Синдром Нiкiти - частина 5

Ось як до них прибилася Тетяна.
Починався урок хімії, вчитель, як завжди забарився. Учні хвилин десять залишалися у власному розпорядженні і кожен був не проти вигадати трішки пригод. Хтось діставав телефон, хтось почав ворожити за гроші на картах, хтось намагався вишкрібти поему в три букви на парті, комусь просто не сиділося і він стрибав по кабінету, усіх дістаючи…
А Олена, як староста класу, раптом вирішила нагадати Тетяні, що та чергова.
– Витри дошку! – В приказному порядку. – Давай, шевелися!
Таня обурливо зиркнула, та діватися було нікуди.
Перед тим вона саме порпалася у своїй старій зашарпаній сумці, сподіваючись з’їсти, можливо, єдиний свій сніданок, обід і вечерю – оте нещасне червоне яблуко.
Тільки-но Таня взялася за дошку, Олена полізла в її сумку.
– Шо то в нас? О-о, яблучко! Саме те, що треба. Після сексу вітаміни вкрай необхідні…
Клас зареготів.
– Шо дивися? – кинула Олена Тетяні, коли та повернула до неї голову. – Ти все одно сексу не маєш.
Ще більше реготу.
Чумакова дістала налите соком апетитне яблуко і щедро від нього відкусила.
– Ммм... яка смакота, – прожмакала вона з повним ротом, пускаючи сік по губам.
Таня зненацька сіпнулася, побіліла, тоді почервоніла – і швирнула об підлогу паралонову губку, якою терла дошку. Очі в неї полізли на лоба, губи посиніли і затремтіли…
– Хто тобі дозволив? – скрикнула вона крізь сльози.
Та голос її безнадійно загубився серед сміху та галасу.
Олена тільки знизила плечима, мовляв, не чую, що ти там варнякаєш.
Тоді Тетяна раптово кинулася на неї через увесь кабінет. Олена не розгубилася і стрімко жбурнула в дівчину її ж власною сумкою, з якої на літу повисипалися зошити і підручники. Сумка з тріском влучила Тані просто в голову, від чого вона впала, мов підкошена.
Клас продовжував радіти, наче сталося щось колосальне, дехто навіть зааплодував Олені за влучний кидок.
Тетяна боляче гепнулася спиною об підлогу, аж столи здригнулися.
Під плескіт публіки Олена завелася ще більше, комічно підняла руки догори, наче боксер, що переміг одразу у всіх раундах.
Наталя дивилася на виставу з відкритим ротом, онімівши від обурення і не могла повірити власним очам.
Що діється?!!
Від чого тут веселитися? Багата ідіотка розважається?
Та, здається, не лише Наталку обурила поведінка Чуми.
Несподівано Іра підхопилася з величезною книгою в руках і стрімголов кинулася до Олени. Один різкий рух, глухий хлопок – і Олена вже впала на коліна від разючого удару у потилицю. Наче муху прибили мухобійкою.
Тепер клас завмер і не рухався. Бодай пара з вуст. Всі напружено спостерігали, що буде далі.
– Ну як? – закричала Іра наче в істериці. – Тепер зовсім весело, правда?
Її обличчя перекосило, як у скаженої. Очі блищали страхітливим демонічним вогнем.
– Здорово, чи не так?
Олена схопилася за голову і навіть не могла підвестися. Струс мозку було гарантовано.
– Може – ще? – Насолоджувалася реваншем Іра. – Як ти, люба, яблучком не вдавилася? Ще раз її зачепиш – приб’ю на місці!
Вона підійшла до приголомшеної Тетяни і допомогла дівчині піднятися. Та ще довго розгублено лупала очима і не могла прийти до тями.
В кабінет зайшов учитель і завмер біля дошки.
– Що відбувається? – Запитав він суворо, кліпаючи на дівчат у центрі класу. – Що за верески? Іра, що ти робиш?
Але Тетяна раптом вичавила із себе, здригаючись від сліз:
– Я послизнулася, а Іра допомогла мені встати…
– Так, а Олена тим часом вирішила помолитися, – зазначила Ірина, наче мова йшла про щось звичне. – Щоб в Тані не виявилося ніяких забоїв і травм.
Учні знову весело зайшлися, доки вчитель всіх не заспокоїв. Наталя перехопила погляд Іри і продемонструвала їй кулак з виставленим до верху великим пальцем, що означало: «Так тримати. Ти молодець!»
Все ніби стало на свої місця, розпочався урок. Так здавалося зовні. Та багато хто з учнів ще озирався на червоних від люті суперниць – Олену та Іру, підозрюючи, що баталія лише розпочалася і, здається, розпочалася серйозно, діло пахло запеклою, якщо не смертельною, ворожнечею.
І продовження цих розборів було неминуче, як грім у травні.
Усі це відчували. І як будь-яке стадо з нетерпінням чекали крові і видовищ…


Тетяна головним чином не сміла повірити, що вперше за усе життя за неї хтось заступився. А тим більше – Ірина, яка при нагоді вела себе нічим не краще, ніж Олена. І чому раптово перетворилася на Робін Гуда?
Ну звісно. У акті була задіяна Чумакова. Аби з неї знущався хтось інший, Ірка реготіла б не менше усіх інших.
Та все одно, Тетяна наче піднялася духом після цього випадку. Вона була вдячна за такий захист. Справді дуже вдячна.
Після уроків підійшла до дівчат, опустивши голову, і пробуркотіла собі в пазуху:
– Дякую… що... дала їй по голові…
Наталка посміхнулася, згадавши поразку Чуми, Ірина покосилася на Таню, наче й бачити її не хотіла, та очі її несподівано швидко забігали, вочевидь піймавши якусь чудову думку. І вона відобразила на своєму круглому обличчі посмішку Джаконди (обережну таку посмішку одними лиш куточками роту, що не досягає ні очей, ні душі, і ніколи не має якогось конкретного змісту).
– Та нормально все...


далі: [url=http://www.proza.ru/2018/02/27/1020]