Синдром Нiкiти - частина 2

Ірина була найстарша в їхньому класі. Чомусь на два роки відставала від програми. Тобто, школу вона мала б закінчити ще два роки тому, але казала, що коли з батьками переїхала з Півночі, вже навчалася у школі, а за переїздом втратила дуже багато часу, тому вони відправили її у перший клас спочатку.
Її батько був військовим, мав досить високе звання. Отримавши відставку, перетворився на  бізнесмена. Чесно кажучи, Наталя не мала жодної уяви, яким саме бізнесом займався батько її новоспеченої подружки, лише підозрювала, що остання й сама про то не відала. Головне – побільше кишенькових, все інше байдуже.
Так от, Ірина ця була однією дитиною в батьків. Ясна річ – вони виконували усі її забаганки. Вона, натомість, старанно корчила із себе слухняну дівчинку (наскільки це вдавалося).
В Іри була своя причина зненавидіти Чуму Олену.
Схоже, що в них у кожної була своя окрема причина, що дивним чином так міцно поєднала трьох абсолютно різних дівчат.
Вочевидь,  лише взаємне прагнення все й порівняло – знищити!          
Те, що надто багато собі дозволяло!

А взагалі… вони навіть подругами не були.
Іра ніколи не подобалася Наташі. Можливо, при інших обставинах, вона била б до смерті саме її, а не Чуму Олену.
Якось, рік тому, Ірина при всьому класі натягла кульок зі сміттям на голову Наталі і заверещала: «Молися, штунда! Падай на коліна і молись, грішна!»
Всі почали реготіти, увесь той проклятий 10-А! А вона, бідолашна, ледь не знепритомніла від   приниження.
Наталчина родина належала до баптиської общини. Це неодмінно ставало приводом для жартів і знущань у школі. Дівчину це не аби як бісило, з цим неможливо було змиритися, але вона все одно ходила щонеділі з рідними на молитви.
Насправді вона знала, за що до неї прискіпуються, чому дратує однолітків. На пухленькій фігурці все наглухо застібнуто (навіть у спеку), довгі спідниці (ніяких брюк!) Здоровенні светри, бабські кофтини, хто зна ще з якого покоління. Ніякого макіяжу. Коса, частіше «дуля» на потилиці, або ж найрозпустніше з усього дозволеного – хвостик. Одяг діставався від старших «сестер» і носити вона його мала дуже дбайливо, щоб могли доношувати менші.
У сім’ї дівчини було шестеро дітей – чотири дівчинки і два хлопці. Для Наталі то був справжній жах, бо вона найстарша. Інколи їй здавалося, що окрім запаху пелюшок, дитячих засобів гігієни та продуктів їхнього харчування у світі вже не існує інших запахів. Вона сама наскрізь пропахла тими пелюшками. Дома безкінечний галас, метушня! І хоч держава нагородила цю багатодітну родину величезною п’ятикімнатною квартирою, Наталі все одно було тісно серед домашнього інкубатору.

В Ірини, звісна річ, все було навпаки.
Найкращий, найсучасніший, найдорожчий одяг, парфуми, косметика… Зачіска змінювалася кожні два місяці, по всім стандартам швидкоплинної моди.
Іра взагалі дуже фанатично ставилася до викрутасів моди і жбурлялася пачками батьківських «зелених» направо і наліво. Салони, солярії, ліпосакції, гідромасажі. У сімнадцять перший силікон: в губи. Через рік – груди. Не сказати, що від того вона покращала, але… на тому вона б не спинилася.
До тієї миті, як їх поєднав цей випадок із помстою, вони були безперечними антигоністамі, з загостреним почуттям відрази та рефлекторним відторгненням, як щось інорідне між собою. Практично ненавиділи одна одну. І нічого поміж тим одна про одну не знали. Ірина при нагоді знущалася з Наталки, а остання сипала на її голову страшні прокльони, особливо у хвилини колективних баптиських молитов.

