахабством. Софі, сказала, що впевнена у почуттях Макса до Ані й мабуть він так чинить лише тому що кохає Анну. Марічка, не знала що порадити другові й перевела розмову в інше русло:
--- Як там справи у Назара і Яни? Що нового у розслідуванні? Вже знають хто підпалив ресторан?
--- Ой. Марічко, навіть не знаю як тобі про це сказати, адже як виявилось, ресторан це лише прикриття грального бізнесу, який кришує Назар. Хоча він має потужну протекцію серед верхівки та ще й такого вмілого адвоката, що на даному етапі слідство завершено й страхова має виплатити 100000 грн. страховки постраждалій стороні, тобто Назару.
---- Чекай, а що з розслідуванням щодо торгівлі людьми? – спитала Софія.
--- А нічого, від минулого тижня мене зняли із цієї справи, й я так чув краєм вуха. що її хочуть замняти  й закрити, мовляв не має конкретної й вагомої доказової бази. Отакі справи.
--- А мені що робити? А як же погрози?
--- Марічко, у  твоїй справі, щось не сходиться. Розумієш, у ті дні коли тобі доставляли листівки із погрозами, якраз у Назара є часткове алібі. Чому часткове, бо у деякі дні він був у ресторані. І міг відлучитись й таки занести тобі ці листівки, але що робити із днями, коли він був, на конференції у Києві, по ресторанному бізнесі…
---  Я нічого не розумію – заявила Софія. – то може і справді не Назар?
--- Я знаю. Що відпечатки пальців показала, що це цілком інша людина, але все ж дуже сподівалась, що це Назар. Хто ж мене так не навидить? – в розпачі питала  дівчина у друзів.
--- Може є якийсь хлопець, якого ти відшила? – запитав Роман.
---  Та ні… не має. А я то думала що моїм переживанням прийшов кінець. Ох…. І тепер?
--- А може то Соля? Ну та твоя заздрісна одногрупниця.
---- Ні Софі, хоч Соля й не долюблює мене, але вона не здатна на таке. Крім того ми наче вже й здружились.
---  Я не знаю. Можеш ту свою практикантку на роботі порозпитувати. – буркотіла Софія, натякаючи на  Ольгу.
--- Можу… Але не буду. Так не переходь на болючу тему. Ми не говоримо про Ониськевичів. У нас свято.
--- А що святкуєте?
--- Ромчику, а ти знаєш, що колекцію прикрас нашої майстрині затвердили у Туреччині в головному офісі бренду КАРА-ОГЛУ? – сміючись запитала Софі.
--- Та ні, не знаю…. І що ж того? – Роман вдавав що нічого не знає щоб ще раз похвалити Марічку.
--- Так-так. Сам Селім Караоглу, затвердив колекцію прикрас і аксесуарів, яку наша красунечка розроблятиме разом із дочкою цього варята Джемля. – Сельмою.
--- А от що мав вчора на увазі Іван – не нароком вихопилось із вуст хлопця. – Ой…
--- То ти, вчора бачив Івана? – турботливо запитала Софі. – і як у нього справи?  Що нового чути?
--- Софі, досить себе мучити й його в тому числі. – продовжував із не охотою Роман, - та на хлопові лиця не має. Змарнів, не їсть майже, Скоро прийдеться у лікарню класти, бо він страшно виглядає. Кола під очима,  І такий винуватий вигляд. Ох дівчата, що він мені розказав, я в шоці.
--- Щось із дитиною? – допитувалась Софія.
--- Ні із Анею. Вона чисто зїхала із глузду. 
