Демон

Попід темним беззоряним небом
По самотнім алеям парку
Повз зачинені намертво двері
Ходить демон страждань і страху.

Він, до ваших прокльонів байдужий,
Мовчазним велетенським видінням
Споконвіку лякав боягузів,
По слідам їх простуючи тінню.

Ним лякають дітей і дорослих,
Прикрашають вербеною вікна
І не знають, який дух самотній,
Як втомився він бути страхіттям.

Він не знав ні тепла, ні любові
Та приречений стати ганьбою,
Плід кохання мерця та живої
Народився потворним і кволим.

Рідна мати зріклася дитини,
І, залишений в лісі для вовків
Немовлям ще ні в чому не винним,
Він був прозваний демоном помсти.

За жорстокість людську, за безжальність
Демон вирішив їх покарати,
І з тих пір дух самотньо блукає
І розшукує скрізь свою мати.

Але люди того не знають
І женуть його світ за очі.
Він - вигнанець із пекла і раю,
Вічний в’язень безлунної ночі.

Його сковує мертва тиша,
Гірша, ніж металеві грати.
В світі темному, мов попелище
Дух приречений вічно блукати.