Каменщики в литературных спорах

Попередня частина: http://www.proza.ru/2017/12/12/157

Вони обидва були скромні:
Сократ колись, а також і Франко,
один завжди приходив босий,
інший в той час, як літечко було.

Він не хотів гетьманом бути,
керманичем, або проводирем,
хоча зробити намагались люди,
на дотепи бував мастак, для тем.

Франко й Павлик – завзяті друзі,
літературну суперечку завели,
але на вулиці загуркотіло,
а то для тем були робітники.

“Дивись: біля кожної купи
стоять отам по два хлопи,
у кожного свій спосіб працювати,
з довгими держаками молотки.

Гатять брилу, а тоді дроблять
на гальку для брукувань доріг,
тому їх так і називають,
дороги биті серед них.

Зробити не могли би інженери
машину, щоб кришила замість них,
але навіщо – адже це робота,
добродій, яку дасть капіталіст?

Роботу відберуть машини,
жінка з дітьми що зроблять так?
Завжди саму тяжку роботу
тримає, хто до грамоти ніяк.”

“На рабську схожа у них праця,
нужда тримає замість кайданів,
для каменярської цієї праці
їм непотрібно ланцюгів.

А не для себе її роблять:
бо йдуть стежками без доріг,
чекай, почуте усе напишу,
а зараз чорновик зроблю.”

Довгенько говорив з каменярами,
отак “Каменярі” Франкові почались
і він залишив твір ходить світами,
а сам пішов у неба вись…

Продовження: http://www.proza.ru/2017/12/21/52
6.12.2017.
Віршовано за оповіданням Тараса Франка
“Великий каменяр” із збірки
“У мандрівці століть.”
Картина із інтернету.