Роман підтвердив здогадки дівчат, а особливо Марічки щодо конфлікту Ані із батьками. А вся справа в тому що Аня, відмовилась їхати на курси по управлінню бізнесом у Польщу, та ще й заявила, якщо її батьки проти її майбутнього чоловіка, то вони їй більше не батьки. Як бачимо, Макс,  добряче обробив мізки дівчині, адже по при те, що такого бідняка батьки його нареченої зовсім не хочуть бачити, у ролі їх зятя, вони все зроблять для того, щоб їх Анюта була щасливою. З кожним днем чоловікові, ставало все нестерпніше від присутності Анни в його житті, бо як не крути, а гроші він любив по над усе в світі, і чим швидше він стане зятем Ониськевичів, тим швидше його коханка, прибире до рук їх бізнес і вони зможуть за жити десь за кордоном…
Алі та Айше чекали що Аня, як їх партнерка і в подальшому виступатиме у ролі моделі, але і від цієї місії майбутня пані Фірман відмовилась і віддала  рекламний контракт Марічці, яка після успішної фото сесії стала провідною моделлю бренду. Поки не ясно було що ж буде далі у розслідуванні щодо Назара та Яни, Аня запропонувала, щоб Марічка відвідала Стамбул і по працювала там деякий час, адже контроль із боку українських партнерів, мав бути тотальним, поки Алі шукає адвоката його померлого дідуся. Іван, який планував у подальшому не лише повернути Софію, але і підтримувати Ольгу та дитину. на цей раз полетів у Стамбул із Анею та  Марічкою, яку ці двоє готували, як то кажуть, до таємної місії, щодо ретельного вивчення, конкурентів бренду Кара-оглу, і як до зростання попиту на вироби із фабрики у Бурсі, впливає Джемаль.
Поки у місті не було Івана, вагітна його дитиною, Оля, вирішує, помирити його із Софією. Дівчина приїжджає на квартиру у якій тимчасово проживає Софія й просить вибачення у дівчини за свій вчинок.
--- Як би ти не була вагітною. Я б тебе послала, але я не свиня, щоб так знущатись із дитини. Знаєш краще  йди, від гріха по дальше…
--- Ні ти, мене вислухаєш, бо ті Іванові охи та ахи, що він тебе так зневажив, мене денервують. Невже ти не бачиш, як він страждає… Та навіть той факт, що він ходить до церкви що неділі й сповідається, це вже про щось говорить. Можна я отут сяду, чи мені стояти?
--- О Боже, давай заходь!
--- Він тобі телефонував минулого тижня, чому ти, не поговорила із ним. Ти хоч знаєш, що він заливається слізьми, коли бачить твоє фото…
--- То ви стали не лише коханцями, але і подружками, як я бачу…
--- Софія, то мені Леся Іванівна сказала, адже ти знаєш, що хоч я їм розказала, що не впевнена чи дитина на яку я чекаю від Івана, чи від Ігоря, все ж пані Леся, виявила свою турботу й допомагає мені.….
--- Мені байдуже, про що ви там із майбутньою свекрухою щебетаєте… Факт є факт, він мене зрадив… і все тут. Знаєш давай на вихід, бо моя доброта не безмежна й твоя присутність тут не бажана, так що адіос!!!!
--- Я за нього не піду заміж, навіть якщо це його дитина… А ти, добре подумай, бо Іван знає, що він можливо і не батько для моєї доньки, але допомагає мені в усьому, адже моя мати та сестра відмовились від мене, бо їм соромно…
--- А тобі не соромно, спати із чужими хлопцями?
--- Я не знала, що у нього є дівчина, яку він до безпамяцтва кохає. Подумай, і прости його, заради вашого кохання.
--- ТИ ще смієш мене повчати? Так все, встала та вийшла!
--- Па. – вийшовши із орендованої Софією квартири, промовила Оля, яка була впевнена, що Софі, в скорому часі повернеться до Івана, який заслуговує бути щасливим із коханою дівчиною.
