Вiйна i ми

               
               
     Треба сподіватися і вірити в те, що навіть дуже погані ситуації можуть несподівано обернутися зовсім іншою стороною і привести до хорошого. Треба вірити, сподіватися, і поступово багато чого може виявитися з іншим знаком.
     Ми - голос, ми - тихий голос землі бездолля моєї, її материнства гіркоту, недитячий смуток дітей.
     Ми - біль старих забутих печальних сіл-пустель, цвинтарів, водою змитих, спалених дотла святинь.
     Ми - гіркота надій недовгих і світло негасимих очей всіх, відданих їй і боргу, всіх - відданих і не раз. В її вітру і шторму наш голос навічно влитий, - не вона каже про Україну - вона в мені говорить.            
     В молоді роки навіть дуже велике горе якось зживається. Виявляється, що людина може пережити більше, ніж вона думає. Більше, ніж це здається можливим. Запас життєздатності та міцності виявляється більшим, ніж ти думаєш.
     Не Україна колись переможе країну одну - в війні переможемо війну. Переможем такою ціною, що не снилося країні жодній. Світ врятує лиш брехня і лестощі і не лізь ти нам в душу, не лізь. Нашу біль, нашу пам'ять не чіпай, не питай - все одно не зрозумієш, чому перед великою бідою ми єдині душею і долею, чому поруч з нами в той час вся Україна - до нас, після нас - вся незрима світла небесна рать.
     Ми не можем війні цій програти.