Синдром Нiкiти - частина 8

3


Отож Ірина.
Ірина була зовсім смуглява, майже горіхова, мала жорстке темне волосся, яке перефарбовувала чи не щомісяця і полюбляла короткі зачіски у стилі співачки Пінк. Ліпила тату куда бачила.
Статурою вирізнялася досить не складною: широка кістка, великі стегна, маленькі, наче недорозвинені груди (цей недолік виправила операція, проведена потай від батьків). Ростом теж не вийшла, тому постійно на підборах.
Такий собі крихітка Цахес, тільки без магічного впливу.
Та скільки агресії натомість!
Люттю від дівчини несло за кілометр. Вистачало одного погляду, щоби змусити кого-завгодно обходити її десятою дорогою.
Наталці Ірина нагадувала чорта в спідниці. Нікого і нічого не боялася, відверто хамила та плювала в очі вчителям, та й взагалі, здається, не мала нічого святого.
Бійки вчиняла з особливим задоволенням: у клубах, на шкільному подвір’ї, просто посеред вулиці. Не потрібно було прикладати багато зусиль, аби спровокувати Іру вчепитися вам в обличчя. Просто зиркніть один раз в її бік – і швиденько відведіть очі. Головне, щоб вона помітила. Все – вам гаплик!
Виявляється, до знайомства з Наталкою, Іра вже двічі уникала судимості з цього приводу. Все бездоганно вирішували гроші батьків, прививаючи і без того відірваній особі почуття вседозволеності та безкарності. Самовпевненість від того лише зростала, лють зростала, її жага дикого самоствердження не мала меж.
Про звичку Ірини чинити самосуд знали не лише учні школи, а й вчителі. Та здається вони її теж боялися. На що здатна емоційно неврівноважена дівчина-підліток, за якою горою висіли великі гроші та зв’язки? Ніхто не горів бажанням перевірити результат на собі. А тому на вчинки Ірини у школі звично було закривати очі.
Розмалювала маркером полотна з портретами видатних вчених? Нічого. Знайдемо когось винного, хто відповість за хуліганство. Помастила фарбою стілець, на якому вчителька зіпсувала свою найкращу спідницю? Гаразд. Зробимо вигляд, що нічого не сталося. Привселюдно ображає учнів та голосно лається? Просто не звертайте уваги. І що з того, що взагалі не вчиться, не ходить на навчання, за контрольні платить наперед, а на екзаменах відверто списує просто з підручника?
Зовсім трохи – і всі зітхнуть з полегшенням. Хоча… Така вже сталася традиція, коли зі школи йде одна така Ірина, на її місце приходить нова, нічим не краща, хіба ще більш мутована, з відсутніми генами страху та жалю.
І можливо саме через це всі продовжували мовчки спостерігати за красномовними вчинками дівчини, вдаючи, ніби нічого дивного не відбувається. Та напруга у повітрі зростала щодня, висіла над головами усього класу вибухонебезпечним газом, і залишалося лише чекати, коли неминучі наслідки впадуть тяжкою масою та  залишать для кожного страшний осад на серці.
Вже потім хтось зауважить, що можна було щось зробити, аби відвернути нещастя. Бо з того мало статися щось жахливе. Усі ж бачили.
Так, усі бачили. І що з того?


далі: [url=http://www.proza.ru/2018/02/27/1025]