А от молода пані Ємець, й не думала, про те чи простити їй Івана. На думці у дівчини було інше. Вона хотіла дізнатися, чи Макс є коханцем її матері, чи можливо вона все вигадала. Розчарувавшись у своєму коханому, Софії на кожному кроці ввижались змови й таємниці… І не безпідставно, адже Женя і Макс по при свою обережність все ж прокололись і їх роман став надбанням доньки Жені. Солодка парочка, намагались викрутитись із цієї ситуації, мовляв Жені потрібний піарник для роботи, й вона запросила Макса на співбесіду, а він знаючи, що пані Женя, добре знає Аню, вирішив бути галантним, щоб не опозорити кохану, саме тому приніс на ділову зустріч вино та фрукти. Софія і справді купилась на це, але опікшись із Іваном, у дівчині проснулись підозри до всіх чоловіків. А її безцінна матуся ще і це підкреслила, мовляв ти, зла на Івана, от тобі і ввижається казна-що.  Поки її донька плакала по-ночах, від болю розтавання з коханим, Женя лютувала, що вона не разом із Ониськевичем, адже план старшої Ємець, по рейдерському захопленню родинного бізнесу, її 1 кохання – зазнав фіаско й їй із її компаньйоном-коханцем, швидко треба було щось вигадати нове. Єдиною хто підтримував Софію, була Леся Іванівна, яку мучило сумління, через те що саме із її ініціативи її син почав зустрічатись із Софією. Але і покинути вагітну Олю напризволяще, вона теж не могла, от і маневрувала між двома ворогуючими сторонами. А Софія, намагаючись розібратись у собі й своїх стосунках із Іваном, була рада, що Леся Іванівна підтримує її. Так наче вона її донька…Дівчині катастрофічно бракувало материнської опіки та любові й Леся Іванівна сповна розуміла це, адже із Женею вони ніколи не спілкувались на сімейні теми, як це мало бути у двох мам й дружин. Леся і досі думала, що її колежанка злиться на неї, через те що вона стала дружиною Мирона, хоч на перший погляд у Євгенії із чоловіком була майже ідеальна сімя…
Поки Алі та Айше готувались до зустрічі із українцями, Джемаль скористався зайнятістю племінника й таки домігся того, щоб хлопець почав перемовини із Муратом Унатом, який мав як і легальний текстильний бізнес, так і був одним із великих торговців  наркотиками. Джемаль добре розумів, якщо Алі-Онур, підпише угоду із його другом, то це призведе до величезного скандалу як і в пресі, та і в бізнесових колах Туреччини. Добрий дядечко, змінив злість на милість і дуже старався догодити, усім кому тільки можна. Це був такий собі, відволікаючий маневр. Навіть його донька почала його підтримувати таки по справжньому й перейшла на його бік. Дівчина  навіть не хотіла чути про якусь там помсту батькові. Сельма собі думала, що її татусь розійшовся із Лейлою, й тому у неї не має причин на нього злитись. Сімейна ідилія у домі старшого Караоглу, таки насторожувала. Після повернення Ясмін-Ханим додому, Зулейка, весь вільний час присвячувала господині. А у дні коли у дім приходив Юсуф, домробітниця так його вихваляла перед своєю панею, що Ясмін сама стала стежити за юнаком.
Того дня коли прилетіли українці до Стамбулу Юсуф, якраз привіз узгоджений проект угоди, який має запропонувати мафіозі Мурат, Алі-Онуру. Джемаль, радів, як дитина, адже ще 2 дні і він завдасть такого удару, що усі зусилля які поклав його любий племінник підуть на усі чотири сторони. Джемаль-бей, якраз обговорював пункти угоди із Юсуфом, коли у вітальню ввійшла Сельма. Дівчина, навіть не відразу помітила, що двері у кабінет батька не зачинені. Джемаль не знючи, що його вдавана  доброта під загрозою якраз почав телефонувати Мурату.
--- Мурат-ефенді, - почулось із кабінету, - Я  вам за 2 години, пришлю свого помічника Юсуфа, із угодою  щодо текстилю.
Мурат у свою чергу доповів другу, що дуже сподівається, що цей номер із фіктивною угодою, щодо тканин. на їхню співпрацю у іншій сфері діяльності не вплине.
--- Друже, про що ти, говориш, звісно що ні. Це нас не стосується. Зараз головне, щоб мій любий племінник не дуже прискіпувався до умов контракту, бо не доведи, Аллах, знайде наш сюрприз.
Сельма, добре зрозуміла, зі слів батька, що він таки не заспокоїться поки не знищить репутацію Алі. Хоча Джемаль казав дочці, що він не планує ніяких не законних дій проти компанії. «Якщо про це збрехав, то і про Лейлу теж бреше…. Він на все здатний лише б стати єдиним власником холдингу. Ох, татку, що ж ти, за людина така?» Сельма, пішла на кухню. А з відтіля у сад, і здаля спостерігала за кабінетом батька. Дівчина бачила, як той передав Юсуфу, теку зі документами  й вирішила за будь-яку ціну за получити її.
--- Мамо, де ви є? – зайшовши у дім спитала вона.
--- Дочко, мама у вітальні п’є чай із Джемаль-беєм та його помічником. – відповіла дівчині Зулейка.
--- О як добре все складається. Дякую за інформацію.
Сельма знову повернулась у сад, і підійшла до дверей, які вели у кабінет батька.
«Попались! Я вам покажу, як нам шкодити» - Подумалось їй. «Зараз вдамся до ІТ-тероризму…!» Розлючена дівчина, щоб доказати брату і дядьку Селіму свої слова, у дусі сучасних технологій, взялась за створення відео для власного блогу. Знявши на камеру у мобільному, кабінет батька, портфель Юсуфа, та теку із контрактом, яку має передати Алі-Онуру, Мурат Унат, Сельма, із спокійним виразом обличчя відкрила двері у вітальню і почала коментувати процес зйомок.