О, так! Ще була Тетяна!
Дівчина, як люблять казати вчителя, з «неблагонадійної родини». Мати з вітчимом без кінця пиячили. Вона виглядала вічно голодною і обшарпаною, – бо насправді так і було.
Ця вже від початку весь білий світ ненавиділа: і лівих, і правих, і тих, хто посередині. Бо ж їм усім – що завгодно! А їй, нещасній, – аж геть нічого!
От і виходило, що Ірина з Тетяною – як чорне й біле, такий собі контраст. А Наталя між ними, ніби середня ланка. Не голодна, але й не багата, лише до сказу напхана релігійними балачками, які все одно тлумачила по-своєму.
Вона і розуміла, і не зовсім про що говорилося на зборах, що було у тих книжках, що примушувала читати мати. Хоча в останніх своїх діях дівчина вбачала саме правосуддя – яким воно, з її точки зору, має бути в ідеалі. І, як кажуть у кіно: «Нічого особистого!»
Так і жили вони собі троє, однокласниці, ходячи до однієї школи, на одні уроки, вивчаючи одні теми, сидячи неподалік – і зовсім одна одну не знали, фактично не помічали. І все б то так, аж до закінчення навчального року, останнього року у школі…
Та була іще одна особа.
Та, що винна.

Олена Чумакова, точнісінько, як Іра, була єдиною донькою у своїх батьків. Не менш розбещеною, примхливою та самовдоволеною. Життя давало їй усе, чого варто було зажадати капризульці.
От тільки від Іри вона відрізнялася вродою. Виходить, що сама природа була безтямно закохана в Олену, бо вже як почала всипати скарбами, то наче не могла зупинитися, віддала дівчині усі свої чесноти та вимпели. Та, нажаль, настільки захопилася створенням прекрасної ляльки, що забула вкласти в неї душу, або, хоча б, щось на зразок того.
Хлопці за Оленою божеволіли!
Здається, в неї закохувалися усі без винятку – від старого до малого. Кожен випадковий перехожий, особа любої статі, кожна тварина та рослина, що траплялася у дівчини на шляху.
А особливо той, кого так палко любила Ірина.

Іра купувала йому дорогі речі, кормила і поїла, водила по клубам, возила на таксі, після того, як розтрощила власну машину. Взагалі, саме машиною вона його й зацікавила. Підвезла декілька разів до дому – і все, він вже повністю належав їй! А якими дорогими подарунками вона його всипала, страшно у голос промовити. Він часто в неї ночував… натомість. Але, як виявилося згодом – аж ніяк не любив.
Просто Сергію, хлопцеві із родини безробітних, подобалося, щоб із ним носилися, мов з брил’янтом.  Якби не його зовнішність, так би й ходив з голою дупою. А тут – усі чесноти секс-ідола, хоч клади на тістечко, замість вишеньки, хоч молися на нього, хоч створюй престол, хоч до ран прикладай…
Хлопець швидко збагнув свій талант. І дуже добре зрозумів, як використовувати його у житті. У житті, де так багато грошовитих дівчат і жінок, готових все віддати за його пристрасть.
Олена Чумакова – це був просто Джек Пот!
Він давно «запав» на неї, ще у восьмому чи сьомому класі. Тільки вередлива красуня не помічала його зовсім. Доки він не подорослішав і не став по-справжньому досвідченим. А тоді він вже знав, як привернути до себе її увагу. І коли про Сергія почали мріяти ледь не усі дівчата школи, вона нарешті помітила його. Залишилося декілька особливих поглядів, жестів та фраз – і Барбі розтанула, як свічка на печі! А розуміння того, що вона відбила хлопця в Ірки, з якою постійно конкурувала, додало приємної пікантності почуттям Олени.
Наразі Сергій причалив до берегів своєї мрії.
Дівчисько не лише забезпечить його статком, вона ще й гарнюня! Одружитися на такій принцесі – означає унаслідувати золотий трон її родини, самому стати королем. Він розіпнеться, аби вона закохалася в нього настільки, щоб геть перестала володіти собою. Він знав, як закохати в себе жінку, для цього йому вистачало однієї ночі.
А ще він робив Олені подарунки. Дуже цінні, звісно, бо ж куплені вони були Іриною.
Як ота золота каблучка з оніксом, з якої все і почалося.
Хто ж так робить? Хіба він не здогадувався, що буде відчувати Ірина, коли про все дізнається? А про те, що дізнається, не було жодного сумніву.


далі: [url=http://www.proza.ru/2018/02/27/1012]