Возвращение камышового кота

В шестидесятые годы мои знакомые, будучи ещё детьми, жили в Афганистане в домах, построенных посольством СССР.
Их отец работал бурильщиком на газовых месторождениях, недалеко от Шебергана. В то время Афганистан управлялся шахом Даудом и был феодальной страной, с гаремами, с первобытными кишлаками. Женщины ходили по улицам в паранжах из конского волоса, а в гаремах они сидели по несколько человек за высокими заборами - дуванами. А советские специалисты жили в домах со всеми удобствами, ездили преспокойно на рыбалку на горные реки, ловили форель. Дети ходили в школы с малочисленными классами по пять человек. Шах Дауд, правящий в Афганистане, понимал реальную помощь от СССР и поэтому говорил своему народу, что если с головы любого шурави (шурави - так называли русских) упадёт хоть один волос, то будет казнён весь кишлак!
И он сдержал бы своё шахское слово!
Цены на афганские продукты в то время были такие, что на наш советский рубль  на базаре можно было купить полную огромную корзину всякой всячины и ещё вам эту корзину относил до дома рыночный грузчик-амбал.
Мои знакомые как-то с рыбалки привезли детям камышового котёнка и стали выкармливать его молоком из пипетки. Вскоре этот кот  стал грозой всех местных котов. Держал всю кошачью братию в округе в страхе, дрался со всеми котами и побеждал. Но вот, как-то пришёл после нескольких дней отсутствия истерзанный, с гнойными ранами, с вырванной клочьями шерстью, с порванными ушами. Взрослые пытались его подлечить мазями и хорошим питанием, но кот мази слизывал и всё хирел. Состояние кота ухудшалось с каждым днём. Взрослые решили отдать умирающего кота водителю, уезжающему в командировку через перевал, далеко от этого города. Не хотелось им травмировать психику детей агонией и смертью любимого животного. Это было сделано родителями тайком.
Прошло полгода и все забыли камышового кота.
И вдруг он явился как заново родившийся: сытый, откормленный, с лоснящейся шкуркой.
Чем камышовый кот питался а горах, какую ел лечебную  траву? Или употреблял скорпионов, каракуртов и змей?  Как котяра нашёл дорогу к дому, по каким шёл ориентирам? Ведь на горных дорогах феодальной страны не было указателей! Видимо шёл котик по ночам, не смыкая глаз, потому что днём его бы склевали орлы. В тех районах были массово расположены маковые поля, охраняемые вооружёнными автоматами людьми. А может быть он питался маковой росой? Как этот кот выжил и вернулся домой? Это навсегда так и останется тайной...



Повернення очеретяного кiта
(Переклад на українську мову автора С.Б. Александров-Снегирь)

У шістдесяті роки мої знайомі, будучи ще дітьми, які жили в Афганістані в будинках, побудованих посольством СРСР.
Їх батько працював бурильником на газових родовищах, недалеко від Шебергана. У той час Афганістан управлявся шахом Даудом і був феодальною країною, з гаремами, з первісними кишлаками. Жінки ходили по вулицях у паранжах з кінського волоса, а в гаремах вони сиділи по декілька осіб за високими парканами - дуванами. А радянські фахівці жили в будинках з усіма зручностями, їздили спокійнісінько на риболовлю на гірські річки, ловили форель. Діти ходили до школи з нечисленними класами по п'ять чоловік. Шах Дауд, правлячий в Афганістані, розумів реальну допомогу від СРСР і тому говорив своєму народові, що якщо з голови будь-якого шураві (шураві - так називали росіян) впаде хоч одна волосина, то буде страчений весь кишлак!
І він дотримав своє шахское слово!
Ціни на афганські продукти в той час були такі, що на наш радянський рубль на базарі можна було купити повну величезну корзину всякої всячини і ще вам цю кошик відносив до будинку ринковий вантажник-амбал.
Мої знайомі якось з рибалки привезли дітям очеретяного кошеня і почали вигодовувати його молоком з піпетки. Незабаром цей кіт став грозою всіх місцевих котів. Тримав всю котячу братію в окрузі в страху, бився з усіма котами і перемагав. Але ось, як-то прийшов після кількох днів відсутності понівечений, з гнійними ранами, з вирваною клаптями шерстю, з порваними вухами. Дорослі намагалися його підлікувати мазями і хорошим харчуванням, але кіт мазі і злизував все хирів. Стан кота погіршувався з кожним днем. Дорослі вирішили віддати вмираючого кiта водієві, хто їде у відрядження через перевал, далеко від цього міста. Не хотілося їм травмувати психіку дітей агонією і смертю тварини. Це було зроблено батьками потайки.
Минуло півроку, і всі забули очеретяного кота.
І раптом він з'явився як заново народився: ситий, вгодований, з лискучою шкуркою.
Ніж очеретяний кіт харчувався а горах, яку їв лікувальну траву? Чи вживав скорпіонів, каракуртів і змій? Як котяра знайшов дорогу до дому, за яким йшов орієнтирів? Адже на гірських дорогах феодальної країни не було вказівників! Мабуть йшов котик по ночах, не стуляючи очей, тому що вдень його б склювали орли. У тих районах були масово розташовані макові поля, що охороняються озброєними автоматами людьми. А може бути він харчувався макової росою? Як цей кіт вижив і повернувся додому? Це назавжди так і залишиться таємницею...