--- Ось так, я загубилась у власному домі й вже 2 хвилини шукаю своїх батьків. Ахххх – обернувши об’єктив на себе і на здивованих батьків говорила дівчина – Я вам, обіцяла інтерв’ю із своїм батьком і знаю, що на нього чекають багато людей, які так люб’язно коментують мої відео, але за усі слова, промовистішою буде наша сімейна трапеза.
--- Дочко припини. – сказав Джемаль.
--- Ой таточку, нехай люди знають, що навіть у свій вихідний, ти хоч і в дома, але працюєш в поті чола, чи не так Юсуф-ефенді? – саркастично промовила дівчина.
--- Ви безперечно праві. – додав до її слів Юсуф.
--- У мене буде лише 1 питання, до вас татку… кажіть який сьогодні день і число.
--- Сьогодні середа. Остання середа липня.
--- Дякую. А тепер і я приєднаюсь до родинного чаювання, усім па… - й Сельма, припинивши зйомку. Молодиця, в ту ж хвилину, відправила відео Алі-Онуру та Селім-бею, з поміткою, «Може я щось наплутала, але якщо після завтра побачите цю теку… готуйтесь до війни. Татко не контролює своїх дій»
--- І що там у тебе вийшло покажи? – з цікавістю спитала Ясмін-Ханим. 
--- Ой, лишенько, я замість того, щоб перейменувати відео взяла його і стерла. От ну чому….? За що? Такі гарні кадри у саду зняла, і наш дім.
--- Сельмо-ефенді, ви не засмучуйтесь є спеціальна програма по відновленню видалених файлів.
--- Юсуфе, я знаю, що є, але на те потрібний час. А як ви знаєте, я від завтра буду зайнята цілими днями. Нічого у суботу віднесу до Халдуна, він на компі у себе має, аж 4 такі програми можливо і відновить.
--- А чого у суботу тобі йти до Халдуна? – спитав Джемаль.
--- Та ж він запросив усіх до себе. Там будуть  і українці і його краля-наречена й ще якісь представники ЗМІ.
--- А ясно. А ти не спізнюєшся? – продовжував Джемаль.
--- Ні я ні. Поїду ввечері до дядька Селіма, знайомитись із своєю партнеркою по колекції прикрас.
--- Ефенді, Ханим, дякую вам за чай і тістечка, дууужеее смачні. Я маю вже бігти. До побачення. – промовив Юсуф.
--- Хлопче не забудь свій портфель у моєму кабінеті.
--- Так звісно. Вже взяв. Ще раз вам до побачення.
--- Бувай. – гиркнула Сельма.
--- Доню ти чого?
--- Мамо, а що це за панібратство. Тістечка йому сподобались… По 10 раз прощається… Дивний він якийсь.
--- Не дивний, а дуже перспективний молодий чоловік.
--- Так. Нам би такого зятя – додав до слів дружини  Джемаль, - хоча у Юсуфа є дівчина. Так що не гостри зубки дочко, півник зайнятий.
--- Тату! Що у вас за порівняння. ОУФ … - сердито відказала на слова батька дівчина й пішла збиратись на зустріч із українською делегацією.
Алі-Онур, привіз українців у офіс і показав їм їх спільний кабінет.
--- Тут зазвичай сидить і працює, дядько Кемаль, або Енгін, але вони зараз зайняті у Ізмірі, тому це ваша обитель.
--- Так не погано, але я б просила, якийсь вазон чи живі квіти. – командувала Аня.
--- Добре, зараз відправлю нашу секретарку. – ввічливо відповів Алі.
--- У мене також є 1 прохання. – зніяковіло промовила Марічка, - Може у вас є якийсь ще 1 столик. Ми б просто тут вели документацію, і не перемішували усе з  ескізами…
--- Та що ви… Я вже склав графік засідань. Ось прошу ознайомитись. 1 колонка, коли проходять засідання у конференц-залі, а інша колонка то час коли конференц-зал є вільний. Якщо потрібно користуйтесь. Лише впишете себе у графік, який можна знайти на столі у секретарки Джемаля та мого тата, Діляри.
--- А твоя сестра Сельма вже на місці? – запитав Іван.
