Злощасний ранок комiсара полiцii

Переклад автора С.Б.Александров-Снігур


Комісар прокинувся на світанку в холодному поту. Короткий нічний сон не приніс полегшення. Руки його тремтіли, як барабанні палички, потилицю німів від передчуття небезпеки, що насувається. Так страшно йому ще не було ніколи.
Мигцем глянув на календар: понеділок, тринадцяте.
Він уже й забув про останній справі, розкритому їм кілька днів тому. Зараз його мозок точила одна нав'язлива думка: «Хто ж?!! Хто?!!» Судини пульсували, здавлюючи голову. Прийнявши велику дозу заспокійливого, забувши поголитися і вмитися, він став гарячково збиратися. Все це ранок було якось не так, все валилося з рук. Кілька разів комісар перевіряв наявність пістолета в кишені, переглядав для заспокоєння фотографії давно розшукуваних злочинців, неодноразово набрав знайомий номер телефону. Але жіночий металевий голос вперто твердив: «Ще не час, сер. Зателефонуйте пізніше.»
Він більше не міг розраховувати на волю божу. Сівши в чорний мерседес, він тиснув на акселератор, забувши про гальма, забувши про страхової компанії, з якою не був продовжений договір. Галогенні фари висвічували туманний каньйон вулиці. Шини диміли, наближаючи його з кожною хвилиною до п'ятиповерхового сірому будинку, навколо якого колючий чагарник створював непрохідні зарості. Будинок дивився на нього темними вікнами. В деяких вікнах мерехтів синюватий світ. Ніяких слідів перебування його дружини! Кругом панувала мертва тиша. Порушення комісара досягло апогею. Раптом до слуху долинув пронизливий крик.
— Ось воно, відбулося! — подумав комісар. Він вискочив з машини і в три стрибки опинився біля дверей. Кинувши погляд на відполіровану дверну ручку, він гидливо поморщився і одягнув рукавиці, тепер відбитків не залишиться! Надзвичайне видовище було його погляду. У темному коридорі назустріч йому рухалася жінка в білому. Навколо — жодного свідка.
— Вітаємо! У вас дві дівчинки! — посміхнулася жінка. «Дівчата, дівчата, дівчата...» — гучно пролунало ехо коридорами. Комісар безсило притулився до стіни і витер піт з лоба. Йому так хотілося спадкоємця!

1986