--- Я б хотіла дещо із нею обговорити, - додала Марічка.
--- Ні її зараз у офісі не має. Та і ви, щойно із літака. Сьогодні відпочивайте й набирайтесь сил. А вже завтра почнете працювати.
--- А ви вже відкрили оновлений магазин у Стамбулі? – цікавилась Аня.
--- Так! – гордо сказав Алі-Онур. – вже 2 тижні, як магазин працює у новому торговому центрі. Не скажу що прибутки колосально виросли, але виторг збільшився на 7 %. І це ще не має ні реклами ні акцій, ні чого. Просто приміщення більше, от і пропозицій для клієнтів стало більше. Хоча, Джемаль ходить і скрегоче зубами, бо ж я домовився, що поки-що старий магазин, паралельно діятиме.
--- Але ж у вас там одні збитки…
--- Іване, воно то так, але я от про що подумав. Дівчата запускають колекцію аксесуарів, і де ми їх розмістимо? Ясно що Джемаль не дозволить їх розмістити у головному магазині. Тому я пропоную їх поки розмістити у старому магазині. Повірте, якщо там буде попит, то за якийсь місяці-другий, ми зможемо розширити колекцію, й тоді вже автоматично постане питання про кращі умови продаж. Та і на старе приміщення у мене сої плани. Тому я б вас просив почекати із грандіозним виходом на ринок.
--- Це залежить не лише від мене, але і від вашої Сельми. А як я знаю, вона перейшла на бік батька.
--- Марі і я так думав, до сьогодні. Ще не можу вам нічого розказати, але здається наш Джемаль круто попався.
Останню фразу Алі-Онура, якраз почула Діляра, яка постукавши у кабінет, чекала поки їй дозволять ввійти.
--- Так заходьте. – сказав Алі.
--- Алі-бей, це я. – ввійшовши у кабінет промовила дівчина, - чи не бажаєте ви, ознайомитись із результатами тендеру?
--- А де я їх можу дізнатись.
--- Зараз я вам покажу сайт, де викладають відео із пресконференції, вашого батька та Іштвана-ефенді. – й Діляра підійшовши до ноут-бука, ввела адресу сайту у пошук. – ось прошу. Все готово.
--- Натиснути на ось цю іконку?
---Так. Але за 6 хв. Якщо натиснете зараз то зв'язок перерветься швидше.
--- А то ти вже опрацьована цей сайт. Добре хвалю. До речі, ти ж пам’ятаєш Аню та Івана, які минулого року працювали разом зі мною над літньою колекцією.
--- Так звісно. А ви, мабуть Марія? – звернувшись до Марічки, промовила Діляра.
--- Так. Це я. Дуже приємно познайомитись із тобою Діляро. Нарешті бачимось в живу, а не по скапу.
--- І мені, надзвичайно приємно познайомитись із вами і знову вітати Івана-ефенді й Анну-Ханим у нас. Ви знаєте, де мене можна знайти. Крім того, я думаю, що Мелек, секретарка Нарін-ханим, вам допомагатиме чим зможе.
--- Та не хвилюйся ти так. Усе йди працюй, а ми ще переглянемо відео і я вас відвезу до нас додому.
--- Алі, тобі потрібно працювати, а ми візьмемо таксі. У вас же ж є спеціальна служба із якою маєте договір по перевезення, чи не так? – щиро промовила Марічка.
--- Діляро, будь-ласка, замов таксі, нашим друзям, але нехай за ними приїде, або Буряк, або Омут,
--- Як накажете. Все зроблю. – й Діляра вийшовши із кабінету пішла на своє робоче місце.
За декілька хвилин у офісі зявився Юсуф, який вже встиг зустрітися із другом Джемаля, Муратом і відати йому теку із документами.
--- Йди сюди. Швиденько. – стиха прошепотіла Діляра до коханого й повела його у складське приміщення.
--- Мила, привіт, - хлопець поцілував її у щічку й з нетерпінням очікував новин від дівчини.
--- Що ви вже із шефом замислили? – почавши допит говорила Діляра. – Ти не всидиш на місці. Хочеш проблем на свою п’яту точку? Я просила тебе вже не раз, закінчувати брудні справи із Джемалем. Алі-Онур, он вже щось рознюхав і почне копати. І що він знайде? Що? Хто буде винен? Джемаль?
--- Про що ти говориш? Що Алі може знайти?
--- Він зараз у кабінеті Кемаль-бея із українцями сидить. Я не чула всієї розмови, а лише кінець. «Ще не можу вам нічого розказати, але здається наш Джемаль круто попався». Тому я і питаю, що ви вже із шефом натворили? Я тобі казала, що вони родина, що як не як, але то є бізнес, і то нормальне явище, що ніхто не може домовитись між собою. Ти думаєш Джемаль-бею, за його штучки проти Алі чи інших щось буде? Ні! Он Сельма, як прилетіла навіть не говорила із батьком і що? ПОМИРИЛИСЬ! Так і буде із Селім-беєм. А крайнім залишишся ти! Він і дальше матиме свою частку у бізнесі, хоч може і не керівний пакет акцій, а ти…. А ти любий мій, замість того, щоб привезти Тубу із села, сам поїдеш туди жити. Бо після таких рекомендацій, які тобі надасть Алі-ефенді, ти навіть на паркову не влаштуєшся! – розгнівано говорила Діляра.
--- Та досить вже мене вичитувати. Нічого такого ми ще не зробили. Якщо Алі, щось і запідозрив, то можна дещо ще виправити. Але от цікаво про що саме він говорив. Я ж не знаю який мій косяк він відкопав.
--- Браво Юсуф-ефенді. У вас стільки косяків, що ви не знаєте, який закривати. – Діляра не витримала й покинула Юсуфа самого.
«Що ж робити? Вона права. Мене викинуть на смітник, а Джемалю нічого не буде. І для чого я погодився на це все. Ох дурна моя голова!»
Ввечері за родинним столом Караоглу, кого тільки не було. Джансу-Ханим на правах господині гарненько розхвалювала і чоловіка і своїх дітей, а як по іншому, коли не відомо чого очікувати від чоловікового брата.
--- Айше, ти переклади мамі. Що її тушковані баклажани під томатним соусом і спеціями, просто бомба! Я хочу рецепт.
--- Марі, я тебе навчу готувати цю страву, бо ще з підліткового віку, проводжу час на кухні й навіть не проти піти на кулінарні курси.
--- Ого. То ми з тобою матимемо про що по пліткувати.
--- Синку, а що там із документами, про як говорить Сельма?
--- Мамо, я ше не телефонував Мурату, чекаю на наступний крок від Джемаля.
--- А може не потрібно зволікати?
--- Не знаю, я все провірив, але є 1 пункт в угоді який мене насторожує. Документи у яких буде вказано про якість тканин доблюються для всіх поставок. Тобто ми затверджуємо лише 1 партію із документами й сертифікатом якості, а інші поставки, будуть без сертифікатів. Мурат мене запевняє, що це стандартна угода. Й за певний час її просто анульовують, під приводом знижок чи більших замовлень і знову подають тканими із усіма сертифікатами якості. Саме тому його фірма за останні 4 роки збільшила коло клієнтів. Я підписав угоду на 1 партію, тому і не хвилююся.
А тим часом у Польщі, де як відомо живе батько Софії, Григорій Ємець, по усіх центральних каналах, крутили ролик про втечу із колонії строгого режиму, серійної вбивці, Агнешки Квотек. Усе б нічого, якби ця, пані не була копією Софії. Пан Григорій, як побачив молоді фото цієї жінки то аж присів на крісло. «Це не реальна схожість, такого не буває?!» подумалось чоловікові.
Євгенія та Макс скориставшись відсутністю Ані, вирішили втекти із Львова на декілька днів у мальовничі Карпати. Цілу дорогу до Буковелю. Автомобілем керував Максим, який вже уявляв собі, як за два місяці стане чоловіком Ані й покриє усі свої борги. Про те що Макс скоро стане чоловіком Ані, а відтак і зятем Лесі і Мирону, думала й Женя. Жінка вже ніяк не могла дочекатись того дня коли її коханець, за получить частку Ані й передасть їй її в управління. Думаючи про свою найбільшу мрію, про помсту Ониськевичам, Женя  мимоволі усміхнулась й просто милувалась краєвидами які минали перед її обличчям.
Якби ж вона знала, що таємниця, яка допомогла їй стати пані Ємець, поволі дає про себе знати, вона б щось та придумала, але Євгенія вже дуже довго не слідкувала за життям, тої яка, принесла їй велике щастя, бо ж навіщо слідкувати за долею жінки, яка сидить у в’язниці, та ще й по життєво.

© Оксана Олійник.

#Turk_TanGul